хріновина

Зустріла сьогодні у себе біля хвіртки Міхалича. Думала, йде до Миколи по спирт. А ні.

Йде з листком, на якому написано "хріновина" і підкреслено.

Каже, що не знає, що робити з помідорами. Їх дуже багато, а в сім'ї вже ніхто томатного соку не п'є (ну та ясно - минулого року він закрив 83 літри).

Так от хріновина - це назва страви. Помідори з хріном. Колись брав у Миколи рецепт, дуже сподобалось, але загубив. То йде знов писати під диктовку.

У зв'язку із хвилюваннями за своє діло стала сильно неуважна. Після обіду аж посварились із Орестом - він всоте зробив мені зауваження про те, що я щось не туди поклала, забула, загубила, провтикала. Ну і по ділу ж зауваження, нічого не скажеш. Але все одно ж дістає!

Так я після того ще крутіше учудила. Ларисі новою поштою прийшли квіти кімнатні, попросила завезти забрати, бо до вівторка пов`януть. Погнула крило машини, як виїжджала з брами. І вже по дорозі назад подзвонив Орест і сказав, що я до того всього поїхала без документів. Добре, що пронесло, все гаразд, але йолки-палки.

І надвечір такий відчай найшов, що я не можу в елементарних речах себе до купи зібрати, ну куди мені братися за суспільно важливі справи.

А завтра у нас день села. Клуб 10 років стояв порожній, там все позасирали птахи. А цього року клуб побілили-пофарбували, все начисто помили і завтра робитимуть урочисте відкриття. Відкриватиме, ясне діло, голова сільради.

Всі люди дивуються - ну чому так? Дня Васильків (у нас там сільрада) ніколи не було, а тут раптом день Христанівки! Має навіть бути концерт і розіграш лотереї. За три дні продали 120 білетів по 5 гривень. Народу явно хочеться двіжухи.

взмедитнула

На Борщагівці у нас на кухні над обіднім столом, який ми ніколи не використовували за призначенням, висів Хічкок, що поїдає птицю. У рамочці, за склом, все, як годиться. Мені дуже подобалося, як його засиділи мухи. І, на жаль, скло не пережило переїзду, тому великого режисера я поки вирішила не турбувати. Зробила собі рамку-покращувач настрою. Орест по периметру шуруповертом поробив дірочки, а я сплела сітку.

Першим ділом поселила туди листівочку, оту, що наша перша отримана пошта у Христанівці. Я вже згадувала про це раніше. І тільки сьогодні до мене дійшло, що вона не від Хвильки, як я раніше думала, а від мами ще одного Енея, який на місяць старший за мого Енея. Поплутала Ань!

Потім ще поставила фото, яке мені прислала Надя з Гамерики, із славної Техащини. Воно чомусь активно змушує мене думати і впадати в ступор від інакшості, яка видає себе геть у всьому.

І втулила чоловіка патлатого, як же без нього. Ну і тепер мені буде значно приємніше кришити салати. Думаю, що дарма ми перестали листуватися паперовими листами.

Треба слати одне одному бодай листівки. Бо це така приємна матеріальність. Те, що можна пощупати, понюхати, подивитись, чи не замацано.

День пройшов на диво гарно, хоч і повний місяць. Помила ззовні холодильник і пральну машинку, зготувала смачнющий плов і покликала гостей, щоб допомагали їсти. Післязавтра день села - то я з дороги вздовж нашого обісця (це в нас такий гумор про наше обійстя) позбирала фантики від цукерок і позгрібала суху траву. Дві тачки з гіркою трави і туго набитий пакет сміття. Найдивовижніше, що знайшла - це лезо бритви, лежало прямо посеред дороги. Ну як можна йти і згубити бритву? З кишені випала? Нічого не розумію.

А це Еней мені показує, що спати сьогодні він буде з пітоном.

господарочка

Сьогодні у нас був дуже нетиповий день - із хати виповзли аж в 4 вечора. А до того вовтузились в хаті здебільшого, навіть в дворі майже не були - так, короткими перебіжками. Не хотілося з людьми спілкуватися. Треба було подумати про своє і трішки збавити темп.

Тому я погосподарювала в своє задоволення. Не все ж Оресту писати про свої звершення. Сьогодні я з табуретки, яку ми і так за призначенням не використовуємо, зробила собі кошик для брудної білизни. Мені його дуже в господарстві не вистачало. Фото поганої якості, бо на телефон щойно зняла. Цілий день той кошик плела. Еней дуже допомагав - відривав стрічки від старого покривала, перевіряв виріб на міцність.

Про Енея хочеться писати, при чому багато. Бо це просто чудо, як він знайшов себе в цьому світі. Коли ще тиждень тому дивився на себе й на мене в дзеркало, на обидвох казав "мама". А тепер він не мама. Він тепер тицяє себе пальцем в груди. І дуже береться допомагати.

На днях пекли шарлотку, то він і яйця розбивав, і борошно просіював, і міксером тісто місив, і яблука від шкірки чистив. Понесли пригощати пирогом друзів - а йому важливо, щоб сказали, що це Енейчик шарлотку робив. Тицяє себе пальцем. Я, я, я є, і я щось зробив!

Таке враження, що йому дуже подобається щось змінювати у світі. Виніс на совку гусячий послід - Енейчик прибрав. Навіть якщо шкоду зробив, вівсянка по всій підлозі - Еней, Еней насмітив!

Після тривалого господарювання вирішила зводити малюка до річки. Побігав-погрібся у величезній купі попелу, посидів у човні, водив очеретиною по рясці.

Фото - Ілько Гладштейн

А я нарвала невеликий оберемок очерету для Ореста - він же приміряється з нього всяке плести. Нехай ближче познайомиться із матеріалом.

Що я хочу сказати: ніколи не ходіть по очерет без рукавиць. Порізала собі руку в десь семи місцях, і в запалі не одразу помітила. Зараз оце пишу і мізинчиком не ворушу.

Для шлунка ця прогулянка була непростою. Ми намішали усього. Не знаю, чи вночі не задихнемось. В порядку прийому: груші, сливи, терен, малина, виноград. І усього - повні жмені. Я просто в дикому захваті від такого підножного корму. Я б у Києві ніколи такий букет за один вечір не вжила. А тут дорвалися: все безкоштовно і скільки душа бажає. Лише б донести.

нічні хвилювання

19.08.2013 (забула натиснути кнопку "опублікувати")

Уже дві ночі підряд Еней не дає мені спати - його явно щось тривожить, і мучить спрага. Тепер спимо із пляшкою води - мушу допоювати, інакше крутиться і не може назад у глибокий сон провалитись. І так десь рази три за ніч. Я вже відвикла від такої двіжухи.

Ну але інтелектуальний розвиток іде у малюка повним ходом - уже третій день, як навчився тицяти пальцем себе в груди у значенні "я". Хто пускатиме змія? - Тицяє. Хто найкращий мамин синочок - тицяє. Перед цим, напевно, з місяць любив показувати на мене, на тата і на себе, і треба було називати, ху із ху. Коли показував на себе, і чув у відповідь - Енейчик - заливисто сміявся. Ну такий вже радий, що ось мама, ось тато, а він - Енейчик.

Про дитсадок тут нічого не пишу - можете сміятись, але боюсь наврочити. Бо як починаю наперед багато триндіти, облом на обломі. Тому зараз поки мовчок, а коли справа хоч у якийсь бік зрушиться, то напишу стіну тексту і закликів. Так що ви тримайте кулаки, щоб у мене вийшло те, що я надумала, що б це не було).

20.08.2013 (дописую)

Секрет хвилювання малого розгаданий. Банально - зуби. Вилізли дві нижні п'ятірки. Але не повністю вилізли, а так підло по одному кутику показали. Нова розвага - чухати їх моїм пальцем.

З приводу ото свого великого проекту, то впіймала сьогодні дурну чутку про те, що попахує обломом. Завтра я ще уточню, але коли так - то в цьому є свої плюси. Зможу розказати вам усю історію без купюр. Там ще той трилер. Бо якщо вдасться, то, ясне діло, я не буду описувати всі свої враження від знайоств із місцевими чиновниками. А коли облом - то я вже із пристрастю поклацаю клавіатурою, пшшш.

Орест недалеко від краю нашого городу знайшов у лісі яблуньку із такими красивими і смачними яблуками, що сама їхня присутність в кухні гріє. І місяць світить як прожектор.

А, і пальці, що набирають цей текст, чорні-чорні. Відкрили сьогодні сезон горіхів!

один із тих днів

Сьогодні і вчора були якраз ті дні, які можна потім згадувати взимку, запиваючи чаєм із смородинового листя. Тому мало тексту, багато фоток.

Звичайна буденна відпочинкова активність - до баб Каті по помідори, до тьоть Люби по молоко, кавуни і виноград; до Лариси на каву. І багато-багато спільного часу з моїми "голяками". Хіт сезону, звісно ж, - змій.

Лазили по деревах

Запускали змія. І не раз, і не двадцять раз, всі-всі.

Владік

Вовка

Сам би злетів

Альона

Каталися з гірки на дволітрових пляшках з-під пива

Малювали-малювали

Дивилися, як корови йдуть з паші додому

Їли кавуни. У свій спосіб. 

Та й таке.

UPD: Для історії: сьогодні вперше отримала тут пошту - листівку від Хвильки з Болгарії. І була настільки рада, що погодилася оформити підписку на газету, на три місяці. Зі списку вибрала таки Газету по-українськи.

І ще Орест гіфочку зробив

кума, нооохуй

Про назву - ну, ви, певно, знаєте особливості полтавського варіанту укрмови. Так характерно підгундошувати, говорити м'яко, але зі злегка блатним притиском. І замість "а" говорити "о". Ото так: кума, ноооохуй.

Вираз обличчя дня. На руках - не похресничок, а його молодший брат. Едуард.

Сьогодні похрестила малого однієї з багатодітних моїх сусідок. Хрестини домовлено було на півдев'яту ранку, домовилися, що я під'їду до них до хати своєю машиною в вісім. Запізнилася на три хвилини і так за це переживала, що підрехтувала морду свого лансера об власний гараж. А там всі бігають-метушаться, і кіпіш-кіпіш. Дві пари кумів зібрати вчасно зранку до купи - це вам не жарти. Доходить дев'ята, а Марина (мать мого похресничка) питає, як у мене з бензином. Ок, кажу. То давай махнем в Лохвицю заберем другу куму, бо вона там застрягла і швидше буде, як ми заберем. Нуууууу ок.

Вона бере на руки свого місячного Едуарда, і ми їдем. Довго описувать не буду, але суть в тому, що ми проїхали 60 км і забрали дорогоцінну куму з-під хати в селі, де народився Архип Тесленко. Я вимовляла своїм ротом матюки, так.

Дві пари кумів. Той, що тримає дитину - дуже хороша людина. Направду.

Я, в білій сукні, з розпущеним ггг волоссям, давила своїми "хлоп'ячими" еківськими гівнодавами педаль зчеплення і гальмо. Бо дороги кгм, капець, скажімо так.

А фразу-заголовок сказала Марина про ту, кого ми забрали з тих Безсалів. Ти де? Вийшла з дому? Кума, нооохуй. Можна сказати, це девіз цих хрестин. Бо кума правда агонь. Рідко коли люди аж так вибішують усім своїм єством. Після хрестин, ще в церкві, питає мене: а подарок у тебе є? Є, кажу. Шо? Ну, книжка, піаніно, одяг. А золото? Золото? У нас в Безсалах дарять золотий хрестик. Кажу - мені було повідомлено, що я купую крижму, а кум хрестик. І точка, і точка. То вона ще між церквою і п'янкою поїхала в Лохвицю по подарунки, не отримавши від мене ні копійки (у нас з Орестом у селі тут така розвага - чекати зарплату, яка буде от-от, але все затримується і все ніяк).

Введення во храм матері 4-х хлопців. Моя кума, вчора їй виповнилося 26

У молодого батюшки так трусяться руки, що він не може попасти пензликом малому по чолі. Фраза із служби мені дуже сподобалася - "і захистить від повітряних зміїв". Якраз учора запускали - на вихідних приїжджали прекрасні Сороки і подарували нам красивого хвостатого на довгій нитці. Раз десять сьогодні я бадьоро сказала "відрікаюсь", і трішки менше - "вірую".

Про п'янку най не кажу, тільки трішки. Один з "хрещених батьків" сьогодні рано не похмелився, і акурат перед тим, як усі мали сісти за стіл, впіймав епілептичний приступ. Одна баба голосила так, ніби він умер, і розказувать, що в її жизні уже було сім гробів і перелічувати своїх баб і прабаб. 

Ну але що - похресничок зато в мене красивий і спокійний. В церкву сходив як в перукарню - і помили, і підстригли, і олійкою намастили.

Раб Божий Назарій спросоння

Так, текст не передає і сотої долі моїх переживань за сьогодні. Ото розбавлю текст фотками і все.

І ще наостанок похвалюся - отакий "будиночок" Еней сам збудував у пісочниці.

Так зараз виглядає наша пісочниця

 І отакий поїзд тепер у нас припаркований на веранді.

Дитячі пальчикові фарби, гуаш школьная. Дитя саморобне

хоум світ хоум

Минулого тижня я з малим їздила до Києва. Найсмішніший "висновок" із поїздки - у мене змінилися смаки на дитячі іграшки. На асфальтній Борщазі хотілося гратися шишечками, корою сосни і дерев'яними ступками. А тут завалили в секонд і накупили цілий кульок пластмасових яскравих штук, які співають, говорять, бібікають, говорять по-англійськи і видають дивні звуки. Хаха, зараз сфоткаю))).

Ще шуруповерт забула покласти на килимок. Він гуде!

Баба з дідом страшенно вражені тим, як підріс малий в сенсі розумового розвитку. Що купу всього розуміє і веде бесіду, хай навіть жестами і словами власного виробництва. А  мені зблизька не так помітно, ясне діло. Бігає та й бігає, хехе.

Ну і банально, але факт - приємно повертатися у Христанівку. Тут уже абсолютно повне відчуття, що я вдома. І що дім тут. Свій простір, свій кут, зона комфорту. Щоправда, останні години дві у нашій кухні-вітальні, де я зараз сиджу, стало потягувати тухлячком. Зненацька. Так що пишу про комфорт, і сама з себе сміюсь. Ніби перевірила кути, вимила відро для органічних відходів - не воно.

У Христанівці сезон динь у розпалі. Щодня Міхалич дає цілий великий кульок динь. Середніх і малих - але яких смачних! Здається, що в Києві таких смачних і не купиш. Завтра будуть столичні гості - ще на них протестую. Може це просто я - та жаба, що своє болото хвалить.

А, про жаб. У нас один кран виведений надвір, щоб чіпляти шланг для поливу. І під тим краном живе така товста і велика (з долоню), пухирчата коричнева жаба. Орест її вчора помітив і відніс подалі в кущі. За якийсь час вертається - а вона знов на тому ж місці!

Сьогодні мали бути хрестини, мама "голяків" бере мене за куму. Але перенесли на наступну середу. Я так зрозуміла, що тут усі беруть дві пари хрещених батьків на одне дитя. Крижму я вже купила (і слово нове вивчила). І що ви думаєте? Чудо-чудо, але на "похресничка" я стала дивитися іншими очима. Якось і більше приглядаюсь, і взагалі рада його бачити більше, ніж решту малих малюків.

А один зі старших малюків, 13-річний Владік, уже пішов у школу. Щось мені таке Олена наговорила. Що вчиться він у Лохвиці в інтернаті, і у них навчання починається раніше. Треба буде розпитати в когось іншого детальніше, що там таке. Але якщо він і правда повернеться в село аж наступного літа, то мені дуже шкода. З ним цікаво гуляти. Ніколи не думала, що таке напишу, але мені бракуватиме музики з його телефону ггг.

Ну і всі пишуть, і я напишу - осінь уже близько, і це сильно відчувається. Уже є цей сум, що літо добігає кінця. І це передчуття ностальгії за тим що ще відбудеться. Уже діти проходять медогляди для довідки в школу, купують зошити і білі сорочки.

А Еней здивовано тримає два однакових за розміром листка, але один зелений, а інший - жовтий.