Конкурс малюнка (увага!) і відео - виводка

Прийшло літо, з чим нас усіх вітаю! Треба довисадити перці і помідори і братися за прополку. А тим часом у нас в Христанівці була виводка днями. Я вперше прийшла глянути, що воно таке. Хочете - подивіться і ви.

Школа уже все, але дітей в селі не видно буде до середини червня - у них табір.

Із важливого.

У нас стартував конкурс малюнків у магазині "Коло Млина". До 10 червня приймаємо малюнки на тему "Христанівка. Карта скарбів".

Завдання стоїть так:

- Намалюй вулиці Христанівки, найважливіші будинки, дерева,
тварини, місця
- Погуляй по селу і відчуй, де лежить скарб (ти відчуєш щось незвичайне: холод, тепло, тремтіння, запах)
- Познач скарб на карті.

Наступний етап - голосування. Малюнки повісимо у магазині, біля кожного буде спеціальна кишенька, куди відвідувачі зможуть вкинути своє сердечко (хтось би мені їх понавирізав, ото було б ловко). Голосуватимемо з 12 по 17 червня.

Переможців буде не один, але перше місце гарантовано отримає чорну пантеру. Ось цю:

(Орест в комплекті не йде, і не надійтеся.)

Еней уже сказав, що як виграє, то обов'язково подарує її у дитячий садок у Васильках, бо там її дуже хочуть. Моє серце піде йому, і не сумнівайтеся.

Святкувати перемогу і вручати подарунки 

будемо весело 17 червня, в суботу. 

Будемо раді усім!

Неправильний день

Так втомилася, бо все зробила не так, як треба.

Був план на цигун, який перевернувся на поїздку в Лохвицю з малими і без Ореста. Навіщось щось мене смикнуло там в останній момент перед виїздом купити півонії. По 5 грн кущик, на двадцятку пів'ящика вийшло. Ну навіщо, питається?

По дорозі додому Улас заснув і проспав аж 10 хвилин. Ясно, що вдома я його уже не вклала, хоч навіщось пробувала. Ну і в результаті виповзли всі надвір.

Еней хотів дітей, але всі сьогодні гуляти відмовилися. Ну буває так. Він спершу нив, а потім ніби нормально собі сам бавився. То сам, то з Милославкою. Калюжі поміряв, горіхи в дворі освоїв без допомоги дорослих. Такою мавпою став, що ого. Цього року прямо відкрилося йому.

А, ще ж була прекрасна злива вчора і сьогодні, про яку я назнімала відео. Геть нема сили монтувати, а воно лежить гарнезне. Може зараз засяду, хоча навряд.

Так до чого це я. Півонії треба посадити. Де?

Пішла перед хату, тобто між хатою і дорогою у нас є шмат простору. Нарвала гусям кропиви (так, в мене тепер розвага рвати зелень кролям і гусенятам, гусенятам ще й різати її). Ну і давай корчувати, щоб з корінням. І так мене це заняття поглинуло. Так легко корчується, така земля в міру волога і пухка. І пахне так, що не передати.

Підійшла сусідка, і я собі корчую, та й говоримо те і це. Скільки раз гарбузи полоти, як хмелю позбутись. Травичка навколо кропиви виявилася не травичкою, а пиреєм. Я тепер хоч знаю, як він виглядає. То я і його давай корчувати. Ну годину точно, а то й дві.

Піовнії в результаті все одно посадила не там, де корчувала. А тим часом Альона дала декоративних соняшників розсаду. І ще я коляднула кілька лілій і отримала в нагрузку кущ хризантем.

Я таки все висадила, я крута. Навіщось. Під кінець я розуміла, що втомилась неймовірно. А тут Орест шашлик досмажив, дівчата прийшли. Це ми так святкували рік Даринці. А я щось не сильно святкова була, бо хотілося сидіти і не ворушитися. І щоб по мені не товклися.

А потім я ще вийшла і там, де корчувала кропиву і пирій, сійнула чорнобривців, зібраних восени в Лохвиці біля Нової Пошти. А воно по кишені розсипались, а в мене пальці такі пересушені і загрубілі, і насіння між тканину позалазило і не вибирається. Дооовго я його вибирала. Таке втомлене отупіння. Знаєте ж, про що я?

Одне добре, що Улас рано вклався на ніч. Торкнувся подушки і все. І Орестова черга вкладати Енея. То я поки тут. Дописую.

І думаю собі, що це історія про те, як не треба робити. Дуже корисна.

Коли забагато спонтанності і забагато вкладеного ресурсу невідомо у що.

Я хотіла одну штуку гарно продумати і пропланувати, хотіла цигун, хотіла трішки порядку в хаті, хотіла книжку хорошу почитати. І нічого з цього не зробила. І відео навряд змонтую.

Піду задачі на завтра розпишу, щоб оце без дураков. Бо нема відчуття сатисфакції, є лише втома.

Добраніч

Найсвіжіші відео з останніх днів

Я продовжую знімати відео, тому ось два останні.

Підписуйтесь на мій канал, ставте "подобається", мені буде приємно.

Оце мене якось хлопці ввечері на одному диханні затягнули до ріки. Поверталися вже затемна, навпомацки.

А ось тут видно наших кроликів і наш сеперкрутий дитячий розвиваючий центр "Глинище")))

сонячний вересень

Погода вражає. Кінець вересня, а таке тепло. Я б хотіла, щоб така температура була круглий рік - це мій комфортний баланс тепла і прохолоди. Мати з собою легкий светр, але ноги - ще в сандалях. І діти то голяка, то в светрах здригаються. Вчора не могла забрати малих до хати: місяць майже повний, надворі хоч і темно, але видно. І чомусь так затишно. Еней так забалдів, що навіть коли всі пішли до хати, він взяв свій горщик і пішов собі надвір. Правильне дитя росте.

Ціле літо нас практично не було в селі, а коли хто і був, то не було ніякої можливості займатися облагороджуванням побуту. Двір заріс страшно. Як повернулися, говорили про те, що природа невблаганна. Виглядало так, ніби ми ніколи тут і не жили.

Зараз крок за кроком відвойовуємо простір у дебелих таких бур'янів, які навіть не скосиш, бо полишаються небезпечні гостряки. То я потроху ручками смикаю. По квадратному метру в день, і то не щодня - сили поки не ті. Хімія така хімія.

Але вже є малим де бавитись. Старший облюбував собі друге відділення гаража. Там у нас пісок, дрова, вугілля, солома і кошенята. Що ще для щастя треба? Він там постійно собі якісь хатки-пастки будує, а я мовчки радію. А менший поселився у собачій буді. Собачою будою у нас працює стара літня кухня, до якої припнута собака. То він з нею з ранку до ночі обіймається, розливає її воду, купається в м'якій пилюці (там бур'янів нема, собака береже свою територію). А вчора воював-воював з Орестом за право сидіти в ямі, яку собака викопала (ми ржемо, що це перше христанівське метро), і таки відвоював. І сидів так з таким поважним обличчям, що куди там усім кандидатам у голови сільради)))

Перед хатою ту клумбу, що в нас була запланована під клемтис, розчистили і попересаджували туди ялівці з заростей. А то вона там не ростуть зовсім. Я взялася щодня поливати, то вони так миленько свіжі гілочки повипускли, що я почуваюся, як малявка з мультика про Тоторо, що чаклувала над зернятами. Ходжу постійно туди заглядаю.

Оскільки діти попрокидалис і треба чимось їх нагодувати, я просто запропоную вам подивитися перший випуск мого англомовного відеоблогу про життя в селі.

І Орестового україномовного. Так-так, у нас нова розвага. Підписуйтесь, лайкайте, поширюйте, слідкуйте - будемо раді.

перший дощик в маю (про агронома ви пам'ятаєте?)

То нагадаю, шо сусід казав, шо "три дощика в Маю і агроному все по ььь". Так от, дощ перший.

Я вискочила, щоб було що потім розглядати через кілька років. Ади.

Спочатку зазирнем на город. А хто-хто скоро поласує полуничкою? (Насправді це єдиний кущик, який вже цвіте. Переїдання нам не загрожує)

А це інші кущики, минулого року висаджені в чорне агроволокно. Воно круте, бур'яни таки не пролізли.

А оце ось торішній щавель, якому зовсім не зашкодило те, що ми його скубали всю зиму.

А це приємний сюрприз - сам насіявся салат і безкозконтрольно повилазив на грядці.

І хризантеми кажуть, що дуже хочуть жить. Ну я не проти, якщо їх не витопчуть, у них є шанси. Якщо раптом буде час, я їх хочу навіть порозсаджувати. Хоча я постановила собі цього року квітами не перейматись.

А це цибуля "кущовка", яку я думала, що ми минулого року виїли під корінь. А вона взяла і зійшла дружним рядочком. Тут ще видно торшіні не прибрані огірки-жопляки, було б круто, якби і вони самі насіялись. Але моя мама каже, що в мене ніяких шансів))

А це вже цьогорічна цибуля-сіянка (я її тиканкою називаю чогось) посходила. Більше поки нічого не видно.

Минулого року я мучила вас своїми тюльпанами. Хоч я їх і не пересаджувала, вони ще живі, як і нарциси. Їх мало, але вони є.

Минулого року я писала, як ми ходили з лісу пересаджувати барвінок. Ось він цвіте.

А ось цвітуть дерева, і це просто неймовірно. Зараз з вікна видно повний місяць, який зазирає крізь гілля з цвітом, і краса приголомшує.

Я для себе відкрила цвіт груші. Він такий впевнено білий, геть не прозорий, густющий, я б навіть  сказала, м'ясистий.

Ще не в тему до цих фоток, але для хроніки це важливо, напишу, що я сьогодні купила і халтурно посадила (без додаткового поливу) 26 кущів ранніх помідорів, 18 штук цвітної капусти і 54 солодких перця.

І сьогодні ще сумний трохи день, бо здохло одне гусеня (я не хвалилася, ми в неділю ще десяток прикупили, разом в нас було 15, а тепер 14). І повернулася наша Ельвіра Йосипівна (кілька днів не було видно) якась зовсім ніяка, хтозна, що трапилось.

І щоб не закінчувати сумним. Сьогодні малі овечки рано вперше поїли в Ореста з відерця, а в обід і ввечері дві з трьох навіть поїли з рук. Це величезний прогрес, ми радієм.

повернулася в село і вертаюся в блог

Я ледь не прохворіла всю весну, три тижні проскиглила в Києві, тепер повернулася і розповідаю.

Тільки де-не-де по селу починають зацвітати абрикоси, у нас ще жодна не цвіте. Гарно листя повипускала бузина і створює відчуття руху і обіцянку літа. Бузину наздоганяють кущі аґрусу і смородини.

Погода така, що я особисто дивлюся на це все з вікна (а мені на вітер зараз категорично не можна, ще й на холодний). То дощить, то просто чорне нависає з одного боку, а сонце лупашить з іншого. Та що я вам розповідаю, подивіться у вікно, воно зараз скрізь приблизно однаково.

Через хворобу до нас таки не приїдуть волонтерити американки. Вони чекали-чекали, поки я повернуся, не дочекалися і знайшли місце, де їм уже добре живеться. Мені, звичайно, дуже шкода, що так вийшло, навряд на Христанівську землю коли-небудь ступала нога аж настільки замаглих власниць. Але все ще попереду, оптимізму я не розгубила. Написала британцям, які просилися на квітень, але домовилися на травень, що можна їхати вже. Поки відповіді немає.

Як поверталася додому, не уявляла, як справлятимемось без допомоги, коли я таке нещастя. Але от сьогодні уже пройшла перша повна доба і ніби ситуація стерпна. Справляємось. Побут - це капець, ну це явно не моє. Берегиня з мене зовсім така-собі. Волонтери, ви де?

З понеділка оратимуть городи, і по ідеї треба би одразу садити. Мама видала насіння, плюс в мене дещо з минулого року є. Тільки "садистів" поки нема. Може, мама приїде виручати, а може ще хто. Одна добра сусідка (я уже боюся називати ваші імена, дорогі сусіди, бо кожного разу хтось за щось та образиться) пропонує допомогти посіяти моркву і буряки. І це дуже зворушує і додає сил, але мені треба ще і те, і се, і п'яте, і десяте. Бо минулого року стільки ж всього класного і смачного виросло, від чого тепер я відмовляюся відмовлятися. Оці всі чудо-салати, редисочки, руколи, цибульки, малюсінькі морквинки, ехехех і охохох. Я придумаю, як це реалізувати, я вірю.

Поки нас не було вдома, Орест поробив полиці для книжок, і тепер вони не валяються перемотаними стосами по кутках, а стоять. В довільному порідку, але стоять. Це ще неабиякий шматок роботи розібратися, що і куди. А  коли старшому бавитись, а менший щосекунди стягує собі під ноги все підряд і перевертає все, що криво поставили, то це взагалі якась поки неможлива місія.

Займаємось тим, що думаємо, яку птицю цього року заводити, бо є палке бажання восени набити морозилку своїм.

До речі про морозилку, там зараз лежить м'ясо нашої першої овечки, тієї, за якою Орест на машині полями ганявся. Нагадаю, що на католицьке Різдво вона привела ягня, і виховувала в своєму зашуганому і нервовому дусі. І коли ми докупили ще пару романівських, утворилося псіховане стадо. Тому ми подумали, що аби приручити потомство, доведеться нейтралізувати старше покоління. Може, малі переорієнтуються на більш врівноважених кіз і не будуть шарахатися по кутках.

Станом на зараз скажу, що затія не дуже вдала, за два тижні одна овечка, каже Орест, почала смикати хвостиком, коли він приходить. Хочеться вірити в те, що це вияв радості.

Кози наші не порозроджувалися, бо, виявляється, не позапліднювалися. І не повірите, я думаю, що це успіх. Бо я собі не уявляю, як би ми їх у цій ситуації доїли. На щастя, ціни на молоко в селі поки не виросли.

Я оце пишу, а в хаті цвірінькають двотижневі курчата, яких Орест з Енеєм сьогодні приперли з Лохвиці (продали мішок горіхів по 28 грн за кіло і накупили птиці). Більшість - якась м'ясна порода, яка виростає більша за бройлерів, але може їсти не тільки комбікорм (боюся подумати, скільки він зараз коштує).

В підсумку про це все я лише можу сказати: не хворійте. Це напряжно і дорого. Дешевше берегти себе і робити всякі розумні приємності для тіла, ніж потім оце як я.

Овеча ферма

Сьогодні їздили по вівці. Вирішили окрім наших білих завести ще й Романівських. Начиталися, що у них і приплід більший (не одне-два, а три-чотири), і на смак кращі, і менш вибагливі.

Поїхали в десь таке саме по глухості село, як оце наша Христанівка. Тільки дороги у них ще більш вбиті і до райцентру подалі. Але теж краса й простори. Яруги, пагорби, ріка, ліс, поля навколо села. Все, як має бути. Старий Хутір називається, Лохвицького району. Від нас - 40 км в бік Гадяча.

Враження від поїздки просто неочікувано чудові. Порівняно з білими, яких ми бачили, ці романівки просто інтелектуалки. Стоїть отака отара, очима лупає

і тут бабуся підкликає: "Розочка, Розочка!" і одна так несміливо виходить і йде до неї. А тоді вона ще: "Чорнушка, Чорнушка!" - і уже друга йде слідом за Розочкою.

Ось вони, біля воріт

Дуже мирні істоти з розумними очима, схожі на кіз. І кличуть їх "козя-козя-козя" (значно більш мило і зручно для вимовляння, ніж звичне мені "на-на", яке при десятикратному повторі неминуче перетворюється на "нах-нах"). Знааачно м'якші на дотик, ніж білі. І бувають коротковухі, дуже смішні. Нам пообіцяли з наступного окоту залишити коротковухого баранчика (зараз немає, бо усіх новонароджених баранців перетворюють на валухів, якщо ви розумієте, про що я).

Мене вразило те, що вони такі мирні і спокійні. І я не знаю, чи це особливість породи цих овечок, чи це завдяки людяному догляду. Хазяї дуже зворушливі, врівноважені і уважні. Знають, де чиї діти, кожну розрізняють за характером, іменем і здоров'ям потомства.

Загін чистий і доглянутий, міцний сарай з пластиковими вікнами. На перший погляд все організовано розумно і добротно. Треба би взяти за приклад. На майбутнє. Бо поки не плануємо під них щось будувати, лише розширимо загорожу біля того сараю, що вже є.

Енею сподобалося з ними спілкуватися. Гладити, обіймати, тримати на руках.

Ну і ганяти, зовсім трішки :)

Купили дві юні ярочки, за однією довелося там же попобігати лісами-ярами разом з хазяїном. Ох же ці вівцеродео.

Поки важили другу, перша намагалася вибити скло в машині. Їй не вдалося, на щастя. Коли їх в багажнику стало двоє, то заспокоїлися і доїхали без пригод. Попередній хазяїн наполягав на тому, щоб ні в якому випадку не зв'язувати, бо істоти вразливі і може бути розрив серця від переляку.

Радив годувати лише вівсом, буряками і сіном, у кількості згідно з нормами. "Бо як поставити, то буде їсти, поки не здохне".

Це було значно цікавіше, ніж зоопарк і я тепер трішки маю уявлення, як могла б виглядати вівцетерапія. Головне, щоб вони були ручними. Плануємо в сезон їх пасти двічі на день по дві години.

І дуже мрію про те, що будемо їх доїти. Орест обіцяє днями зробити доїльний станок для кіз та овець. Я собі сміюсь, що це прекрасний подарунок від чоловіка на мою 30-ку ггг.

збір урожаю триває

Сьогодні був довгий день.

Мій малий зараз геть ні з ким не хоче гратися, крім мене. Всіх ображає, робить бебебе, плюється, б'ється, а як доводиться побути більше 5 хвилин - плаче. Тому ми сьогодні ізолювалися і тусили вдвох - дитя іноді заслуговує на такі дні. Півдня в хаті - бо надворі сонце, а перейти по ньому до тіні він геть не хотів. Ще й без денного сну.

Тому я помила в кімнатах підлоги і спекла шарлотку. Бігала до сусідів і клянчила до неї молоко - видали літру. Виявилось, що це було замість обіду, бо як ми її поїли, мені дико схотілося полежати.

Надвечір таки виповзли трохи надвір - погойдалися в гамаку і слінгу. Поки малий освоював науку лазити по молодих горіхах, я всілася на зручний стілець і намагалася типу почитати розслабляюче чтиво з журналу (Марина, привіт!). Але де там. З моїми підказками (але без рук!) малий кілька разів дуже шустро виліз на сам вершечок і зліз з нього. Навіть мені було цікаво чомусь.

Потім пішли до птиці. Спершу підгодували крупою. Але мені все мало. Визбирала там поряд грушки (дуже круто сказано - ну з десяток зелених і миршавих), порубала їх тут же в кориті спецінструменом (якось сфоткаю) і пригостила. Пішло на ура. Це надихнуло виповзти на город по інші різновиди корму.

Облупила оце зовнішнє листя з капусти, знайшла напівзогнилу капустину (відходить молода, а ми досі нічого путнього з нею не придумали). І ще перезрілий кабачок. Порубали-пригостили. І - о чудо! - якийсь час вони навіть не крякали.

Ну і не з закритими ж очима я ходила на той город. Там дні три помідори незбирані. І їх, на око, мільйони, і все червоне - хилиться. Сусідка каже - передають дощ, треба убирать бігом і обробляти, бо погниють.

Пішли по відра. В одне - чері, в друге - оранжеві. Я обриваю, а Еней сидить на відрі і наминає один за другим. Сік по голому пузі річками тече. Через 10 хвилин відчайдушний крик і плач - ясєн пєнь, той сік такий пекучий, особливо як попадає на дрібні подряпини (а їх вистачає при голопузому способі життя).

Повернулись додому, помились, вдягнувся. Пішли знов.

Назустріч - Орест із розвідки вертається. Під пахвою волочить здоровезного гарбуза (їй-бо ще не стиглий), в сумці - різнокольорові кабачки, навіть не сильно переростки. А ми-то думали, що весь наш баштан у лісі зілля не позав'язувався. Ан нєт, трохи є. Закрить би....

Я в помідори, малий з татом кози поїти. Прийшли, правда, через 15 хвилин максимум. В результаті назбирала ціле відро чері, і ще два відра всякої більшої помідорної краси різних форм і кольорів. Чухаю рєпу, що з цим добром робити, щоб не пропало. Мама каже малюків солити, більших - на сік. Як буде завтра все гаразд, то так і зроблю. Завтра приїжджає мама зі спецмісією - бавити внука і дати мені нарешті спокій.

А на вечерю я бігом наробила рису по-мексиканськи (Настя, привіт!). Обжарила сирий сухий рис з олією, потім туди негарних помідорів, потім величезну солодку перчину, і одну гостру, і ще солі, і ще часнику два зубці. Прожарила отак з півгодинки, тоді залила водою і дала спокій. Вийшло чудово. І добре, що недосолила, бо соєвий соус до страви ну дуже пасував. Хлопці страву дуже хвалили. Хоч і пізня досить була сьогодні вечеря - добряче по восьмій.

Вклала малюка і тепер тут. Про насущне.

приїжджайте допомагати!

Малюк сьогодні приніс жменю спілої смородини. Я глип на кущ - а вона там вся чорна.

Ходила мамі показувати наш садок, а там уже на 4 деревах спілі вишні.

Це я до чого.

Батьки купили собі поряд з нами хатинку, і почали доводити її до ума. Там вже є двоспальне ліжко, односпальне ліжко, шафки, тумбочки, є світло практично у всіх кімнатах (дороблять проводку буквально одразу після свят). Туалет у дворі. Криниця.

Поживати будуть наїздами, але навряд дуже частими, на жаль.

І тому ми ласкаво просимо приїжджати на лікувально-оздоровчі трудотури в Христанівку.

Тут є мільйон видів робіт, і ви завжди зможете вибрати собі щось до душі. Ось неповний перелік варіантів:

- збирати ягоди (наразі це смородина, вишня, полуниця, от-от буде аґрус)
- збирати і сушити трави на лікувальні і просто смачні чаї
- косити траву, перевертати її, загрібати, щоб було сіно
- реанімувати старі сараї (штукатурка стін сумішшю глина-пісок-солома)
- чистити двори від диких насаджень, розширюючи простір для відпочинку
- заготовляти дрова на зиму (газ подорожчав, знаєте?), ліс зовсім поряд
- заготовляти для кіз гілки з дерев на зиму (смачні віники)
- поливати город
- боротися з деякими бур'янами, мульчувати грядки, підпушувати землю, косити межі тощо (город безпечний для здоров'я, обробляємо без грама хімії - ні хімічних добрив, ні отрут)
- різати смачну травичку гусям, курям і каченятам, пригощати їх, наливати їм воду
- створювати цікавий простір для дитячої гри. можна тягати з лісу дерев'яний непотріб і робити гойдалки, смуги перешкод, пісочниці, садові скульптури тощо. власні ідеї вітаються, але раптом ви розгублені, в нас уже є з цього приводу деякі думки
- доводити до ладу хату. Штукатурка, фарбування стін, дизайн і реалізація меблів із підручних матеріалів, тощо
- обладнати місце для купання в ріці (тарзанка ще жива, але от місток з драбинкою розвалили в хлам, а без нього сумно).
- робити лавки з підручних матеріалів в мальовничих куточках села
- читати дитині книжку (хехе, моїй дитині)
- прибирати в хаті (хехе, в моїй хаті, раптом виникне такий порив ггг)

Всі запропоновані роботи покращують самопочуття, настрій, ставлення до себе і до світу. Міняють декорації і дають можливість справді якісно медитнуть-колупнуть-копануть. Логіка ж зрозуміла?

Ми вам оце даєм де жить, приймати душ можна в нас, готувати їсти можна в мультиварці (ми дамо покористуватися, якщо ви обережно і з любов'ю), запрошуєм до спільних трапез (типу всі нормальні люди, гнучко підходимо до ситуації і знаходимо зручні усім рішення), влаштовуємо кіноперегляди (у нас є проектор).

Пишіть листи мені на мило troyachka(на)gmail.com, і ми про все домовимось. Можна і треба задавати питання :)

В липні, якщо раптом нічого не зміниться, в нас волонтеритиме цілий місяць хлопець з Гамерички, а якщо пощастить, то й не один. Приєднуйтесь!

А Енею лист прийшов

Спершу думала, що це ми загнались зі своїм господарством і городами, геть нема коли гуляти. Але сьогодні вже вольовим зусиллям вирішила себе змусити і зробити малюку приємне. Він так просив "дітей".

І що по факту вийшло? І зовсім я не змогла гуляти. Напустила всю гвардію у двір (можна сказати навіть, заманила) і... влізла в свої клумби. Бо там явно змагаються лобода зі щирицею, як тут кажуть, такі дебелячі повиростали, що за ними нічого й не видно. Діти и тамсамі по собі, а я сама по собі. Це, видно, в мене такий енергозберігаючий відчужений режим включився. Садова йога. Медитнуть-колупнуть.

І поки вони там ламали подарунки, робили болото під порогом і вели бої за гірку, я гарненько так встигла прополоти дві свої головні клумби. Частково замульчувала тією ж лободою, частково наново засіяла квітами. Валила вже все підряд. Зрозуміла, що продумані за кольорами-розмірами квітники це поки не мій рівень. Сипнула в купу портулак, цинерарію, натикала декоративного соняшника. В іншу висипала три пакети чорнобривців. Там серед лободи знайшла чорнобривці, що Орест ще з Максимом сіяв у березні. Один навіть вже цвіте.

Подумала, що цього року робимо акцент не на красу, а на збір насіння. Бо кількість насінин в пакетику за 2 гривні просто вражає. З однієї квітки роблять десь три пакетики, здається. І коли назбираєм так добру торбу насіння, наступного року гарненько так насіємо поміж картоплю. Щось таке Орест вичитав, що запах чорнобривців не до вподоби друзям-колорадам.

До речі, про жуків. Сьогодні на картоплі вилупилися червоні личинки. Чоловік взяв і доблесно покропив її Актофітом (не отрута, а бактерія, від якої жуки маються розладом травлення і забувають як їсти). І що ви думаєте? У нас є нова прикмета! Якщо полить картоплю Актофітом, який змивається на раз, за пару годин як загримить, як ливане! Лишається марно сподіватися, що тих жуків тупо змиє водою ггг.

Потім у дворі намалювався Орест, і я забігла на город (відчужилася ще більш якісно). Там прополола нарешті свої малюки-бурячки і огірки, а ще ледь знайшла в зіллі 6 кущів надранніх помідорів, які вижили після заморозків, і в підгортальному пориві насмерть знесла один плоскорізом. Як не вмер Данило, то галушкою вдавило.

Приїхала кума і привезла від свекрухи величезний кульок черешень. Нажерлися, здається, всі, від пуза. Оце я називаю відкрили сезон. Не скромну жменьку, а так по-дорослому, скільки лізе. На ніч ще догналися полуницями в сметані. Повечеряли :)

Діти уже в повний ріст обжирають шовковицю, і байдуже, що вона ще зелена (якщо про кольори говорити, то червона). Тобто за тиждень уже можна буде взятися за неї по-справжньому, і вимаститися із ніг до голови.

Подія дня! Сьогодні Енею прийшов перший в житті лист. З його іменем на конверті, все, як має бути. Всередині - книжка і листівка з кроликом. Дякуєю Галі Ткачук за таку важливу подію в житті! Читатимемо із задоволенням. Поки не дуже доросли (гг мало картинок), гралися, вкладаючи кролика в книжку спати. Обкладинку малюк зрозумів по-своєму. Здоровецький кіт - це тато, а білка і пташка - його діти. І вони йдуть гуляти (не то шо деякі).

____________________________________

Помити посуд чи пописати бложик? Вибір зроблено.

А завтра приїде мама з батьком, привезуть сардельок і візьмуть мене на ручки. I'm loving it.

до попереднього запису оновлення

Андрій пригостив черешнею. В нього, видно, якась надрання. Кожному по жмені - уже радість. Сезон відкрили.

Дійшла нарешті до тих грядок, де раніше огірки сійнула. Посходили. Ну але посходили в моєму стилі - десь одразу багато, а десь порожньо. Те саме з буряками, які я ніби сіяла рівномірно (це замочені огіркові зернятка липли до пальців і скупчуваллись). Ну але зілля вище за всі буряки і огірки разом взяті. Люцерка, лобода і щириця пруть шо дурні. І мульчувати їх ще ж рано, бо зовсім малюки. Пробувала прополоти, але пізно я туди дійшла. Малюк вже втомився, сидів на порозі і верещав "мама, йдем!". Взагалі він сьогодні не сильно в захваті від моїх городніх робіт, все стояв біля мене і плакав. Потім його Орест забрав, як попорав худобу.

Пройшлася плоскорізом навколи решти помідорів і капусти. Можна вважати, прополола. Штук може 7 цвітної капусти вижили, повипускали свіже листя, замість пожухлого. Тобто не аж так все пропало. Дякую дощику, який хоч і сліпий, але щось там таки зволожив.

Пробувала ставити тички для помідорів. Якось у мами вони були тонкі, а це такі грубі, серйозні. Я їх пхаю-пхаю, але виходить геть ненадійно. Впхала якось штук 30, пішов дощ. По дорозі додому жаліюся тому сусіду, що з тичками виручив, шо от, не пхаються.А він каже - тю, та ти перше ломом, він гарно в землю йде, а вже потім і тичку пхай. Переказала Оресту, пообіцяв, що завтра переробить мою роботу, і поставить тички. Мені лишиться тільки попідв'язувати.

Покосила ввечері ще одну межу, мульчанула скошеним хризантеми. За мульчування треба взятися серйозніше. Бо в мене серце радіє, як бачу рослини в затишних гніздах :). І бур'яну під соломою справді не видно.

Після переселення птиці в сусідній двір наш дуже осиротів. Я вже так звикла до їх дружнього крякання. Тепер стоять порожні ящики, і чомусь тоскно. Тепер не треба нікого накривати в дощ, ех. Але може хоч зранку я радітиму тиші.

І взагалі кожна тварина надвечір сумна :)

Многабукав про город

Сьогодні нічого такого дуже сільського не робила, а пописать бложик хочеться. Розкажу про останні дні, значить, поки Орест перекидає мені фотки на флешку. 

Ми вже ніби розрулились більш-менш із сусідньою хатою, і можем собі думати, що вона вже наша (ясєн пєнь, юридично ця процедура ще триває). Тому якщо серед вас є безстрашні люди, які готові приїхати і там жити-доводити хату і двір до ладу, тобто волонтерити-відпочивати, то ласкаво просимо. Сподіваюся, питання зі світлом вирішиться там протягом тижня. Умови суто сільські (вода в криниці, туалет у дворі, пічки поки в неробочому стані), і мінімум меблів, але не все зразу. Роботи - море, і вся така творча-творча! гггг Ми за це вам допоможем з поставками дешевого і свіжого молока і яєць, ніштячками безкоштовними з нашого саду-городу. Запрошення на спільні трапези, позичання мультиварки, користування нашим холодильником тощо. 

Вже два тижні як той двір обживали наші козюлі, тепер до них приєдналися качки та кури. Кажуть, домового треба задобрювати худобою, вони це діло люблять. 

Вчорашня сліпа злива

Майструють хвірточку в загорожу

Каченята зацінили нове житло, бо там вже явно було тісно. Одне навіть здохло чогось вчора

"Барвиста" і "іспанська голошия" на водопої

Арьол! чи то - ВОРЛИ!

Птаство, шо

Справи городні у нас такі. Покосили стежки між грядками від бур'янів, ними зразу мульчанули ці ж грядки. Морква, посіяна між старою цибулею, не зійшла, сійну там ще хвальону Альонку, може вона зійде. Здається, я навчилась не сприймати протест рослин проти сходження як ляпас і особисту образу). 

Редиску ми вже всю з'їли, треба буде, напевно, посіяти ще. На порожніх грядках вчора після дощу сійнула огірків. Не замочувала, воду в канавку не лила зі ставкою на те, що земля в принципі після дощу ще трохи волога. Пізнувато, але краще так, ніж ніяк. Ніяк не дійду подивитися, чи посходили ті, що я сіяла минулого тижня. Вже мала б бути відомою їхня доля. Там було сім пакетиків, тобто сім різних видів, які я тупо замочила всі разом а потім в мокру канавку порозкидала. 

Зараз на столі у нас стабільно присутній салат, тобто листя салату. Я посіяла два види - "кришталевий" і "айсберг". Один з них просто супер на смак (той, що світліший), а другий на смак як кульбаба - він темніший і трохи гірчить. Тижні на два нам його вистачить, треба буде ще посіяти (але я так про багато що кажу, і мало що руки доходять зробити, на жаль).

Плюс відкрили ж сезон полуниць. Зранку і ввечері збираємо з малюком по жмені. Негусто, але дуже приємно. Своя полуниця страшенно смачна, хоч ще й кислувата (ну хто б це дотерпів до повного почервоніння?).

Сусід Микола нарізав мені тичок під де Барао (помідори високорослі, по два метра). Відучора лежать, просяться в землю. Якраз дощить, гарно буде їх запихати. Єдина біда, що я зараз візуально не розрізню де Барао і черрі, бо і та, і та розсада була високою. Натикаю скрізь, а там будемо розбиратися по мірі росту. 

Із жуками на помідорах зараз затишшя. Нічого нового не зжерли, два дні не збирала (покликали друзі на річку, і я про все забула), приходжу - а там один нещасний жук і трохи яєць. Сусід каже, що на своїй картоплі вже бачив червоних. Тобто треба не розслаблятися і бдить, бо червоні, кажуть, можуть зжерти все за вечір.

Посходила частина моїх буряків. Хоч щось буде. Плюс подивилася я на ту моркву, що Орест проріджував, треба знову так добряче її прорідити. Ми з малюком вчора її прямо брудну з грядок виїдали. Вона така довга і тонюсінька ще, як ниточка, але солодка-солодка. 

Та капуста, що давно посаджена, з чужої розсади, вже гарно поприймалася (ну, та, що не вмерла), і пішла в ріст. Виглядає наразі шикарно. А та, що я недавно пересаджувала зі своєї розсади, ще страждає і вагається, жити чи не жити. Особливо Грюнкольн.

До мене щойно дійшло, що та капуста, що вмерла - то все цвітна. Чорт. Треба пересадить. Без цвітної капусти ж ніяк (хоч їм її в нашій сім'ї тільки я).

Не знаю, який герой дочитав до цього місця, треба було б за це якусь винагороду придумати в якості смачної історії з життя. Але щось в голову нічого поки не приходить.

Ну ось, поки заливала фотки, прийшов Орест і сказав, що ще мінус одне каченя. Чорт, шотаке? І ще одне кривуляє. Наразі 27.

коза-дереза

Сьогодні багато в чому визначний день, а інтернет надвечір такий фіговенький, що ледь випросила оцю форму написання поста. Невідомо, чи вдасться повісити, та ще й з фотками.ж

Подія дня, ясне діло, це наше перше козеня. В нас тепер живе коза, їй півтора місяці. Це була дуже імпульсна покупка. Бо ми планували брати козеня наступного року. Але днями в голову Оресту прийшла думка, що косити двір - лінь. Що треба брати собі на випас сусідських козликів. Типу і козеня нагодоване, і двір викошений, і малюкові радість. І тільки ми попросили, як козлики пішли під ніж. Чомусь сусіди морозились і не могли прямо сказать, що козлів не даєм, бо будем різать. Щось м'ялись, казали, що нема як його толком прив'язати. Орест навіть нашийник купив - взяли. А потім нарешті зізнались, що козлики уже тю-тю.

Ну але ідея з козеням не полишала нам мозок і муляла. Навіть нашийник вже ж є. То сусідка порадила не морочити нікому голову, піти до баби Олі і купити собі своє козеня. В неї аж четверо, три кізоньки і цапок. Цап не продається. Ми в цінах на них не орієнтувались. Питаю - а скільки б вони мали коштувати? "Ой, та недорого". Недорого - це скільки? 100 грн? 600 грн? Засміялася, каже, що можна й за 50 іноді взяти, красна ціна їм 100 грн.

Пішли до баби Олі (до цього контактували лише раз - коли вона минулого року мене з дітьми з поля прогнала, бо ми своїм повітряним змієм її козу лякаєм, хоча вона насправді на нас ніяк не реагувала). Баба Оля ніби зла не тримає. Показала, розказала, взяла 100 грн і віддала свою красуню. До слова, нам дуже сподобався її двір. Все зроблено з розумом, дуже комфортне розташування споруд, гарно спланований і поділений на зони простір. Похвалили господиню, а вона зітхнула, що воно-то так, але жити тут ніхто не хоче. Думаю, йшлося про дітей.

Зухра наша зовсім не породиста, зате дуже жвава і красива. Її мамка дає близько трьох літрів молока на день. Тут в принципі це норма. Як кажеш людям, що коза може давати 5 - сміються.

Вона собі дуже вподобала Ореста, ходить за ним хвостом. Він до сусідів - вона за ним слідом. Він присів - вона під ним вляглася. Як Орест до хати - коза в сльози. Хоча потім погодилася, що можна не кричати, коли на дворі є я чи Еней. Ми сьогодні добряче нагулялись з нею) Бо шкода ж дитятко. Особливо серце краялось, як закривали на ніч в сараї саму. Ще й гроза. Але вона трішки поплакала, а зараз ніби тихо. І заглядати туди не хочеться, щоб її зайвий раз не нервувати. Сподіваюся, вона скоро звикне і все в нас буде гаразд.

Хочемо якнайшвидше купити їй подружку до пари, бо кози стадні істоти, і самотність погано переносять. Сподіваємося знайти більш молочну. Теж козенятко. Шукали оголошення в інтернеті, ціни на "зааненські" різного рівня чистоти коливаються від 400 до 2500 грн за малявку. Подзвонили за оголошенням в "Лохвицькому краї", бабуся каже, що зааненська не чистокровка, за 300 грн, мамка її 3 літра дає. Хм, мало, що ж в ній зааненського. Сусідка тьоть Люба каже, що тут неподалік є село Луки, і там була козоферма колись. І полишалися в людей ті кози. Спробує знайти телефони когось із того села, щоб розпитати. Дядя Ваня скептично поставився до якості тих кіз. Каже, що було дуже молочне 20 років тому, зараз зовсім не таке, давно виродились-перемішались. Але хтозна, спитати ж можна.

Подія номер два, неймовірної важливості. В нас на грядці поспіла перша полуниця!!! Одна штучка лише, Еней з'їв з таким апетитом, і півдня розказував, яка вона була смачна. Відчайдушно шукав ще, пробував зелені - ех, не те.

Збирала я сьогодні знов жуки на помідорах, і вирішила підрахувати, скільки вижило на даний момент. Бо так на око було забагато втрат. І справді багато. Висадила їх тиждень тому, живих різного рівня веселості 120 штук, категоричних і безнадійних трупів - 76. Буду заміняти, напевно. Основна проблема - жуки. Пожерли, полишали самісінькі стебла. Збираю щодня, раз на день. Двічі ну ніяк чомусь не виходить. Чавлю яйця, старуганів в пляшку, а потім топчу на дорозі. А вони все лізуть.

З хороших новин і надзвичайних подій - у нас нарешті пройшла справжня злива. Кількагодинна. Є надія, що хоч цього разу якісно пролило. А то дощі нас досі минали стороною. Лупане щось на 5 хвилин, і знову парко, земля сухісінька. Проте блимає і гримить гарно вже десь із тиждень (ну, ок, менше, менше). Завтра треба порозсаджувати нарешті свою капусту всяку різну, сійнути огірків (ой, не забути зараз замочити!).

І оскільки пройшла злива, було б зараз круто мої помідорки замульчувати. Але, йолки-палки, нема чим ту солому на город вивезти - у тачки пробите колесо, а носити мішками я задовбуся. Але треба би хоча б частину замульчувати, хоча б почати. А то я тільки про це мрію. І ще мрію про штук 40 тичок для моїх де Барао, але не уявлю собі, як я їх роздобуду. Орест каже найняти когось, бо в нього часу нема, та й він в лісі не бачив нічого підходящого... Сумно, кароч, але щось придумаю. Бо їм вже погано стоїться, а що буде, якщо після дощу нарешті попруть в ріст?

Перці видаються вдячними істотами. Всі як один прийнялися, стоять зелененькі, хоч би хни їм на всю цю спеку і жуків. Колоради їх не чіпають. Капуста ніби поприймалася, але то опустить вуха, то знов припідніме. Якась вона все ж невесела стоїть.

І виросла рукола. Вже можна скубати і їсти. Ура!

діти-городи-плітки

Вклала малюка, замочила накуплену зранку в Лохвиці розсаду, і розказую.

У нас ніби все спокійно, як завжди, зрештою. Весь минулий тиждень пройшов під знаком прогулянок з дітьми. В селі гостює дівчинка із Дніпродзержинська, майже на рік старша за Енея. То йому тепер є з ким гратися на більш-менш постійній основі. Бачаться зранку і ввечері, ділять речі, носяться з цуциками, льопають по калюжах. Хіт тижня - сумка. Дівчинка (називати її по імені, чи ні?) носиться з гламурною рожевою сумочкою, в якій "нє трогай маі вєщі": іграшковий фен, мобільний телефон, резинки, заколки, гребінець. Еней сумкою просто зачарований. Ну і історія зрозуміла. Ділять. То аж на якийсь четвертий день, ем, взаємодії, я здогадалася зробити і сину сумку з "його речима". Полотняна торбинка через плече, закривається на замочок. А в ній старий ключ, дзвіночок, брелок з дядьком. Ну, ви зрозуміли, скарби. І жити ніби стало легше. Еней дуже старанно її носить з дня у день. Ну, ще вчора носив.

Але під час однієї з прогулянок бабуся нашої подружки знайшла - тадададам! - коров'ячий ріг. І знову почалося. Бо ріг - це ж неабиякий скарб. Заглядали всередину, прикладали до лоба, пробували використовувати як зброю, ну і просто тримати в руках. До стовпа Злата (незручно без імені все ж) несе, до хвіртки - Еней. Ми порозпитали у подружок, і дізналися, що це ріг Мілки. І, на третій, здається, день під знаком коров'ячого рога, Еней вирішив, що корова сумує за своїм рогом, і треба його повернути. Злата не заперечувала. І хоч як мені було шкода, але ми занесли його хазяйці. Бо далі його ділити, можливо, і корисно для життя, але сил ні в мене, ні в бабусі, вже не було.

Іноді ще гралися з нашими старими друзями - сусідськими хлопчаками. По черзі каталися на Енеєвому біговелі, гралися в пісочниці, сиділи на стовпцях і жерли зелені абрикоси (хохо, мій улюблений делікатес в цей період року). Ну але стосунки з малими не безхмарні, скажімо так. Після того, як один винищив всі тюльпани в другому дворі і назвав Ореста "пі***сом", деякі непрояснені моменти в нас лишилися.

Як Орест каже, я підсадила каченят на зелень. Сьогодні їздила у справах з ранку і до обіду, і не нарізала їм вишуканого салату "молочай+кропива", то крик досі стоїть. Як встане малий, то наріжу. Мені подобається підгодовувати каченят ніштячками, подобається наливати їм воду. Три літри вони виляпують години за дві-три. При такому ляпі-льопі лапи не болять. Еней любить сипати їм кашку - подрібнену кукурудзу з пшеницею. Столовою ложкою з бочки набирає крупу в півлітрову баночку, і висипає в годівничку. Хехе, і не дай бог втрутитись.

Ну і я вже написала трішки про розсаду помідорів. Накупила її тупо вагон. Це все від незнання, жадності і невміння реально оцінити свої потреби і можливості. Ну, щоб не збрехать, сумарно кущів сто точно взяла. Поки не забула, напишу. Чері двох видів (продовгуваті і круглі), де барао червоні, апельсин, суперранні харківські, надранні на букву а, помідори Санька, якісь рожеві, якісь великі м'ясисті, і ще якісь дуже хороші... А, згадала, і "українська сливка", яка родить до морозів. Одним словом, не запам'ятала всього, виявляється. Ну і до купи по два десятка білокачанної капусти ранньої і пізньої. І солодких перців. Якісь без перцевої відрижки великі гостроносі, якісь тупоносі для фаршировки, і ще якісь два види червоних. Тобто, виходить, десятка чотири перців у мене.

Тепер я хочу подивитися, як я це все сьогодні висаджу. Га-га-га. Мама ще озадачила, що під де барао під кожен кущ треба гахнути по третині відра перегною, бо кожен потім по два метри вимахує, щоб були сильні. Перегній там поряд, але все одно це додатковий шмат роботи. Мені насправді і страшно, і рухи дуже чухаються. Тобто хочеться в це піти з головою (ггг не в перегній, а у висаджування пахучих рослинок, ясне діло). Тільки б Орест з малюком дали мені на цей час спокій.

А післязавтра повний місяць, і на городі нічого робити не можна. Значить, сьогодні в планах - висадка купленої розсади. А завтра треба пересіяти буряк (не зійшов жоден з трьох видів), розсадити мою власну розсаду капусти (всякі брюссельські-грюнкольни), досіяти моркву між рядами цибулі. АААаа, зовсім забула про куплену вчора кущовку! Треба ще й нею зайнятись. А, і попросити Ореста, щоб він сам посіяв мою шпаргівку (в Лохвиці продавалася як "квасоля для діабетиків").

На днях довелося познайомитися з однією феєричною леді з іншого краю села, вона вручила мені гілку глоду (тут дуже цінують з чай з його цвіту, але всім лінь лізти по глід в яр). І заодно розказала, що підозрює, що це мій чоловік дзвонив в міліцію, щоб повідомити, що хтось з її родини лежав у свята п'яний чи то за сараєм, чи то під шипшиною, я так і не зрозуміла. А чому підозрюють Ореста, бо в міліції сказали, що дзвонив "мужчіна з гарною мовою і представітєльним голосом", і голос не впізнали. Одним словом, живеш собі і не знаєш, в чому завтра тебе можуть запідозрити люди, яких ти і в очі ще не бачив))).

висока грядка

І знову здрасті!

Святкові вихідні закінчилися, щастя повні штани груди, і пора братися до роботи. Сказати, що погода - кайф, це нічого не сказати. Вже навіть місцями припікає.

Я ще минулого тижня вколядувала в сусідів за 25 гривень 7 дощок для моєї високої грядки, і Орест сьогодні збив мені короб (бо руки чухаються вже щось пробувати, ну скільки можна читати і не пробувати).

Поки вантажилися фотки, мене от за руку вкусив комар, і нагадав, що треба спершу про новини із світу природи. Вчора були в лісі, і бачили ящірок і змій, точніше ящірку і молоду зміючку. Вони прокинулись.  Сезон збору листя для грядок офіційно оголошую завершеним (ех, так мало встигли запасти).

Так про що це я. Ось хлопці добивають останні цвяхи у нову конструкцію.

Це буде не просто висока грядка, це буде висока вузька, або "розумна" грядка. Ширина - 50 см, довжину не міряли, але Орест підказує, що метрів 5-6. Вирішила робити "як книжка пише", тобто картон-хмиз-листя-перегній-компост з грунтом. ШарАми.

От, готово, поставили на город (ставити допоміг сусідський Роман).

Автора! Автора!

Рррраз - картон.

 Два - оп-ля, хмиз.

Розклали

Заодно прибрали під деревами

Тепер що, тепер настав час для лісового листя (завалявся у мене неповний мішок - те, що змогла притягнути перший раз ручками, без тачки). От воно і пішло.

Ну і одразу перевірка на міцність

Тепер треба перегною туди, ось він поки на купці скромно лежить. Бо малюк попросився їсти-пити-спати, одночасно. 

Три тачки перегною привезла від сусідів (не сьогодні)

"Мама, жук!"

Вирішила цього року випробувати всі типи грядок, щоб знати, що мені годиться, а що не дуже. Висока вже майже готова, ще буде "насипна", або "пагорбова", і "глибока". Про них дуже класно і дуже вчасно написали в журналі "Садовод и огородник" - обов'язково його випишемо собі (в пошуках класної преси на тему скупили весь лоток з відповідними назвами в Лохвиці). 

Ще стоїть 6 літрів сироватки, чекають, коли ж я їх вже виллю в свою грядку. Цілком можливо, що й сьогодні. 

Бонусом не в тему покажу вам ось таку квіточку.

Ми думали, це жовтий пролісок, а це "заяча" (чи чия там) "цибуля". Сьогодні Орест гуглив все, що бачили вчора в лісі. Це в мене в грядці розцвіло. Ще подумую над тим, щоб нанести сюди ж первоцвітів (таке жовтеньке, кругле, з круглим листком).

А ось моя справжня цибуля, та, що в мене в туалеті почала проростати і я її типу "врятувала". Ну так-собі в неї справи. Оце тільки дві штучки такі гарні. Решту навіть показувати сумно.

Хоча і ця замучена

Краще покажу вам гарний мох (мох завжди гарний, люблю мох).

На цеглиці, яка тримає клейонку на грядці

Ну і фото першого пуску води навулиці цього року. Тадам! (ще один комар над вухом)

Орест кран, кажись, поміняв

От поки веселенько робити цю всю роботу, бо нікуди ще не поспішаєш, терміни не горять, спеки нема. Як воно буде далі? Цікаво.

робити щось із землею

Як ви вже знаєте, садити і вирощувати я нічого не вмію, ніяким способом. І щось зараз голова не варить, щоб систематичнол за щось взятися і розібратися. То вирішила поки керуватися душевними поривами. 

Поки не дуже виходить. Точніше, неясно, виходить чи ні. Скоріше не виходить. 

Тюльпани оті мої на 150 грн таки здохли. Досі нічого нема. Вони, напевно, доки чекали посадки, таки зіпріли в кульку і зогнили в землі в результаті. Та й із землею неприємність якась твориться. Те, що я перекопала восени, щоб посадити тюльпани, тепер виглядає як порепаний асфальт. Тверда шкірка зверху, із тріщинами глибокими. Фу.

Цибулю, яку я посадила, бо вона мені в мішку в туалеті проросла, за порадою мами на наступний день позрізала. Має випустити нові пера. Чекаю.

А сьогодні я начиталася ось цього - "СЕКРЕТЫ ПРИРОДНОГО ЗЕМЛЕПОЛЬЗОВАНИЯ" АРХИВ ВЫПУСКОВ РАССЫЛКИ СЕРГЕЯ ДЬЯКОВА, і вирішила трішки дослухатись, а трішки зробити по-своєму, виходячи з реалій.

Оскільки готувати грунт треба було за цією методикою з осені, а ми цього не зробили, вирішила спробувати нашвидкоруч. Замість того, щоб листя гнило всю зиму на городі, я вирішила притарабанити з лісу вже підгниле. 

Десь так це виглядало.

Залишила малюка допомагати татові.

Буде новий паркан

Сама за граблі, тачку, мішки - і в ліс. Загрібати.

Що саме мене цікавило

Оце стільки "розчистила"

Гарненько натрамбувала

Ну і посипала тим добром одну із грядок. Дув сильний вітер, велике листя летіло по всьому двору.

Якось так

Ще там вичитала, як готувати грядку до посадки. Треба накрити грядку прозорим поліетиленом на півтора-два тижні, щоб земля прогрілася. А тільки тоді вже садити. 

Знайшла в літній кухні плівку, що лишилася від переїзду, і вкрила.

Зліва моя горе-цибуля, і укутана земля з присипкою

Ніби нічого не зробила, а втомилась страшенно (в плівці довелося скотчем заклеювати численні дірки, крім усього). Тіло незвичне для такого типу фізичної праці. Ну нічого, сподіваюсь, це корисно.

Тепер мрію про дошки для "високих грядок", але підозрюю, що це вже на наступний рік задача. Ще багато всього треба прочитати, щоб розібратися. Але чомусь хочеться робити, а потім розбиратися - дуже в моєму стилі, ага.

Покажу ще вам красивого малюка, який собі тихенько займається своїми справами.

А тут кокетує.

Малюк знову відібрав фотоапарат. Ще трохи, і я почну в об'єктив попадати))

А так здадеку виглядають мої старання, з дороги.

Так це все бачать односельчани