прокинулись комарі

Я взагалі-то не планувала нічого писати в блог, але слкільки все одно від компа щось відлипнути не можу, і тим часом вбиваю третього комаря, то вирішила про це сповістити широку громадськість.

Знімала на відео муху, лупила комарів.

Повернулася додому після чергової крапельниці, вчора була живчик, а сьогодні під вечір, після того, правда, як висадила кіло кущовки (така цибуля), то трохи охляла.

Отакий вечір

Ще вчора трохи розгребла кухню і читала книжку про сенс життя, і це було приємно. От зараз тут допишу, і далі піду читати. Манюсінька, а феєричний концентрат яскравих інсайтів.

Все, набридло писати. Всім привіт :)

Статистика, будні, цигун

Мені одна знайома сьогодні написала в контексті розмови про цей блог (вона теж веде блог)

"але це теж тримає на плаву - налаштовуєшся на те, щоб знайти щось гарне, і потім про це написати. У тебе хіба не так?"

То у мене не зовсім так. Ось моя відповідь

"ні, не зовсім так. я пишу лиш від надміру чуйств, коли аж розпирає від любові чи іншого типу тепла.від надміру пишу. щоб потім собі пригадати. це ж все-таки щоденник і найвдячніший читач - я сама".

Не буду доповнювати чи пояснювати, хай так повисить. Але до слова про вдячних читачів. За неповних три роки, що я веду цей блог, у мене назбиралася отака статистика

Тобто скоро буде 30 тисяч переглядів. Дивно так і класно, не думала, що буде така увага (але сподівалася, чого гріха таїть). Дякую вам, любі читачі. Моя армія уявних друзів)))


І трішки про сьогодні. Еней гуляв з 9 ранку до 6 вечора, з сумарною перервою години в півтори (обід+мультики). З них більшу частину часу з місцевими дітьми. Йому дуже цінне це спілкування, особливо з хлопчаками (якось так виходить, що у тих друзів, з якими активно спілкуємося, самі лише дівчата). І граються в змістовні ігри такі. Як виходила наглянути, чим зайняті, то хвалилися, що граються у войнушки (бггг дві команди - старші проти менших), і всі в захваті. А потім старші пішли геть, а менші взялися робити хатинку з підручного матеріалу. В хід пішли уламки старого паркана (одна стіна і дах)  і торішній висохлий хміль (решта стін і навіть сідало - щоб в попу не холодно). Там навіть віконце продумане. Ну і ще ця будова гарно замаскована - ніхто з перехожих без пояснення не впізнає у цьому халабуду, бо вона є лише в їхній уяві, а насправді там як стояв хміль біля паркана, так і стоїть, лише згори якихось штахет накидано. Молодці, хлопці, одними словом. Пишаюсь.

А Уласу підвезли мозку і він став триндіти. Багато тексту, але нічого не ясно))) І повторює слова активно. Слово останніх двох днів - тепла. Говорить це і про воду, і про куртку, і про ковдру. І ще навчився казати "все" і "дюбдю". Сьогодні дуже втему навіть вчулося "не чіпай". Чи вчулося, чи правда сказав. Теж пишаюся дико.

Ну, і подія дня - я нарешті прийняла душ! Вибачте за подробиці, але я вже писала, що в селі накрився насос на водонапірній вежі, і його найближчими днями не поставлять назад. То Орест кинув у нашу криницю насос. І сьогодні нарешті вдалося запустити через нього воду в систему. Машинка попрала (одна ходка, але вже хоч щось), ми з Орестом помились (діти завтра по плану, хай з бойлера застояна вода вся вийде), посуд вдень помили нормально. Одним словом, жити стало сильно веселіше.

А ще для історії собі запишу, що я беру уроки цигун по скайпу. Значить, роками страждала, що довелося кинути через народження дітей. А все геніальне просто. І беру індивідуальні по скайпу. З ретельним конспектом, що могти робити самій без помилок і в правильних послідовностях.

Це з першого заняття

Якось так

Це така м'яка зарядка в плані рухів тілом. Вони досить нескладні - навіть старі можуть робити з легкістю. Але після заняття неймовірне відчуття наповненості, світла, спокою і гарного настрою. О, до теми виставлю фото якоїсь 5-річної (якщо не більше) давності.

Про цигун від мого мєгагуру

"На протяжении многих веков эффективную восточную оздоровительную систему Цигун рассматривали как древнее китайское искусство саморегуляции и саморазвития, которое позволяет избавиться от болезней, продлить жизнь, сделать сильным физическое тело, укрепить дух и глубже познать окружающий мир. Сегодня нет сведений ни об одной подобной системе, столь полно охватывающей все стороны человеческого бытия – обучение, развитие, оздоровление, лечение, а также философскую концепцию строения и эволюции Вселенной. Цигун более 7 тысяч лет и зародился еще во времена отдельных племен и территории Китая. Долгие годы система Цигун относилась к «тайным знаниям» и была открыта миру лишь в наши дни, в семидесятые годы.
Цигун тренирует одновременно дух, тело и энергию, чтобы они находились в равновесии и включает в себя лечебную гимнастику, разные способы дыхания и медитацию (релаксацию). Цигун – комплексная система, где шаг за шагом проходит обучение от азов, понимания отдельных элементов, до философского осмысления всей системы в целом". звідси

І про те, що китайці все списали в українців. На лобі точка "тя-му" це ж ніщо інше, як корінь нашого-рідного слова "тямущий". Це ми так під час заняття підмітили, а де правда, то ж ніхто не скаже)))

Будьмо здорові

Про цілительство

Я оце вам уже повідомляла, що влізла в цілительську тему і дуже мені наразі там все подобається. Найперше - вона, звісно, несе із собою певний світогляд, і він сам по собі цілющий, я так думаю.

Тета-Цілительство (воно ж Тета-Хілінг, Thetha-Healing) - це такий спосіб допомагати людям у всіх випадках життя, який розробила американка Віана Стайбл. Базові постулати приблизно такі (сама формулюю, нізвідки не списую, тому, може, от не надто все досконало вийде):

1. От є Бог. Тут - це енергія чистого творіння, яка пронизує всі рівні буття (у Віани їх всього 7, якщо грубо: 1. рівень мінералів, 2. рівень рослин, 3. рівень білків, тобто тварин і людей, 4. рівень духів, тобто душ і всякої язичницько-шаманської "нечисті" 5. рівень майстрів, богів, богинь, усяких ангелів і архангелів, 6. рівень законів, 7. рівень Творця, тобто рівень енергії творіння, якій немає перешкод. Всі рівні - рівні, і є цілителі різних рівнів: лікарі в лікарнях, наприклад, це цілителі 3 рівня, астрологи - 6 рівня, шамани - 4 рівня, а тета-цілителі - 7 рівня).
А, до чого це я. Є Творець і він може все-превсе. Ну геть усе. І готовий наповнювати вас безумовною любов'ю, вказувати душі шлях до радості, зцілювати, і все інше хороше. Бог - це любов (ну теж мені Америку відкрила, правда?))
Тета-цілитель через медитацію піднімається на 7 план, і там дає свої повелінння Творцю. Зроби те, се, п'яте-десяте, зроби це найкращим чином, там комфорним, безпечним і всяке таке.

2. Є душа. Душа любить енергію сьомого плану, вона любить світло і тягнеться до радості. У душі є своя історія (да, тут вірять у переселення душі з тіла в тіло, і тут вірять, що вона була і рослинками, і камінчиками, і всякими людьми з різним досвідом). Душа приходить в тіло, щоб набратися нового досвіду. І от ця душа має свої переконання, які вона винесла з попереднього свого досвіду. І ці переконанння іноді бувають не дуже корисними, м'яко кажучи, для поточного втілення.
Ну, наприклад, душа за пару тищ років повірила, що "Бог - жорстокий, він карає, треба бути рабою Бога" і всякі такі переконання. Чи щось банальніше типу "Копійка гривню береже".
І, значить, носитесь ви з цими копійками, як дурень зі ступою, і нічорта вони не бережуть. То тета-цілитель іде на 7 план, просить Творця відмінити отаке і таке застаріле некорисне переконання, "вигружає" його, і на його місце просить загрузити нове. І ще й до того ж може попросити Творця, щоб він навчив вас, наприклад, "як відчувається, що ви живете в достатку, ви знаєте, як забезпечувати свої потреби в комфортний і безпечний спосіб" і далі  по тексту. Одним словом, ви разом з цілителем здійснюєте певну психотерапевтичну роботу (тут це називається "глибинні розкопки") і формулюєте спільну таку молитву на благо клієнта.

3. Повторюся, але це важливо. Є 7 рівнів буття, і ніякий з них не є в пріоритеті. Всі вони рівні і взаємопов'язані, працюють спільно і постійно гармонізуються. Тому якщо, наприклад, у вас у тілі якась болячка, ви можете звернутися до різних цілителів, і цілком можливо, що вони вам поможуть. Стоматолог може позалатувати діри в душі, а шаман вигнати гній з рани. Тут діло у вірі і в майстерності цілителя. Краще - о чудо - одночасно підходити до проблеми з кількох боків, особливо якщо проблема має тенденцію повертатися.
Тета-цілителі роблять що? Вони вірять, що наші хвороби нам допомагають. І шукають, які вигоди є у вашій хворобі, яке ключове переконання привело до хвороби. Ну, наприклад, може вилізти щось типу "мені легше померти, ніж не виправдати сподівання батьків". То в такому випадку тета-цілитель іде до Творця і просить "навчи такого-то жити власними цілями, дай розуміння творця на життя власними цілями, дай розуміння, як будувати стосунки з батьками не через поняття боргу, а через вдячність, взаємоповагу і любов". Ну, ви зрозуміли, тета-хілери круті.
Іноді зцілення не відбувається, бо в людини є переконання, що це хвороба невиліковна. То ми можем відмінити цю установку, це раз, і направити ангела (закатуйте очі аж на потилицю, в цьому місці можна))) на вирішення ситуації в комфортний для здоров'я мозку паціента спосіб))). Знову ж таки, повертаємось до того, що оці всі зцілення - це питання відміни хибних установок, і питання віри у те, що ця конкретна людина може бути здоровою.

4. Є 4 рівні переконань. 1. корінний - це переконання, які ми здобули в цьому житті. Типу "не спи - замерзнеш", "тільки маленькі хлопчики плачуть", "я всім заважаю і всі хочуть, щоб я зник". 2. Генетичний - це переконання, які передалися від батьків і всяких інших давніх предків. Може бути щось типу "бути багатим небезпечно для життя", "я безсилий перед стихією", "після смерті мене будуть ублажать ці, як їх, а! - прекрасні незайманки". 3. Історичний рівень - це оці всі життя душі і її досвід перевтілень, і ці переконання, які вона поназбирала тисячоліттями. 4. рівень душі, яка прагне радості і світла, і теж з цього приводу напридумує собі всяких дивних переконань.
Тета-цілитель може сходить до Творця і попросити "проявити вищу істину і показати на зрозумілій цілителю і клієнту мові де, на якому рівні і як собака порилась. Тут - вибачайте - цілитель несе перше, що прийшло в голову і питає, як це у вас відгукується. Це таке правило - довіра до Творця, і довіра, що він не збереше і в голову прийде саме те, що треба.

5. Ходити до Творця дуже приємно, корисно і взагалі це така хороша звичка. Можна наповнювати безумовною любов'ю квіти, сусідів, бродячих псів і вредних кротів. І від того діти перестають плакати, рослини сходять дружніми рядами, кроти раденькі ідуть геть з вашої грядки. Можна міняти погоду, кликати собі янголів-тунеядців на підмогу (вони тільки сидять і чекають, щоб їх покликали. І раді, коли є чим цікавеньким зайнятися).


Ну, якось отак. Тобто це така спільна медитація (тримаємось за ручку, очі закриті, увага всередину), психотерапія (шукаємо вигоди і ключові переконання) і спільна індивідуально вибудувана молитва. Кароч, я на таке вивчилась і в мене з цього приводу навіть кольорова бамажка є.

Про лікування "сигнатурною клітиною" (оце подихати і поводити руками над мирно лежачим чи сидячим тілом) вже розкажу іншим разом, щоб не мішати мухи і котлети.


Ми йдем вперед, над нами сонце сяє!

Останні новини. Як ви помітили - весна

Зараз я в Києві після чергової крапельниці. А мої хлопці і сусідські дівчата (я вже давно відчуваю нас як одну велику сім'ю) в селі, тішаться весні і всі поглинуті весняними сільськими клопотами.

Перед виїздом у Київ я встигла привести в порядок клумби у дворі, щоб проліскам, тюльпанам, нарцисам і барвінку веселіше було рости (розгребла залишки торішніх бур'янів, повикорчовувала кущі кропиви, яка уже почала зеленіти). 

Кропиву особливо люблю корчувати - так люблю витягувати її тонкі нитки коріння із землі, в міру наполегливо і в міру обережно. І щоб відчувати, як вони тиньк-тиньк рвуться від твого втручання. Моєї роботи там і не видно на фоні загального дикого торішнього природнього буйства, але я отримала неймовірне задоволення. Навмисно працювала без рукавиць і мене аж зносило запахом вирої землі і свіжих, можна сказати, новонароджених, рослин.

Ще ми з хлопцями вийшли 100 метрів за хату в сторону лісу і накопали у дитячі відерця пролісків, щоб посадити в одну з клумб. Орест позавчора пофотографував, що вийшло, і я аж розревілася, таке воно мені рідне.

І чорнобривчики, які ми з Енейком і Уласом посіяли на розсаду у одному із новісіньких піддонів (як я балдію від його кольору і фактури, не передати. Плюс там ще система поливу вмонтована, що воду заливаєш через спеціальний пристрій під землю, і тому не треба поливати зверху, ризикуючи отримати таку тверду поліровану поверхню. Потім якось покажу)... Так от, чорнобривчики рясно посходили (сподіваюся, це вони, а не зілля. Хоча навряд це може бути зілля, я брала "кротовиння" свіже з городу, з місця, де люцерна росте. Нема там зілля). Дивіться-но.

Я люблю, як вони пахнуть, хоча, знаю, декого цей запах дратує. А мені він якийсь про дитинство і безпеку, і про впевненість у вічності того, що відбувається навкого.

І прямо мене підкидає прямо вже зриватися і їхати додому, і разом з хлопцями сіяти чері на розсаду, і салат під біле агроволокно. 

Але є в мене одне діло, яке хочеться зробити.

Ви ж знаєте, я лікуюся від лімфоми, при чому досить рідкісного і неприємного типу (неприємність полягає в тому, що вона швидко рецидивнула після попереднього лікування). І от в лікуванні раку є якісь відсотки. Типу 40 виліковується, 60 - ні. Чи 10 на 90, чи 50 на 50, чи ще як. Але фішка в тому, що який би не був у мене тип, є можливість опинитися у цифрі зліва (виздоровівших) і у цифрі справа (померлих). Це при одноковому лікуванні медичному. Тобто там робимо все по протоколу, як книжка пише. І я прийшла до того, що є якісь додаткові фактори, які випливають на одужання. І треба їх використати.

Оце перед крапельницею я була на першому семінарі з Процесуальної психотерапії (мене покликала моя терапевт, з якою я досить плідно працюю з червня). 

А після попередньої крапельниці я пройшла навчання і отримала дипломи базового і просунутого рівня як Тета-Цілитель (Theta Healing). Це методика на межі між екстрасенсорикою і психотерапією. Зцілення відбувається за допомогою спільної медитації і спільно вибудуваної молитви. Сам процес неймовірно приємний - це як дуже якісна спа процедура, бо дуже багато розслабляючих візуалізацій і багато в цьому любові, так. Я вже почала практикувати (на собі і на інших, уже були і є перші клієнти), і результатами я задоволена. 

Ось вам пару фото із семінарів

Тепер моя тета-вчителька приїжджає знову і закликає повчитися і заодно познімати відео про семінари. І я не хочу втрачати таку можливість, тому залишуся в Києві до 17 березня.

А ось відео з краєвидами останніх днів зими з мого відеоблогу (чомусь не вдається вставити по-людськи, тому поки просто посилання.

UPD: Щойно Орест скинув фотки!!! У нас тепер є пара кролів! Сусіди віддали за 7 копійок! Круто мати кролів і класних сусідів! Красунчики?

Краєзнавчий музей і перший урок скрипки

Сьогодні рівно тиждень після останньої хімії, тому мені час здавати аналіз крові. Беруть його до 11, а вчителька скрипки призначила мені перший урок на другу дня.

Відповідно, у мене було аж три години вільного часу. І я не придумала нічого кращого, як піти у Лохвицький краєзнавчий музей і поцікавитися, що у них є цікавенького про Христанівку.

Мені видали геть не товсту папку, ось цю

Щоб ви розуміли, в неї помістилася історія трьох сіл із самого початку їхнього існування. Насправді це здебільшого документи 1950-1960-х, вирізки з газет, фотографії, історичні нариси за різні роки (найбільше сторінок у нарисі 1964 року), розповідь одного з очевидців соцбудівництва (записана від руки). Не густо, скажемо чесно.

Але тепер я знаю, що, де, коли і ким в селі збудоване (точніше, буду знати, коли вчитаюся в ті документи), знаю, у кого які втрати були під час війни, знаю кількість куркулів і прізвища партійних функціонерів.

І ще маю принаймні одну мегаколоритну фотографію місцевого жителя на фоні христанівського млина.

Як написано в оцій статті,

оцей прекрасний вусань - Григорій Іванович Волторніст, якому у 89-му було 77. "Це він ось уже кілька років поспіль просить керівників колгоспу допомогти лісоматеріалом і береться відремонтувати старий трудівник-вітряк, бо це історія і пам'ять села". Як ми вже знаємо, від "історії і пам'яті села" не лишилось і сліду. Ходять чутки, що у Васильках десь біля пилорами лежать жорна з христанівського млина.

А оцей чоловік в газеті не дарма такий веселий і тримає порося. Він виграв його у лотерею "Бо яке ж свято без лотереї". Треба взяти на замітку, чи що.

Але я хотіла розказати про урок скрипки.

Саме приміщення музичної школи збудоване власне під музичну школу, і там багато затишних кабінетів для занять вчитель-учень. На стінах фотографії ансамблів і випускників, старе фортепіано Україна. І вчителька з поважним стажем.

Хоч як говорила, що не любить займатися з дорослими, та все ж, на моє щастя, погодилася спробувати. Каже, дуже любить сюсюкати з дітками. І коли дрібні пальчики не так вигинаються, вони їх гладять, жаліють, підбадьорюють. І вправи роблять розлбаленими долоньками, щоб опадали на смичок, як осінні листки.

Виявляється, перший місяць першачкам не дають скрипки. Тренуються спершу тримати олівець, бо смичок заважкий. Але не можна перетримувати - на свій страх і ризик скрипку-таки доводиться видавати. І вони, юні музиканти, напосідаються. І одразу хочуть показати всю свою пристрасть. І швидко так смичком водять сюди-туди, і головою, підозрюю, смикають.

Показала мені скрипку-"вісімку", така крихітка, що мені здалося, що і мій Улас міг би на такій заграти. Люте мімімі.

Розказала, як ці скрипки роками передаються із рук в руки. Як чоловік їх клеїть, а вона ремонтує і настроює. З уламків відновлюють інструменти. Всі ще радянські. Як колеги між собою діляться інструментами, щоб полегшити життя. І про те, як одного разу в себе в кабінеті побачила загорнуту в хустку розібрану на запчастини стареньку віолончель. На ній тепер вчиться грати 17-річний мотоцикліст.

Так що якщо у вас десь пилиться самотній інструмент, особливо з крихітних, знайте: він потрібен дітям в музичній школі. Думаю, не тільки в цій конкретній, а у будь-якій школі в райцентрі. Охочих вчитися, на щастя, стабільно багато.

До речі, вчителька мене запитала, що в мене за скрипка. І я зазирнула за резонатор. 1930 рік, ручна робота, Чехія. Скрипочко, ти прекрасна і я буду гарно вчитися, щоб бути гідною тебе. І я вже вмію грати пару найпростіших пісеньок (пісні на одній ноті теж пісні, хочу вам повідомити).

Тепер мені треба навчитися робити так, щоб смичок по струнах самовільно не скакав і не смикався і пошити отаку подушечку

Щоб ви знали, одне із неймовірних джерел несамовитого задоволення на уроці скрипки, що ви зі вчителькою обидві стоїте з інструментами і граєте ці мелодії разом. Стоїш і ловиш її дизання, а вона дотягує твоє. І таке відчуття дзвенячої повноти, що словами я вам не передам.

Ідіть самі вчіться!

висока грядка

І знову здрасті!

Святкові вихідні закінчилися, щастя повні штани груди, і пора братися до роботи. Сказати, що погода - кайф, це нічого не сказати. Вже навіть місцями припікає.

Я ще минулого тижня вколядувала в сусідів за 25 гривень 7 дощок для моєї високої грядки, і Орест сьогодні збив мені короб (бо руки чухаються вже щось пробувати, ну скільки можна читати і не пробувати).

Поки вантажилися фотки, мене от за руку вкусив комар, і нагадав, що треба спершу про новини із світу природи. Вчора були в лісі, і бачили ящірок і змій, точніше ящірку і молоду зміючку. Вони прокинулись.  Сезон збору листя для грядок офіційно оголошую завершеним (ех, так мало встигли запасти).

Так про що це я. Ось хлопці добивають останні цвяхи у нову конструкцію.

Це буде не просто висока грядка, це буде висока вузька, або "розумна" грядка. Ширина - 50 см, довжину не міряли, але Орест підказує, що метрів 5-6. Вирішила робити "як книжка пише", тобто картон-хмиз-листя-перегній-компост з грунтом. ШарАми.

От, готово, поставили на город (ставити допоміг сусідський Роман).

Автора! Автора!

Рррраз - картон.

 Два - оп-ля, хмиз.

Розклали

Заодно прибрали під деревами

Тепер що, тепер настав час для лісового листя (завалявся у мене неповний мішок - те, що змогла притягнути перший раз ручками, без тачки). От воно і пішло.

Ну і одразу перевірка на міцність

Тепер треба перегною туди, ось він поки на купці скромно лежить. Бо малюк попросився їсти-пити-спати, одночасно. 

Три тачки перегною привезла від сусідів (не сьогодні)

"Мама, жук!"

Вирішила цього року випробувати всі типи грядок, щоб знати, що мені годиться, а що не дуже. Висока вже майже готова, ще буде "насипна", або "пагорбова", і "глибока". Про них дуже класно і дуже вчасно написали в журналі "Садовод и огородник" - обов'язково його випишемо собі (в пошуках класної преси на тему скупили весь лоток з відповідними назвами в Лохвиці). 

Ще стоїть 6 літрів сироватки, чекають, коли ж я їх вже виллю в свою грядку. Цілком можливо, що й сьогодні. 

Бонусом не в тему покажу вам ось таку квіточку.

Ми думали, це жовтий пролісок, а це "заяча" (чи чия там) "цибуля". Сьогодні Орест гуглив все, що бачили вчора в лісі. Це в мене в грядці розцвіло. Ще подумую над тим, щоб нанести сюди ж первоцвітів (таке жовтеньке, кругле, з круглим листком).

А ось моя справжня цибуля, та, що в мене в туалеті почала проростати і я її типу "врятувала". Ну так-собі в неї справи. Оце тільки дві штучки такі гарні. Решту навіть показувати сумно.

Хоча і ця замучена

Краще покажу вам гарний мох (мох завжди гарний, люблю мох).

На цеглиці, яка тримає клейонку на грядці

Ну і фото першого пуску води навулиці цього року. Тадам! (ще один комар над вухом)

Орест кран, кажись, поміняв

От поки веселенько робити цю всю роботу, бо нікуди ще не поспішаєш, терміни не горять, спеки нема. Як воно буде далі? Цікаво.

робити щось із землею

Як ви вже знаєте, садити і вирощувати я нічого не вмію, ніяким способом. І щось зараз голова не варить, щоб систематичнол за щось взятися і розібратися. То вирішила поки керуватися душевними поривами. 

Поки не дуже виходить. Точніше, неясно, виходить чи ні. Скоріше не виходить. 

Тюльпани оті мої на 150 грн таки здохли. Досі нічого нема. Вони, напевно, доки чекали посадки, таки зіпріли в кульку і зогнили в землі в результаті. Та й із землею неприємність якась твориться. Те, що я перекопала восени, щоб посадити тюльпани, тепер виглядає як порепаний асфальт. Тверда шкірка зверху, із тріщинами глибокими. Фу.

Цибулю, яку я посадила, бо вона мені в мішку в туалеті проросла, за порадою мами на наступний день позрізала. Має випустити нові пера. Чекаю.

А сьогодні я начиталася ось цього - "СЕКРЕТЫ ПРИРОДНОГО ЗЕМЛЕПОЛЬЗОВАНИЯ" АРХИВ ВЫПУСКОВ РАССЫЛКИ СЕРГЕЯ ДЬЯКОВА, і вирішила трішки дослухатись, а трішки зробити по-своєму, виходячи з реалій.

Оскільки готувати грунт треба було за цією методикою з осені, а ми цього не зробили, вирішила спробувати нашвидкоруч. Замість того, щоб листя гнило всю зиму на городі, я вирішила притарабанити з лісу вже підгниле. 

Десь так це виглядало.

Залишила малюка допомагати татові.

Буде новий паркан

Сама за граблі, тачку, мішки - і в ліс. Загрібати.

Що саме мене цікавило

Оце стільки "розчистила"

Гарненько натрамбувала

Ну і посипала тим добром одну із грядок. Дув сильний вітер, велике листя летіло по всьому двору.

Якось так

Ще там вичитала, як готувати грядку до посадки. Треба накрити грядку прозорим поліетиленом на півтора-два тижні, щоб земля прогрілася. А тільки тоді вже садити. 

Знайшла в літній кухні плівку, що лишилася від переїзду, і вкрила.

Зліва моя горе-цибуля, і укутана земля з присипкою

Ніби нічого не зробила, а втомилась страшенно (в плівці довелося скотчем заклеювати численні дірки, крім усього). Тіло незвичне для такого типу фізичної праці. Ну нічого, сподіваюсь, це корисно.

Тепер мрію про дошки для "високих грядок", але підозрюю, що це вже на наступний рік задача. Ще багато всього треба прочитати, щоб розібратися. Але чомусь хочеться робити, а потім розбиратися - дуже в моєму стилі, ага.

Покажу ще вам красивого малюка, який собі тихенько займається своїми справами.

А тут кокетує.

Малюк знову відібрав фотоапарат. Ще трохи, і я почну в об'єктив попадати))

А так здадеку виглядають мої старання, з дороги.

Так це все бачать односельчани

таак, розвиток розвитком

Приїхала додому - і навалилося. І щось я нічого не встигаю. В хаті завал, діти неучені, квіти несаджені.

А Владік приїхав у село на канікули, і нагадав мені, що я колись говорила про план зробити дітям свято на Хеловін. Сказав, що власноручно принесе мені два гарбуза під це діло. І я знервована і напружена. Зробити вигляд, що я не я, і корова не моя, я вже не зможу.

А роботи з цього приводу просто гора. І музику знайти-скачати підходящу, і перевірити, чи працює проектор, і мультик знайти тематичний (і щоб не надто довгий, і щось дітям різного віку сподобалося. Але це дрібниці.

Хочу свято робити в сусідній хаті, там три роки ніхто не жив. Нам дали ключ, і треба підготувати приміщення. А це означає... Кажись, я навіть слабо уявляю, що це означає. Як мінімум треба принаймні з двох кімнат винести сміття, підмести і помити підлоги. А там вода лише з криниці. І світла немає. Тобто треба по селу наколядувати гасових ламп і сходити на переговори до сусіда, щоб кинути від нього продовжувач (без проектора свято не буде таким класним). І чи дістане продовжувач?

Плюс декор. Дівчата ніби погодилися допомогти. Треба буде із старих шпалер повирізати літерки HALOWEEN, пофарбувати їх і підвісити на нитці. Навирізати кажанів і маскарадних масок. Поробити опудала і привидів. Повирізати гарбузи.

А, ну і, звичайно ж, повісити оголошення біля магазину. І пояснити що до чого. Бо я вже від кількох чула напівагресивний закид, типу це не наше свято. Треба якось так мирно подати, що можна знайомитися з культурою інших країн через свята, бо це приємно і весело. І вивчити з дітьми одну англомовну пісеньку-гру. Це свято у світі здебільшого критикують за комерціалізованість, але нашому селу ця небезпека явно не загрожує, принаймні найближчі кілька років :) А щодо бісівщини і таке інше - зроблю, щоб цього було по мінімуму, акцент більше за сезонне свято прощання з літом, урожаю і пам`яті предків.

Сьогодні розказали мені, що біля нас у лісочку десь є козацький курган, і біля нього купка дуже старих козацьких поховань. І ще є в болотах острів. Пам`ятаю, в дитинстві ми колись у селі взяли з мамою в бібліотеці книжку "Легенди нашого краю", і там ледь не кожна була про козацькі скарби. Мене на багато років захопила ця тема. Може, щось таке знайти-розказати?

А Орест не зважає на мою паніку і впевнено робить своє справу. Сьогодні солив капусту.

Отакий процес

фото на пам`ять

Дошки, щоб притиснути. Дубові, Орест сам випиляв

Дуже багато вийшло відхходів з капусти, ледь не половина. Бо багато такої, що всередині з чорними зонами- дався взнаки дощовий вересень, напевно.

Але Орест задоволений. Каже, що його внутрішній куркуль щасливий. Власна бочка капусти!