Показ дописів із міткою книги. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою книги. Показати всі дописи

середа, 25 травня 2016 р.

Толока 4 червня

Толока заради відродження Христанівської школи,
збудованої за проектом Опанаса Сластьона
в унікальному стилі «український архітектурний модерн»

4 червня о 15.00 місцеві активісти, спільно з Васильківською сільською радою, спільнотою Школи Лохвицького Земства та Видавництвом Старого Лева запрошують на толоку – прибирання столітньої школи, яка уже понад 20 років стоїть занедбана: немає ні вікон, ні дверей.
Оксана Олійник на чолі ініціативної групи, в яку входять люди різноманітних спеціальностей (культуролог, філософ, дизайнер, програміст, журналіст, соціолог, соціальний педагог, активісти з інших ініціатив, тощо), прагне створити в цьому приміщенні культурно-освітній центр, який працюватиме як на благо місцевої громади, так і у всеукраїнському масштабі. Тут планують проводити заняття для дітей, лекції фахівців практичного спрямування для дорослих, концерти, виставки та кінопокази. «Моя мрія – створити на неповторних полтавських кручах центр, у який приїздитимуть дорослі та діти з усього світу. Щоб обмінюватися знаннями, мати можливість глибокого занурення в освітній та мисленнєвий процес, насолоджуватися простором та незіпсованою красою моєї «піднебесної Христанівки». Адже я вірю, що коли люди зустрічаються – народжуються ідеї, взаєморозуміння та можливість плідної взаємодії», - говорить активістка, культуролог за освітою. Три роки тому, разом із чоловіком, і тепер уже двома дітьми вона переїхала в Христанівку з Києва.
Школа розташована на мальовничих кручах над річкою Сулою, у селі Христанівка, Лохвицького району, Полтавської області. Збудована в 1914 році і спорожніла в 1995, ця школа є однією із півсотні шкіл, що збереглися на Полтавщині. Вона збудована за проектом художника О. Сластьона, який розробив споруди, які «відповідали б народному смаку і набули рис національної своєрідності» (як закликала в той час письменниця Олена Пчілка). Серед характерних рис – великі двері та вікна шестикутної форми, які в народні називали «шевченковими».
Ольга Герасим’юк, журналістка, ведуча телевізійних програм, яка вперше завітала в це невелике село в рамках ініціативи Школи Лохвицького Земства разом із її однодумцем, Максимом Івановим, підтримала місцевих активістів. 23 травня вона писала на своїй сторінці в Фейсбук: «Ось що Оксана Олійник витворяє в Сластіоновій школі в Христанівці. 4 червня вона теж оголосила там толоку! І ще ніхто не знає, що ми їдемо туди теж - з сюрпризами-людьми, що везуть сюрпризи. Це буде найвеселіше 4 червня з усіх можливих!».
Серед сюрпризів заходу – за сприяння Видавництва Старого Лева на толоку завітають дитячі письменники. Підтвердила свою участь авторка дитячої новинки “Слон на ім`я Ґудзик”, переможниця конкурсу Книга року BBC, письменниця Леся Воронина.
Також на запрошення наших однодумців обіцяє приїхати і письменник та видавець Сергій Пантюк.
Спільнота Школи Лохвицького Земства займається фотодокументацією шкіл, що вціліли. Крім того, до проекту вдалося залучити фахових науковців – архітектора Івана Бикова та його команду. Фахівці нині почали виготовляти проектну документацію, необхідну для надання школам статусу архітектурних пам’яток. «На даний момент ми знайшли, сфотографували і нанесли на карту 43 школи. В процесі пошуків ми зустріли (і продовжуємо зустрічати) небайдужих до цих шедеврів людей. Вадим Назаренко почав заповнювати школами Вікіпедію. Іван Биков готує облікові картки, для того, щоб оформити статус пам’яток. Олена Задорожна допомагає доносити інформацію до держслужбовців. Микола Лисенко вішає таблички з попередженнями на закинутих школах свого Чорнухинського району. Ніна В’язовська - активістка, працювала в цих школах. Олег Ковган добився того, щоб приміщення школи в Харсіках взяла на баланс сільська рада. Марина Франчук готує прес-матеріали. Оксана Олійник працює над грунтовним проектом, який цілком може стати новою концепцією, яка здатна вдихнути життя в занедбані школи», - розповідає Максим Іванов.
На запрошення Ольги Герасим’юк до проекту долучився Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий, який надає організаційну та адміністративну підтримку. «Наша мета - збереження того, що вціліло. В ідеалі - відновлення. Присвоєння цим школам статусу пам'ятника архітектури національного значення», - вказано на фейсбук-сторінці спільноти, яка займається збереженням шкіл.
Місцева громада пригощатиме запашною “христанівською кашею”, спеченим у місцевій печі хлібом, налисниками, пастілою та свіжим молоком від корів, що пасуться на диких травах Христанівського ландшафтного заказника.

четвер, 31 березня 2016 р.

прокинулись комарі

Я взагалі-то не планувала нічого писати в блог, але слкільки все одно від компа щось відлипнути не можу, і тим часом вбиваю третього комаря, то вирішила про це сповістити широку громадськість.

Знімала на відео муху, лупила комарів.

Повернулася додому після чергової крапельниці, вчора була живчик, а сьогодні під вечір, після того, правда, як висадила кіло кущовки (така цибуля), то трохи охляла.

Отакий вечір


Ще вчора трохи розгребла кухню і читала книжку про сенс життя, і це було приємно. От зараз тут допишу, і далі піду читати. Манюсінька, а феєричний концентрат яскравих інсайтів.

Все, набридло писати. Всім привіт :)

четвер, 5 березня 2015 р.

Вечірні крамниці вулиці Волоської. Замість рецензії

Нарешті мій старший доріс до читання дуже київської і дуже незвичної книжки Галі Ткачук "Вечірні крамниці вулиці Волоської". Еней називає її "книжкою про півня" незважаючи на те, що півні там явно не на перших ролях. І завів нову гру "Еней - кіт Роман, мама - поганий кіт (Баррух)". Носиться з нерозміною монетою і визволяє київські чари.

Коли читаєм, постійно ведеться на провокації авторки і відповідає на питання в тексті, сперечається, уточнює (ага, одвічне наше "чому?").

І так ми читали-гралися, що догралися до того, що я згадала, що у нас же є свої власні чари в баночках. Перед Великоднем я фарбувала яйця і нафарбувала рису різних кольорів (хаха, тоді ми могли собі це дозволити)). І взялися чаклувати, звісно.




Ну і після всього процес рафінації чарів. Щоб без домішків.


На наступний день це вже було не спонтанне чаклування, а таке, зі знанням справи і грунтовне. Отак.