Показ дописів із міткою перемога. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою перемога. Показати всі дописи

субота, 7 січня 2017 р.

Вертеп-2017 в Христанівці

Мене цього року якось зненацька спіткала марнота марнот і "комуцевстреба". І я ніби на святі наобіцяла вертеп, дітям наобіцяла вертеп, а сама гуляла з друзями і вилежувалась у теплому ліжку, а мої сини дбайливо нарощували кількість ковдр.

Але христанівські діти наполегливо щодня запитували "коли?", вимагали точного часу, при чому в найкоротші терміни. Я зірвала кілька репетицій - то в сараї змерзла, то ще щось дурне. Але потім таки виповзла і з новими силами ми це зробили.

Кращого за той вертеп, який ми водили 2 роки тому, я не знайшла. Кращий під наші реалії - це хіба писати з нуля самим. Але після всіх вилежувань на це не було ні часу, ні плану, тому взяли те, що було перевірено добре.

Я думала, що як і завжди в своєму житті, у вертепі я буду чортом. Але Олена досі пам'ятала всі мої алкгололічні репліки, і так живо їх відтворювала, що ми вирішили помінятися. Я - ангел, вона - чорт. Вовка з Мирославом теж помінялися - тепер Мирослав був із зіркою і торбою, а Вовка - Іродом у червоному плащі.

Попідростало нове покоління царів, Орест тому спокійно залишився вдома з Уласом, а його слова поділили між собою Артем з Енеєм. Альона залишилася смертю, бо в неї багато слів, і не було на кого міняти - нема нікого в цій віковій категорії.

Вивчили нову колядку - "Свята ніч, тиха ніч".

Сьогодні збиралися о восьмій ранку. За вікном мінус -надцять, страшна завірюха, снігу по коліна, сонця нема і не планується. Добрий господар в таку погоду... Ну, самі знаєте.

Але ми ж народ впертий. Зібралися. Вчасно! Доробили трохи костюми - косу, корони. Діти радісно повідомили, що вони вс три наші колядки вчора по телевізору чули. Я ще вагалася, давати їм "класичні", чи шукати щось особливе. Але для початку має бути класика. А от коли вона наскучить!)))

Одним словом, дивіться, що вийшло. Навіть не знаю, чи писати вам, скільки ми наколядували. Але це більше тисячі гривень, впевнено більше. І кожен виніс по дебелому пакету цукерок, печива і пиріжків.

Христанівчани, я вас люблю.




середа, 25 травня 2016 р.

Толока 4 червня

Толока заради відродження Христанівської школи,
збудованої за проектом Опанаса Сластьона
в унікальному стилі «український архітектурний модерн»

4 червня о 15.00 місцеві активісти, спільно з Васильківською сільською радою, спільнотою Школи Лохвицького Земства та Видавництвом Старого Лева запрошують на толоку – прибирання столітньої школи, яка уже понад 20 років стоїть занедбана: немає ні вікон, ні дверей.
Оксана Олійник на чолі ініціативної групи, в яку входять люди різноманітних спеціальностей (культуролог, філософ, дизайнер, програміст, журналіст, соціолог, соціальний педагог, активісти з інших ініціатив, тощо), прагне створити в цьому приміщенні культурно-освітній центр, який працюватиме як на благо місцевої громади, так і у всеукраїнському масштабі. Тут планують проводити заняття для дітей, лекції фахівців практичного спрямування для дорослих, концерти, виставки та кінопокази. «Моя мрія – створити на неповторних полтавських кручах центр, у який приїздитимуть дорослі та діти з усього світу. Щоб обмінюватися знаннями, мати можливість глибокого занурення в освітній та мисленнєвий процес, насолоджуватися простором та незіпсованою красою моєї «піднебесної Христанівки». Адже я вірю, що коли люди зустрічаються – народжуються ідеї, взаєморозуміння та можливість плідної взаємодії», - говорить активістка, культуролог за освітою. Три роки тому, разом із чоловіком, і тепер уже двома дітьми вона переїхала в Христанівку з Києва.
Школа розташована на мальовничих кручах над річкою Сулою, у селі Христанівка, Лохвицького району, Полтавської області. Збудована в 1914 році і спорожніла в 1995, ця школа є однією із півсотні шкіл, що збереглися на Полтавщині. Вона збудована за проектом художника О. Сластьона, який розробив споруди, які «відповідали б народному смаку і набули рис національної своєрідності» (як закликала в той час письменниця Олена Пчілка). Серед характерних рис – великі двері та вікна шестикутної форми, які в народні називали «шевченковими».
Ольга Герасим’юк, журналістка, ведуча телевізійних програм, яка вперше завітала в це невелике село в рамках ініціативи Школи Лохвицького Земства разом із її однодумцем, Максимом Івановим, підтримала місцевих активістів. 23 травня вона писала на своїй сторінці в Фейсбук: «Ось що Оксана Олійник витворяє в Сластіоновій школі в Христанівці. 4 червня вона теж оголосила там толоку! І ще ніхто не знає, що ми їдемо туди теж - з сюрпризами-людьми, що везуть сюрпризи. Це буде найвеселіше 4 червня з усіх можливих!».
Серед сюрпризів заходу – за сприяння Видавництва Старого Лева на толоку завітають дитячі письменники. Підтвердила свою участь авторка дитячої новинки “Слон на ім`я Ґудзик”, переможниця конкурсу Книга року BBC, письменниця Леся Воронина.
Також на запрошення наших однодумців обіцяє приїхати і письменник та видавець Сергій Пантюк.
Спільнота Школи Лохвицького Земства займається фотодокументацією шкіл, що вціліли. Крім того, до проекту вдалося залучити фахових науковців – архітектора Івана Бикова та його команду. Фахівці нині почали виготовляти проектну документацію, необхідну для надання школам статусу архітектурних пам’яток. «На даний момент ми знайшли, сфотографували і нанесли на карту 43 школи. В процесі пошуків ми зустріли (і продовжуємо зустрічати) небайдужих до цих шедеврів людей. Вадим Назаренко почав заповнювати школами Вікіпедію. Іван Биков готує облікові картки, для того, щоб оформити статус пам’яток. Олена Задорожна допомагає доносити інформацію до держслужбовців. Микола Лисенко вішає таблички з попередженнями на закинутих школах свого Чорнухинського району. Ніна В’язовська - активістка, працювала в цих школах. Олег Ковган добився того, щоб приміщення школи в Харсіках взяла на баланс сільська рада. Марина Франчук готує прес-матеріали. Оксана Олійник працює над грунтовним проектом, який цілком може стати новою концепцією, яка здатна вдихнути життя в занедбані школи», - розповідає Максим Іванов.
На запрошення Ольги Герасим’юк до проекту долучився Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий, який надає організаційну та адміністративну підтримку. «Наша мета - збереження того, що вціліло. В ідеалі - відновлення. Присвоєння цим школам статусу пам'ятника архітектури національного значення», - вказано на фейсбук-сторінці спільноти, яка займається збереженням шкіл.
Місцева громада пригощатиме запашною “христанівською кашею”, спеченим у місцевій печі хлібом, налисниками, пастілою та свіжим молоком від корів, що пасуться на диких травах Христанівського ландшафтного заказника.

субота, 14 листопада 2015 р.

Невеличке прибирання

Оскільки сьогодні був дощовий ранок, а діти виносили мозок, ми з Веліною вирішили гуляти в школі. Хоч це і не найбезпечніше місце для дітей - надто багато там битого скла та іншого сміття.

А дощі лише починаються, тому ми вирішили трішки там прибрати. Для своїх же дітей. І для гостей, яких ми постійно туди водимо, бо це єдина в селі пам'ятка архітектури.

Школа збудована в 1914 році у так званому "українському стилі" за проектом Опанаса Сластіона. Закрита з 1995 року. Частина приміщення використовується як фельдшерсько-акушерський пункт.

Наші діти завжди у захваті від ідеї прогулятися не просто до школи (двір там теж гарний), а саме зайти всередину. Тому з ентузіазмом взялися за прибирання.

Що з того вийшло - дивіться на відео.


субота, 26 вересня 2015 р.

сонячний вересень

Погода вражає. Кінець вересня, а таке тепло. Я б хотіла, щоб така температура була круглий рік - це мій комфортний баланс тепла і прохолоди. Мати з собою легкий светр, але ноги - ще в сандалях. І діти то голяка, то в светрах здригаються. Вчора не могла забрати малих до хати: місяць майже повний, надворі хоч і темно, але видно. І чомусь так затишно. Еней так забалдів, що навіть коли всі пішли до хати, він взяв свій горщик і пішов собі надвір. Правильне дитя росте.

Ціле літо нас практично не було в селі, а коли хто і був, то не було ніякої можливості займатися облагороджуванням побуту. Двір заріс страшно. Як повернулися, говорили про те, що природа невблаганна. Виглядало так, ніби ми ніколи тут і не жили.

Зараз крок за кроком відвойовуємо простір у дебелих таких бур'янів, які навіть не скосиш, бо полишаються небезпечні гостряки. То я потроху ручками смикаю. По квадратному метру в день, і то не щодня - сили поки не ті. Хімія така хімія.

Але вже є малим де бавитись. Старший облюбував собі друге відділення гаража. Там у нас пісок, дрова, вугілля, солома і кошенята. Що ще для щастя треба? Він там постійно собі якісь хатки-пастки будує, а я мовчки радію. А менший поселився у собачій буді. Собачою будою у нас працює стара літня кухня, до якої припнута собака. То він з нею з ранку до ночі обіймається, розливає її воду, купається в м'якій пилюці (там бур'янів нема, собака береже свою територію). А вчора воював-воював з Орестом за право сидіти в ямі, яку собака викопала (ми ржемо, що це перше христанівське метро), і таки відвоював. І сидів так з таким поважним обличчям, що куди там усім кандидатам у голови сільради)))

Перед хатою ту клумбу, що в нас була запланована під клемтис, розчистили і попересаджували туди ялівці з заростей. А то вона там не ростуть зовсім. Я взялася щодня поливати, то вони так миленько свіжі гілочки повипускли, що я почуваюся, як малявка з мультика про Тоторо, що чаклувала над зернятами. Ходжу постійно туди заглядаю.

Оскільки діти попрокидалис і треба чимось їх нагодувати, я просто запропоную вам подивитися перший випуск мого англомовного відеоблогу про життя в селі.


І Орестового україномовного. Так-так, у нас нова розвага. Підписуйтесь, лайкайте, поширюйте, слідкуйте - будемо раді.




середа, 11 березня 2015 р.

весна прийшла

У вас весна? І у нас весна.

Ще пару днів тому я раділа першій мусі, яка пролетіла повз моє вухо, а вчора мене вдома покусали вже комарі. А сьогодні я не знала, як позбутися нав'язливої бджоли. Коли у вікно стали битись нічні метелики, Орест поставив москітну сітку.

Під хатою повилазили минулорічні проліски. Ті, що ми минулого року з лісу попересаджували.


Сьогодні пообривала над ними бур'яни і побачила, що тюльпани теж прокльовуються. Якісь та будуть (минулого року так ними і не зайнялася, може цього року порозсаджую, хоча оце пишу і сама собі не вірю).

Виполола чотири квадратні метри минулорічних монстрів і так втомилася, що хоч прямо на місці лягай. От що значить за зиму охляла. Так що сезон тренувань оголошую відкритим. І перший острівок весняної радості розчищений.

Чому тільки сьогодні, спитаєте ви? Та бо сьогодні я вперше вигулювала меншого у візку, дякую батькам за такий подарунок. Малий уже впевнено сидить і йому на мені вже було злегка гаряче, тому спокійно і з інтересом зирив з візочка. Вигуляли транстпорт до школи, там менший гарненько заснув, а старший бавився з вогнем. Буквально. Просто на вигоні сьогодні палили торішню траву, а він бігав і підпалював товстіші стебельця. Море задоволення. І я рада, бо руки вільні, і голова теж (дитя саме возиться).

А ще малий сьогодні вперше повзав по землі і колупався у торішньому листі.


А старшому вже не терпиться щось садити.


Днями побачив на городі листя полуниці і постійно тепер питає, чи скоро полуничка достигне.


А правда класна в нього торба? Це я пошила з калоші старих штанів. Малому радості від неї просто мільйон, хоча в нього торб багато. А цю мама шила, а він поряд був. Бачив процес створення від а до я і це капець як важливо, хехе.

Ось ще наостанок фоток від Енея. По-моєму, геніально. От мама візок не здогадалася сфотографувати, то хоч син допоміг.





Забула найголовніше. Прийшла весна і прокинулися не тільки комахи і квіти, а ще й іноземні волонтери. В нас хата з квітня по серпень розписана, подеколи навіть з аншлагом. Орест сьогодні з цього приводу майстрував з дощок двоярусне ліжко. До речі, якщо у вас завалялися непотрібні матраси, я заберу.

Всім весни! Щоб під хвостом крутило!

четвер, 19 лютого 2015 р.

Звершилось

Я чекала цього дня, щоб не збрехать, більше року так точно.

І після всіх довідок, дозволів і нагадувань нам сьогодні підключили світло у порожній хаті.

Ось вона ще без

Ось такий процес

І ось вона уже!
Оскільки в мене з цією хатою пов'язано багато мрій, ідей та творчого ресурсу більш ніж однієї людини, це велика подія. Тепер можна рухатися далі у значно веселішому темпі. Чекайте на оновлення та поступове розкривання карт. Можу лише сказати: дивіться, оце мій трамплін у майбутнє, хехе.

І про наші справи в двох словах.

Оскільки уже довгенько триває мальовнича зима, ми нею щиро насолоджуємось. Щодня чесно ходимо ловити вітамін Д.

У мене на клавіатурі сказилася кнопка жжжж і писати дужжжжжжжже важжко. Тому поки не буду. Нервова система як лампочок новорічних гірлянда.

Покажу картинок трохи.





Наше місце

Постійний супутник


середа, 7 січня 2015 р.

той день

Я страшно, значить, хвилювалася перед нашими колядуваннями. Опівночі доліплювала картонну косу на ручку від старої обламаної швабри, прийняла вольове рішення не прасувати плащі. Ніби все готово, ні про що не забула.

Але. Але.

Забула злегка за тими типу давніми традиціями, що живемо-то в суспільстві медіаспектаклю. І не зарядила телефон. Тому жодної, щодної фотки цієї краси!!! (спакуха, ще завтра йдем. все буде!)

Все вийшло просто чудово, і всі учасники хочуть продовження. Хоч рано термометр показав -24, діти насторожено і напівагресивно сказали в трубку своє переконливе "і шо?". Шо-шо, йдем.

Почали, як і планували, від баби Каті. І це був гарний старт. Образи по стінах, мільйон вишиваних рушників, гігантські вишиті подушки, старі фотографії під склом. І господиня, як завжди, радісна, із талантом вчасно сказати "ого-го" і "еге-гей", що наповнює чимось теплим і пахучим отам, де треба, під ложечкою. Не знаю, як малі, а я розтанула і розслабилася. І водночас така сила прийшла! Байдуже, що мороз. Головне - сонце і свято, яке ми за собою носимо.

А потім від хати до хати ми тик-мик. А люди поховалися. І світло горить, і хата відкрита, і пси брешуть. Ми співаємо і дзвіночки наші дзвенять, і шибки їхні. А тихо, а не йде ніхто. Апофігеєм апофеозу був заїжджий син одної хазяйки (не будем показувати пальцями, ага), який на колядку і питання, чи можна заколядувати, тупо глянув, плюнув і затягнувся смачно димом.

Одним словом, там, де я думала, що точно пустять і отримають задоволення, не впустили. Але були й інші, були такі, що з усіх сил трималися, щоб не розплакатися, були люди, спершу скептичні, а потім усміхнені і повні свята. Були спантеличені, були запалені бажанням відлити нам з бутля, тільки ви почекайте.

І був повний величезний пакет солодощів, який Вовка уже не міг тягнути, і мусив Орест виручати.

Як стали в нашму "штабі" рахувати гроші, одне янгольське створіння сказало, що ніколи в житті стільки грошей в руках не тримало. Ви б це бачили! Обступили напружено стіл і рахують. На купи скаладать. І дихають, дихають животами!

Завтра підем туди, куди не дійшли сьогодні. Ще півсела попереду.

пʼятниця, 2 січня 2015 р.

аж бігом

До Різдва лишилося зовсім мало часу, у нас ще купа всього не зроблено, йолки-палки. Я про вертеп. Сьогодні нарешті зібралися (аж двічі) і почали робити накидки. Для малих будуть кругленькі і гарні, для старших накидки будуть по типу "занавіски" (я не дуже кравчиня, викрійки подивилася в неті тільки сьогодні, тому виявилось, що тканину як купила не дуже правильно). Вийдуть тому малі плащі і великі обрізки. Це все досвід.

Оскільки в мене нема міліметрового паперу і взагалі ніякого великого паперу, я подумала, що скільки там тої науки, намалюєм викрійку на тканині одразу, і баста. Ну але, ясне діло, нічого у нас так не виходило, тканина розтягувалася, лінії розповзалися і з'їжджали. Тому таки вирішили робити нормально, як книжка пише. "Голь на видумкі хітра", і діти зліпили докупи скількись там листів а4, і вийшло велике полотно. І від того вже танцювали.

Ось історія в картинках

Прикріплює булавками до тканини

Запрасовує краї

Сім раз поміряв, пора відрізать

Обметує краї


Вечірня сесія. Вова вчить решту

Обметує край, хлопці зацінили конструктор
І ще у нас же зірка не дороблена. Станом на сьогодні вона була добротно так обклеєна газетами. Оскільки мені не сподобався процес шпаклювання попереднього разу, і плюс до того шпаклівка довго сохне, а часу в нас мало, вирішили робити без неї. Покрили газети білим акрилом для фасадних робіт. Зранку один бік, ввечері інший. Завтра Альона розмалює, вже придумала як (тим дітям одне синьо-жовте в голові ггг). Ну, прийнаймні, такий план. 



Ціни просто шалені. Поїхав Орест сьогодні в Лохвицю, купив фарбу, лак, шпаклівку і фольгу (для мечів і корон), і лишив близько 200 грн. Ух ти ж йолки-палки. Я себе заспокоюю, що це лише перший раз так дорого, а потім у нас фактично буде готовий реквізит, який можна буде потроху вдосконалювати. А ще тканини, банка зіпсованої шпаклівки, будівельна піна, і це ще не все, думаю. Ще ангели з чортами не роблені (коли? як?). Ні-ні, я не панікую. Але хвилююсь. В неділю домовились про генеральну репетицію. А до неділі - хто може, той приходить і робить.

А на Різдво у нас будуть гості, які обіцяли привезти чобітки для останнього невзутого. Ура!




середа, 31 грудня 2014 р.

повернулася

Сьогодні повернулася з Києва і розказую. Ну не завтра ж розказувать, правда?

З'їздили безславно, весь час просиділи в хаті, бо старший захворів з дикою температурою. Так що нікого не бачила, нічого не чула. Зато батькам перед очима побігали. Туди-сюди.

Повернулася додому, а там на кухні не пройти, не проїхати. Орест ще на другий день після мого виїзду в Київ забрав з НП дві грандіозні посилки. Гігантську коробку і "три баули". Маша і Алла, дякую вам!

Там була гора речей для наших старших дітей, 10 і 13-літок. І для хлопців, і для дівчат. Не мала як фоткати, з 5 вечора до 9 розгрібала-роздавала. Оце тільки покажу, що лишилося для тих, кому відклала і не встигла віддати.


Светри, футболки, майки, сорочки, гора джинсів, гора шкарпеток, шапок, рукавиць, шарфів. Для дівчат багато брендового одягу, любо-дорого глянути. Будуть і в гарних светриках, і з жилетками, і з блузками, і в штанцях.

Було взуття для старших дівчат. Дві пари одній, дві пари другій, завтра прийдуть міряти третя і четверта.

Що я маю сказати. Станом на сьогодні я ніби не чекаю більше посилок (всі, хто обіцяв,  поприсилали), і в мене босий лише один хлопець з розміром ноги 36 десь. Всі решта взуті, вдягнені, і на гірки, і в школу, і куди хочеш. Сумарно вдягнулися і взулися 13 дітей. І дещо отримали ще четверо дорослих.

Більшість людей відсилали посилки власним коштом, незважаючи на те, що я обіцяла доставку взяти на себе. І я всім дуже вдячна, бо я не чекала, що допомоги буде аж так багато.

Незважаючи на близько сотні поширень мого прохання у фб, відгукнулися друзі і знайомі, мої та Орестові. Із зовсім незнайомих була лише одна, здається. Так що ось вам ілюстрація до приказки про сто рублєй і сто друзєй.

Якщо підсумувати, все вийшло набагато крутіше, ніж я сподівалася. Хоча, чесно кажучи, я ні на що не сподівалася і нічого не планувала, те повідомлення було написане імпульсно, по свіжих враженнях і думках.

Думаю, що це останній пост цього року. Він був дуже важливим, багато в чому переломним. Було багато речей і подій, які я не забуду ніколи.

П.С. Німець поїхав, довелось його про це попросити. Ефективної співпраці нам досягнути не вдалось. і не знаю, на щастя, чи на жаль.


понеділок, 15 грудня 2014 р.

нормальний німець

Сьогодні такий довгий був день. Купа було роботи в хаті, не пов'язаної навіть із приїздом нового волонтера - Тобіаса, з Німеччини.

До слова - височезний, міцний, 48 розмір ноги і розгублений трохи погляд. Врівноважений, спокійний, схоже, толковий. Але не жартує сам і багато що з наших уст сприймає за чисту монету. Треба обережніше, щоб не було непорозумінь. Житиме не в нас, але я хочу залучити його до вертепу. Ще нічого йому не казала, але мені треба царя, у нього нещасних 5 реплік. І буде дуже колоритно, якщо він скаже їх зі своїм акцентом ("Ми здалека прийшли. І дорога нелегка у нас. Ми питали дорогу в людей. Лише Ірод великий наш цар, - всі казали"). І йому цікаво буде в двори-хати позазирати.

А, про слонів, звітую. Вчора роздала ще одну посилку від подруги - там були одні зимові чобітки (підійшли нашому 10-річному) і демісезонні кросівки-черевички. Дві пари віддала 6-річній дівчинці, підійшли ідеально. Решта поки стоїть - я думаю, кому краще. Пороздавала геть усі куртки комбінезони, чоловік казав, що сьогодні в тих куртках уже сідали в автобус, який везе в школу і дитсадок. Довго думала, що робити з пакетом іграшок з тієї посилки. Думала відвезти в садок, але оскільки Еней одразу вхопився за одну мавпу і не випускає її з рук уже другий день, вирішила кожному дитяті видати по іграшці (самі вибирають), а решту завезти, чи що. Одним словом, я ще думаю. Бо я не хочу їх потім спостерігати закинутими по кущах.

Наразі я задоволена оцим збором речей як слон. Діти всі в куртках, більшість в теплих штанах, майже всі взуті хоч в щось тепле. Лишилося лише взуття на старших дівчат (орієнтовно 38 розмір, вони й самі толком сказати не можуть. "38-39, але і 36 налазе!"). Ми з вами крутющі молодці. І це все при тому, що я чекаю на ще декілька посилок.

Гарно було б підвдягнути і підвзути дорослих, але це вже як вийде. Я окреме оголошення про це не писатиму. Кілька знайомих пообіцяли повіддавати зайве. Уже щось. По розмірах, дві худі жінки, дві повніші, всі невисокі. Чоловіки різні - два високий кремезних, два невисоких худорлявих, один худий і довгий. Раптом у вас завалялось.

Гарно.




субота, 13 грудня 2014 р.

продовжую роздачу слонів

Вчора Орест забрав ще дві посилки - мішок із заводу моєї мами і коробку від незнайомої жінки з вражаюче якісними речима.







Тут зовсім не було взуття, але цього разу багато що підійшло на старших дівчат, зокрема і одна хороша рожева куртка. Спідниці, светри, жилетки, блузи, колготи, шарфи, шапки. Я на правах "сідящего у корита" на свій розсуд пофасувала це все по кульках адресно. І видавала, викликаючи до хати кожну окремо. Одної малої баба ніби спершу відмовилась будь-що брати, але потім, коли я особисто зайшла і сказала - ну та це ж не від мене особисто, я розумію, що у вас все є, хай би було про запас. Казала, завтра забере. Бо, як на мене, воно зайвим не буде. Там же купа теплих штанів!

Ну і така справа, що діти бігають вдягнені тепер, і так здивовано позирають на мене. То почали просити і дорослі. Сусід в моїх джинсах другий рік ходить, тобто вони не дарма просять, їм дійсно треба. Багато хто працює на фермі і треба не красиве, треба практичне. Міцне, тепле. Та й біля хати поратись гарно би в теплі. Хоча одна просить навіть майок. Каже, не нада сапоги, майок би! Ти там закажи і мені))) Оформлюю замовлення, значить, любі друзі.

А на малих любо-дорого подивитись. Бо раніше бігають голі, і, по-перше, що ти їм скажеш. Думаю, може нема в них. Але як спитать в батьків напряму, то все є. А вони і далі голі, і соплі пузирями. А тепер от вдягнені бігають, хоч зараз і відносно тепло надворі. От такий фокус.

Дякую!

Ще треба повзувать. Одну питаю - який розмір ноги? Каже: 38-39, але й 36 налазе! Одним словом, про ювелірну точність у попаданні не йдеться.

Підсумовуючи: я б ще взула двох дівчат по 13 років, хлопця 10 років, малишню 3-4-6 років, це обов'язково. 

Уже на Новій Пошті чекає ще одна посилка. 

А в понеділок в село приїжджає волонтер з Німеччини. Ми ним "поділимось" із Андрієм, який говорить німецькою. Головна мета поїздки хлопця - вивчити російську.



понеділок, 8 грудня 2014 р.

теплі речі для дітей

По суботах ми зазвичай гуляємо з дітьми лісами-полями. І от після однієї з таких прогулянок, яку довелося зробити значно коротшою, бо діти померзли, я написала ось таке оголошення на своїй сторінці в Фейсбук

Прізвища потерла
Сьогодні Орест забрав з Нової Пошти два мішка речей, один від однокурсниці (в неї двоє дітей), і ще один з Полтави від подруги (речі з її племінників). Здебільшого це були куртки на вік 4-10 років, кілька шапок, штанів, колготів. І три пари взуття, дві з яких - теплі.

Сьогодні мій батько відправив 9-кг мішок з речима, які мама зібрала в себе на заводі. Кажуть, що взуття там немає.

Ще одна подруга обіцяла посилку від однієї благодійної організації, що допомагає біженцям зі сходу.

Також до мене звернулося четверо незнайомих жінок, які уточнювали розміри. Хто свої старі речі готовий віддати, хто чобітки на дівчинку, хто комбінезони та куртки для менших.

Поки я писала цей пост, одна хороша знайома пообіцяла підготувати посилку, в якій зокрема будуть і шкарпетки.

І я трохи, чесно кажучи, спантеличена. Вперше займаюся таким волонтерством, і тому роздумую, яким чином краще "розподіляти блага". Думала почекати те, що ще їде, але чоловік переконав, що віддавати треба вже, бо надворі мороз, і малі вже би були в теплі. Закликала сусідок, у яких сумарно шестеро. Забрали все, що було. Там справді, за моїми прикидками, десь воно за розмірами їм і підійде.

І якось це так все хаотично відбувалося, що я і сфоткати ті речі не встигла, лише оце в мішках.




Я собі надумала, що якщо раптом будуть надлишки - я знайду, куди їх з толком передати. Пораджуся з місцевими, тут всі всіх знають, може відвеземо що в сусідні Васильки.

Ну але я вже задоволена як слон, частина дітей гарантовано обігріта. І я не буду другу зиму безсило дивитися на те, що їм некомфортно гуляти в тому, що вони мають. Що я тягаю їх лісами і ніби й гарно проводимо час, а насправді вони підмерзають місцями.

Сьогодні зустріла фразу "Волонтером бути модно" і я дуже рада, що це правда. У всій цій жахливій війні є один величезний плюс - ми навчилися бути згуртованими і навчилися не боятися допомагати, перестали бути байдужими. Це неабиякий здобуток.

Дякую всім небайдужим!

субота, 22 листопада 2014 р.

підготовка до вертепу



Не пам'ятаю вже, чи писала тут, але ми з місцевими дітьми цього року таки робимо вертеп. Минулого року я собі щось думала, а потім обламалася і нічого не зробила. А потім, як приходили колядники, про себе фукала і кусала лікті. Бо в мене алергія на оце "Колядин-колядин, дайте гроші і канхвети". І такі кожен зі своїм кульочком. А Орест діло казав - нема чого фукать. Навчила б, то було б. А так нема чого виступать.

Ну і ще я собі пригадала минулорічну зиму, брак розваг і соціальних контактів, і вирішила, що не просто треба, а ТРЕБА.

І оце сьогодні вже була четверта зустріч. Ми зустрічаємось щосуботи, о 5 вечора, в будинку мого батька. За сумісництвом він зараз використовується як гостьовий.

На першому "занятті" я сильно здивувалася, що діти сприйняли ідею з ентузіазмом. І була вся така замріяна і піднесена. Типу "ох як круто, у нас все вийде, охохо". Друге заняття було з тортами - співпало з днем народження Енея. Слова ніхто не повивчав, крім мене. Всі казилися і розважалися. Але в принципі на нашому рахунку уже було дві колядки. Третя зустріч теж була з тортом і ніштячками - день народження Наташки. Але все якось сумбурно, малі виносили мозок, хлопці бились, Еней просився додому, але половина дітей слова таки повивчали. Тоді ще сказала, що сьогоднішня зустріч має бути без малих. Що приходять лише ті, хто має слова і хоче їх говорити. В результаті прийшли лише Альона з Вовкою, і Віка, яка і так сиділа у нас. бгггг.

І сьогодні ми робили зірку. Виявляється, коли їх менше, все не так сумбурно, не так шумно, і Улас може спокійно лежати на ліжку пузом догори і щось своє агукати. Роздрукувала їм обидві серії Настіного майстер-класу, і робили все по інструкції. Правда, з тих матеріалів, що мали (замість ватмана коробка, плюс обійшлись без двостороннього скотчу).

Фотографувала процес на телефон, світло однієї лампочки, тому якісь жахлива. Але буде що згадати колись.

Вирізати спробували всі, але картон товстий, різати важко, то найбільше роботи дісталося Вовці.


А це вже позагинали "вушка". Здебільшого Альониних рук справа.


Потім взялися обклеювати зсередини скотчем, щоб монтажна піна не прилипла до картону. Трохи намучилися з пошуком краю, бо він весь час губився. Але коли поділили роботу, то пішло веселіше.


А тепер найважче. Поставити і укріпити бортики. Тут і я трішки допомагала. Фіксувала частини, які Альнона склеювала. Вовка тримав скотч, Віка різала і подавала Альоні. (гг Уласяка за всім уважно спостерігав).





Ну от, лишилося тільки ще посередині поставити борт і залити нашу "пасочку".




На все про все 2 години. Балон з піною, напевно, треба було брати більший. Бо вистачило так впритик. Наша зірка не буде дуже товста. Але Орест каже, що піна ще розійдеться. Через тиждень побачимо. Там у Олени вже день народження гггг. Будемо робити далі. Я знов замріяна і повна натхнення та оптимізму.

Із хороших новин - сьогодні у нашу майбутню ггг "першу приватну сільську бібліотеку" знайомі знайомих передали близько ста дитячих книжок, включно з енциклопедіями.



А пару тижнів тому та сама Настя, чий майстер-клас ми реалізовували, привезла особисту колекція фільмів та музики на дисках, а також по три примірники кожної з трьох уже надрукованих книжок із серії "Книжечки з історії для дітей із сіл". Ознайомитись і підтримати проект можна за цим посиланням.


Дякую вам, о прекрасні!

вівторок, 12 серпня 2014 р.

збір урожаю триває

Сьогодні був довгий день.

Мій малий зараз геть ні з ким не хоче гратися, крім мене. Всіх ображає, робить бебебе, плюється, б'ється, а як доводиться побути більше 5 хвилин - плаче. Тому ми сьогодні ізолювалися і тусили вдвох - дитя іноді заслуговує на такі дні. Півдня в хаті - бо надворі сонце, а перейти по ньому до тіні він геть не хотів. Ще й без денного сну.

Тому я помила в кімнатах підлоги і спекла шарлотку. Бігала до сусідів і клянчила до неї молоко - видали літру. Виявилось, що це було замість обіду, бо як ми її поїли, мені дико схотілося полежати.

Надвечір таки виповзли трохи надвір - погойдалися в гамаку і слінгу. Поки малий освоював науку лазити по молодих горіхах, я всілася на зручний стілець і намагалася типу почитати розслабляюче чтиво з журналу (Марина, привіт!). Але де там. З моїми підказками (але без рук!) малий кілька разів дуже шустро виліз на сам вершечок і зліз з нього. Навіть мені було цікаво чомусь.

Потім пішли до птиці. Спершу підгодували крупою. Але мені все мало. Визбирала там поряд грушки (дуже круто сказано - ну з десяток зелених і миршавих), порубала їх тут же в кориті спецінструменом (якось сфоткаю) і пригостила. Пішло на ура. Це надихнуло виповзти на город по інші різновиди корму.

Облупила оце зовнішнє листя з капусти, знайшла напівзогнилу капустину (відходить молода, а ми досі нічого путнього з нею не придумали). І ще перезрілий кабачок. Порубали-пригостили. І - о чудо! - якийсь час вони навіть не крякали.

Ну і не з закритими ж очима я ходила на той город. Там дні три помідори незбирані. І їх, на око, мільйони, і все червоне - хилиться. Сусідка каже - передають дощ, треба убирать бігом і обробляти, бо погниють.

Пішли по відра. В одне - чері, в друге - оранжеві. Я обриваю, а Еней сидить на відрі і наминає один за другим. Сік по голому пузі річками тече. Через 10 хвилин відчайдушний крик і плач - ясєн пєнь, той сік такий пекучий, особливо як попадає на дрібні подряпини (а їх вистачає при голопузому способі життя).

Повернулись додому, помились, вдягнувся. Пішли знов.

Назустріч - Орест із розвідки вертається. Під пахвою волочить здоровезного гарбуза (їй-бо ще не стиглий), в сумці - різнокольорові кабачки, навіть не сильно переростки. А ми-то думали, що весь наш баштан у лісі зілля не позав'язувався. Ан нєт, трохи є. Закрить би....

Я в помідори, малий з татом кози поїти. Прийшли, правда, через 15 хвилин максимум. В результаті назбирала ціле відро чері, і ще два відра всякої більшої помідорної краси різних форм і кольорів. Чухаю рєпу, що з цим добром робити, щоб не пропало. Мама каже малюків солити, більших - на сік. Як буде завтра все гаразд, то так і зроблю. Завтра приїжджає мама зі спецмісією - бавити внука і дати мені нарешті спокій.

А на вечерю я бігом наробила рису по-мексиканськи (Настя, привіт!). Обжарила сирий сухий рис з олією, потім туди негарних помідорів, потім величезну солодку перчину, і одну гостру, і ще солі, і ще часнику два зубці. Прожарила отак з півгодинки, тоді залила водою і дала спокій. Вийшло чудово. І добре, що недосолила, бо соєвий соус до страви ну дуже пасував. Хлопці страву дуже хвалили. Хоч і пізня досить була сьогодні вечеря - добряче по восьмій.

Вклала малюка і тепер тут. Про насущне.

неділя, 23 лютого 2014 р.

весняна прогулянка по проліски

Ура! Ура! Перемога, в серці відлига, надворі весна! 

Всіх нас вітаю з тим, що етап приниження, ганьби та страху вже в минулому, омитий кров'ю, він не повернеться ніколи. Тепер - не розслаблятися, не вірити лідерам, стежити за кожним рухом тих, хто при владі. Тепер їхня черга тремтіти і боятися - незвично бути під контролем. Але якщо совість включити, то має бути не так страшно. Люди тепер наглі пішли, коли що не так - не мовчатимуть. 

Ну і впевнено робити своє. Бути суспільно корисними. Щоб робити добре собі, і всім навколо теж від цього було добре. 

Прогулянка в ліс була дуже життєстверджуючою, як бачите))))


проліски в лісі


Бо там що, бо там проліски, бо там все потроху оживає. І оскільки пролісків стільки, що нема де стати, вирішила собі накопати і під хатою посадити. Одразу скажу, досвід садівництва в мене просто ніякий. Оце восени посадила тюльпани (чи зійдуть?), а тепер взялася за лісові ніжності.

Ну і маю поділитися одним спостереженням. В лісі (де не сапають, не орють, не культивують чи що ще там роблять із землею), земля м'яка, пухка, викопувати квіти було легко навіть дитячою пластиковою лопаткою для пісочниці. А коли на своїй клумбі взялася висаджувати, була трохи в шоці. Я ж восени перекопала в добрий заступ глибиною грядку під хатою, і там садила тюльпани. Тепер туди з підсаджувала проліски. І оця перекопана земля взялася такою шкіркою дубовою згори, така вже липка і тверда, що лопатку я таки трохи зламала))). Тепер думаю, чи крізь цей панцир пролізуть мої тюльпани... Цікаво, що воно буде. 

проліски на подвір'ї


Колупатися в землі дуже приємно, особливо дірку пальцем робити. Але з позою я ще не визначилась. Стояти раком я не фанатка, навпочіпки важко тримати рівновагу. Думаю про низеньку табуретку. Цікаво, в селі засміють?). 

я за ділом :)

Ну і руки тепер... кгм. Шкіра суха, мозоль великий від лопатки, обвітрені. Просто якась катастрофа. Оце така я білоручка, щоб ви знали. І це я і години не поколупалась. 

Життя прекрасне!