День народження Енея і Милославки

Сил монтувати відео нема, але день сьогодні був такий чудовий і насичений, що я мушу бодай тут про це написати.

Так чудовим чином вийшло, що Велінина Милославка народилася в один день із моїм Енеєм, лише на рік пізніше. Тому у нас сьогодні було подвійне свято, і ми готувалися із подвійним ентузіазмом.

Бігали вчора по Лохвиці в пошуках гарного упаковочного паперу для подарунків (у результаті все звелося до пошуків хоч якогось упаковочного паперу), булок для хот-догів і всяких інших дрібних, але важливих приємностей.

Все ретельно спланували:  місце, час, перелік ігор для малих, необхідний реквізит окремим списком (два мішки, чотири шнурки, один канат - ну та це ж не жарти!), напекли шарлоток, хто як міг і хто як умів. Для усіх дітей села. Я оббігла усіх батьків з поклоном і проханням відпустити до нас малечу.

І вийшло гарно. Тільки подивіться.

Спершу прийшли на місце і його прикрасили. Бо не варто недооцінювати такі малі атмосферні  штучки. Кульки одразу дають відчуття свята, а спільна праця організовує і надихає.

Звечора ще в п'ятницю ми провели нараду в штабі у Веліни, де Нейт продумав список можливих ігор та розваг. Щось відхилили, щось затвердили. І ось як бавились.

Стрибки наввипередки в мішках (мішки порвалися в хлам)

Перетягування канату. У нас, як виявилося, було дві рівносильні команди. І перемагала та, яка була нижче по схилу. За третім разом ми здогадалися тягнути впоперек дороги. Gravity - no escaping.

Далі попарно зв'язували ноги і знову бігали з гірки. Чомусь мого Енея ця гра вибила із рівноваги. Сиділа на горбочку втішала, бо це ж моя кровиночка.

А далі трохи в хованки, трохи в квача, а трохи просто побігати.

Ну і, звісно, муляли дуже кульки. І все частіше виникало питання, що в них і навіщо. Поки ми бавилися, Нейт палив вогонь. І тепер ми засіли смажити мисливські ковбаски (моя мама у себе на заводі купила, вони дуже смачні. Дякую, мамочко!)

Хвилини умиротвореної тиші такі цінні, коли навколо стільки дітей.

А далі ми реалізовували мою велику дитячу мрію. Щодня я в дитинстві дивилася мультик про пінгвінчика Чіллі-Віллі, який намагався пробратися у хату до пічки, щоб посмажити зефірчик (маршмеллоу). Так от коли я їздила в Київ на свою останню хімію, я знайшла справжні американські маршмеллоу. Справжні американці з величезним досвідом смаження і поїдання розказали нам ази (у вогонь не пхати, якщо горить - задувати, а не махати палкою, бо воно липке і залишає опіки, якщо добряче до шкіри прикласти). Ми швидко навчилися. Малі оцінили - не те слово.

І через ті зефірки ми ледь не забули про наші осінні пироги.

А потім до нас приєдналися мої родичі - приїхали з Києва на кілька годин привітати Енея. Брат взяв квадрокоптер - дистанційно керований вертоліт на 4 пропеллера, який носить відеокамеру. Навіть в мене захвату було, аж пищати хотілося, коли він проносився у мене над головою і доводилося падати різко на землю чи прихилятися (хелоу, Арізона Дрім!). Всі, хто хотів, потім могли покерувати бєшеним мухом.

І це все лише до обіду, в першій всі розійшлися по домах. Але ми ж вперті, ми продовжували гуляти до вечора! Торти-свічки-олів'є, все, як треба. Але це все поза кадром. Гарний, гарний, гарний день. Дякую всім причетним!

Про подарунки

А мені за останні пару днів прийшло трохи подарунків від різних людей. І не можу не поділитися.

Найголовніше - взули останнє босе дитя, а разом з ним і сестру його, і навіть маму. Ось такий пакуночок прийшов від друзів з Полтави. Таке добротне, тепле і міцне взуття. Дякую, Оленко!

І разом із ним, але уже з Києва приїхала одна маленька, але дуже важлива штучка, яка покращить картинки в цьому блозі. Це - батарейка у фотоапарат! Він знову ожив, і це додає оптимізму. Наталко, дякую! 

От це я називаю конструктивною критикою))) Не просто спитала, чого ж такі фотографії погані, а дуже оперативно вирішила проблему!

Тому я змогла гарно сфотографувати оцю пташечку, яка прилетіла сьогодні з далекої Фінляндії. Машка, ;)

І ще шматочок львівського Різдва. 

Поселила їх на нашу ялинку. Гарно і приємно.

А ще сьогодні приїхали довгоочікувані гості і привезли ще одну теплу пару дитячого взуття! Тепер в одного чудового хлопця аж дві пари. І я за нього рада.

Ви бачите різницю в якості фото? ;)

Пригощали гостей наколядованими яблуками

Хотіли сьогодні поводити наш вертеп Васильками, але нічого не вийшло. Під ногами слизьке місиво по коліна, поки це крапка. Хай наступного року буде краще. 

Зараз окремим постом повішу фотографії з другого дня колядування.

теплі речі для дітей

По суботах ми зазвичай гуляємо з дітьми лісами-полями. І от після однієї з таких прогулянок, яку довелося зробити значно коротшою, бо діти померзли, я написала ось таке оголошення на своїй сторінці в Фейсбук

Прізвища потерла

Сьогодні Орест забрав з Нової Пошти два мішка речей, один від однокурсниці (в неї двоє дітей), і ще один з Полтави від подруги (речі з її племінників). Здебільшого це були куртки на вік 4-10 років, кілька шапок, штанів, колготів. І три пари взуття, дві з яких - теплі.

Сьогодні мій батько відправив 9-кг мішок з речима, які мама зібрала в себе на заводі. Кажуть, що взуття там немає.

Ще одна подруга обіцяла посилку від однієї благодійної організації, що допомагає біженцям зі сходу.

Також до мене звернулося четверо незнайомих жінок, які уточнювали розміри. Хто свої старі речі готовий віддати, хто чобітки на дівчинку, хто комбінезони та куртки для менших.

Поки я писала цей пост, одна хороша знайома пообіцяла підготувати посилку, в якій зокрема будуть і шкарпетки.

І я трохи, чесно кажучи, спантеличена. Вперше займаюся таким волонтерством, і тому роздумую, яким чином краще "розподіляти блага". Думала почекати те, що ще їде, але чоловік переконав, що віддавати треба вже, бо надворі мороз, і малі вже би були в теплі. Закликала сусідок, у яких сумарно шестеро. Забрали все, що було. Там справді, за моїми прикидками, десь воно за розмірами їм і підійде.

І якось це так все хаотично відбувалося, що я і сфоткати ті речі не встигла, лише оце в мішках.

Я собі надумала, що якщо раптом будуть надлишки - я знайду, куди їх з толком передати. Пораджуся з місцевими, тут всі всіх знають, може відвеземо що в сусідні Васильки.

Ну але я вже задоволена як слон, частина дітей гарантовано обігріта. І я не буду другу зиму безсило дивитися на те, що їм некомфортно гуляти в тому, що вони мають. Що я тягаю їх лісами і ніби й гарно проводимо час, а насправді вони підмерзають місцями.

Сьогодні зустріла фразу "Волонтером бути модно" і я дуже рада, що це правда. У всій цій жахливій війні є один величезний плюс - ми навчилися бути згуртованими і навчилися не боятися допомагати, перестали бути байдужими. Це неабиякий здобуток.

Дякую всім небайдужим!

А Енею лист прийшов

Спершу думала, що це ми загнались зі своїм господарством і городами, геть нема коли гуляти. Але сьогодні вже вольовим зусиллям вирішила себе змусити і зробити малюку приємне. Він так просив "дітей".

І що по факту вийшло? І зовсім я не змогла гуляти. Напустила всю гвардію у двір (можна сказати навіть, заманила) і... влізла в свої клумби. Бо там явно змагаються лобода зі щирицею, як тут кажуть, такі дебелячі повиростали, що за ними нічого й не видно. Діти и тамсамі по собі, а я сама по собі. Це, видно, в мене такий енергозберігаючий відчужений режим включився. Садова йога. Медитнуть-колупнуть.

І поки вони там ламали подарунки, робили болото під порогом і вели бої за гірку, я гарненько так встигла прополоти дві свої головні клумби. Частково замульчувала тією ж лободою, частково наново засіяла квітами. Валила вже все підряд. Зрозуміла, що продумані за кольорами-розмірами квітники це поки не мій рівень. Сипнула в купу портулак, цинерарію, натикала декоративного соняшника. В іншу висипала три пакети чорнобривців. Там серед лободи знайшла чорнобривці, що Орест ще з Максимом сіяв у березні. Один навіть вже цвіте.

Подумала, що цього року робимо акцент не на красу, а на збір насіння. Бо кількість насінин в пакетику за 2 гривні просто вражає. З однієї квітки роблять десь три пакетики, здається. І коли назбираєм так добру торбу насіння, наступного року гарненько так насіємо поміж картоплю. Щось таке Орест вичитав, що запах чорнобривців не до вподоби друзям-колорадам.

До речі, про жуків. Сьогодні на картоплі вилупилися червоні личинки. Чоловік взяв і доблесно покропив її Актофітом (не отрута, а бактерія, від якої жуки маються розладом травлення і забувають як їсти). І що ви думаєте? У нас є нова прикмета! Якщо полить картоплю Актофітом, який змивається на раз, за пару годин як загримить, як ливане! Лишається марно сподіватися, що тих жуків тупо змиє водою ггг.

Потім у дворі намалювався Орест, і я забігла на город (відчужилася ще більш якісно). Там прополола нарешті свої малюки-бурячки і огірки, а ще ледь знайшла в зіллі 6 кущів надранніх помідорів, які вижили після заморозків, і в підгортальному пориві насмерть знесла один плоскорізом. Як не вмер Данило, то галушкою вдавило.

Приїхала кума і привезла від свекрухи величезний кульок черешень. Нажерлися, здається, всі, від пуза. Оце я називаю відкрили сезон. Не скромну жменьку, а так по-дорослому, скільки лізе. На ніч ще догналися полуницями в сметані. Повечеряли :)

Діти уже в повний ріст обжирають шовковицю, і байдуже, що вона ще зелена (якщо про кольори говорити, то червона). Тобто за тиждень уже можна буде взятися за неї по-справжньому, і вимаститися із ніг до голови.

Подія дня! Сьогодні Енею прийшов перший в житті лист. З його іменем на конверті, все, як має бути. Всередині - книжка і листівка з кроликом. Дякуєю Галі Ткачук за таку важливу подію в житті! Читатимемо із задоволенням. Поки не дуже доросли (гг мало картинок), гралися, вкладаючи кролика в книжку спати. Обкладинку малюк зрозумів по-своєму. Здоровецький кіт - це тато, а білка і пташка - його діти. І вони йдуть гуляти (не то шо деякі).

____________________________________

Помити посуд чи пописати бложик? Вибір зроблено.

А завтра приїде мама з батьком, привезуть сардельок і візьмуть мене на ручки. I'm loving it.

ще не все розказала

З того, про що щойно говорили. Орест почав робити домашній квас. І це тільки перша зарядка, яку типу як можна вилити, бо вона несмачна. Дуже навіть смачна, цілий день цмулимо. Це на сухарях з чорного хліба з дріжджами. І ще настоюється на вівсі квас. Правда, чоловік каже, що поки що запах в нього, ніби кінь насцяв. Але спостерігати за ним цікаво. Частина вівса зверху плаває, частина на дні лежить. І вівсинки плавають вгору-вниз, міняються місцями. Верхня частина рідини жовтого кольору (ігого), нижня поки що прозора. Почекаєм-подивимось, що вийде. Будем гостей пригощати))

А я, хоч із запізненням, але зварила сьогодні "майську кашу". Тут в селі прийнято її варити на 1 і на 9 травня, але я провтикала, і згадала про неї лише сьогодні. На курятині зварила пшоно, туди стандартну зажарку (морква-цибуля) і картоплю. Консистенція за описом ніби вийшла правильна - і не суп, і не каша. Але на смак щось воно було не фонтан. Раптом що, пшоно окропом я двічі заливала перед тим, як кинути в бульйон. Може, бракувало спецій. То ми так поклювали трішки, закусили хлібом і розбіглися на город. І коли я вернулася через 4 години з грядок, каша видалася мені дуже навіть нічого! Головне - ситна. І малюк так добряче під'їв, хоч і правду казав, що не смачно. Вирішили, що варить я таке більше не буду.

Оце писала про зажарку, і згадала, що ми ж тепер хочемо перейти на олію від місцевого виробника-фермера, в нього в Лохвиці точка своя (невеличкий кіоск). Почалося з того, що я вкотре прочитала чергову статтю про те, як шкодить планеті Земля пластик, і вирішила ще зменшити об'єми використання пластику в побуті. Не брати пакети в супермаркетах (ходити з рюкзаком або торбою), не купувати мінералку. І олію. Бо з мінералкою ми давно покінчили. А пляшки з-під олії потроху заповнюють життєвий простір. Вирішила брати в свою скляну тару олію у того фермера. Щось мені привиділось, що у нього є і рафінована, і нерафінована. А як купувати - виявилося, що лише нерафінована. Бо, зі слів продавчині, процес рафінації це така штука, що ту олію потім краще не вживати. То вони й вирішили таким не займатися. Кажу, а смажити ж як, все ж пінитиметься і смердітиме. А - каже - ні, нічого аж такого страшного, ви спробуйте. І купила я півтора літра (в "євробанку" з сусіднього кіоска), вдома перелила частину в скляну пляшку від оливкової олії (якраз закінчилася), змила з неї етикетку. І це краса неземна. Приємно брати в руку скло з золотою рідиною всередині. Це зовсім інше відчуття, ніж від звичного чумаківського пластику. І зажарку в "майську кашу" робила на ній. Поки смажила, було трохи чути соняшником. А в каші Орест його не унюхав, і я теж. А бринзу, яку я замочила в цій олійці із зеленим часничком, чоловік їв із задоволенням саме через смак олії. Так що експеримент триватиме.

Від олії можна перейти до теми горіхів. Коли живеш в селі, і чуєш, що по дорозі їде машина і сигналить шо дурна - знаєш, що це скупщики "перо-горіхи-сємки". Вертаюся, значить, сьогодні додому, а мої хлопці стоять на дорозі і продають горіхи. Вирішили підзаробити. Ніби відчували, що я спустила купу грошей на розсаду)). Казали по 12, в результаті взяли по 11 і не доплатили за один кілограм. Виторг - 250 грн за півтора мішки. Просто гості не поспішали забирати собі, а воно лежить без діла на горищі. Ми стільки не з'їмо, нам лишилося ще півмішка. Так собі прикинули, що якщо не лінуватися і збирати під усіма нашими горіхами вчасно, можна легко мати близько двох тисяч грн додаткових. 

Ну і подія дня сьоодні, звісно, - висаджування розсади. Спершу хлопці мені допомагали. Орест прорідив і прополов свою кукурудзу плоскорізом. Якось так граючись, швиденько, ні разу спину не зігнувши. А Еней, думала, буде мішатися і мені заважати, а він справді допоміг. Заливав воду у кожну ямку. Воно ніби й не тяжко, але все одно шмат роботи взяв на себе. Допомагав межу топтати. Тобто це вже не звична "поміч", коли без дитини було б швидше, а справді трохи поміч. І вже так знає що до чого. В ямку лити, по грядках не топтатися, ходити лише по межі. Правда, потім почав підтрирювати помідори і втикати їх між сусідську кукурудзу. 

Потім Орест взявся копати мені ямки, і влупив дощ. Сліпа злива. Сонце світить, півнеба чорні, півнеба ясні. І краплі такі густі, важелезні, інтенсивні. Ми принишкли під грушкою, і через кілька хвилин побачили над лісом веселку, при чому не шматок її, а повну, від землі і до землі. І з кожною хвилиною вона ставала все повнішою, все виразнішою. Але щастя тривало недовго, через хвилин може 10 дощ вимкнули, веселка зникла, хлопці втекли перевдягатися. А мене лишили в спокої! :) Перший ряд - 35 кущів, другий - 40, третій - 42, четвертий - 24 і ще лишилося 10 порожніх ямок - не встигла я до заходу сонця дійти ряд до кінця. Може і встигла б, але вернулися хлопці і стали нависати. Одному робота горіла, другому страшенно терміново треба було видати морожену малину. Ну, але і те, що встигла, непогано. Калькулятор підказує, що це сумарно 141 кущ. І там ще багатенько розсади на завтра лишилося... Ні, я не вірю, що я аж така жадна, що я стільки накупила. Це просто ефект здоровезного пуза. Точно знаю, що брала максимум 20 кущів одного виду. А по факту висадила 38 штук де Барао... 

Поки садила, навколо мене стрибала з ямки в ямку маленька жабка, між пальцями опинялися павуки і павучихи (одна з яйцем, ледь її не придавила), багато червяків. 

А уже ввечері, коли я вклала малюка і виповзла потупити тихенько в комп, Орест змусив встати і вийти надвір. "Не лінуйся, ти заради цього сюди переїжджала". Я кривилася, як середа на п'ятницю, але поповзла до виходу. А там! Ароматне повітря - одразу повні груди. Майже повний місяць фігачить, як прожектор. Світить на такі малі гарні білі хмарки, порозтягувані смугами по всьому небу. І жаби з цвіркунами верещать мільйоном голосів. В хаті того всього не видно і не чути. Я аж кривитись перестала)). Чомусь згадала, як ми гарно влітку з Ліною півночі сиділи на цьому порозі під таким самим місяцем і говорили про сприйняття власної зовнішності. Згадували з самого дитинства, що коли і хто казав, і як це відбилося чи запам'яталося. 

Друзі, приїжджайте до нас в гості. Тут можна з нами гуляти, гуляти самим, за бажання поколупатися в грядках, поносити важке, попалити великі багаття (хламу ще не всього позбулися). Для малюків у нас драбинки, гойдалки, пісочниця, великий двір. Комарів досі немає. Спеки теж. Ну просто благодать. Для гуляння є щонайменше три проторених машрути, і ще мільйон ви можете вигадати самі. Тут можна купити саджанці, молоко, яйця, мед. Про наші краєвиди і небо я навіть не нагадую.

Лалалалала!

посилка з Німеччини

Вчора ввечері прийшла посилка з Німеччини. Для дітей - таблиці з буквами-цифрами, книжечка з кольорами-словами, розмальовки, зведені таблиці правил німецької мови.

Ось така краса

Прислав один із читачів цього блогу. Родина його походить із сусіднього села - із Бодакви. Ми на річку в той бік бігаєм, "на бодаковську" - кажуть місцеві. Колись ніби наше село було прив`язане не до Васильків, а до Бодакви. Туди бігали і у фельдшерський пункт, і в магазин. А потім міст зруйнували (не знаю, чи то у війну, чи стихією), і новий будувати не стали.

Сьогодні ж подарунки завезли у місцеву школу. Я думала, як краще розпорядитися усім цим добром, і поки вирішила, що так. Таблиці нехай маячать дітям перед очима постійно. Книжки будуть у вільному доступі (діти часто кілька годин після уроків чекають автобуса, який завезе їх у Христанівку, додому). Може хоч це додасть інтересу.

Еней перевіряє, чи все на місці

Старші хлопці як почули про подарунок з Німеччини, живо зацікавилися, що там (коробка-то велика). Почули, що книжки - скривилися і побігли грати у футбол. А дівчата з азартом взялися розглядати скарби.

Альона все ще не любить фотографуватись

Потім і вчительки підтягнулися, і молодші хлопці. Але батарея в мого фотоапарата уже, видно, віджила своє, і сідає не вставши. Вистачає може на 10 фоток зі спалахом. Без спалаху може на 20. Тому на цьому з візуальним матеріалом усе.

Я дуже рада, що виступила посередником у такій хорошій справі.

Бачите, раз ми не йдемо в Європу, вона іде до нас!

____________________________________________________

Не забувайте читати блог мого чоловіка

І блог мого сусіда - першого переселенця (гг, цієї хвилі)