Нарешті в гніздо повернулись лелеки

Я довго чекала цього дня, і він настав.

Тепло-претепло. Діти познімали шапки. Надворі затишно, як у хаті. Вологість, сонце і зелень.

Поки я сердилася на Уласа, що він відмовився засинати вдень, у гніздо на водонапірній вежі повернулися лелеки. Треба ж це записати для історії.

Це тиждень Енеєвого щастя. Діти на канікулах, і він щодня подовгу з ними бавиться. Навіть сам вдягатися почав, щоб прискорити процес виходу на вулицю. Бо до цього просив весь час допомоги. Забігає лише поїсти і в обід трішки глянути мультики.

Подивіться, як на відео виглядає наше 1 квітня з місцевими дітьми.

І ще я, здається, розучилася писати тексти))))) Чи просто період не той.

День народження Енея і Милославки

Сил монтувати відео нема, але день сьогодні був такий чудовий і насичений, що я мушу бодай тут про це написати.

Так чудовим чином вийшло, що Велінина Милославка народилася в один день із моїм Енеєм, лише на рік пізніше. Тому у нас сьогодні було подвійне свято, і ми готувалися із подвійним ентузіазмом.

Бігали вчора по Лохвиці в пошуках гарного упаковочного паперу для подарунків (у результаті все звелося до пошуків хоч якогось упаковочного паперу), булок для хот-догів і всяких інших дрібних, але важливих приємностей.

Все ретельно спланували:  місце, час, перелік ігор для малих, необхідний реквізит окремим списком (два мішки, чотири шнурки, один канат - ну та це ж не жарти!), напекли шарлоток, хто як міг і хто як умів. Для усіх дітей села. Я оббігла усіх батьків з поклоном і проханням відпустити до нас малечу.

І вийшло гарно. Тільки подивіться.

Спершу прийшли на місце і його прикрасили. Бо не варто недооцінювати такі малі атмосферні  штучки. Кульки одразу дають відчуття свята, а спільна праця організовує і надихає.

Звечора ще в п'ятницю ми провели нараду в штабі у Веліни, де Нейт продумав список можливих ігор та розваг. Щось відхилили, щось затвердили. І ось як бавились.

Стрибки наввипередки в мішках (мішки порвалися в хлам)

Перетягування канату. У нас, як виявилося, було дві рівносильні команди. І перемагала та, яка була нижче по схилу. За третім разом ми здогадалися тягнути впоперек дороги. Gravity - no escaping.

Далі попарно зв'язували ноги і знову бігали з гірки. Чомусь мого Енея ця гра вибила із рівноваги. Сиділа на горбочку втішала, бо це ж моя кровиночка.

А далі трохи в хованки, трохи в квача, а трохи просто побігати.

Ну і, звісно, муляли дуже кульки. І все частіше виникало питання, що в них і навіщо. Поки ми бавилися, Нейт палив вогонь. І тепер ми засіли смажити мисливські ковбаски (моя мама у себе на заводі купила, вони дуже смачні. Дякую, мамочко!)

Хвилини умиротвореної тиші такі цінні, коли навколо стільки дітей.

А далі ми реалізовували мою велику дитячу мрію. Щодня я в дитинстві дивилася мультик про пінгвінчика Чіллі-Віллі, який намагався пробратися у хату до пічки, щоб посмажити зефірчик (маршмеллоу). Так от коли я їздила в Київ на свою останню хімію, я знайшла справжні американські маршмеллоу. Справжні американці з величезним досвідом смаження і поїдання розказали нам ази (у вогонь не пхати, якщо горить - задувати, а не махати палкою, бо воно липке і залишає опіки, якщо добряче до шкіри прикласти). Ми швидко навчилися. Малі оцінили - не те слово.

І через ті зефірки ми ледь не забули про наші осінні пироги.

А потім до нас приєдналися мої родичі - приїхали з Києва на кілька годин привітати Енея. Брат взяв квадрокоптер - дистанційно керований вертоліт на 4 пропеллера, який носить відеокамеру. Навіть в мене захвату було, аж пищати хотілося, коли він проносився у мене над головою і доводилося падати різко на землю чи прихилятися (хелоу, Арізона Дрім!). Всі, хто хотів, потім могли покерувати бєшеним мухом.

І це все лише до обіду, в першій всі розійшлися по домах. Але ми ж вперті, ми продовжували гуляти до вечора! Торти-свічки-олів'є, все, як треба. Але це все поза кадром. Гарний, гарний, гарний день. Дякую всім причетним!

якийсь дурдом

Посадили сьогодні картоплю і кормові буряки. Ні, ми самі не садили, не цього року. Просто найняли сусідів, і вони дружною командою години за три посадили мішків 5 картоплі і посіяли буряки (майже кілограм насіння, яке зараз, до слова, по сто гривень за кілограм). Три рядка картоплі, два - буряка. Тут усі чомусь так садять, ми не протестували.

Оскільки менший сьогодні в ударі, я не знаю, чи це хмари, чи зуби, чи магнітні бурі, але це було мегаскладно. Так випадково вийшло, що він на другий сон заснув на вулиці, то мене одразу понесло на город. Посіяла червоний буряк по ораному, у високій грядці сипанула броколі на розсаду, а у торішніх грядках, а, точніше, грядці, підпушила земельку плоскорізом і посіяла салат, а Еней в ту грядку ще вивалив цілий пакет редиски. Він же так довго чекав цієї посівної, торішню згадував з трепетом.

Город знов здається мені гігантським, а я така на ньому маленька. І знесилена, і болюча. Засіватиму потроху, але є таке відчуття, що знов з усією площею не справлюсь. Там частину треба так добряче граблями рівняти, а я зараз не по цим ділам. По настрою і по мірі можливостей, час ніби ще є, потепління от лише обіцяють.

Від думки про те, що варто було б спланувати, що де має рости, хочеться лягти мордою в салат. Тому поки саджу як попало, головне, потім не забути, що, де і як.

Ага, для історії напишу, що насіння зараз феєрично дороге, Орест казав щось про 14 грн за пакетик, що менше ніж за 6 нічого не знайдеш. А мені ще так багато всього докупити треба, бо я ж хочу і кабачків, і гороху, і руколи-смердючки всякі. Про те, що це все треба полоти, я навіть думати не можу (нічого, що я скиглю? Мені від цього фізично легше). Волонтери!..

Щоб закінчити на хорошій ноті, скажу, що сьогодні відчутно потепліло після обіду. Весна іде красу несе, да.

Наша хата вчора (лелеки прилітали гуляти по свіжозораному)

повернулася в село і вертаюся в блог

Я ледь не прохворіла всю весну, три тижні проскиглила в Києві, тепер повернулася і розповідаю.

Тільки де-не-де по селу починають зацвітати абрикоси, у нас ще жодна не цвіте. Гарно листя повипускала бузина і створює відчуття руху і обіцянку літа. Бузину наздоганяють кущі аґрусу і смородини.

Погода така, що я особисто дивлюся на це все з вікна (а мені на вітер зараз категорично не можна, ще й на холодний). То дощить, то просто чорне нависає з одного боку, а сонце лупашить з іншого. Та що я вам розповідаю, подивіться у вікно, воно зараз скрізь приблизно однаково.

Через хворобу до нас таки не приїдуть волонтерити американки. Вони чекали-чекали, поки я повернуся, не дочекалися і знайшли місце, де їм уже добре живеться. Мені, звичайно, дуже шкода, що так вийшло, навряд на Христанівську землю коли-небудь ступала нога аж настільки замаглих власниць. Але все ще попереду, оптимізму я не розгубила. Написала британцям, які просилися на квітень, але домовилися на травень, що можна їхати вже. Поки відповіді немає.

Як поверталася додому, не уявляла, як справлятимемось без допомоги, коли я таке нещастя. Але от сьогодні уже пройшла перша повна доба і ніби ситуація стерпна. Справляємось. Побут - це капець, ну це явно не моє. Берегиня з мене зовсім така-собі. Волонтери, ви де?

З понеділка оратимуть городи, і по ідеї треба би одразу садити. Мама видала насіння, плюс в мене дещо з минулого року є. Тільки "садистів" поки нема. Може, мама приїде виручати, а може ще хто. Одна добра сусідка (я уже боюся називати ваші імена, дорогі сусіди, бо кожного разу хтось за щось та образиться) пропонує допомогти посіяти моркву і буряки. І це дуже зворушує і додає сил, але мені треба ще і те, і се, і п'яте, і десяте. Бо минулого року стільки ж всього класного і смачного виросло, від чого тепер я відмовляюся відмовлятися. Оці всі чудо-салати, редисочки, руколи, цибульки, малюсінькі морквинки, ехехех і охохох. Я придумаю, як це реалізувати, я вірю.

Поки нас не було вдома, Орест поробив полиці для книжок, і тепер вони не валяються перемотаними стосами по кутках, а стоять. В довільному порідку, але стоять. Це ще неабиякий шматок роботи розібратися, що і куди. А  коли старшому бавитись, а менший щосекунди стягує собі під ноги все підряд і перевертає все, що криво поставили, то це взагалі якась поки неможлива місія.

Займаємось тим, що думаємо, яку птицю цього року заводити, бо є палке бажання восени набити морозилку своїм.

До речі про морозилку, там зараз лежить м'ясо нашої першої овечки, тієї, за якою Орест на машині полями ганявся. Нагадаю, що на католицьке Різдво вона привела ягня, і виховувала в своєму зашуганому і нервовому дусі. І коли ми докупили ще пару романівських, утворилося псіховане стадо. Тому ми подумали, що аби приручити потомство, доведеться нейтралізувати старше покоління. Може, малі переорієнтуються на більш врівноважених кіз і не будуть шарахатися по кутках.

Станом на зараз скажу, що затія не дуже вдала, за два тижні одна овечка, каже Орест, почала смикати хвостиком, коли він приходить. Хочеться вірити в те, що це вияв радості.

Кози наші не порозроджувалися, бо, виявляється, не позапліднювалися. І не повірите, я думаю, що це успіх. Бо я собі не уявляю, як би ми їх у цій ситуації доїли. На щастя, ціни на молоко в селі поки не виросли.

Я оце пишу, а в хаті цвірінькають двотижневі курчата, яких Орест з Енеєм сьогодні приперли з Лохвиці (продали мішок горіхів по 28 грн за кіло і накупили птиці). Більшість - якась м'ясна порода, яка виростає більша за бройлерів, але може їсти не тільки комбікорм (боюся подумати, скільки він зараз коштує).

В підсумку про це все я лише можу сказати: не хворійте. Це напряжно і дорого. Дешевше берегти себе і робити всякі розумні приємності для тіла, ніж потім оце як я.

весна прийшла

У вас весна? І у нас весна.

Ще пару днів тому я раділа першій мусі, яка пролетіла повз моє вухо, а вчора мене вдома покусали вже комарі. А сьогодні я не знала, як позбутися нав'язливої бджоли. Коли у вікно стали битись нічні метелики, Орест поставив москітну сітку.

Під хатою повилазили минулорічні проліски. Ті, що ми минулого року з лісу попересаджували.

Сьогодні пообривала над ними бур'яни і побачила, що тюльпани теж прокльовуються. Якісь та будуть (минулого року так ними і не зайнялася, може цього року порозсаджую, хоча оце пишу і сама собі не вірю).

Виполола чотири квадратні метри минулорічних монстрів і так втомилася, що хоч прямо на місці лягай. От що значить за зиму охляла. Так що сезон тренувань оголошую відкритим. І перший острівок весняної радості розчищений.

Чому тільки сьогодні, спитаєте ви? Та бо сьогодні я вперше вигулювала меншого у візку, дякую батькам за такий подарунок. Малий уже впевнено сидить і йому на мені вже було злегка гаряче, тому спокійно і з інтересом зирив з візочка. Вигуляли транстпорт до школи, там менший гарненько заснув, а старший бавився з вогнем. Буквально. Просто на вигоні сьогодні палили торішню траву, а він бігав і підпалював товстіші стебельця. Море задоволення. І я рада, бо руки вільні, і голова теж (дитя саме возиться).

А ще малий сьогодні вперше повзав по землі і колупався у торішньому листі.

А старшому вже не терпиться щось садити.

Днями побачив на городі листя полуниці і постійно тепер питає, чи скоро полуничка достигне.

А правда класна в нього торба? Це я пошила з калоші старих штанів. Малому радості від неї просто мільйон, хоча в нього торб багато. А цю мама шила, а він поряд був. Бачив процес створення від а до я і це капець як важливо, хехе.

Ось ще наостанок фоток від Енея. По-моєму, геніально. От мама візок не здогадалася сфотографувати, то хоч син допоміг.

Забула найголовніше. Прийшла весна і прокинулися не тільки комахи і квіти, а ще й іноземні волонтери. В нас хата з квітня по серпень розписана, подеколи навіть з аншлагом. Орест сьогодні з цього приводу майстрував з дощок двоярусне ліжко. До речі, якщо у вас завалялися непотрібні матраси, я заберу.

Всім весни! Щоб під хвостом крутило!

перший зуб

Фууух, нарешті видихаю і пишу пост. Є перший зуб, а разом з ним гарний сон і настрій.

Бо з суботи було трохи дурдому, тому на вертепні справи на цих вихідних так і не зібрались (мій перший прогул). Орест забрав посилки з речима, я їх розібрала-роздала, а сил і можливостей написати не було ніяких.

Тепер виправляюсь.

Одна посилка - від Христини зі Льовова, вже друга. Речі для нашої 6-річної дівчинки, включно з чобітками, і для нашого жіноцтва. Штани, кофти. Сусідка на сьомому небі від щастя!

Друга - із Франції. Дякую Euromaidan in Strasbourg і особисто Катерині Пушкар, яка підбирала і пакувала речі. Краса неймовірна, не знаю, чи фото передадуть

ми наклали свої лапи

Особливо, як на мене, геніальною ідеєю є оця купа рукавиць і колготів з шкарпетками, які лишилися за кадром. Тищу раз дякую! Усе практично роздала, тільки оце не знаю, куди такі класні лижні штани пристроїти. Дівчата і мами в них топляться, а на мене малі. Може кому з мужиків підійдуть?

Орест рано бачив, як ішли в школу і садок міні-натовпом. Каже, така краса! Всі взуті, в модних куртках, смішних шапках, з шарфами. Тільки в одного 10-річки видивився зовсім не зимові кросівки (а я йому і правда нічого не передавала зі взуття. Візуально розмір так 34-36). Треба буде якось пофоткати і влаштувати гру "вгадай, від кого куртяк".

І ще ми поставили ялинку (штучну, з горища) на нову лаву, яку Орест зробив своїми руками, і я ним сильно запишалась. В хаті сильне передчуття свята. І значне полегшення.