Як не боятися захищати власні права?

Громадська організація "Живе село" оговталася після свят і стартує реалізовувати запланований на "Стратегічній сесії з розвитку туристичної привабливості Лохвиці" напрямок - неформальну різнопланову освіту для всіх.

Стабільним партнером проекту стала Лохвицька центральна районна бібліотека. Читальний зал на другому поверсі здатний комфортно вмістити до 60 людей. Тут варто сказати, що приміщення бібліотеки є пам'яткою. Колись це був будинок Товариства сільських господарів (збудований в 1907 році). Дуже помпезний і розкішний. Височенні стелі, гігантські вікна, глибокі підвіконня і вражаючі сходи. Для мене це - маленька Могилянка в Лохвиці. Атмосфера в цих стінах дуже схожа.

Першим спікером проекту став правозахисник, куратор освітніх програм всесвітнього руху Amnesty International в Україні Володимир Селіваненко. Він давно слікує за нашою діяльністю і долучається, поповнюючи бібліотечну колекцію. З його легкої руки у нас тепер є всі 7 книжок про Гаррі Поттера українською!

Цього разу він теж приїхав не з порожніми руками, а з матеріалами для розмови про права людини. Які залишив також для христанівської бібліотеки

І, звісно, з готовністю про права говорити і ділитися власним досвідом.

Захід відбувся 12 січня, учні мені підказали, що 15.00 - зручний для них час. Школа номер 2 вела відеозапис і пряму трансляцію. Ось запис трансляції

На превелику радість організаторів, зала була повна. Я нарахувала перед початком 37 слухачів, не рахуючи працівниць бібліотеки та спікерів. Після початку до зали продовжували заходити люди. Прийшлов і Борис Павлович Левченко - фотокореспондент лохвицької газети "Зоря".

Розмова була жвава, підняли цілий пласт проблем. Як заповнювати протокол при ДТП? На що звертати увагу? Де шукати закони? Чому важливо їх перевіряти онлайн на сайті rada.gov.ua? Як спілкуватися з поліцією?

Одним із найважливіших повідомлень було те, що КОЖНА людина може самостійно захищати свої права і без адвокатів. Так, ви потратите більше часу на пошук законів, ніж професіонал, але лише ви найкраще знаєте свою ситуацію.

Мені особисто дуже запам'яталася історія про підприємицю, яка ввезла кілька контейнерів підробної туалетної води з Туреччини і самостійно виграла суд, бо довела, що ввезла її для особистого використання ("щоб мити гараж").

Подію оживило те, що на зустріч прийшов юний юрист - переможець олімпіади з правознавства, із досвідом роботи в суді. І він вступав у цікаві діалоги зі спікером та з іншими присутніми. Маємо надію, він, попри обізнаність, виніс для себе якісь нові думки та висновки.

Підняли тему сімейного насильства. Виявляється, будь-який свідок протиправних дій має право писати заяву в поліцію. Це не обов'язково має бути постаждалий чи член його/її сім'ї.

Дізналися більше про юридичні професії. Адвокат, прокурор, юрисконсульт, нотаріус, поліцейський. Володимир розказав про те, що таке юридична клініка і закликав школярів подумати над можливістю зробити щось таке для Лохвиці. Він переконаний, що це може робити кожен. Школярі київських шкіл активно цим займаються, і дехто з них має грамоти від міжнародних правозахисних організацій.

Приємно було отримати теплий відгук від Володимира після 4х днів перебування в Христанівці:


"Пост щирої вдячності, захоплення та ... відвертої реклами :)
Якщо бажаєте переключитися від міського способу життя, добираючись до хати через прочищену вами у снігу доріжку, нарубати дров, що б натопити піч, то приїздіть у с. Христанівка. Тут можна навчитися і козу доїти, і поратися з птахами, милуватися красивезними пейзажами, слухати неймовірно цікаві розповіді просто таки фанатиків своєї справи Oksana Oliinyk та Орест Олійник - кожному/кожній буде своя забава, робота! Одним словом - це село завдяки таким людям Живе село.
Для любителів цивілізації тут є й інтернет, гаряча вода, обігрівачі... а для інших: піч, дрова, кози, птахи, річки, яри. Ну, і звісно - море криків і сміху від місцевих пацанів - Енея (5 років) і Уласа (2 роки).
Я своє задоволення отримав повною мірою! Приїздіть, вам тут завжди будуть раді.
А на додачу до сухого тексту - відео, яке зроблено за участі Oksana Oliinyk та Орест Олійник про місто Лохвицю, яке зовсім недалеко від прекрасної Христанівки"

Принагідно анонсую наступну подію - бесіду з Яніною Алєєвою про те, як дізнатися більше про власну сімейну історію.

10 жовтня - наступний етап планування розвитку Христанівки

Христанівчани!

10 жовтня 2016 року, в понеділок,

о 17.00 в приміщенні клубу

відбудеться повторна зустріч задля планування розвитку нашого села.

В червні цього року ми всі разом показали усій Україні, що ми вміємо об’єднуватися, вміємо шанувати минуле і думати про майбутнє. Толока вдалася – без перебільшення. Гуділи всі навколишні села і мені прийшло багато пропозицій підтримки та допомоги від різних людей, які повірили в унікальність Христанівки. Для того, щоб вона не пройшла намарно, нам і далі необхідно діяти спільно.

Свою допомогу запропонували фахівці, які вміють допомагати об’єднувати громаду та працювати спільно: Мар’яна Завійська (Київ) та Оксана Ємшина (Львів). У кожної з них – десятки історій успіху із невеликих міст та сіл України.

28 серпня відбулася перша «стратегічна сесія» - планування розвитку села Христанівка. На жаль, прийшло зовсім мало людей. Це були Ольга та Сергій Мєшкови, Оксана і Орест Олійники, Олена і Андрій Бондарі. Це далеко не та сила, яка потрібна для справжнього розвитку, але ми вирішили все ж попрацювати.

Перед початком

Наприкінці зустрічі

Вийшло досить плідно – проговорили те, чого не вистачає для повноцінного та комфортного життя в Христанівці. Слухали і намагалися зрозуміти кожного. Формували СПІЛЬНЕ бачення. Бо для того, щоб зміни відбулися, потрібно, щоби брала участь уся громада. 

Ось над чим ми працювати протягом чотирьох напружених годин.

Перш за все, нам потрібен Сучасний благоустрій села для повноцінного життя та відпочинку:

• Якісні дороги (з Христанівки до Лохвиці, Пирятина). Відновлення старих доріг і створення нових (до Бодакви?..).
• Освітлення усіх вулиць.
•  Якісний громадський простір на базі сільського клубу.
• Створення пляжів та зон відпочинку.
• Соціальна допомога. Соціальний захист самотніх пенсіонерів.
• Розвиток альтернативних джерел енергії.
• Високошвидкісний інтернет. Швидкість не менше 10 мбіт/сек на користувача.
• Пункти роздрібної торгівлі зі щоденною роботою.
• Цивілізований (централізований) вивіз сміття. Пункт збору нехарчового сміття.

Для того, щоб це все можна було реалізувати, нам потрібне Місцеве виробництво та послуги, які приносять гроші та об'єднують людей. Ми проговорили ось такі варіанти:

• Осередок розвитку зеленого/агро туризму.
• Налагодження місцевого виробництва (кози, гуси, старі ремесла).
• Створення власного фестивалю - об'єднання громади.
• Створення "христанівського бренду", тобто впізнаваного «обличчя Христанівки», яке допоможе приваблювати туристів.
• Осередок активного зеленого відпочинку (байдарки, параплани, лижі, ковзани, тарзанка, витяг).

А також ми маємо навчитися ефективно спілкуватися як одне ціле, щоб думку кожного можна було вислухати і врахувати. Мешканці села повинні мати можливість та впливати на управління і розвиток громади. Для цього потрібно домовитися про певні правила та процедури. Ми говорили про «копне право» (збори представників общини, які вирішують основні питання) та про необхідність реєстрації Громадської організації (це дасть можливість шукати і отримувати грантові кошти та благодійні внески).

Для об’єднання спільноти нам варто використовувати Системну роботу щодо культурного та духовного розвитку населення, а саме:

• Створення культурно-освітнього центру з лекціями, семінарами, кінопоказами, концертами, арткафе.
• Бібліотека, регулярні публічні читання і вільний інтернет.
• Лекції для громади про історію, права, свободи.

 А для того, щоб забезпечити майбутнє села на довгі роки, щоб воно жило і не вимирало, нам життєво необхідно створити Повноцінний сучасний інтерактивний дитячий простір. Ми думали про:

• Інтерактивний дитячий простір (розвиваючий простір під відкритим небом, де діти залюбки збиратимуться для гри, творчості, спільного часу).
• Дитячий освітній простір в старій школі (куди можна запрошувати фахівців з різних галузей та гостьових вчителів).
• Школа. Відновити роботу загальноосвітньої школи.

 

Щоб це все стало реальністю,

прийдіть та візьміть участь в обговоренні.

Ви знаєте в цьому селі кожен закуток. У вас армія родичів та необхідних знайомств. У вас талановиті діти, які вимушені шукати щастя далеко від дому.

Ми зможемо розповісти одне одному, які є можливості, які ми не використовуємо, зрозуміємо, чого саме ми потребуємо для реалізації наших мрій. І, що дуже важливо, спільно розпишемо КРОКИ для реалізації, поставимо цілі, щоб до них рухатися. 

Коли ми не розуміємо, куди ми йдемо, ми просто котимося вниз.

У нас є всі шанси змінити хід подій. І стати одним із перших сіл в Україні, яке твердо стане на ноги, незважаючи на те, що воно невеличне і не надто людне.

До нас знову приїдуть ті ж тренерки – Мар’яна Завійська (Київ) та Оксана Ємшина (Львів) та допоможуть розробити наш, христанівський, план дій.

З повагою та вірою у нас як громади,

Оксана Олійник

Толока 4 червня

Толока заради відродження Христанівської школи,

збудованої за проектом Опанаса Сластьона

в унікальному стилі «український архітектурний модерн»

4 червня о 15.00 місцеві активісти, спільно з Васильківською сільською радою, спільнотою Школи Лохвицького Земства та Видавництвом Старого Лева запрошують на толоку – прибирання столітньої школи, яка уже понад 20 років стоїть занедбана: немає ні вікон, ні дверей.

Оксана Олійник на чолі ініціативної групи, в яку входять люди різноманітних спеціальностей (культуролог, філософ, дизайнер, програміст, журналіст, соціолог, соціальний педагог, активісти з інших ініціатив, тощо), прагне створити в цьому приміщенні культурно-освітній центр, який працюватиме як на благо місцевої громади, так і у всеукраїнському масштабі. Тут планують проводити заняття для дітей, лекції фахівців практичного спрямування для дорослих, концерти, виставки та кінопокази. «Моя мрія – створити на неповторних полтавських кручах центр, у який приїздитимуть дорослі та діти з усього світу. Щоб обмінюватися знаннями, мати можливість глибокого занурення в освітній та мисленнєвий процес, насолоджуватися простором та незіпсованою красою моєї «піднебесної Христанівки». Адже я вірю, що коли люди зустрічаються – народжуються ідеї, взаєморозуміння та можливість плідної взаємодії», - говорить активістка, культуролог за освітою. Три роки тому, разом із чоловіком, і тепер уже двома дітьми вона переїхала в Христанівку з Києва.

Школа розташована на мальовничих кручах над річкою Сулою, у селі Христанівка, Лохвицького району, Полтавської області. Збудована в 1914 році і спорожніла в 1995, ця школа є однією із півсотні шкіл, що збереглися на Полтавщині. Вона збудована за проектом художника О. Сластьона, який розробив споруди, які «відповідали б народному смаку і набули рис національної своєрідності» (як закликала в той час письменниця Олена Пчілка). Серед характерних рис – великі двері та вікна шестикутної форми, які в народні називали «шевченковими».

Ольга Герасим’юк, журналістка, ведуча телевізійних програм, яка вперше завітала в це невелике село в рамках ініціативи Школи Лохвицького Земства разом із її однодумцем, Максимом Івановим, підтримала місцевих активістів. 23 травня вона писала на своїй сторінці в Фейсбук: «Ось що Оксана Олійник витворяє в Сластіоновій школі в Христанівці. 4 червня вона теж оголосила там толоку! І ще ніхто не знає, що ми їдемо туди теж - з сюрпризами-людьми, що везуть сюрпризи. Це буде найвеселіше 4 червня з усіх можливих!».

Серед сюрпризів заходу – за сприяння Видавництва Старого Лева на толоку завітають дитячі письменники. Підтвердила свою участь авторка дитячої новинки “Слон на ім`я Ґудзик”, переможниця конкурсу Книга року BBC, письменниця Леся Воронина.

Також на запрошення наших однодумців обіцяє приїхати і письменник та видавець Сергій Пантюк.

Спільнота Школи Лохвицького Земства займається фотодокументацією шкіл, що вціліли. Крім того, до проекту вдалося залучити фахових науковців – архітектора Івана Бикова та його команду. Фахівці нині почали виготовляти проектну документацію, необхідну для надання школам статусу архітектурних пам’яток. «На даний момент ми знайшли, сфотографували і нанесли на карту 43 школи. В процесі пошуків ми зустріли (і продовжуємо зустрічати) небайдужих до цих шедеврів людей. Вадим Назаренко почав заповнювати школами Вікіпедію. Іван Биков готує облікові картки, для того, щоб оформити статус пам’яток. Олена Задорожна допомагає доносити інформацію до держслужбовців. Микола Лисенко вішає таблички з попередженнями на закинутих школах свого Чорнухинського району. Ніна В’язовська - активістка, працювала в цих школах. Олег Ковган добився того, щоб приміщення школи в Харсіках взяла на баланс сільська рада. Марина Франчук готує прес-матеріали. Оксана Олійник працює над грунтовним проектом, який цілком може стати новою концепцією, яка здатна вдихнути життя в занедбані школи», - розповідає Максим Іванов.

На запрошення Ольги Герасим’юк до проекту долучився Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий, який надає організаційну та адміністративну підтримку. «Наша мета - збереження того, що вціліло. В ідеалі - відновлення. Присвоєння цим школам статусу пам'ятника архітектури національного значення», - вказано на фейсбук-сторінці спільноти, яка займається збереженням шкіл.

Місцева громада пригощатиме запашною “христанівською кашею”, спеченим у місцевій печі хлібом, налисниками, пастілою та свіжим молоком від корів, що пасуться на диких травах Христанівського ландшафтного заказника.

Перше читання біля клубу

Якось на ніч Веліна спитала мене, чи це дуже жахливо, що вона геть не встигає читати Милославці. Бо сплять вони з малою синхронно, а коли Дарина не спить, то вона їсть папір. Тобто читати ну геть неможливо.

Так я пригадала уже свою давню думку, яка все ніяк не реалізовувалась, раз на тиждень читати дитячі книжки десь у публічному просторі.

Ми вибрали двір клубу. На літо це ідеально. Там гарна травичка, затінок, кілька лавок.

Написали оголошення: щосуботи, 17.00 біля клубу. Повісили біля дошки оголошень біля магазину (не на дошці, бо там така дошка, що в неї неможливо вставити кнопку. Бутафорська така дошка, для міцних пальців. І міцних кнопок)

Повісили його десь так в середу, і діти ще рахували, скільки це днів треба чекати.

Я впевнена, що в курсі були всі.

Але по факту прийшли лише двоє - брат із сестрою, які і так у нас в дворі гуляли перед "часом ікс".

Довго ми тут сперечалися, з чого починати, раду радили. Але мене в останній момент перекрило і я зробила геть не так, як ми нарадились.

Планували "Мед для мами" і "Лізелотту", а читали "Петсона і Фіндуса". Як на мене, воно більш бешкетне, про знайомі реалії, а якби прийшов хтось зі старших, теж би було класно - бо це книжки про те, як дід говорить з котом.

Як читали першу, я пару раз відчувала, що втрачаю їхню увагу. Пробувала і так, і сяк міняти голос і інтонацію. І ніби підібрала. Так, що вони після останнього речення активно просили читати наступну. Тому для історії напишу, що ми прочитали "Полювання на лиса" і "Різдво у Петсона".

Дивіться, як це виглядало (хоч би й на відео).

Великдень у Христанівці

день народження та навколо

Уже кілька днів хочу сюди щось написати, навіть якоїсь ночі снилося, що пишу. Але напав тупняк і ступор, і я просто туплю у фейсбук вечорами, не в силах зробити будь-що хоч трохи більш корисне.

День народження мій (22 березня) пройшов фантастично. Я спочатку думала, що буде просто - всі свої, без гостей. Але думала-думала і передумала. Згадала про одну подругу давню, яка, як я припускала, ще могла бути у відпустці. І таки так. Вона приїхала і була моєю розпрекрасною гостею. Знаєте ж, присутність гостя все міняє. І буденні речі стають ще більш врочистими і наповненими змістом, чи що.

Якщо Веліна зараз заллє фото, щоб я могла викачати, то будуть і ілюстрації))) БО відео я ніби знімала, але щось мені дуже лінь монтувати. Плюс хочу навчитися вмонтовувати фоточки (тут було би в тему), тому ніби-то роблю вигляд, що все впирається у Веліну ;)

Мільйон дзвінків, вітань, повідомлень. Так нараділася, що на наступний ранок прокинулася геть спустошеною. І лише сьогодні вдалося трохи "вирівнятись". Трохи.

Було днями таке, що я закривала очі і бачила кущ кропиви з усією наземною і підземною частиною. Не треба для цього навіть лягати спати, просто прикрила очі - і кропива. А все тому, що я намагаюся її в дворі всю викорчувати. Ну хоча б навколо дитячого майданчика, щоб розширити їм зону, де можна бігати. Бо я задовбалася її косити. Лиш трохи провтикаєш - і у неї вже такі дубові стовбуряки, які після скошування перетворюються у небезпечні гостряки (як в дитячій грі на приставці до телевізора. "Аладін" - хто ще в таке грався?)

Після оцих всіх корчувань прийшла якась стрьомна неприємна бродяча кріпатура, яка мене нервувала і не давала спокою, змушуючи прислухатися до відчуттів у власному тілі. Дивних відчуттів. Це дуже забирає сили.

Вчора, на щастя, був дощ, і я не полізла нічого корчувати. А сьогодні ввечері вийшла з малими і відчуваю, що ніби треба щось поробити. Корчувати - ні (Улас уже верещить, як я беру в руки ту сапочку, мій розумаха), то я знайшла в гаражі мішок і давай збирати всяке пластиково-скляне сміття в наших дворах. Назбирала півмішка, наприсідалася як на шкільній фізрі, а візуально мало що змінилось. То я пішла гуляти, а що. Еней так чекає кожного разу, коли ж нарешті дітей привезуть зі школи і садка. І навчився ділити дні на робочі і вихідні, бо одні без дітей, а другі - радісні.

Ще дурне таке напишу. Як мало шляюся селом і мало з ким спілкуюся, то на мене потім нападає параноя, що всі до мене якось не так ставляться. Не так голову повернули, не так привіталися, мало слів сказали за "добрий день". І уява місцями починає малювати чортів. Але досвід показує, що якщо шастати частіше, то все минається. Бо коли нема спілкування нормального, то можна що завгодно собі напридумати. А коли говориш, то багато що можна прощупати, привітно обсміяти, проговорити на межі фолу. Ну, ви знаєте.

Для історії теж напишу, що у нас уже більше тижня нема води в крані, і найближчі дні і не буде. Орест кинув насос у нашу криницю, і час від часу затягує шланг до хати, щоб набрати пластикову бочку. Прання назбиралися гори, скоро не буде, в чому дітей надвір водити. Бо вони постійно щось та й вичудять з тим одягом (не те, щоб ми сильно зупиняли)). Кажуть, що насос дістали краном і повезуть на "перемотку" (що б це не значило), і якщо йому це не поможе, то постане питання нового насоса. Дуже сподіваюся, що перемотка таки поможе. Бо таки напрягає мити посуд в тазику, не мити нормально себе і дітей, і все таке.

 На сьогодні все.