Про цілительство

Я оце вам уже повідомляла, що влізла в цілительську тему і дуже мені наразі там все подобається. Найперше - вона, звісно, несе із собою певний світогляд, і він сам по собі цілющий, я так думаю.

Тета-Цілительство (воно ж Тета-Хілінг, Thetha-Healing) - це такий спосіб допомагати людям у всіх випадках життя, який розробила американка Віана Стайбл. Базові постулати приблизно такі (сама формулюю, нізвідки не списую, тому, може, от не надто все досконало вийде):

1. От є Бог. Тут - це енергія чистого творіння, яка пронизує всі рівні буття (у Віани їх всього 7, якщо грубо: 1. рівень мінералів, 2. рівень рослин, 3. рівень білків, тобто тварин і людей, 4. рівень духів, тобто душ і всякої язичницько-шаманської "нечисті" 5. рівень майстрів, богів, богинь, усяких ангелів і архангелів, 6. рівень законів, 7. рівень Творця, тобто рівень енергії творіння, якій немає перешкод. Всі рівні - рівні, і є цілителі різних рівнів: лікарі в лікарнях, наприклад, це цілителі 3 рівня, астрологи - 6 рівня, шамани - 4 рівня, а тета-цілителі - 7 рівня).
А, до чого це я. Є Творець і він може все-превсе. Ну геть усе. І готовий наповнювати вас безумовною любов'ю, вказувати душі шлях до радості, зцілювати, і все інше хороше. Бог - це любов (ну теж мені Америку відкрила, правда?))
Тета-цілитель через медитацію піднімається на 7 план, і там дає свої повелінння Творцю. Зроби те, се, п'яте-десяте, зроби це найкращим чином, там комфорним, безпечним і всяке таке.

2. Є душа. Душа любить енергію сьомого плану, вона любить світло і тягнеться до радості. У душі є своя історія (да, тут вірять у переселення душі з тіла в тіло, і тут вірять, що вона була і рослинками, і камінчиками, і всякими людьми з різним досвідом). Душа приходить в тіло, щоб набратися нового досвіду. І от ця душа має свої переконання, які вона винесла з попереднього свого досвіду. І ці переконанння іноді бувають не дуже корисними, м'яко кажучи, для поточного втілення.
Ну, наприклад, душа за пару тищ років повірила, що "Бог - жорстокий, він карає, треба бути рабою Бога" і всякі такі переконання. Чи щось банальніше типу "Копійка гривню береже".
І, значить, носитесь ви з цими копійками, як дурень зі ступою, і нічорта вони не бережуть. То тета-цілитель іде на 7 план, просить Творця відмінити отаке і таке застаріле некорисне переконання, "вигружає" його, і на його місце просить загрузити нове. І ще й до того ж може попросити Творця, щоб він навчив вас, наприклад, "як відчувається, що ви живете в достатку, ви знаєте, як забезпечувати свої потреби в комфортний і безпечний спосіб" і далі  по тексту. Одним словом, ви разом з цілителем здійснюєте певну психотерапевтичну роботу (тут це називається "глибинні розкопки") і формулюєте спільну таку молитву на благо клієнта.

3. Повторюся, але це важливо. Є 7 рівнів буття, і ніякий з них не є в пріоритеті. Всі вони рівні і взаємопов'язані, працюють спільно і постійно гармонізуються. Тому якщо, наприклад, у вас у тілі якась болячка, ви можете звернутися до різних цілителів, і цілком можливо, що вони вам поможуть. Стоматолог може позалатувати діри в душі, а шаман вигнати гній з рани. Тут діло у вірі і в майстерності цілителя. Краще - о чудо - одночасно підходити до проблеми з кількох боків, особливо якщо проблема має тенденцію повертатися.
Тета-цілителі роблять що? Вони вірять, що наші хвороби нам допомагають. І шукають, які вигоди є у вашій хворобі, яке ключове переконання привело до хвороби. Ну, наприклад, може вилізти щось типу "мені легше померти, ніж не виправдати сподівання батьків". То в такому випадку тета-цілитель іде до Творця і просить "навчи такого-то жити власними цілями, дай розуміння творця на життя власними цілями, дай розуміння, як будувати стосунки з батьками не через поняття боргу, а через вдячність, взаємоповагу і любов". Ну, ви зрозуміли, тета-хілери круті.
Іноді зцілення не відбувається, бо в людини є переконання, що це хвороба невиліковна. То ми можем відмінити цю установку, це раз, і направити ангела (закатуйте очі аж на потилицю, в цьому місці можна))) на вирішення ситуації в комфортний для здоров'я мозку паціента спосіб))). Знову ж таки, повертаємось до того, що оці всі зцілення - це питання відміни хибних установок, і питання віри у те, що ця конкретна людина може бути здоровою.

4. Є 4 рівні переконань. 1. корінний - це переконання, які ми здобули в цьому житті. Типу "не спи - замерзнеш", "тільки маленькі хлопчики плачуть", "я всім заважаю і всі хочуть, щоб я зник". 2. Генетичний - це переконання, які передалися від батьків і всяких інших давніх предків. Може бути щось типу "бути багатим небезпечно для життя", "я безсилий перед стихією", "після смерті мене будуть ублажать ці, як їх, а! - прекрасні незайманки". 3. Історичний рівень - це оці всі життя душі і її досвід перевтілень, і ці переконання, які вона поназбирала тисячоліттями. 4. рівень душі, яка прагне радості і світла, і теж з цього приводу напридумує собі всяких дивних переконань.
Тета-цілитель може сходить до Творця і попросити "проявити вищу істину і показати на зрозумілій цілителю і клієнту мові де, на якому рівні і як собака порилась. Тут - вибачайте - цілитель несе перше, що прийшло в голову і питає, як це у вас відгукується. Це таке правило - довіра до Творця, і довіра, що він не збереше і в голову прийде саме те, що треба.

5. Ходити до Творця дуже приємно, корисно і взагалі це така хороша звичка. Можна наповнювати безумовною любов'ю квіти, сусідів, бродячих псів і вредних кротів. І від того діти перестають плакати, рослини сходять дружніми рядами, кроти раденькі ідуть геть з вашої грядки. Можна міняти погоду, кликати собі янголів-тунеядців на підмогу (вони тільки сидять і чекають, щоб їх покликали. І раді, коли є чим цікавеньким зайнятися).


Ну, якось отак. Тобто це така спільна медитація (тримаємось за ручку, очі закриті, увага всередину), психотерапія (шукаємо вигоди і ключові переконання) і спільна індивідуально вибудувана молитва. Кароч, я на таке вивчилась і в мене з цього приводу навіть кольорова бамажка є.

Про лікування "сигнатурною клітиною" (оце подихати і поводити руками над мирно лежачим чи сидячим тілом) вже розкажу іншим разом, щоб не мішати мухи і котлети.


Ми йдем вперед, над нами сонце сяє!

сонячний вересень

Погода вражає. Кінець вересня, а таке тепло. Я б хотіла, щоб така температура була круглий рік - це мій комфортний баланс тепла і прохолоди. Мати з собою легкий светр, але ноги - ще в сандалях. І діти то голяка, то в светрах здригаються. Вчора не могла забрати малих до хати: місяць майже повний, надворі хоч і темно, але видно. І чомусь так затишно. Еней так забалдів, що навіть коли всі пішли до хати, він взяв свій горщик і пішов собі надвір. Правильне дитя росте.

Ціле літо нас практично не було в селі, а коли хто і був, то не було ніякої можливості займатися облагороджуванням побуту. Двір заріс страшно. Як повернулися, говорили про те, що природа невблаганна. Виглядало так, ніби ми ніколи тут і не жили.

Зараз крок за кроком відвойовуємо простір у дебелих таких бур'янів, які навіть не скосиш, бо полишаються небезпечні гостряки. То я потроху ручками смикаю. По квадратному метру в день, і то не щодня - сили поки не ті. Хімія така хімія.

Але вже є малим де бавитись. Старший облюбував собі друге відділення гаража. Там у нас пісок, дрова, вугілля, солома і кошенята. Що ще для щастя треба? Він там постійно собі якісь хатки-пастки будує, а я мовчки радію. А менший поселився у собачій буді. Собачою будою у нас працює стара літня кухня, до якої припнута собака. То він з нею з ранку до ночі обіймається, розливає її воду, купається в м'якій пилюці (там бур'янів нема, собака береже свою територію). А вчора воював-воював з Орестом за право сидіти в ямі, яку собака викопала (ми ржемо, що це перше христанівське метро), і таки відвоював. І сидів так з таким поважним обличчям, що куди там усім кандидатам у голови сільради)))

Перед хатою ту клумбу, що в нас була запланована під клемтис, розчистили і попересаджували туди ялівці з заростей. А то вона там не ростуть зовсім. Я взялася щодня поливати, то вони так миленько свіжі гілочки повипускли, що я почуваюся, як малявка з мультика про Тоторо, що чаклувала над зернятами. Ходжу постійно туди заглядаю.

Оскільки діти попрокидалис і треба чимось їх нагодувати, я просто запропоную вам подивитися перший випуск мого англомовного відеоблогу про життя в селі.

І Орестового україномовного. Так-так, у нас нова розвага. Підписуйтесь, лайкайте, поширюйте, слідкуйте - будемо раді.

лучі поноса безкоштовній медицині

Я навіть не знаю, з я кого краю починати. Бо ця історія звернеть довга, як життя.

Але оскільки в мене тут бложик про переїзд в село, то я почну з цього моменту. Нагадаю, що живемо ми в невеликому селі на Полтавщині за 12 км від райцентру - міста Лохвиця.

Вперше до лікаря довелося звернутися, коли в мене застрягла риб'яча кістка в горлі. Я про це вже писала, ось лінк. Але якщо коротко - ми приїхали машиною у приймальню лікарні, це був вечір. Лора не було, ніхто більше не брався виймати, послали за 60 км в Гадяч. Там допомогу надали, на щастя. Через 3 години після того, як кістка потрапила в горло. Виїхали з дому ми одразу.

Вдруге зі мною трапилася вагітність. Ще раз нагадаю співгромадянам, бо медична допомога у цьому випадку - право, а не обов'язок паціента. І ще скажу, що прописана я все ще в Києві. Ну і по селу пройшла чутка, що в мене пузо, і чутки дійшли до місцевого фельдшерсько-акушерського пункту. Звідти мені подзвонили і попросили прийти. Я прийшла. Кажуть - ви вагітна, ставайте на облік. А я на облік хотіла ставати пізніше, після 30 тижня (так-так, у мене є таке право). Ну, кажу я, вагітність ніхто мені не діагностував, я до вас звернуся в середині червня по потребі.

І звернулася, поставили на облік, понаписувала відмови від аналізів, які здавати не хотіла. Які хотіла, поздавала. Останні відмови писала уже під крик гінеколога: "Пишіть: одказуюсь од мочі". Жартувати про те, що я якраз від неї не одказуюсь, а хочу попридержать, я уже не жартувала. Все було добре, вагітність без ускладнень, ті аналізи, що здані, в нормі. УЗД всякі, кров, снід, гепатит. Базові такі речі.

Ну і от підходить час народжувати, 30-якийсь там тиждень. І гінеколог каже - у вас буде плановий кесарів, ідіть познайомтеся з головним гінекологом району, який здійснить операцію. "Тому шо ви сама не родите, а умрете". Різниця між малими мала бути 2 і 9, шов після першого кесарева в гарному стані, все ок. Кажу: "Ні, я хочу природні пологи". І знов: "Ви умрете, у вас лопне матка". І така пише на першій сторінці обмінної карти: "спайкові процеси в малому тазу". Звідки береться цей діагноз, пояснити не може, шипить, піниться, але не пригорає, наполягає на моїй раптовій смерті. Хлопаю дверима і виходжу. Іду до того ж гінеколога.

А він такий великий, самовдоволений, самовпевнений. Я чемно, добрий день, така ситуація. На що він пояснює, що тут за природні пологи після кесарева ніхто не візьметься, у них немає для цього умов (цілодобово готова операційна і анастезіологи на випадок кесаревого розтину ургентного), тому плановий кесарів без варіантів. І знову розказує, як я вмру. "Лопне, - каже, -  ваша матка, як шарік". Сумарно шість раз вони розказали, як я умру за якихось півгодини.

Кажу: "Мені ваш варіант не підходить". То він виписує направлення в Полтаву народжувати. "Добре, - кажу, - дякую, ага". На 38 тижні. Але поїду, певно, в Київ, бо там батьки, прописка, всі діла. Дякую.

Під вечір дзвонить мені сусідка, землеміром тоді вона в сільраді працювала. Ти до мене підійди, інакше завтра буде плохо. Підхожу: у тебе шов лопне, лягай в лікарню. Ну не *оп же ж вашу мать. Чого землемір має знати про наявність у мене шва? Ну з якого переляку? Ліарська таємниця, всяке таке. Ні, не чули. Вона ж по-хорошому.

Через день чи через два кіпіш по всьому селу. В хату понаїхало: оцей звізда-гінеколог, зам директора лікарні, голова сільради, двоє соцпрацівників. Типу госпіталійзуйтесь. Кажу: "Ну шо таке, в мене навіть не 38 тиждень, чого? От в мене направлення, до побачення". Соц працівники рвуться в хату. Ну з якого дива? Старший прописаний в Києві, я теж. Ну, живем ми зараз тут. А що, це заборонено? Будь-яку хату на курорті будете перевіряти? Чи як?

Потім через пару днів приїжджає цей головний доктор сам, я у сусідки чай п'ю, але вже все село знає, що у нас знову гості. Не йду, чого мені нервуватися, хай Орест сам. Ну і цей гінеколог такий чоловіку каже щось приблизно таке: "От добре, що ви зараз сам. Я приїхав подивитися, чи ви адекватний. Бо у вагітної жінки половина мозку не працює. І ще заодно приїхав перевірити, чи ще не народила, бо ми іноді потім дітей в річці виловлюєм". Нормальний такий текст, правда? Ясно, що його навіть у двір ніхто не пустив і головний акушер району був попрошений їхати своєю дорогою з миром.

Уже тиждень так 39, полювання на мене триває. Я пишу відмову госпіталізуватися, під власну відповідальність. Що їм ще від мене треба? Ан нєт. Соцпрацівники ще раз були. А потім зобов'язали місцеву акушерку являтися до мене щодня. Ну, я весело махала їй рукою. Типу живі, дитя ще не в ріці (блін, мені на голову не налазить).

Ну а потім уже ми дзвонили і викликали швидку, щоб зареєстрували народження дитини. Приїхали і гінеколог (не звізда, бо того би я в дім не пустила, а наша участкова), і педіатр. Оглянули, склали свої протоколи чи як воно там називається. Що всіх оглянули і всі в порядку. І протягом кількох днів одна з медпрацівників змилостивилась і ми отримали документи, потрібні для реєстрації дитини, без проблем і хабарів. Тут лучі поноса на хвилю слабнуть.

А потім починається якась біда зі мною. Звертаюся в лютому до хіруріга з проблемою, він напрявляє на обстеження в Полтаву, бо в Лохвиці нема інфекціоніста, нема гематолога, тощо. Я не їду, думаю, може, так пройде.

Лікуюся сама і сяк і так, не походить, починається загострення.

Їду в Київ, хірург призначає лікування, несумісне з грудним вигодовуванням. А в малого температура 39.8. Далі займаюсь самолікуванням, поки дитя не прийде в порядок хоча б. Канал прориває сам, я міняю пов'язки, але проходить три тижні, а ситуація не йде до загоєння ну ніяк. Їду в Київ, в Борис. Там ставлять дренаж, пропонують розширити канал, ви моя киця, вам боляче, ось присядьте, все ввічливо, гарно, з поясненнями що до чого. Прописали щодня їздити на перев'язку в лікарню.

Ну, я їду назад  і три дні (бо це вихідні) мене перев'язують сестри в хірургічному відділенні Лохвицької лікарні. На третій день сестра каже: "Ну, гною вже нема, кладіть мазь". І я більше не їжджу, кладу мазь. А потім знов очевидно попер гній, і я знову, думаю, поїду на перев'язку. А це будній день, перев'язують таких як я в травматології. Сестра покликала лікаря, і починається повний звиздець і феєрія.

Він без здрасті заходить і починає мою рану давити. Я кричу, бо це страшно боляче. На що він мені каже замовчати, називає істеричкою. Кажу: "Що ви робите і навіщо?" - "Тихо, дєточка, я доктор, я знаю, що роблю. Приставать до тебе буду". Тут я встаю, мені такене годиться. "Ляж!" І знов давить. Я кричу (бо я нормальна людина, мені болить), кажу: "А є, може, якесь знеболення для такої процедури?" - "А шо, я в твою гнояку оце колоть буду?". Поговорили. А потім такий: "А шо це я з тобою панькаюсь, в мене на дверях написано шо? Травматолог. Хірург з тобою панькаться не буде. Лягайте в стаціонар, бо амбулаторно ви не вилікуєтесь. Останетесь без руки". Блін, добре, що не без голови. І пише направлення.

Я руки в ноги і на Київ. Там в Борисі мені розширюють рану, ставлять дренаж, посилають на обстеження, бо причина хвороби все ще невідома і незрозуміла. Частково обстежують (бо навіть у день перемоги більшість спеціалістів працюють).

Тепер тільки щодня їздити в хірургію на перев'язку. У вихідні - в лікарню, в будні - в поліклініку.

Їду сьогодні в лікарню. Перший доктор починає - а чого ви сюди прийшли? Де прописані? Вам не сюди. Кажу, в мене малий груднічок вдома чекає, ви можете тут зробити перев'язку чи ні? "Та ми вам і голову пересадити можем". ААААаааа. Сука. Кажу: "Дякую, поки не треба. То мені куди їхати?". А він: "Я вам не одказую, я просто говорю, шо вот чого до нас". Повз проходить молодий лікар, і мій співрозмовник такий: "Іди, зроби їй. Вона з Бориса".

Ну і цей молодий такий молодий. А чого Борис? А що у вас? Починає робити перев'язку і весь такий дотепний. І скільки ви бабла в Борисі за це заплатили? Ха-ха, сестрі такий, оце да, тут у лікарів зарплати менші, ніж ви оце заплатили. Кажу, прининіть з мене глузувати і знущатися. Я не багата людина і не дурна. Але ситуація ось така. Мені що треба було робити? Каже - прийдіть в цю лікарню і скажіть, що у вас отаке і ви платите половину тої суми, що лишили в Борисі. І вам зроблять краще, бо у нас лікарі кращі, ніж там. Боже, що там в голові. З якого перепугу я маю ввалюватись і називать якісь суми? Якщо мені потрібен уточнений діагноз, я не знаю, чи виправдане втручання, нема фіксованої ціни на консультацію, а коли приходиш, кажуть, що прийшла не туди.

Під кінець він погодився, що без медичної освіти він і сам би не знав, куди краще і як звертатися. Бо справді якось це неочевидно. Сказав, що завтра він знову на зміні і зробить мені перев'язку. Тому що ніби увійшов в ситуацію і по-людськи пожалів.

Мене, блядь, не треба жаліти, мене треба осблужити і лишити мій мозок незайманим. Чому це неможливо без попередніх повчань і знущань??? Ну але я прийму його жалість, бо якщо завтра поїду в ту лікарню, що "моя", то там будуть нові контакти з нашою медициною. Там знов щось придумають, щоб принизити. А тут уже перевірений доктор, який ніби припинив насміхатися і більше не буде.

А, і мила пікантність. Я лежу в перевязочній, а там якийсь доктор в кутку зажимає сетру і мило жартує, а вона йойкає. Чому, чому я їм не заважаю? І чому я не бачила такого в Борисі, який вони так люто ненавидять і не розуміють, чого ці тупі люди несуть в той Борис своє бабло.

До Європи срать і срать, дорогі співвітчизники. Бо пора говорити один до одного з повагою. От просто так. Сходу. Інакше всі рухи в сторону кращого життя просто марні і беззмістовні.