Відключення світла

Запишу для історії. Оце вже третій день вимикають світло через аварію на одному з блоків на Запорізькій ТЕС. Почали з вівторка - з 11 до 14 і з 17 до 21. У середу з 10.45 до 14 і з 16.30 до 18.30, здається. А сьогодні лише з 11 до 14, ввечері вже не відключали.

В перший день я дуже сердилася, як прочитала, що це планові відключення. Як можна - так надовго і ще й без попередження? Весь вечір просиділи в спальні - Орест читав про пригоди Колька Колючки і Косі Вуханя. Еней тримався молодцем, закомандував спати не в 21, як зазвичай, а в 20.30. Улас був не в захваті від напівтемряви, але з графіку не збився ггг.

В другий день ми вже були морально готові. Позаряджали ліхтарики, продумали графік активності. Уже не просто читали, а ще й пили чай з лимоном, що виріс у нас в спальні і з бутербродами з маслом. До речі, про масло. Недавно одна місцева малеча спитала мене, що таке масло. Я досі сильно озадачена, яким словом у них називають цей продукт. Бо не може ж такого бути, щоб вона його не знала? І ще вона не знала, що таке вівсянка (вівсяна каша, геркулес, вівсяні пластівці - неа).

А сьогодні вдень, поки Орест їздив в Лохвицю по хліб і клей ПВА (для зірки, щоб ви не сумнівалися), ми з Енеєм вирізали з картону зайця, їжака, мишу і будиночок. Щоб ввечеері гратися з тінями. Я придумала діроколом робити око звірятам і сильно собою пишалася. А світло так і не вимкнули, от же ж!

Ми позгадували дитинство і буремні 90-і, сидіння в темряві при свічці з батьками подобається, напевно, геть усім дітям.

Надвечір голова геть не варить, то напишу на сам кінець, що Орест знову поскакав лякати косуль чи хто там такий по нашому городу лазить. Спершу казав - кабани, потім вернувся - ні, не вони, вони як втікають, так не стрибають.

Ха-ха, тепер зайшов і каже, що може там зайці, але дуже вже здорові, добре так вище коліна. І не одне в капусті нашій пасеться. А, про капусту так до слова ще напишу.

Я ж цього року садила і брюссельську зелену, і брюссельську червону. Так от червону качки не їдять, не розуміють, що воно таке. А ці нічні тварини, напевно, не дуже перебірливі щодо кольорів, хехе.

Всім гарних снів. І міцного сну. Шмяк.

П.С. проставляла мітки і згадала одну плітку. Кажуть, що скоро в нашому лісі будуть вовки. Бо в Сенчі (10 км від нас, по той бік Сули) уже є, на двох людей напали, одна жінка померла. Типу втікають із зони бойових дій. Якісь донецькі і луганські вовки. Але це цілком може бути дитяча лякалочка - мені діти розказали.

діти-городи-плітки

Вклала малюка, замочила накуплену зранку в Лохвиці розсаду, і розказую.

У нас ніби все спокійно, як завжди, зрештою. Весь минулий тиждень пройшов під знаком прогулянок з дітьми. В селі гостює дівчинка із Дніпродзержинська, майже на рік старша за Енея. То йому тепер є з ким гратися на більш-менш постійній основі. Бачаться зранку і ввечері, ділять речі, носяться з цуциками, льопають по калюжах. Хіт тижня - сумка. Дівчинка (називати її по імені, чи ні?) носиться з гламурною рожевою сумочкою, в якій "нє трогай маі вєщі": іграшковий фен, мобільний телефон, резинки, заколки, гребінець. Еней сумкою просто зачарований. Ну і історія зрозуміла. Ділять. То аж на якийсь четвертий день, ем, взаємодії, я здогадалася зробити і сину сумку з "його речима". Полотняна торбинка через плече, закривається на замочок. А в ній старий ключ, дзвіночок, брелок з дядьком. Ну, ви зрозуміли, скарби. І жити ніби стало легше. Еней дуже старанно її носить з дня у день. Ну, ще вчора носив.

Але під час однієї з прогулянок бабуся нашої подружки знайшла - тадададам! - коров'ячий ріг. І знову почалося. Бо ріг - це ж неабиякий скарб. Заглядали всередину, прикладали до лоба, пробували використовувати як зброю, ну і просто тримати в руках. До стовпа Злата (незручно без імені все ж) несе, до хвіртки - Еней. Ми порозпитали у подружок, і дізналися, що це ріг Мілки. І, на третій, здається, день під знаком коров'ячого рога, Еней вирішив, що корова сумує за своїм рогом, і треба його повернути. Злата не заперечувала. І хоч як мені було шкода, але ми занесли його хазяйці. Бо далі його ділити, можливо, і корисно для життя, але сил ні в мене, ні в бабусі, вже не було.

Іноді ще гралися з нашими старими друзями - сусідськими хлопчаками. По черзі каталися на Енеєвому біговелі, гралися в пісочниці, сиділи на стовпцях і жерли зелені абрикоси (хохо, мій улюблений делікатес в цей період року). Ну але стосунки з малими не безхмарні, скажімо так. Після того, як один винищив всі тюльпани в другому дворі і назвав Ореста "пі***сом", деякі непрояснені моменти в нас лишилися.

Як Орест каже, я підсадила каченят на зелень. Сьогодні їздила у справах з ранку і до обіду, і не нарізала їм вишуканого салату "молочай+кропива", то крик досі стоїть. Як встане малий, то наріжу. Мені подобається підгодовувати каченят ніштячками, подобається наливати їм воду. Три літри вони виляпують години за дві-три. При такому ляпі-льопі лапи не болять. Еней любить сипати їм кашку - подрібнену кукурудзу з пшеницею. Столовою ложкою з бочки набирає крупу в півлітрову баночку, і висипає в годівничку. Хехе, і не дай бог втрутитись.

Ну і я вже написала трішки про розсаду помідорів. Накупила її тупо вагон. Це все від незнання, жадності і невміння реально оцінити свої потреби і можливості. Ну, щоб не збрехать, сумарно кущів сто точно взяла. Поки не забула, напишу. Чері двох видів (продовгуваті і круглі), де барао червоні, апельсин, суперранні харківські, надранні на букву а, помідори Санька, якісь рожеві, якісь великі м'ясисті, і ще якісь дуже хороші... А, згадала, і "українська сливка", яка родить до морозів. Одним словом, не запам'ятала всього, виявляється. Ну і до купи по два десятка білокачанної капусти ранньої і пізньої. І солодких перців. Якісь без перцевої відрижки великі гостроносі, якісь тупоносі для фаршировки, і ще якісь два види червоних. Тобто, виходить, десятка чотири перців у мене.

Тепер я хочу подивитися, як я це все сьогодні висаджу. Га-га-га. Мама ще озадачила, що під де барао під кожен кущ треба гахнути по третині відра перегною, бо кожен потім по два метри вимахує, щоб були сильні. Перегній там поряд, але все одно це додатковий шмат роботи. Мені насправді і страшно, і рухи дуже чухаються. Тобто хочеться в це піти з головою (ггг не в перегній, а у висаджування пахучих рослинок, ясне діло). Тільки б Орест з малюком дали мені на цей час спокій.

А післязавтра повний місяць, і на городі нічого робити не можна. Значить, сьогодні в планах - висадка купленої розсади. А завтра треба пересіяти буряк (не зійшов жоден з трьох видів), розсадити мою власну розсаду капусти (всякі брюссельські-грюнкольни), досіяти моркву між рядами цибулі. АААаа, зовсім забула про куплену вчора кущовку! Треба ще й нею зайнятись. А, і попросити Ореста, щоб він сам посіяв мою шпаргівку (в Лохвиці продавалася як "квасоля для діабетиків").

На днях довелося познайомитися з однією феєричною леді з іншого краю села, вона вручила мені гілку глоду (тут дуже цінують з чай з його цвіту, але всім лінь лізти по глід в яр). І заодно розказала, що підозрює, що це мій чоловік дзвонив в міліцію, щоб повідомити, що хтось з її родини лежав у свята п'яний чи то за сараєм, чи то під шипшиною, я так і не зрозуміла. А чому підозрюють Ореста, бо в міліції сказали, що дзвонив "мужчіна з гарною мовою і представітєльним голосом", і голос не впізнали. Одним словом, живеш собі і не знаєш, в чому завтра тебе можуть запідозрити люди, яких ти і в очі ще не бачив))).

dear diary

Всім привіт!

До мене повернувся мій ноутбучок, і я тепер знову на посту. Можу писати букви.

Новини які. В Христанівці ніби зима, але сьогодні дико запахло весною і свободою. Гуляла з малим, зустріла одного показного місцевого діда. "Як перезимували?" - питаю. "А рано ще говорити". Воно-то правда, але серце б'ється шо дурне і вмовляння розуму і слухати не хоче.

Вчора вибігла прогулятися сама, стою на кручах, слухаю. Такий внизу на річці тріск стоїть! Думаю - оце да, клас, напевно, на річці лід скресає, тому шумно так. Ніколи нічого подібного не чула і не бачила. Балдію, думаю, чудо, природа, всі діла. Через хвилин 15 тріск різко припиняється і з долини чути різке "*об твою!", і пішла луна...

То, виявляється, тріск стояв від того, що хтось очерет рубав, а з льодом все в порядку, не скресає він ще, стоїть, хоч і +8. Півдня згадувала і сміялась, як прийшла додому, навіть розбірливо чоловіку пояснити не могла, що сталось. Знаєте, буває, зайде реготун - не виженеш. На що чоловік влучно зауважив, шо тю, все гаразд з твоєю сільською романтикою, це ж теж звуки природи :)

З хороших новин в селі шо. Багато корів і телиць порозтелювались, тепер молоко є практично у всіх. Нас потроху пригощають, бо ми настільки залипли в хаті, що нам лінь було пройти півсела, щоб купити три літри свіжоздоєного за 15 гривень. Десь так із місяць сиділи без молока, великі гулятелі.

Ми ще тут умудрилися круто перехворіти всі разом (хехе, навіть в селі може наздогнати падлючий ротовірус). То треба тепер вчитися робити йогурти і налагоджувати поставки молока. Купила в магазині термостатний, думаю його як закваску використати.

Зустріла сьогодні в Лохвиці знайомого, каже, щось ти схудла. Кажу, ага, спецкурс, рецепт простий - багато ригаєш і нічого не їси. Вибачте-пробачте на добрім слові. То було відчуття, що йому захотілося від мене трішки далі відійти, хоча ми й не ручкались, і надворі зустрілися, біля машин. Правильно, бійтесь нас! Бозна-скільки воно заразне, краще минати нас стороною ще бодай із тиждень, а то краще й всі два.

З новин таких нагальних ніби все))) А, ще Еней сказав нове мегапотрібне для життя слово - лілія. За яким принципом він їх обирає, мені не зрозуміти. Бак, кава, діти, лілія. Такі здобутки.

П.С. Валя, Свєті привіт!

пятімінутка нєнавісті

Кароче, я задовбалася. Купа людей на мене ображені, виявляється, але всі сцють сказати прямо в очі, за що. Їм звичніше дивитися так недобре, займатися напівігноруванням, але при цьому робити вигляд, що в принципі все окей. Щоб не вести незручних розмов.

Я досі вигрібаю за ту публікацію у Вікенді. Виявляється, образилася ще й місцева фельдшерка. Бо в газеті написано, що вона півжиття пропрацювала поваром. Питаю тих, хто мені "доніс" на факт образи: "Це неправда?". Правда. Але та фельдшерка колись давно спершу вивчилась на медсестру, а вже потім пішла працювати поваром. А тепер повернулася до роботи за освітою. А образилася тому, що зі статті можна подумати, що вона диплом фельдшера купила. ТАК ЗНАЙТЕ Ж: вона його не купувала! О, справедливість відновлено.

Скільки тих справедливостей ще - неясно.

Дорогі односільчани! Я пишу про вас те, що чую, фільтрую кілотонни гівна, які ви розповідаєте один про одного. Розповідайте, це нормально. Село є село, ви знаєте одне одного багато років і живете пліч-о-пліч. А життя воно таке життя.

А все, що я пишу сюди, я пишу здебільшого дуже доброзичливо, дуже уважна до того, щоб не писати неправди. Справді, думаю над кожним словом і по три рази перечитую перед тим, як публікувати. Якщо ви помітили якусь несправедливість - кажіть мені, не знаю, можете слати анонімки (ми вже купили поштовий ящик), якщо не можете сказати в очі. Я напишу правду!

Здрастє

Ще є чутка, що через статтю образилася одна мала на мене. Тепер мушу ламати собі голову, яким боком це її стосувалося і який саме пункт їй не до вподоби. Ще до того, як сорока на хвості ту чутку принесла, питала ж її, чи все ок. Бо поведінка таки злегка дивна. Бррр.

Орест каже припиняти дивуватися і забити на них всіх болт. Типу хай думають, що хочуть. Але ні-ні-ні, так не годиться. Мені тут жити. Не те, щоб я хотіла бути хорошою для всіх, але поганою для всіх я точно бути не хочу. Бо хоч кіл на голові мені витешіть, але я переконана, що нічого поганого не роблю. Ні цим блогом, ні будь-яким іншим способом виходу безцінної інформації про наші "мєждусобойчики" в світ.

Люди нормально почуваються, коли варяться тихенько в своєму болоті. А коли пишуть - ой, і там пахне, і там слизько - то це вже погано. Не болото погане, а погано, що написали про це. Бо це ж сором, що у нас є болота.

І це ще не вся колекція образ. Підозрюю, що собака зарита і в місцевому близькому мені оточенні. І вона-то найбільше і муляє. Напишу ще два слова - точно усугублю. Ну от. Але мені не байдуже! Мені це муляє! Я не знаю, в чому проблема!

І про хороше. Випав сніг, у нас дуже гарно. І санки, і сонце, і снігові баби, і кидання снігу лопатами. Отакі ось докази.

Оце якраз видно нашу поштову скриньку

Отакий набір найнеобхіднішого

Квіти гарні і взимку, хай навіть сухі

І ще в мене нова учениця. Англійська з нуля. Уже було два заняття, і я дуже задоволена, у мене прямо піднесення. Такі учні дуже гарно піднімають думку про себе у будь-якого вчителя, бо вчаться фактично самі і ловлять на льоту. Тьху-тьху щоб не перехвалити.

А ще я знову стала згадувати як робиться йога і в мене є з ким займатись. Нас аж четверо! Завтра знову. Минулого разу гарно відчувалися плечі і попа (я каралєва ар-енд-бі і хіп-хопа).

Ну і чомусь не маю ні на що часу. Зовсім. Голови нема як підняти.

Ще читайте блог чоловіка на блоггерсі, його ж блог в жж.

і знову разом

У нас тепер оформилася різниця між вихідними і будніми днями. Зараз малий прокидається і засинає зі словом "діти", а в будні їх просто нема - всі в школі і в садочку. Зате на вихідних ми відриваємось! Як оце сьогодні. Гарна тиха погода і всі в зборі. Все, як влітку, тільки ми вже ближчі, діти всі трішки доросліші і одягнені.

 "Диви, як я можу!" - хвалиться Даня.

Старші роблять собі луки з бузку. Не хіпстерські, а щоб стріляти.

Гогена їде в магазин (Не пам`ятаю, чи розказувала, але Вовка дає всім прізвиська. Льошик, який і справді дуже кумедно ходить, отримав поганяло "Чаплі", або "Чарлі Чаплі". Як Олена перетворилася на Гогену я не знаю, але я дивилася роботи Гогена, і він якраз таких дівчаток малював. Самого Вовку називають "Боцик" - від боцмана, із приказки "дурний, як боцман").

Олену обступають малі: "А хто це до вас приїжджав, що ти по горілку ходила?". Не зізналася. Ніхто не приїжджав.

З її двору діти виволокли дитячий скутер без передніх коліс. Енею не хтіли давати, то ми пішли додому за своїм великом. Яся навіть Дані, який і не хотів ділитися, пробував по вухах надавати. Тільки б ми не йшли додому. Але ми обіцяли вернутися, і Даню залишили в спокої. Коли повернулися, скутер був уже у Гогени під хатою.

Тому встановили дружню чергу на єдиний транспортний засіб і поїхали гуляти. Як не дивно, Еней ділився без проблем.

Тут приїхала ще Альона. "Не фотографіруйте!" - кричить. Ну але хто б її слухав. Ледь вмовила її вдягнути куртку, забрала велик і катала малого на рамі. Оце він зацінив!

На вигоні вирішили, що йдем на ставок. А це так добряче вниз, а потім назад так добряче вгору. Я недавно нила, що от прийшла зима, і я наїла зайві кіло сала. Так от Еней почув мої страждання і цей тиждень активно працює моїм фітнес-тренером. У тьоті Люби забрав із двору скакалку, і тепер подовгу просить мене стрибати. А сам підскакує поряд і рже. Плюс треба обов`язково з ним танцювати під музику, і особливо тоді, коли тато лупить в барабан і співає пісні із жанру "шо віжу о том пою". Ну і тепер прогулянка в яр по свіжому повітрю. Дієво - за тиждень мінус три кіло.

Ставок уже близько. Ми з Енеєм пасем задніх, але він іде ногами, що не може не тішити. На фоні там видніються наші дружочки.

Ото якось так все. Потім в фотоапараті сіла батарея, і тому купу всього, що було, ви не побачите.

І ще розкажу одну бувальщину. Позавчора з кумою і одною молодою багатодітною вдовою їздили в Лохвицю моєю машиною. Типу туди й назад. Виїхали в 10, вернулися в півчетвертої.

"Щас, подожди, пять менут, ми в собезі" - говорить мені в трубку Марина і через півгодини вивалює з меблевого магазину. "Да, неудобно получилось, що так задержали тебе. Останови біля аптеки". Півгодини прочекали їх з малим в машині, а тоді пішли шукати. Виявляється, дівчата купили собі по величезному сенсорному телефону. Кредит оформлювали півтори години. Кума купила собі білий, вдова - чорний. А що, дівчата теж хочуть в Європу. І пофіг, що з голим задом (у них в хатах нема ні води, ні газу. Одна криниця на два двора.)

Тут якесь дуже особливе бачення того, що важливо, а що - ні. На днях жаліється мені, каже - оце найбільше не люблю оце топить і їсти варить. Ну та ясно, на дровах. Кажу - купи собі мультиварку, найдешевша десь гривень 600, і будеш мати щастя. Агга, щас. Головне не зручність, а краса і престиж. (Напевно).

дайте снігу і лижні штани

Є надія, що цієї ночі осінь перевалить в зиму. На градуснику +2, і це надвечір. Небо ясне, повітря кришталево свіже, як на мороз, і місять лупить по вікнах шо дурний.

Відколи перевели годинники на зимовий час, тут стало геть сумно. Виходить так, що коли малий прокидається після денного сну, через годину темніє. Тобто поки поїли-вдягнулися, уже темінь. У селі лише два ліхтаря, і довгенько ми розкачувалися, щоб наважитися іти в ніч. А вчора Орест взяв і вивів малого надвір. Там же можна порубати дрова, погойдатися, пограти на пляшковому ксилофоні (привіт сусідським псам), побуцати м'яч і взагалі весело хіхікати. Так, без дітей розважити малого зараз - важка фізична праця, але сидіти і киснути вдома теж немає сил. Бо гуляти лише зранку - це замало. Тому все більше хочеться зими і снігу - коли сніг, надворі світліше.

Вечорами розважаюсь тим, що репетиторствую. І якщо з англійською все більш-менш рівно і зрозуміло, то з німецькою геть біда. Альона сьогодні каже - ну не хочу я вчити цю німецьку, не подобається вона мені! І в цьому пункті я не розумію, чи є сенс у наших заняттях. Вона відволікається, втомлена, невесела. Кажу - ти не хочеш, не ходи. Всім легше буде ж. Але мінімальний прогрес все ж видно. Треба просто відтренувати ті букви і правила писання-читання, щоб вона спокійно могла засвоювати в школі ту програму. Співати не любить, на слух німецьку мову розпізнає слабо, при тому, що перед очима текст, який щойно читали. Сказала, що любить писати. І справді - старається, почерк гарний. Не повірите, сиділи і кожне нове слово писали по 5 раз. То по буквах переписувала, то просто на кілька секунд показувала, щоб написала по пам'яті. Про кожне слово розповідала їй смішні історії, щоб запам'яталося. Але слова теж такі, що хочеться спитати, нащо воно таке треба. Біг підтюпцем (щоб ви понімали, не що інше, як джоггінг), дзюдо (я сама толком не знаю, що це за кучка-драчка, а мала так взагалі ніколи про таке не чула), фехтування (Орест весело демострував, що воно таке) і велосипед. Круто, правда? Ну круто. Дуже корисні слова, прямо слова першої необхідності на тему "спорт". Подарувала їй старенький кишеньковий словничок. Шукали там незнайомі слова, вона ніби зрозуміла принцип і ця гра їй сподобалася. Треба буде ще якось донести до неї граматику, хоч мінімально, щоб ясно було, навіщо в дужках біля дієслів написана т.зв. "третя форма". Одним словом, поки продовжуєм цей театр абсурду, але для себе принаймні треба розібратися, що відбувається.

Розкажу вам ще одну з сільських пліток. Тут є сімейка, у мами дві дочки. І вони шукають свою любов. І то фігня, що вони її шукають, одна з них вже знайшла. А знаєте де рибні місця? Оця стрічка текстова, що біжить під музичними кліпами по телевізору. Коротко про себе і номер телефону. До тої, що вже знайшла, чоловік з міста переїхав. Вона ним пишається: і хату побілив, і на роботу ходить, і тарілку з бензопилкою в кредит взяли, і сина її виховує як рідного. А до другої  оце на ці вихідні вже третій на моїй пам`яті приїжджав свататись.Хто на пару днів приїздить, хто на тижденьок. В хаті, де мама і дід живуть. З попереднім бігали по селу, взявшись за руки, щастя не має меж. У селі кажуть "в інтернеті виписали собі женіха". І сміються відкрито в очі, геть на дорогу сім`ями вибігають, щоб поржати. Ну але сміх сміхом, а приклад старшої показує, що метод дієвий, тут ніхто нічого заперечити не може.

Так що Христанівка активно користується вигодами, які пропонує цивілізація. Глухе село - це не про нас)))

Думала щось цікаве ще про Шекспіра написати і вичитану влучність про те, що дорослій людині від партнера потрібні як повітря "любовь и одобрение", але якось після пліток воно не пасує.