пятімінутка нєнавісті

Кароче, я задовбалася. Купа людей на мене ображені, виявляється, але всі сцють сказати прямо в очі, за що. Їм звичніше дивитися так недобре, займатися напівігноруванням, але при цьому робити вигляд, що в принципі все окей. Щоб не вести незручних розмов.

Я досі вигрібаю за ту публікацію у Вікенді. Виявляється, образилася ще й місцева фельдшерка. Бо в газеті написано, що вона півжиття пропрацювала поваром. Питаю тих, хто мені "доніс" на факт образи: "Це неправда?". Правда. Але та фельдшерка колись давно спершу вивчилась на медсестру, а вже потім пішла працювати поваром. А тепер повернулася до роботи за освітою. А образилася тому, що зі статті можна подумати, що вона диплом фельдшера купила. ТАК ЗНАЙТЕ Ж: вона його не купувала! О, справедливість відновлено.

Скільки тих справедливостей ще - неясно.

Дорогі односільчани! Я пишу про вас те, що чую, фільтрую кілотонни гівна, які ви розповідаєте один про одного. Розповідайте, це нормально. Село є село, ви знаєте одне одного багато років і живете пліч-о-пліч. А життя воно таке життя.

А все, що я пишу сюди, я пишу здебільшого дуже доброзичливо, дуже уважна до того, щоб не писати неправди. Справді, думаю над кожним словом і по три рази перечитую перед тим, як публікувати. Якщо ви помітили якусь несправедливість - кажіть мені, не знаю, можете слати анонімки (ми вже купили поштовий ящик), якщо не можете сказати в очі. Я напишу правду!

Здрастє

Ще є чутка, що через статтю образилася одна мала на мене. Тепер мушу ламати собі голову, яким боком це її стосувалося і який саме пункт їй не до вподоби. Ще до того, як сорока на хвості ту чутку принесла, питала ж її, чи все ок. Бо поведінка таки злегка дивна. Бррр.

Орест каже припиняти дивуватися і забити на них всіх болт. Типу хай думають, що хочуть. Але ні-ні-ні, так не годиться. Мені тут жити. Не те, щоб я хотіла бути хорошою для всіх, але поганою для всіх я точно бути не хочу. Бо хоч кіл на голові мені витешіть, але я переконана, що нічого поганого не роблю. Ні цим блогом, ні будь-яким іншим способом виходу безцінної інформації про наші "мєждусобойчики" в світ.

Люди нормально почуваються, коли варяться тихенько в своєму болоті. А коли пишуть - ой, і там пахне, і там слизько - то це вже погано. Не болото погане, а погано, що написали про це. Бо це ж сором, що у нас є болота.

І це ще не вся колекція образ. Підозрюю, що собака зарита і в місцевому близькому мені оточенні. І вона-то найбільше і муляє. Напишу ще два слова - точно усугублю. Ну от. Але мені не байдуже! Мені це муляє! Я не знаю, в чому проблема!

І про хороше. Випав сніг, у нас дуже гарно. І санки, і сонце, і снігові баби, і кидання снігу лопатами. Отакі ось докази.

Оце якраз видно нашу поштову скриньку

Отакий набір найнеобхіднішого

Квіти гарні і взимку, хай навіть сухі

І ще в мене нова учениця. Англійська з нуля. Уже було два заняття, і я дуже задоволена, у мене прямо піднесення. Такі учні дуже гарно піднімають думку про себе у будь-якого вчителя, бо вчаться фактично самі і ловлять на льоту. Тьху-тьху щоб не перехвалити.

А ще я знову стала згадувати як робиться йога і в мене є з ким займатись. Нас аж четверо! Завтра знову. Минулого разу гарно відчувалися плечі і попа (я каралєва ар-енд-бі і хіп-хопа).

Ну і чомусь не маю ні на що часу. Зовсім. Голови нема як підняти.

Ще читайте блог чоловіка на блоггерсі, його ж блог в жж.

дайте снігу і лижні штани

Є надія, що цієї ночі осінь перевалить в зиму. На градуснику +2, і це надвечір. Небо ясне, повітря кришталево свіже, як на мороз, і місять лупить по вікнах шо дурний.

Відколи перевели годинники на зимовий час, тут стало геть сумно. Виходить так, що коли малий прокидається після денного сну, через годину темніє. Тобто поки поїли-вдягнулися, уже темінь. У селі лише два ліхтаря, і довгенько ми розкачувалися, щоб наважитися іти в ніч. А вчора Орест взяв і вивів малого надвір. Там же можна порубати дрова, погойдатися, пограти на пляшковому ксилофоні (привіт сусідським псам), побуцати м'яч і взагалі весело хіхікати. Так, без дітей розважити малого зараз - важка фізична праця, але сидіти і киснути вдома теж немає сил. Бо гуляти лише зранку - це замало. Тому все більше хочеться зими і снігу - коли сніг, надворі світліше.

Вечорами розважаюсь тим, що репетиторствую. І якщо з англійською все більш-менш рівно і зрозуміло, то з німецькою геть біда. Альона сьогодні каже - ну не хочу я вчити цю німецьку, не подобається вона мені! І в цьому пункті я не розумію, чи є сенс у наших заняттях. Вона відволікається, втомлена, невесела. Кажу - ти не хочеш, не ходи. Всім легше буде ж. Але мінімальний прогрес все ж видно. Треба просто відтренувати ті букви і правила писання-читання, щоб вона спокійно могла засвоювати в школі ту програму. Співати не любить, на слух німецьку мову розпізнає слабо, при тому, що перед очима текст, який щойно читали. Сказала, що любить писати. І справді - старається, почерк гарний. Не повірите, сиділи і кожне нове слово писали по 5 раз. То по буквах переписувала, то просто на кілька секунд показувала, щоб написала по пам'яті. Про кожне слово розповідала їй смішні історії, щоб запам'яталося. Але слова теж такі, що хочеться спитати, нащо воно таке треба. Біг підтюпцем (щоб ви понімали, не що інше, як джоггінг), дзюдо (я сама толком не знаю, що це за кучка-драчка, а мала так взагалі ніколи про таке не чула), фехтування (Орест весело демострував, що воно таке) і велосипед. Круто, правда? Ну круто. Дуже корисні слова, прямо слова першої необхідності на тему "спорт". Подарувала їй старенький кишеньковий словничок. Шукали там незнайомі слова, вона ніби зрозуміла принцип і ця гра їй сподобалася. Треба буде ще якось донести до неї граматику, хоч мінімально, щоб ясно було, навіщо в дужках біля дієслів написана т.зв. "третя форма". Одним словом, поки продовжуєм цей театр абсурду, але для себе принаймні треба розібратися, що відбувається.

Розкажу вам ще одну з сільських пліток. Тут є сімейка, у мами дві дочки. І вони шукають свою любов. І то фігня, що вони її шукають, одна з них вже знайшла. А знаєте де рибні місця? Оця стрічка текстова, що біжить під музичними кліпами по телевізору. Коротко про себе і номер телефону. До тої, що вже знайшла, чоловік з міста переїхав. Вона ним пишається: і хату побілив, і на роботу ходить, і тарілку з бензопилкою в кредит взяли, і сина її виховує як рідного. А до другої  оце на ці вихідні вже третій на моїй пам`яті приїжджав свататись.Хто на пару днів приїздить, хто на тижденьок. В хаті, де мама і дід живуть. З попереднім бігали по селу, взявшись за руки, щастя не має меж. У селі кажуть "в інтернеті виписали собі женіха". І сміються відкрито в очі, геть на дорогу сім`ями вибігають, щоб поржати. Ну але сміх сміхом, а приклад старшої показує, що метод дієвий, тут ніхто нічого заперечити не може.

Так що Христанівка активно користується вигодами, які пропонує цивілізація. Глухе село - це не про нас)))

Думала щось цікаве ще про Шекспіра написати і вичитану влучність про те, що дорослій людині від партнера потрібні як повітря "любовь и одобрение", але якось після пліток воно не пасує.

прорив

Вчора був день-прорив. Ми 4 місяці не могли добитися того, щоб нам включили газ. Мільйон вимог, якісь невідомі нюанси, пічник півтора місяці на заробітках в Києві. А вчора взяли і включили. Хоча повної відповідності вимогам все ще нема (наприклад, міжкімнатні двері ми так і не замовили, а коробки нестандартні, тобто готове не купиш). Але змилостивилися - реально в хаті холодно. І навіть хабаря не взяли. Все строго по квитанції, о чудо.

Урочистий пуск газу

І ще останні три тижні у нас не працювала пральна машинка. І назрівала екологічна катастрофа локального масштабу. Але день перед тим я після тижневої перерви знову взялася репетиторствувати, і моя учениця закликала свого дядька. Він прийшов і все зробив. А ми півсела перепитали, де в Лохвиці знайти майстра. А він весь цей час жив через дорогу, хто б міг подумати. Години дві біля неї крутився. Бо руками прати ж неможливо. Вода в крані поки тільки холодна. Гріти - не наполощешся. А вже ж і пару комплектів постелі, і мільйон штанів.

То у нас тепер є на чому готувати їжу (до речі, всі ці майже 4 місяці ми обходилися мультиваркою і електричним чайником). Вішаю собі на груди медаль і з диким азартом приборкую притрушені пилом сковорідки. Я вже відвикла від того, що щось може пригоріти і приставати. Вчора спалила зажарку!

Молоко тепер підігріваю, заварила малому траву для ванночки. До речі, у малого теж прорив. Знову стрибок росту і доза "поумніну".

Утеплився. Вдягнув дві пари татових трусів, одні свої. Як умів

Ні, говорити він не почав, але фантазія просто пре. Таке сьогодні у ванні відмочував (ггг і буквально теж), що ну. От подивіться.

цирк!

Я знову розкажу про свій день.

Зранку учениця до мене не прийшла, подзвонила, що хвора. Але сиру таки принесла - щоб не псувався. Ми з її бабусею домовились, що одне заняття братиму грошима, друге - сиром. Тепер я у них в боргу :)

Орест розвернув бурну діяльність. Ще й столяр місцевий сьогодні в бойовому режимі, так сказати. Рука тверда. Так столяр збив двері в льох - класнючі, дубові. Думаю, Орест завтра покаже-розкаже, батарею в фотапараті я сьогодні зарядила.

Наш газда доробив практично підлогу в коморі, під підлогою - льох. Десь із тиждень він тим мудохався, я вже якось показувала фоточку, як він ту підлогу лобзиком рівняє. Теж крутюща, дубова. Моя мама сміється і каже, що краще б підлогу в хаті постелили, а не в коморі. Ну але не все ж одразу! Треба на чомусь тренуватись.

І Еней помайстрував

А я все ніяк не натішуся з дзеркала. Ми вчора зненацька так купили дзеркало у ванну. Воно, видно, давно вже чекало на нас, і його встигли засидіти мухи. Ціна впала з 304 грн до 80. Я вважаю, повна халява. Ще ні разу в житті не купувала собі дзеркало у ванну. І ніколи не думала, що воно може принести стільки радості.

Дзеркало десь із метр висотою. Тут не видно пропорцій.

Взагалі, мені подобається робити хату під себе ну майже з нуля. Про кожну деталь в тебе є історія, думка, асоціація, жарт. Ну і взагалі, все ж вибираєш під свій смак, рівень доходів і світовідчуття. Так дрібничка до дрібнички, і хата як місце для життя перетворюється на ДІМ (такий-собі хоум світ хоум).

А ще сьогодні день Лохвиці. І ще, судячи з вечірніх новин у фейсбуку, день Бучі і день Судака. Тому в наш райцентр приїхав цирк-шапіто. І я не змогла пропустити цю подію. Еней як відчував - хоч ліг спати на денний сон надто пізно, проте прокинувся за півгодини до початку шоу. Ми навіть встигли зібратися і доїхати (12 км).

Чи то я давно не була в цирку, чи там і справді було дуже неочікувано класно. Клоун з досить смішними і майже не грубими жартами, дресировані голуби і пси, повітряні акробати, жонглери, фаєршоу. Одним словом, повний фарш. Навіть показали живу змію, варана і алігатора.

Я не можу зрозуміти чому, але мене дуже розчулюють такі вистави. Як і всі шкільні і садочківські свята. Сльози на очі навертаються, і все тут. От і сьогодні. За все задоволення - 50 грн.

Енею, здається, найбільше сподобалися дресировані собаки і еквілібрист на драбині. Бабі по скайпу розказував про ав-ав і таке в хаті витворяв зі стільцями і диваном, що ми просікли спробу відтворити котрийсь із неймовірних трюків.

Але не це було головною подією дня для малого. Найбільше його проперла кулька, надута гелієм (красується перед дзеркалом). І що вона була прив'язана йому до руки, і до можна тягнути-тягнути за нитку, а потім пробувати впіймати саму кульку - а вона велика і слизька.

Щось хотіла розумне написати про книжки, але цей жанр мені щось не йде, та і в цьому пості вже не пасує. Але скажу все ж одне. Я останні пару років найбільше читаю Джона Ірвінга і Салмана Рушді. А сьогодні відбувся когнітивний дисонанс. Вони схрестилися. Просто "Син цирку" Ірвінга - про Індію. І про парсів. І про проблему свій-чужий, батьківщини, про кіно і про каліцтва. Мозк каже - це ж Рушді! А гугл вперто наполягає - нє, таки Ірвінг.

А ввечері оце нагуглила зо два десятки сценаріїв новорічних шкільних свят для Лариси. Найкрутіша знахідка - сценарій за мотивами "Зоряних воєн". Але щось мені підказує, що не його виберуть. Але я що, я собі постановила не перейматися справами школи, а допомагати, коли просять. Хай самі собі вибирають. А я собі своє мріятиму.

розхотілося писати в блог

Але я сподіваюся, що це така хвилинна, чи то кількаденна слабкість. Яку ми поборем.

Вчора переймала науку у Василя Михайловича (ака Міхалич). Вчив закривати томатний сік. З нас лише банки, з нього - наука і помідори. Каже - в мене вже є опит, в прошлом году закрив 83 літри. Одну банку взорвало тут в погребі, а другу - в Дніпродзержинську. Ще 21 літр стоїть. 3 випили ми, в смислі я, Орест і Еней.

Ми з Енеєм були запущені в чужий город. Назбирали два відра (бо більше тари нам не дали). Я помила кожну помідорку під проточною водою. Міхалич прикрутив до столика надворі ручну соковижималку (виглядає як м'ясорубка з насадкою дикою). Я крутила, а газда відрізав некондишні частини помідорів. Проводив ретельну перевірку, і зауважив, що два помідори я вимила недостатньо ретельно. Накрутили відро соку

Потім дитя моє знудилося, і ми пішли спати. Повернулися аж після 7 вечора (до мене ж тепер учениці на репетиторство ходять). А Міхалич уже поставив відро з соком на газ і збирає шуми. Каже - ваш сусід не збирає, а я роблю, як годиться. І сварить наші банки. Ми купили "євробанки", з кришками, які закручуються на різьбі. А він такими не користувався ніколи, каже - позриває, я не винуватий. Разів із 40 сказав, що банки фігові. І шо він не винуватий. Зайшов Орест занести ліхтарик, і потім ще вдома перепитував. Це ви так і зранку "сік закривали"? Міхалич стоїть все робить, а ви за столом сидите і піджартовуєте? ггг да, ми класні помічники.

Сьогодні Орест тачкою перевіз наші 9 півторалітрових євробанок соку. (Міхалич ще сам докрутив кастрюляку помідорів, це окрім того відра).

Сьогодні я напрацювалася, аж ух. Продовжила війну з лободою і щирицею (а у них таке шикарне коріння!), помогла трохи сусідській тьоть Любі збирати кукурудзу (порізала собі руки і малий подряпав собі обличчя і ноги), вимила підлогу в спальні, підмела у всій хаті, зготувала сніданок і обід, сходила до баби Віри по вершки, лазила на горіх і збивала врожаї палкою, підмела під хатою, зробила 2 загрузки речей в прання, провела урок німецької із сусідською Альоною. Не знаю, чи звучить це як огого, але я втомлена і собою задоволена.

Не знаю, якому епізоду віддати звання "жарт дня".

Забігала баба Катя показати гриби і спитати, чи їстівні. Я не знаю, аж тут приїхав її племінник, він же - мій сусід Микола. Під'їжджає і кричить до тітки - чого перебігаєш дорогу без трусів? Баба Катя не розгубилася - каже, не переживай, я в трусах. І весело обом)). І я поржала. Микола гриби признав, каже, що то такі печериці, і собі забрав.

Епізод два. Пожарили тости, намастили згущиком. Сусідські малі такого не пробували, і назвали згущик "порченим смальцем".

UPD: Як я забула дописати! Сьогодні я ще дочитала третього Гаррі Поттера! Кожна наступна книжка мені здається ще кращою за попередню

іноземні мови

Прийшла до мене сусідська мала, попросила навчити читати по-німецьки, бо вчителька свариться. Вчиться у шостому класі, тобто це шостий рік вона вчитиме німецьку. В класі троє дітей. Викладачка не мінялась, вона тут одна на три села (на дві школи працює).

Ну, думаю, мало що вона хоче. Швидше читати, чи вимову підтягнути.

Виявилося, вона навіть букв не знає. Але ловить на льоту. Фактично годину вона навчилася читати. Одна біда - уявлення не має, про що читає. Деякі слова впізнає на звук. Каже, що німецьку трохи знає. Брудер - це хліб. Кажу: брудер - це брат.

Виявляється, вчителька тільки вчора помітила, що мала не вміє читати. І сказала їй, що як не навчиться, то вона забере підручник. От цікаво мені, як вона сама мала навчитися. Компа в них в хаті нема. Я просто в шоці.

Домовилися, що будем вчити все з початку. Двічі на тиждень. Ото не думала, що буду репетитором німецької мови. Я її сама фігово знаю, але все ж на той рівень, що ми маєм, то я просто носій мови.

Тільки не треба мені казати, що це нормально і це скрізь таке. Людина роками отримує зарплату за те, що вчить дітей німецької. Мала каже, що вчителька навіть вишукує якісь цікавинки в інтернеті і на комп'ютері дає вчити, як буде "ложка" і "стіл". Ну а по факту отаке. Троє, троє дітей в класі.

Нічого не розумію. І відмовляюсь розуміти. Нас оце всерозуміння, яке по суті є кумівством, і заганяє в сраку. Не працюють на результат, а для директора, звітів і пенсії. І щоб школу не закрили, бо ж вчитель іноземної має бути. Ну і нафігааааа?