у сусідки ювілей

В Христанівці сьогодні похмілля. Вчора у нашої сусідки був ювілей - 55 років. З такими днями народженнями і весіль не треба)))). Почали в першій дня, закінчили вночі.

На нашому кінці стола зібралася веселенька компанія: львів'янин, біля нього - суддя з Донецька і її сестра, навпроти - американець, киянка, потім дівчата з Дніпродзержинська. Спершу всі були малознайомі (точніше, зовсім незнайомі) і стримані, а потім ух загуляли! ДядьВаня наливав одну за другою, їжа все прибувала (американець спересердя аж вигукнув в сьомій вечора: що, ще їжа???). На що я йому відповідала, що я його попереджала, і це були не жарти. "Щеїжею" виявилися голубці і фаршировані перці. І сидимо ми оце наїджені качками-курями-холодцями-картоплями, ніби і дихнуть нема як. Лишили трішки місце для анонсованих чотирьох видів тортів. І тут ці перці. Охохоох))). Але нічого, ми справились. Все-все помістилося. Головне, це гарно увійти в ритм. Так осміліли, що сьогодні рано навіть снідати туди пішли. Ну а що, не пропадати ж їжі! Бажаємо тьоті Любі запросити нас ще не на один такий свій ювілей, і щоб у неї на кожен вистачало і запалу, і здоров'я, і харчів.

Я зі своїм синудлем пішла додому десь в півдев'ятій, бо він вдень не спав і від утоми під час танців збивав собі коліна раз за разом. Коли справді втомився, то згадав, що воно ж БОЛИТЬ! І ми пішли зализувати рани. Думала, Джон не схоче лишатися без перекладача. Хе-хе, мовний бар'єр явно виявився нижчим за градус місцевого самогону!

Хлопцю двадцять років, і на нього так мило напосілися, щоб шукав собі жінку-українку, і сто раз перепитали, чи не одружений. Один дядько півгодини його обіймав (вже була потреба в опорі), і не міг зрозуміти, як такий красивий молодий американець, який може мати будь-яку (хоч цю, хоч оцю - тикає пальцями в нас з Анею, гг) приїхав сюди полоти помідори. "Ні, ну скажи мені, ЗАЧЄМ??? Це вас біржа сюди посилає? В тебе бідні родітілі і вони тебе зовсім не поддержують?" Геть не хотів слухати відповідей і нєдоумєвал, іншим словом це не назвеш. А в кінці ще й питається: "І шо, через два місяці ти оце поїдеш додом і всіх нас забудеш???" А Джон такий молодець, не розгубився. "Ні, - каже, - у мене хороша пам'ять!". Ойнімагу)))

А сьогодні такі хмари над головою нависли, що у мене враження, що це у мене похмілля. Діти якісь смурні водовари. Ледь укоськали нашого на денний сон. І трішки видихнули.

На видиху оце дописую. Будьмо здорові!

Не можу не милуватись

Да, вчора ще виголила чоловікові потилицю

Ювілярша з букетом від чоловіка і наш Джон на задньому плані

І це тільки початок

Ггг мої хлопці і наші дівчата)

Дружба Київ-Донецьк

Приходив їжачок, поїли молоком. Сьогодні знов прийшов.

Найкращі тацюристи вечора. Або дядьВаня зі спини

пятімінутка нєнавісті

Кароче, я задовбалася. Купа людей на мене ображені, виявляється, але всі сцють сказати прямо в очі, за що. Їм звичніше дивитися так недобре, займатися напівігноруванням, але при цьому робити вигляд, що в принципі все окей. Щоб не вести незручних розмов.

Я досі вигрібаю за ту публікацію у Вікенді. Виявляється, образилася ще й місцева фельдшерка. Бо в газеті написано, що вона півжиття пропрацювала поваром. Питаю тих, хто мені "доніс" на факт образи: "Це неправда?". Правда. Але та фельдшерка колись давно спершу вивчилась на медсестру, а вже потім пішла працювати поваром. А тепер повернулася до роботи за освітою. А образилася тому, що зі статті можна подумати, що вона диплом фельдшера купила. ТАК ЗНАЙТЕ Ж: вона його не купувала! О, справедливість відновлено.

Скільки тих справедливостей ще - неясно.

Дорогі односільчани! Я пишу про вас те, що чую, фільтрую кілотонни гівна, які ви розповідаєте один про одного. Розповідайте, це нормально. Село є село, ви знаєте одне одного багато років і живете пліч-о-пліч. А життя воно таке життя.

А все, що я пишу сюди, я пишу здебільшого дуже доброзичливо, дуже уважна до того, щоб не писати неправди. Справді, думаю над кожним словом і по три рази перечитую перед тим, як публікувати. Якщо ви помітили якусь несправедливість - кажіть мені, не знаю, можете слати анонімки (ми вже купили поштовий ящик), якщо не можете сказати в очі. Я напишу правду!

Здрастє

Ще є чутка, що через статтю образилася одна мала на мене. Тепер мушу ламати собі голову, яким боком це її стосувалося і який саме пункт їй не до вподоби. Ще до того, як сорока на хвості ту чутку принесла, питала ж її, чи все ок. Бо поведінка таки злегка дивна. Бррр.

Орест каже припиняти дивуватися і забити на них всіх болт. Типу хай думають, що хочуть. Але ні-ні-ні, так не годиться. Мені тут жити. Не те, щоб я хотіла бути хорошою для всіх, але поганою для всіх я точно бути не хочу. Бо хоч кіл на голові мені витешіть, але я переконана, що нічого поганого не роблю. Ні цим блогом, ні будь-яким іншим способом виходу безцінної інформації про наші "мєждусобойчики" в світ.

Люди нормально почуваються, коли варяться тихенько в своєму болоті. А коли пишуть - ой, і там пахне, і там слизько - то це вже погано. Не болото погане, а погано, що написали про це. Бо це ж сором, що у нас є болота.

І це ще не вся колекція образ. Підозрюю, що собака зарита і в місцевому близькому мені оточенні. І вона-то найбільше і муляє. Напишу ще два слова - точно усугублю. Ну от. Але мені не байдуже! Мені це муляє! Я не знаю, в чому проблема!

І про хороше. Випав сніг, у нас дуже гарно. І санки, і сонце, і снігові баби, і кидання снігу лопатами. Отакі ось докази.

Оце якраз видно нашу поштову скриньку

Отакий набір найнеобхіднішого

Квіти гарні і взимку, хай навіть сухі

І ще в мене нова учениця. Англійська з нуля. Уже було два заняття, і я дуже задоволена, у мене прямо піднесення. Такі учні дуже гарно піднімають думку про себе у будь-якого вчителя, бо вчаться фактично самі і ловлять на льоту. Тьху-тьху щоб не перехвалити.

А ще я знову стала згадувати як робиться йога і в мене є з ким займатись. Нас аж четверо! Завтра знову. Минулого разу гарно відчувалися плечі і попа (я каралєва ар-енд-бі і хіп-хопа).

Ну і чомусь не маю ні на що часу. Зовсім. Голови нема як підняти.

Ще читайте блог чоловіка на блоггерсі, його ж блог в жж.

дайте снігу і лижні штани

Є надія, що цієї ночі осінь перевалить в зиму. На градуснику +2, і це надвечір. Небо ясне, повітря кришталево свіже, як на мороз, і місять лупить по вікнах шо дурний.

Відколи перевели годинники на зимовий час, тут стало геть сумно. Виходить так, що коли малий прокидається після денного сну, через годину темніє. Тобто поки поїли-вдягнулися, уже темінь. У селі лише два ліхтаря, і довгенько ми розкачувалися, щоб наважитися іти в ніч. А вчора Орест взяв і вивів малого надвір. Там же можна порубати дрова, погойдатися, пограти на пляшковому ксилофоні (привіт сусідським псам), побуцати м'яч і взагалі весело хіхікати. Так, без дітей розважити малого зараз - важка фізична праця, але сидіти і киснути вдома теж немає сил. Бо гуляти лише зранку - це замало. Тому все більше хочеться зими і снігу - коли сніг, надворі світліше.

Вечорами розважаюсь тим, що репетиторствую. І якщо з англійською все більш-менш рівно і зрозуміло, то з німецькою геть біда. Альона сьогодні каже - ну не хочу я вчити цю німецьку, не подобається вона мені! І в цьому пункті я не розумію, чи є сенс у наших заняттях. Вона відволікається, втомлена, невесела. Кажу - ти не хочеш, не ходи. Всім легше буде ж. Але мінімальний прогрес все ж видно. Треба просто відтренувати ті букви і правила писання-читання, щоб вона спокійно могла засвоювати в школі ту програму. Співати не любить, на слух німецьку мову розпізнає слабо, при тому, що перед очима текст, який щойно читали. Сказала, що любить писати. І справді - старається, почерк гарний. Не повірите, сиділи і кожне нове слово писали по 5 раз. То по буквах переписувала, то просто на кілька секунд показувала, щоб написала по пам'яті. Про кожне слово розповідала їй смішні історії, щоб запам'яталося. Але слова теж такі, що хочеться спитати, нащо воно таке треба. Біг підтюпцем (щоб ви понімали, не що інше, як джоггінг), дзюдо (я сама толком не знаю, що це за кучка-драчка, а мала так взагалі ніколи про таке не чула), фехтування (Орест весело демострував, що воно таке) і велосипед. Круто, правда? Ну круто. Дуже корисні слова, прямо слова першої необхідності на тему "спорт". Подарувала їй старенький кишеньковий словничок. Шукали там незнайомі слова, вона ніби зрозуміла принцип і ця гра їй сподобалася. Треба буде ще якось донести до неї граматику, хоч мінімально, щоб ясно було, навіщо в дужках біля дієслів написана т.зв. "третя форма". Одним словом, поки продовжуєм цей театр абсурду, але для себе принаймні треба розібратися, що відбувається.

Розкажу вам ще одну з сільських пліток. Тут є сімейка, у мами дві дочки. І вони шукають свою любов. І то фігня, що вони її шукають, одна з них вже знайшла. А знаєте де рибні місця? Оця стрічка текстова, що біжить під музичними кліпами по телевізору. Коротко про себе і номер телефону. До тої, що вже знайшла, чоловік з міста переїхав. Вона ним пишається: і хату побілив, і на роботу ходить, і тарілку з бензопилкою в кредит взяли, і сина її виховує як рідного. А до другої  оце на ці вихідні вже третій на моїй пам`яті приїжджав свататись.Хто на пару днів приїздить, хто на тижденьок. В хаті, де мама і дід живуть. З попереднім бігали по селу, взявшись за руки, щастя не має меж. У селі кажуть "в інтернеті виписали собі женіха". І сміються відкрито в очі, геть на дорогу сім`ями вибігають, щоб поржати. Ну але сміх сміхом, а приклад старшої показує, що метод дієвий, тут ніхто нічого заперечити не може.

Так що Христанівка активно користується вигодами, які пропонує цивілізація. Глухе село - це не про нас)))

Думала щось цікаве ще про Шекспіра написати і вичитану влучність про те, що дорослій людині від партнера потрібні як повітря "любовь и одобрение", але якось після пліток воно не пасує.

тепер можна видихнути

Хеловін у нас таки вдався, наскільки я можу судити. Я вперше в житті організовувала свято для дітей. Були і епік фейли, ясне діло. Але вдалося ніби їх більш-менш згладити.

Справа - мій, зліва - Владіка

Готуватися почали з вівторка, тобто зробили все за три дні. На щастя, зараз у дітей канікули, і вони радо взялися мені допомагати. В перший день ми з Владіком повивозили усе сміття з кімнат (десь тачок 5 старих валянків, пляшечок, газеток, ампулок, сірникових коробок, дитячих малюнків і зошитів). Нагадаю, що свято ми робили у сусідній хаті, де вже три роки ніхто не живе. Олена попідмітала, я помила підлогу. І все, Еней знудився, і довелося перериватися і йти його вкладати на сон. Домовилися на 5 вечора продовжувати. Я ще не звикла до нового часу, і якось не подумала, що в 5 уже темно. Оскільки в тій хаті немає електроенергії, перенесли на ранок середи. В цей же день я повісила свої оголошення біля магазину, запросила усіх, хто захоче прийти. Дала сусідці почитати. Каже, казатимуть, що то якась секта. І розказала, що коли я ще влітку просила про кімнату в клубі, щоб займатися англійською, вже тоді говорили, що секта. То я вирішила не паритися і робити своє. У селі, видно, як збирається більше трьох людей без бухла, то вже є підозра у сектантстві.

У середу зібралися знов. Це був день вирізання і розфарбовування декорацій. Владік зробив кажана і знак адідасу (ггг, без нього ніяк у хеловін, аякже), Олена - привида і дві лампочки. Вирізали зі старих шпалер. Я помила всі підвіконня і забила шторами вхід до кімнат, які ми не будемо використовувати. На все про все півтори години. І знову малюки поскисали і ми розійшлися. І знову аж до наступного ранку.

По-моєму круто, але це ще ви знак адідасу не бачили

Ранок четверга був найбільш відповідальним і, на щастя, найбільш плідним. Орест поїхав у Лохвицю по банани і апельсини, я спекла торт і зварила лимонад. Іще з вечора ми з Владіком взяли у тьоть Люби 5 гарбузів. І рано взялися їх вирізати. Спершу я була вражена, як це важко і які вони тверді. Але потім зрозуміла що до чого і діло пішло веселіше. Ми з Владіком різали, Вовка бавився з Енеєм і розмальовував зроблений тут же з газети човен. Яся сидів на холодній печі і малював. Ми подумали, що гарбузів малувато - лише 5 на дві великі кімнати, плюс діти наполягали на тому, щоб два винести на поріг. І вирушили з тачкою по селу колядувати ще. Один дала Владікова бабуся, два - наша улюблена баба Катя. По дорозі назад побачили двір, де зараз ніхто не живе, а там сарай низенький, густо покритий пишним таким зеленим мохом. Набрали того моху півтачки і порозкладали між гарбузів на підвіконнях. До стін поприбивала ткані полотна, щоб якось створити враження мінімального затишку. Ну і що, ну і все. Кажу: хто хоче ще попрацювати, приходить на 5, хто одразу на свято - на 6. Вгадайте, коли прийшли?

Ті самі, зі спалахом. А що, фоток мало)

Протягнули двома продовжувачами життєдайне світло від сусіда. 40 метрів дроту, і проектор, ноут, настольна лампа підключені. Позапалювали свічки, гасову лампу, застелили підлогу утеплювачем і килимами, розставили солодощі.

Включила слайдшоу з фоток літніх наших. Малі прийшли з мамами, то вони хоч побачили, чим ми все літо займалися. Розказала їм про походження свята і розказала казку про скарби в скрині. Ось цю. Слухали з напругою, уважно. Дуже вкінці всміхалися.

І включила кіно. Корпорацію монстрів - ніби і в тему, і досить добре. Але. Діти поїли, їх розпирало від енергії, і сидіти було несила. То я десь на середині виключила. Навіщо мучитись. Почали грати в ігри, і я здивувалася, що моя кума (пам`ятаєте ту історію, правда?) грала з нами з неймовірним азартом. І в хованки, і в хороводи із забиранням стільців(під шумок усі вивчили пісеньку roses, roses, pockets full of poses), і в струмочок. Наташка Сергієва була нарозхват. Біда була з музикою. Хеловінська була нудна, та, що я скачала. Хотіли чогось динамічного, щоб порухатись. Але в ноуті нічого такого не було. Самі лише саундтреки до фільмів, воно не годиться. Ех. А плеєр я не брала з дому.

І тут діти потомилися і почали просити кіно ггг. Але було вже досить пізно, то я не включала. Якось іншим разом додивимось. Завантажили техніку на тачку, позабирали-поскручували продовжувачі (я скручувала, Еней світив мені ліхтариком) і порозходились по домах.

Обіцяли завтра прийти, щоб поприбирати.

Фотоапарат зробив кілька фото зі спалахом і здох. Пора купувати нову батарею.

Чоловікові обрізала голову раз

Хліба й видовищ))

Чоловікові обрізала голову два

поїздка надихнула на розвиток

Тому я підписалася вивчати німецьку (бо скільки вже можна, пора нарешті нормально вивчити) через duolingo.com. Поки що дуже подобається. Вимоглива програма, я б сказала, але і досить зрозуміла.

Плюс повернулася до курсери - записалася на основи гітари, замовила струни (в моєї гітари однієї бракує).

Introduction to Guitar 
by Thaddeus Hogarth 

Завтра вже нарешті вирушаємо додому. Там Орест зробив гарячу воду - о чудо! А ж не віриться, що всім цим чайникам-тазикам прийшов кінець. 

Веземо додому торбу іграшок, одягу і взуття. 

Сьогодні немає історій, які хотілося б розказати, але повні груди натхнення. На життя, на музику, на кіно, на взаємодію.