Овеча ферма

Сьогодні їздили по вівці. Вирішили окрім наших білих завести ще й Романівських. Начиталися, що у них і приплід більший (не одне-два, а три-чотири), і на смак кращі, і менш вибагливі.

Поїхали в десь таке саме по глухості село, як оце наша Христанівка. Тільки дороги у них ще більш вбиті і до райцентру подалі. Але теж краса й простори. Яруги, пагорби, ріка, ліс, поля навколо села. Все, як має бути. Старий Хутір називається, Лохвицького району. Від нас - 40 км в бік Гадяча.

Враження від поїздки просто неочікувано чудові. Порівняно з білими, яких ми бачили, ці романівки просто інтелектуалки. Стоїть отака отара, очима лупає

і тут бабуся підкликає: "Розочка, Розочка!" і одна так несміливо виходить і йде до неї. А тоді вона ще: "Чорнушка, Чорнушка!" - і уже друга йде слідом за Розочкою.

Ось вони, біля воріт

Дуже мирні істоти з розумними очима, схожі на кіз. І кличуть їх "козя-козя-козя" (значно більш мило і зручно для вимовляння, ніж звичне мені "на-на", яке при десятикратному повторі неминуче перетворюється на "нах-нах"). Знааачно м'якші на дотик, ніж білі. І бувають коротковухі, дуже смішні. Нам пообіцяли з наступного окоту залишити коротковухого баранчика (зараз немає, бо усіх новонароджених баранців перетворюють на валухів, якщо ви розумієте, про що я).

Мене вразило те, що вони такі мирні і спокійні. І я не знаю, чи це особливість породи цих овечок, чи це завдяки людяному догляду. Хазяї дуже зворушливі, врівноважені і уважні. Знають, де чиї діти, кожну розрізняють за характером, іменем і здоров'ям потомства.

Загін чистий і доглянутий, міцний сарай з пластиковими вікнами. На перший погляд все організовано розумно і добротно. Треба би взяти за приклад. На майбутнє. Бо поки не плануємо під них щось будувати, лише розширимо загорожу біля того сараю, що вже є.

Енею сподобалося з ними спілкуватися. Гладити, обіймати, тримати на руках.

Ну і ганяти, зовсім трішки :)

Купили дві юні ярочки, за однією довелося там же попобігати лісами-ярами разом з хазяїном. Ох же ці вівцеродео.

Поки важили другу, перша намагалася вибити скло в машині. Їй не вдалося, на щастя. Коли їх в багажнику стало двоє, то заспокоїлися і доїхали без пригод. Попередній хазяїн наполягав на тому, щоб ні в якому випадку не зв'язувати, бо істоти вразливі і може бути розрив серця від переляку.

Радив годувати лише вівсом, буряками і сіном, у кількості згідно з нормами. "Бо як поставити, то буде їсти, поки не здохне".

Це було значно цікавіше, ніж зоопарк і я тепер трішки маю уявлення, як могла б виглядати вівцетерапія. Головне, щоб вони були ручними. Плануємо в сезон їх пасти двічі на день по дві години.

І дуже мрію про те, що будемо їх доїти. Орест обіцяє днями зробити доїльний станок для кіз та овець. Я собі сміюсь, що це прекрасний подарунок від чоловіка на мою 30-ку ггг.

Звершилось

Я чекала цього дня, щоб не збрехать, більше року так точно.

І після всіх довідок, дозволів і нагадувань нам сьогодні підключили світло у порожній хаті.

Ось вона ще без

Ось такий процес

І ось вона уже!

Оскільки в мене з цією хатою пов'язано багато мрій, ідей та творчого ресурсу більш ніж однієї людини, це велика подія. Тепер можна рухатися далі у значно веселішому темпі. Чекайте на оновлення та поступове розкривання карт. Можу лише сказати: дивіться, оце мій трамплін у майбутнє, хехе.

І про наші справи в двох словах.

Оскільки уже довгенько триває мальовнича зима, ми нею щиро насолоджуємось. Щодня чесно ходимо ловити вітамін Д.

У мене на клавіатурі сказилася кнопка жжжж і писати дужжжжжжжже важжко. Тому поки не буду. Нервова система як лампочок новорічних гірлянда.

Покажу картинок трохи.

Наше місце

Постійний супутник

Випав сніжок

Щось писати зовсім не хочеться, ось просто картинки

Двір наш на пам'ять

Едельвейсж, здрасті

Капуста грюнкольн засніжена

Попорався

Готово!

Добуває щавель (добув)

Качка без голови ггг

Пес

Марсіанські хроніки

Мені не набридло милуватись, ага

Я!

Два бідони, два відра

Пузо відриває від землі льогко!

Фотографії вертепу (з телефона)

Поставила здуру проти сонця

Всі нахмурилисяж

Фініта ля комедіа

Підрахуй!

Про подарунки

А мені за останні пару днів прийшло трохи подарунків від різних людей. І не можу не поділитися.

Найголовніше - взули останнє босе дитя, а разом з ним і сестру його, і навіть маму. Ось такий пакуночок прийшов від друзів з Полтави. Таке добротне, тепле і міцне взуття. Дякую, Оленко!

І разом із ним, але уже з Києва приїхала одна маленька, але дуже важлива штучка, яка покращить картинки в цьому блозі. Це - батарейка у фотоапарат! Він знову ожив, і це додає оптимізму. Наталко, дякую! 

От це я називаю конструктивною критикою))) Не просто спитала, чого ж такі фотографії погані, а дуже оперативно вирішила проблему!

Тому я змогла гарно сфотографувати оцю пташечку, яка прилетіла сьогодні з далекої Фінляндії. Машка, ;)

І ще шматочок львівського Різдва. 

Поселила їх на нашу ялинку. Гарно і приємно.

А ще сьогодні приїхали довгоочікувані гості і привезли ще одну теплу пару дитячого взуття! Тепер в одного чудового хлопця аж дві пари. І я за нього рада.

Ви бачите різницю в якості фото? ;)

Пригощали гостей наколядованими яблуками

Хотіли сьогодні поводити наш вертеп Васильками, але нічого не вийшло. Під ногами слизьке місиво по коліна, поки це крапка. Хай наступного року буде краще. 

Зараз окремим постом повішу фотографії з другого дня колядування.

той день

Я страшно, значить, хвилювалася перед нашими колядуваннями. Опівночі доліплювала картонну косу на ручку від старої обламаної швабри, прийняла вольове рішення не прасувати плащі. Ніби все готово, ні про що не забула.

Але. Але.

Забула злегка за тими типу давніми традиціями, що живемо-то в суспільстві медіаспектаклю. І не зарядила телефон. Тому жодної, щодної фотки цієї краси!!! (спакуха, ще завтра йдем. все буде!)

Все вийшло просто чудово, і всі учасники хочуть продовження. Хоч рано термометр показав -24, діти насторожено і напівагресивно сказали в трубку своє переконливе "і шо?". Шо-шо, йдем.

Почали, як і планували, від баби Каті. І це був гарний старт. Образи по стінах, мільйон вишиваних рушників, гігантські вишиті подушки, старі фотографії під склом. І господиня, як завжди, радісна, із талантом вчасно сказати "ого-го" і "еге-гей", що наповнює чимось теплим і пахучим отам, де треба, під ложечкою. Не знаю, як малі, а я розтанула і розслабилася. І водночас така сила прийшла! Байдуже, що мороз. Головне - сонце і свято, яке ми за собою носимо.

А потім від хати до хати ми тик-мик. А люди поховалися. І світло горить, і хата відкрита, і пси брешуть. Ми співаємо і дзвіночки наші дзвенять, і шибки їхні. А тихо, а не йде ніхто. Апофігеєм апофеозу був заїжджий син одної хазяйки (не будем показувати пальцями, ага), який на колядку і питання, чи можна заколядувати, тупо глянув, плюнув і затягнувся смачно димом.

Одним словом, там, де я думала, що точно пустять і отримають задоволення, не впустили. Але були й інші, були такі, що з усіх сил трималися, щоб не розплакатися, були люди, спершу скептичні, а потім усміхнені і повні свята. Були спантеличені, були запалені бажанням відлити нам з бутля, тільки ви почекайте.

І був повний величезний пакет солодощів, який Вовка уже не міг тягнути, і мусив Орест виручати.

Як стали в нашму "штабі" рахувати гроші, одне янгольське створіння сказало, що ніколи в житті стільки грошей в руках не тримало. Ви б це бачили! Обступили напружено стіл і рахують. На купи скаладать. І дихають, дихають животами!

Завтра підем туди, куди не дійшли сьогодні. Ще півсела попереду.

аж бігом

До Різдва лишилося зовсім мало часу, у нас ще купа всього не зроблено, йолки-палки. Я про вертеп. Сьогодні нарешті зібралися (аж двічі) і почали робити накидки. Для малих будуть кругленькі і гарні, для старших накидки будуть по типу "занавіски" (я не дуже кравчиня, викрійки подивилася в неті тільки сьогодні, тому виявилось, що тканину як купила не дуже правильно). Вийдуть тому малі плащі і великі обрізки. Це все досвід.

Оскільки в мене нема міліметрового паперу і взагалі ніякого великого паперу, я подумала, що скільки там тої науки, намалюєм викрійку на тканині одразу, і баста. Ну але, ясне діло, нічого у нас так не виходило, тканина розтягувалася, лінії розповзалися і з'їжджали. Тому таки вирішили робити нормально, як книжка пише. "Голь на видумкі хітра", і діти зліпили докупи скількись там листів а4, і вийшло велике полотно. І від того вже танцювали.

Ось історія в картинках

Прикріплює булавками до тканини

Запрасовує краї

Сім раз поміряв, пора відрізать

Обметує краї

Вечірня сесія. Вова вчить решту

Обметує край, хлопці зацінили конструктор

І ще у нас же зірка не дороблена. Станом на сьогодні вона була добротно так обклеєна газетами. Оскільки мені не сподобався процес шпаклювання попереднього разу, і плюс до того шпаклівка довго сохне, а часу в нас мало, вирішили робити без неї. Покрили газети білим акрилом для фасадних робіт. Зранку один бік, ввечері інший. Завтра Альона розмалює, вже придумала як (тим дітям одне синьо-жовте в голові ггг). Ну, прийнаймні, такий план. 

Ціни просто шалені. Поїхав Орест сьогодні в Лохвицю, купив фарбу, лак, шпаклівку і фольгу (для мечів і корон), і лишив близько 200 грн. Ух ти ж йолки-палки. Я себе заспокоюю, що це лише перший раз так дорого, а потім у нас фактично буде готовий реквізит, який можна буде потроху вдосконалювати. А ще тканини, банка зіпсованої шпаклівки, будівельна піна, і це ще не все, думаю. Ще ангели з чортами не роблені (коли? як?). Ні-ні, я не панікую. Але хвилююсь. В неділю домовились про генеральну репетицію. А до неділі - хто може, той приходить і робить.

А на Різдво у нас будуть гості, які обіцяли привезти чобітки для останнього невзутого. Ура!