Оце недавно був рік, як ми переїхали з Києва в Христанівку. Думали поїхати з місцевими друзями на річку, але погода була так-собі, тому день пройшов непомітно. Того року була нещадна спека, а цього року дощ. 11 червня.
Ну, як все було.
Минулого року ми в город навіть не заповзали, і в голові не було, щоб щось там сапать-збирать. Можливо, тому, що пропустили всезагальний посадочний ажіотаж - в червні не садять, в червні вже полють. А це таке непривабливе і геть не заразне заняття, коли дивитися зі сторони. Ми були дачники-курортники. По двору ходило три гуся, у диких заростях кропиви, лободи і щириці, а ми собі посміхалися і у вус не дули. Я багато гуляла з дітьми, зі своїм і з купою чужих. З ранку до ночі, з перервою на сон.
Городиною нас пригощали батьки цих дітей, та і просто сусіди. У нас було вдосталь кабачків, динь, молодої картоплі, помідорів, трохи менше - огірків і зелені.
Осінь пройшла швидко, я тепер так сходу і не скажу, як воно, в селі восени. Просто перехід від літа до зими.
А зима була хоч і недовга, але я б сказала, що нуднувата. Малий світловий день і відсутність ліхтарів і громадського простору освітленого в селі, звичайно, не додає настрою. І по гостям лінь ходити, і в хаті нудно сидіти. Трохи каталися на санках з гірок (нечасто), більше - гуляли по лісу і до ріки. Там під льодом бачили підводний світ. Рятували щотижневі зустрічі "переселенців". І тьотя Люба, яка в обід іноді підгодовувала гречаним супом.
А прийшла весна і знов закипіло життя. А весна прийшла ще в лютому. Тягати з лісу підсніжники, чекати тюльпанів, міряти город, скуповувати насіння - це крутяк. Це страшний азарт і кайф. Перечитали купу сайтів і книжок про землеробство, намірялися огого скільки втілити. І потроху почали втілювати.
Якась нудота виходить, а не підсумковий пост.
Ну але головне я що скажу. В холодний період більше хочеться з'їздити в місто "на культурку". Влітку ідея валити в Київ і в голову не приходить. Але три-п'ять днів розваг, і страшенно хочеться назад в село. За ці наїзди в Київ я встигла більше зробити і побачити, ніж за життя в столиці. Бо є якийсь такий здоровий голод на це все. Менше ліні і відчуття "та воно завжди ж щось відбувається, я ще встигну".
А оце як почну потроху втілювати свою супермегаідею, для якої місце вже ніби є, то життя завирує і тут, я так сподіваюсь.
Поки геть собі не уявляю, як воно буде з новим малюком. Як налагодиться побут, як збиратимемо врожаї, коли виберемось в Київ. Нічого не знаю.
Одним словом, назад не обертаємось, а дивимось із оптимізмом вперед. Потроху вчимося планувати на місяці-роки вперед. Це цікава сільська наука.
пʼятниця, 13 червня 2014 р.
нема сил писать пост
Але картиночку повішу.
Сьогодні вперше їли свою власну молоду картоплю. Це надихає. Зробила до неї салат "із всього підряд". Шпинат, салат, дайкон, зелена цибуля, петрушка, кріп. Усе з грядки. Заправила оливковою олією (сметани мало виявилось) і покрапала лимоном.
І ще казала чоловікові, що після такого хочеться писати пости.
Але уви і ах.
Сьогодні вперше їли свою власну молоду картоплю. Це надихає. Зробила до неї салат "із всього підряд". Шпинат, салат, дайкон, зелена цибуля, петрушка, кріп. Усе з грядки. Заправила оливковою олією (сметани мало виявилось) і покрапала лимоном.
 |
| Ага, мам, я таки помила плиту! |
І ще казала чоловікові, що після такого хочеться писати пости.
Але уви і ах.
неділя, 8 червня 2014 р.
приїжджайте допомагати!
Малюк сьогодні приніс жменю спілої смородини. Я глип на кущ - а вона там вся чорна.
Ходила мамі показувати наш садок, а там уже на 4 деревах спілі вишні.
Це я до чого.
Батьки купили собі поряд з нами хатинку, і почали доводити її до ума. Там вже є двоспальне ліжко, односпальне ліжко, шафки, тумбочки, є світло практично у всіх кімнатах (дороблять проводку буквально одразу після свят). Туалет у дворі. Криниця.
Поживати будуть наїздами, але навряд дуже частими, на жаль.
І тому ми ласкаво просимо приїжджати на лікувально-оздоровчі трудотури в Христанівку.
Тут є мільйон видів робіт, і ви завжди зможете вибрати собі щось до душі. Ось неповний перелік варіантів:
- збирати ягоди (наразі це смородина, вишня, полуниця, от-от буде аґрус)
- збирати і сушити трави на лікувальні і просто смачні чаї
- косити траву, перевертати її, загрібати, щоб було сіно
- реанімувати старі сараї (штукатурка стін сумішшю глина-пісок-солома)
- чистити двори від диких насаджень, розширюючи простір для відпочинку
- заготовляти дрова на зиму (газ подорожчав, знаєте?), ліс зовсім поряд
- заготовляти для кіз гілки з дерев на зиму (смачні віники)
- поливати город
- боротися з деякими бур'янами, мульчувати грядки, підпушувати землю, косити межі тощо (город безпечний для здоров'я, обробляємо без грама хімії - ні хімічних добрив, ні отрут)
- різати смачну травичку гусям, курям і каченятам, пригощати їх, наливати їм воду
- створювати цікавий простір для дитячої гри. можна тягати з лісу дерев'яний непотріб і робити гойдалки, смуги перешкод, пісочниці, садові скульптури тощо. власні ідеї вітаються, але раптом ви розгублені, в нас уже є з цього приводу деякі думки
- доводити до ладу хату. Штукатурка, фарбування стін, дизайн і реалізація меблів із підручних матеріалів, тощо
- обладнати місце для купання в ріці (тарзанка ще жива, але от місток з драбинкою розвалили в хлам, а без нього сумно).
- робити лавки з підручних матеріалів в мальовничих куточках села
- читати дитині книжку (хехе, моїй дитині)
- прибирати в хаті (хехе, в моїй хаті, раптом виникне такий порив ггг)
Всі запропоновані роботи покращують самопочуття, настрій, ставлення до себе і до світу. Міняють декорації і дають можливість справді якісно медитнуть-колупнуть-копануть. Логіка ж зрозуміла?
Ми вам оце даєм де жить, приймати душ можна в нас, готувати їсти можна в мультиварці (ми дамо покористуватися, якщо ви обережно і з любов'ю), запрошуєм до спільних трапез (типу всі нормальні люди, гнучко підходимо до ситуації і знаходимо зручні усім рішення), влаштовуємо кіноперегляди (у нас є проектор).
Пишіть листи мені на мило troyachka(на)gmail.com, і ми про все домовимось. Можна і треба задавати питання :)
В липні, якщо раптом нічого не зміниться, в нас волонтеритиме цілий місяць хлопець з Гамерички, а якщо пощастить, то й не один. Приєднуйтесь!
Ходила мамі показувати наш садок, а там уже на 4 деревах спілі вишні.
Це я до чого.
Батьки купили собі поряд з нами хатинку, і почали доводити її до ума. Там вже є двоспальне ліжко, односпальне ліжко, шафки, тумбочки, є світло практично у всіх кімнатах (дороблять проводку буквально одразу після свят). Туалет у дворі. Криниця.
Поживати будуть наїздами, але навряд дуже частими, на жаль.
І тому ми ласкаво просимо приїжджати на лікувально-оздоровчі трудотури в Христанівку.
Тут є мільйон видів робіт, і ви завжди зможете вибрати собі щось до душі. Ось неповний перелік варіантів:
- збирати ягоди (наразі це смородина, вишня, полуниця, от-от буде аґрус)
- збирати і сушити трави на лікувальні і просто смачні чаї
- косити траву, перевертати її, загрібати, щоб було сіно
- реанімувати старі сараї (штукатурка стін сумішшю глина-пісок-солома)
- чистити двори від диких насаджень, розширюючи простір для відпочинку
- заготовляти дрова на зиму (газ подорожчав, знаєте?), ліс зовсім поряд
- заготовляти для кіз гілки з дерев на зиму (смачні віники)
- поливати город
- боротися з деякими бур'янами, мульчувати грядки, підпушувати землю, косити межі тощо (город безпечний для здоров'я, обробляємо без грама хімії - ні хімічних добрив, ні отрут)
- різати смачну травичку гусям, курям і каченятам, пригощати їх, наливати їм воду
- створювати цікавий простір для дитячої гри. можна тягати з лісу дерев'яний непотріб і робити гойдалки, смуги перешкод, пісочниці, садові скульптури тощо. власні ідеї вітаються, але раптом ви розгублені, в нас уже є з цього приводу деякі думки
- доводити до ладу хату. Штукатурка, фарбування стін, дизайн і реалізація меблів із підручних матеріалів, тощо
- обладнати місце для купання в ріці (тарзанка ще жива, але от місток з драбинкою розвалили в хлам, а без нього сумно).
- робити лавки з підручних матеріалів в мальовничих куточках села
- читати дитині книжку (хехе, моїй дитині)
- прибирати в хаті (хехе, в моїй хаті, раптом виникне такий порив ггг)
Ми вам оце даєм де жить, приймати душ можна в нас, готувати їсти можна в мультиварці (ми дамо покористуватися, якщо ви обережно і з любов'ю), запрошуєм до спільних трапез (типу всі нормальні люди, гнучко підходимо до ситуації і знаходимо зручні усім рішення), влаштовуємо кіноперегляди (у нас є проектор).
Пишіть листи мені на мило troyachka(на)gmail.com, і ми про все домовимось. Можна і треба задавати питання :)
В липні, якщо раптом нічого не зміниться, в нас волонтеритиме цілий місяць хлопець з Гамерички, а якщо пощастить, то й не один. Приєднуйтесь!
середа, 4 червня 2014 р.
город - порятунок для мами
В селі вже всі стогнуть від дощу. Півтора дні було сонячно, а сьогодні знову ливануло. Здавалося б, ну чого стогнати, воно ж добре, що якісно проллє! Але за ці півтора дні всі встигли городи прополоти (після дощу зілля сильно пре в ріст), і от тепер, як підсохне небо, доведеться все заново.
А в мене малий другий день з температурою, і, відповідно, сильно мамозалежний і не дуже життєрадісний. І зі снами казна-що твориться. Підняв в 5 ранку, потім нас зрубило в 9 на годинку, а потім до того ж ввалили разом повноцінний денний сон. Виходило суцільне їсти-спати, і ще нити, не забувати нити.
То коли ввечері хлопці лишили мене в спокої і пішли по молоко, я пробувала видихнути за компом, але інтернет був поганий і діяв на нерви. І в хаті після дощу так душнувато. То я - не повірите - взяла і втекла на город). Сьогодні вкотре стало зрозуміло, що це в мене не тяжка праця, а спосіб відволіктися, побути самій, порухатися. Всі скиглять - типу зілля, срака-банька. А я раденька шо дурненька, втікаю із задоволенням на грядки. Ну але ще, може, я така розслаблена, бо мені не впирається в результат. В межах зілля вище колін? Ну і шо, в мене сьогодні на це немає часу. А у всіх городи як під лінієчку, будякам жодного шансу. Я до такої краси поки не прагну, і завдяки читанню всяких "органістів" не дуже віриться, що оця краса дуже корисна для урожаю. Суцільне поливай-поли-рихли.
А мульчувати - це якийсь неймовірний кайф. Як лялечкам перинки підтикаю. Сьогодні зайнялася огірочками і капустою, тою, що на ближньому городі. Вона ніби повідживала. Це та, на яку я жалілася, що вона мені дружно трупом лягла. Але є одна біда - в неї листки місцями діряві. Бадьорі, але діряві. Думаю, хтось попіджирав. Ніякої живності на листках не видно. Треба буде людей попитати, що це може бути. Щоб шукати, як це побороти.
Але тут я не просто соломою мульчувала. А перше проривала лободу в проходах, і клала її між рослини. І поверх отого мертвого вже зілля сиипала солому. Типу заодно і добриво на наступний рік. Вернула в землю те, що тут же з неї виросло.
Прийшла з городу мокра, як хлющ (працювати доводиться в куртці, бо інакше заїдають комарі), але головою так гарно відпочила. І рада була бачити своїх хлопців, які гоцали по фітболу з дикими вересками. Дитя побачило мене і скомандувало спати. Хехе, а хто ж проти?)) На вечір знов температуру нагнав, бідося, довгенько крутився. Але настрій в принципі ок, розказував, що вовка не боїться, бо прийде тато і його застрелить.
Сусід зробив решту так потрібних мені тичок. Нарешті з ним розрахувалася (зі спільного знайомого брав по дві гривні за штуку, а нам зробив добросусідську знижку). Орест вже погодився завтра їх поставити. І я нарешті попідв'язую всіх, кому це треба. І буду собі мати тички на віки вічні. І ростить дебелячі помідори, от.
Батько сильно хвалить наш охолоджуючий напій із сироватки (сироватка, сіль, кріп). Каже - ресторанна страва. І називає рис басматі "смачною кашею". Це я так пристрілююсь, чим треба в першу чергу в селі гостей пригощати. Експериментую на батькові.
Треба було рятувати три кіло помідорів, і знайома в фейсбучіку підказала, як робити "полуничне смузі". Додати м'яти, цукру, і збити блендером. Вийшло густе і смачне. Але пити важко, бо густе. І, хоч смачне, аж надто ситне. То я те, що ми одразу не випили, залила в судок і - в морозилку. Буде охолоджуючий ам-ам-ням-ням. Типу таке морозивко. Не за зиму, а просто їсти в спеку. І гостей пригощати.
В неділю обов'язково треба буде купити мішок цукру. Сезон заготівель уже на носі.
А в мене малий другий день з температурою, і, відповідно, сильно мамозалежний і не дуже життєрадісний. І зі снами казна-що твориться. Підняв в 5 ранку, потім нас зрубило в 9 на годинку, а потім до того ж ввалили разом повноцінний денний сон. Виходило суцільне їсти-спати, і ще нити, не забувати нити.
То коли ввечері хлопці лишили мене в спокої і пішли по молоко, я пробувала видихнути за компом, але інтернет був поганий і діяв на нерви. І в хаті після дощу так душнувато. То я - не повірите - взяла і втекла на город). Сьогодні вкотре стало зрозуміло, що це в мене не тяжка праця, а спосіб відволіктися, побути самій, порухатися. Всі скиглять - типу зілля, срака-банька. А я раденька шо дурненька, втікаю із задоволенням на грядки. Ну але ще, може, я така розслаблена, бо мені не впирається в результат. В межах зілля вище колін? Ну і шо, в мене сьогодні на це немає часу. А у всіх городи як під лінієчку, будякам жодного шансу. Я до такої краси поки не прагну, і завдяки читанню всяких "органістів" не дуже віриться, що оця краса дуже корисна для урожаю. Суцільне поливай-поли-рихли.
А мульчувати - це якийсь неймовірний кайф. Як лялечкам перинки підтикаю. Сьогодні зайнялася огірочками і капустою, тою, що на ближньому городі. Вона ніби повідживала. Це та, на яку я жалілася, що вона мені дружно трупом лягла. Але є одна біда - в неї листки місцями діряві. Бадьорі, але діряві. Думаю, хтось попіджирав. Ніякої живності на листках не видно. Треба буде людей попитати, що це може бути. Щоб шукати, як це побороти.
Але тут я не просто соломою мульчувала. А перше проривала лободу в проходах, і клала її між рослини. І поверх отого мертвого вже зілля сиипала солому. Типу заодно і добриво на наступний рік. Вернула в землю те, що тут же з неї виросло.
Прийшла з городу мокра, як хлющ (працювати доводиться в куртці, бо інакше заїдають комарі), але головою так гарно відпочила. І рада була бачити своїх хлопців, які гоцали по фітболу з дикими вересками. Дитя побачило мене і скомандувало спати. Хехе, а хто ж проти?)) На вечір знов температуру нагнав, бідося, довгенько крутився. Але настрій в принципі ок, розказував, що вовка не боїться, бо прийде тато і його застрелить.
Сусід зробив решту так потрібних мені тичок. Нарешті з ним розрахувалася (зі спільного знайомого брав по дві гривні за штуку, а нам зробив добросусідську знижку). Орест вже погодився завтра їх поставити. І я нарешті попідв'язую всіх, кому це треба. І буду собі мати тички на віки вічні. І ростить дебелячі помідори, от.
Батько сильно хвалить наш охолоджуючий напій із сироватки (сироватка, сіль, кріп). Каже - ресторанна страва. І називає рис басматі "смачною кашею". Це я так пристрілююсь, чим треба в першу чергу в селі гостей пригощати. Експериментую на батькові.
Треба було рятувати три кіло помідорів, і знайома в фейсбучіку підказала, як робити "полуничне смузі". Додати м'яти, цукру, і збити блендером. Вийшло густе і смачне. Але пити важко, бо густе. І, хоч смачне, аж надто ситне. То я те, що ми одразу не випили, залила в судок і - в морозилку. Буде охолоджуючий ам-ам-ням-ням. Типу таке морозивко. Не за зиму, а просто їсти в спеку. І гостей пригощати.
В неділю обов'язково треба буде купити мішок цукру. Сезон заготівель уже на носі.
вівторок, 3 червня 2014 р.
привіт, літо!
Ніби-то календар це така умовність, він нечутливий до нюансів кожного окремого року. Ну, біжать дати-циферки, та й хай собі.
Але от прийшов червень, і зненацька - червоні полуниці, черешні, навіть деякі вишні! Сиджу оце попиваю сік, який Орест зробив у соковарці з сусідської черешні. Ам-ам-ням-ням, як каже Енейчик.
Зараз у нас гостює мій батько, потроху обладнує сусідній будинок під "гостьові" потреби. Сьогодні поставили ліжка, ніяк не можемо зрозуміти, куди краще ставити шафу. Нехай мама приїжджає і розбирається.
Поки в хаті нікого нема, батько підгаздовує в своєму дворі, я влізла пописати бложик. Це якась така нова мода, сідати з бажанням пописати, не знаючи наперед, про що.
То я співатиму своєї, традиційної.
З п'ятниці лили дощі, земля гарно зволожилася. А сьогодні вже сонячно, то видно, що буде репатись. І так боляче на ці тріщини дивитися, що я бігом замульчувала, поки мокре, ще частину своєї городини соломою.
Попідкидала в тих місцях, де добряче просіла попередня. Плюс позагортала капусту (мама з Києва передала свою розсаду, яку я висаджувала ще в суботу). І замульчувала практично всі перці. Гарна рослина - перці. Листочки виблискують, такі бадьорі рослинки. І жука вони не цікавлять. Здається, з тих, що висадила, жоден (поки що) не пропав.
Але городнє діло дня сьогодні - турбота-порятунок помідорів де Барао. Ніяк не доставим нормально ті тички під них, пару кущів тупо потоком дощу змило-затягнуло під шар землі. Нічого дивного, вони вже ж аж стеляться. Буря частину тичок повиривала, добре, що я перед бурею не встигла їх попідв'язувати. А то було б по помідорах.
Ну і ще на місце полеглих товаришів треба повисаджувати мамину розсаду помідорів. Бо вона довгенько чекала пересадки. Боюсь, чи не надто довго. Тож буде сьогодні сімейний десант на другий город.
Спекла сьогодні запіканку із сиру власного виробництва, бо "сирим" його їсти чогось ніхто не хотів цього разу. Я, як завжди, забульбенила її в мультиварку на годину "випічки", але цього разу вийшло так, що геть за неї забула, і вона дві години простояла на "підігріві". І вийшло дуже класно! Вона гарно тримається купи, трішки сухіша, ніж зазвичай, але це саме те, що треба. Налетіли і змели майже всю, трішки батькові лишили спробувати (щось довго його нема). Мені аж самій сподобалось).
А ще сьогодні влаштували нарешті зранку батькові екскурсію нашими христанівськими краєвидами. Якось так вийшло, що він далі двора нічого й не бачив. І, здається, він був вражений. Дзвонив і мамі розказував, що тут ТАКЕ! (Може, потім скинемо з його телефона фотки собі, і я вам покажу). Як спустилися машиною до ріки, налетіла повна машина бомків (гедзів, оводів, як вам більше подобається). Так просто й не повиганяєш. А виходиш з машини - все гараз, ну, зрідка щось підлетить. Видно, вони теж люблять траспорт - частину ми таки привезли в село.
Таке дурне, але я похвалюсь. Купила в неділю собі нарешті скатертину на кухонний стіл, і не думала, що вона приноситиме мені стільки радості. Вдало підібрався візерунок, здається, і тепер кожного разу я на неї глип - і така приємність всередині розливається. І така, знаєте, звичайнісінька скатертина з базару, за 20 грн/метр. Без хитрих схем замовлення з Києва чи звідки.
А ще згадала, що основний охолоджуючий напій в нас сьогодні - підсолена сироватка з кропом в холодильнику. Згадала про неї і думаю, що треба закінчувати з писанням і пригоститися.
І сідати відписувати на листи наших волонтерів - уже другий проситься, теж з Амерички. Ура-ура-ура. Будуть люди! І ще на наступний тиждень дуже класна одна україночка обіцяє заїхати в гості з думкою про бодай тимчасовий дауншифтінг. Приємно мати хороші перспективи, знаєте?
____________________________________________
Дописую ввечері по результатах дня. Бо в обід не встигла запостити посилання на фб, ви й не читали нічого досі.
То я досадила мамині де Барао, лишилися тільки "лагідні" та "іскорки". Посадила і одразу замульчувала. В лунки воду не лила, земля і так досить мокра. Поки досаджувала останні, перші встигли похнюпитись. Нехай ростуть!
Орест поставив усі тички, що були. А було 44 штуки. Сьогодні порахувала, що треба ще 46. Завтра піду замовляти, я ще, йолки-палки, і за попередні не розрахувалась. Що не зніму готівку, вона з кишень розповзеться, і не доношу.
Викинула на грядки сьогодні 8 мішків соломи, і набила ще 9 - завтра мульчуватиму, сподіваюсь. Там ще ми не встигли згребти вчасно траву, що Орест перед дощами скосив, то вона знизу почорніла. Нею теж можна укутувати, тільки треба ж не забути граблі взяти, щоб на місце завезти. Бо кози таке точно їсти не будуть.
Сьогодні ще зробила радість каченятам - після тижневої чи якої там перерви нарешті знов нарізала їм салату з кропиви-молочаю. Бо я так бачу, що те зілля, що я закидала протягом дня, вони тільки топчуть. Треба таки різати, не лінуватися. Деякі каченята почали вбиратися в пір'я, вже видно, що буде з десяток таких класичних коричневих качечок. Парочка білих, парочка чорних. Цікаво, якими будуть ті, що темні і з білими шиями.
Я оце пишу, і час від час підстрибую від несподіванки. Це нагадує про себе риба зі ставка. Баба Тамара віддала, бо її пастухи-рибаки щодня приносять, а вона вже задовбалася чистити. Щось я на вечір налишала собі купу справ, а сама знову тут засіла. Добраніч! Піду ггг "поратись".
Але от прийшов червень, і зненацька - червоні полуниці, черешні, навіть деякі вишні! Сиджу оце попиваю сік, який Орест зробив у соковарці з сусідської черешні. Ам-ам-ням-ням, як каже Енейчик.
Зараз у нас гостює мій батько, потроху обладнує сусідній будинок під "гостьові" потреби. Сьогодні поставили ліжка, ніяк не можемо зрозуміти, куди краще ставити шафу. Нехай мама приїжджає і розбирається.
Поки в хаті нікого нема, батько підгаздовує в своєму дворі, я влізла пописати бложик. Це якась така нова мода, сідати з бажанням пописати, не знаючи наперед, про що.
То я співатиму своєї, традиційної.
З п'ятниці лили дощі, земля гарно зволожилася. А сьогодні вже сонячно, то видно, що буде репатись. І так боляче на ці тріщини дивитися, що я бігом замульчувала, поки мокре, ще частину своєї городини соломою.
Попідкидала в тих місцях, де добряче просіла попередня. Плюс позагортала капусту (мама з Києва передала свою розсаду, яку я висаджувала ще в суботу). І замульчувала практично всі перці. Гарна рослина - перці. Листочки виблискують, такі бадьорі рослинки. І жука вони не цікавлять. Здається, з тих, що висадила, жоден (поки що) не пропав.
Але городнє діло дня сьогодні - турбота-порятунок помідорів де Барао. Ніяк не доставим нормально ті тички під них, пару кущів тупо потоком дощу змило-затягнуло під шар землі. Нічого дивного, вони вже ж аж стеляться. Буря частину тичок повиривала, добре, що я перед бурею не встигла їх попідв'язувати. А то було б по помідорах.
Ну і ще на місце полеглих товаришів треба повисаджувати мамину розсаду помідорів. Бо вона довгенько чекала пересадки. Боюсь, чи не надто довго. Тож буде сьогодні сімейний десант на другий город.
Спекла сьогодні запіканку із сиру власного виробництва, бо "сирим" його їсти чогось ніхто не хотів цього разу. Я, як завжди, забульбенила її в мультиварку на годину "випічки", але цього разу вийшло так, що геть за неї забула, і вона дві години простояла на "підігріві". І вийшло дуже класно! Вона гарно тримається купи, трішки сухіша, ніж зазвичай, але це саме те, що треба. Налетіли і змели майже всю, трішки батькові лишили спробувати (щось довго його нема). Мені аж самій сподобалось).
А ще сьогодні влаштували нарешті зранку батькові екскурсію нашими христанівськими краєвидами. Якось так вийшло, що він далі двора нічого й не бачив. І, здається, він був вражений. Дзвонив і мамі розказував, що тут ТАКЕ! (Може, потім скинемо з його телефона фотки собі, і я вам покажу). Як спустилися машиною до ріки, налетіла повна машина бомків (гедзів, оводів, як вам більше подобається). Так просто й не повиганяєш. А виходиш з машини - все гараз, ну, зрідка щось підлетить. Видно, вони теж люблять траспорт - частину ми таки привезли в село.
Таке дурне, але я похвалюсь. Купила в неділю собі нарешті скатертину на кухонний стіл, і не думала, що вона приноситиме мені стільки радості. Вдало підібрався візерунок, здається, і тепер кожного разу я на неї глип - і така приємність всередині розливається. І така, знаєте, звичайнісінька скатертина з базару, за 20 грн/метр. Без хитрих схем замовлення з Києва чи звідки.
А ще згадала, що основний охолоджуючий напій в нас сьогодні - підсолена сироватка з кропом в холодильнику. Згадала про неї і думаю, що треба закінчувати з писанням і пригоститися.
І сідати відписувати на листи наших волонтерів - уже другий проситься, теж з Амерички. Ура-ура-ура. Будуть люди! І ще на наступний тиждень дуже класна одна україночка обіцяє заїхати в гості з думкою про бодай тимчасовий дауншифтінг. Приємно мати хороші перспективи, знаєте?
____________________________________________
Дописую ввечері по результатах дня. Бо в обід не встигла запостити посилання на фб, ви й не читали нічого досі.
То я досадила мамині де Барао, лишилися тільки "лагідні" та "іскорки". Посадила і одразу замульчувала. В лунки воду не лила, земля і так досить мокра. Поки досаджувала останні, перші встигли похнюпитись. Нехай ростуть!
Орест поставив усі тички, що були. А було 44 штуки. Сьогодні порахувала, що треба ще 46. Завтра піду замовляти, я ще, йолки-палки, і за попередні не розрахувалась. Що не зніму готівку, вона з кишень розповзеться, і не доношу.
Викинула на грядки сьогодні 8 мішків соломи, і набила ще 9 - завтра мульчуватиму, сподіваюсь. Там ще ми не встигли згребти вчасно траву, що Орест перед дощами скосив, то вона знизу почорніла. Нею теж можна укутувати, тільки треба ж не забути граблі взяти, щоб на місце завезти. Бо кози таке точно їсти не будуть.
Сьогодні ще зробила радість каченятам - після тижневої чи якої там перерви нарешті знов нарізала їм салату з кропиви-молочаю. Бо я так бачу, що те зілля, що я закидала протягом дня, вони тільки топчуть. Треба таки різати, не лінуватися. Деякі каченята почали вбиратися в пір'я, вже видно, що буде з десяток таких класичних коричневих качечок. Парочка білих, парочка чорних. Цікаво, якими будуть ті, що темні і з білими шиями.
Я оце пишу, і час від час підстрибую від несподіванки. Це нагадує про себе риба зі ставка. Баба Тамара віддала, бо її пастухи-рибаки щодня приносять, а вона вже задовбалася чистити. Щось я на вечір налишала собі купу справ, а сама знову тут засіла. Добраніч! Піду ггг "поратись".
пʼятниця, 30 травня 2014 р.
А Енею лист прийшов
Спершу думала, що це ми загнались зі своїм господарством і городами, геть нема коли гуляти. Але сьогодні вже вольовим зусиллям вирішила себе змусити і зробити малюку приємне. Він так просив "дітей".
І що по факту вийшло? І зовсім я не змогла гуляти. Напустила всю гвардію у двір (можна сказати навіть, заманила) і... влізла в свої клумби. Бо там явно змагаються лобода зі щирицею, як тут кажуть, такі дебелячі повиростали, що за ними нічого й не видно. Діти и тамсамі по собі, а я сама по собі. Це, видно, в мене такий енергозберігаючий відчужений режим включився. Садова йога. Медитнуть-колупнуть.
І поки вони там ламали подарунки, робили болото під порогом і вели бої за гірку, я гарненько так встигла прополоти дві свої головні клумби. Частково замульчувала тією ж лободою, частково наново засіяла квітами. Валила вже все підряд. Зрозуміла, що продумані за кольорами-розмірами квітники це поки не мій рівень. Сипнула в купу портулак, цинерарію, натикала декоративного соняшника. В іншу висипала три пакети чорнобривців. Там серед лободи знайшла чорнобривці, що Орест ще з Максимом сіяв у березні. Один навіть вже цвіте.
Подумала, що цього року робимо акцент не на красу, а на збір насіння. Бо кількість насінин в пакетику за 2 гривні просто вражає. З однієї квітки роблять десь три пакетики, здається. І коли назбираєм так добру торбу насіння, наступного року гарненько так насіємо поміж картоплю. Щось таке Орест вичитав, що запах чорнобривців не до вподоби друзям-колорадам.
До речі, про жуків. Сьогодні на картоплі вилупилися червоні личинки. Чоловік взяв і доблесно покропив її Актофітом (не отрута, а бактерія, від якої жуки маються розладом травлення і забувають як їсти). І що ви думаєте? У нас є нова прикмета! Якщо полить картоплю Актофітом, який змивається на раз, за пару годин як загримить, як ливане! Лишається марно сподіватися, що тих жуків тупо змиє водою ггг.
Потім у дворі намалювався Орест, і я забігла на город (відчужилася ще більш якісно). Там прополола нарешті свої малюки-бурячки і огірки, а ще ледь знайшла в зіллі 6 кущів надранніх помідорів, які вижили після заморозків, і в підгортальному пориві насмерть знесла один плоскорізом. Як не вмер Данило, то галушкою вдавило.
Приїхала кума і привезла від свекрухи величезний кульок черешень. Нажерлися, здається, всі, від пуза. Оце я називаю відкрили сезон. Не скромну жменьку, а так по-дорослому, скільки лізе. На ніч ще догналися полуницями в сметані. Повечеряли :)
Діти уже в повний ріст обжирають шовковицю, і байдуже, що вона ще зелена (якщо про кольори говорити, то червона). Тобто за тиждень уже можна буде взятися за неї по-справжньому, і вимаститися із ніг до голови.
Подія дня! Сьогодні Енею прийшов перший в житті лист. З його іменем на конверті, все, як має бути. Всередині - книжка і листівка з кроликом. Дякуєю Галі Ткачук за таку важливу подію в житті! Читатимемо із задоволенням. Поки не дуже доросли (гг мало картинок), гралися, вкладаючи кролика в книжку спати. Обкладинку малюк зрозумів по-своєму. Здоровецький кіт - це тато, а білка і пташка - його діти. І вони йдуть гуляти (не то шо деякі).
____________________________________
Помити посуд чи пописати бложик? Вибір зроблено.
А завтра приїде мама з батьком, привезуть сардельок і візьмуть мене на ручки. I'm loving it.
І що по факту вийшло? І зовсім я не змогла гуляти. Напустила всю гвардію у двір (можна сказати навіть, заманила) і... влізла в свої клумби. Бо там явно змагаються лобода зі щирицею, як тут кажуть, такі дебелячі повиростали, що за ними нічого й не видно. Діти и тамсамі по собі, а я сама по собі. Це, видно, в мене такий енергозберігаючий відчужений режим включився. Садова йога. Медитнуть-колупнуть.
І поки вони там ламали подарунки, робили болото під порогом і вели бої за гірку, я гарненько так встигла прополоти дві свої головні клумби. Частково замульчувала тією ж лободою, частково наново засіяла квітами. Валила вже все підряд. Зрозуміла, що продумані за кольорами-розмірами квітники це поки не мій рівень. Сипнула в купу портулак, цинерарію, натикала декоративного соняшника. В іншу висипала три пакети чорнобривців. Там серед лободи знайшла чорнобривці, що Орест ще з Максимом сіяв у березні. Один навіть вже цвіте.
Подумала, що цього року робимо акцент не на красу, а на збір насіння. Бо кількість насінин в пакетику за 2 гривні просто вражає. З однієї квітки роблять десь три пакетики, здається. І коли назбираєм так добру торбу насіння, наступного року гарненько так насіємо поміж картоплю. Щось таке Орест вичитав, що запах чорнобривців не до вподоби друзям-колорадам.
До речі, про жуків. Сьогодні на картоплі вилупилися червоні личинки. Чоловік взяв і доблесно покропив її Актофітом (не отрута, а бактерія, від якої жуки маються розладом травлення і забувають як їсти). І що ви думаєте? У нас є нова прикмета! Якщо полить картоплю Актофітом, який змивається на раз, за пару годин як загримить, як ливане! Лишається марно сподіватися, що тих жуків тупо змиє водою ггг.
Потім у дворі намалювався Орест, і я забігла на город (відчужилася ще більш якісно). Там прополола нарешті свої малюки-бурячки і огірки, а ще ледь знайшла в зіллі 6 кущів надранніх помідорів, які вижили після заморозків, і в підгортальному пориві насмерть знесла один плоскорізом. Як не вмер Данило, то галушкою вдавило.
Приїхала кума і привезла від свекрухи величезний кульок черешень. Нажерлися, здається, всі, від пуза. Оце я називаю відкрили сезон. Не скромну жменьку, а так по-дорослому, скільки лізе. На ніч ще догналися полуницями в сметані. Повечеряли :)
Діти уже в повний ріст обжирають шовковицю, і байдуже, що вона ще зелена (якщо про кольори говорити, то червона). Тобто за тиждень уже можна буде взятися за неї по-справжньому, і вимаститися із ніг до голови.
Подія дня! Сьогодні Енею прийшов перший в житті лист. З його іменем на конверті, все, як має бути. Всередині - книжка і листівка з кроликом. Дякуєю Галі Ткачук за таку важливу подію в житті! Читатимемо із задоволенням. Поки не дуже доросли (гг мало картинок), гралися, вкладаючи кролика в книжку спати. Обкладинку малюк зрозумів по-своєму. Здоровецький кіт - це тато, а білка і пташка - його діти. І вони йдуть гуляти (не то шо деякі).
____________________________________
Помити посуд чи пописати бложик? Вибір зроблено.
А завтра приїде мама з батьком, привезуть сардельок і візьмуть мене на ручки. I'm loving it.
четвер, 29 травня 2014 р.
до попереднього запису оновлення
Андрій пригостив черешнею. В нього, видно, якась надрання. Кожному по жмені - уже радість. Сезон відкрили.
Дійшла нарешті до тих грядок, де раніше огірки сійнула. Посходили. Ну але посходили в моєму стилі - десь одразу багато, а десь порожньо. Те саме з буряками, які я ніби сіяла рівномірно (це замочені огіркові зернятка липли до пальців і скупчуваллись). Ну але зілля вище за всі буряки і огірки разом взяті. Люцерка, лобода і щириця пруть шо дурні. І мульчувати їх ще ж рано, бо зовсім малюки. Пробувала прополоти, але пізно я туди дійшла. Малюк вже втомився, сидів на порозі і верещав "мама, йдем!". Взагалі він сьогодні не сильно в захваті від моїх городніх робіт, все стояв біля мене і плакав. Потім його Орест забрав, як попорав худобу.
Пройшлася плоскорізом навколи решти помідорів і капусти. Можна вважати, прополола. Штук може 7 цвітної капусти вижили, повипускали свіже листя, замість пожухлого. Тобто не аж так все пропало. Дякую дощику, який хоч і сліпий, але щось там таки зволожив.
Пробувала ставити тички для помідорів. Якось у мами вони були тонкі, а це такі грубі, серйозні. Я їх пхаю-пхаю, але виходить геть ненадійно. Впхала якось штук 30, пішов дощ. По дорозі додому жаліюся тому сусіду, що з тичками виручив, шо от, не пхаються.А він каже - тю, та ти перше ломом, він гарно в землю йде, а вже потім і тичку пхай. Переказала Оресту, пообіцяв, що завтра переробить мою роботу, і поставить тички. Мені лишиться тільки попідв'язувати.
Покосила ввечері ще одну межу, мульчанула скошеним хризантеми. За мульчування треба взятися серйозніше. Бо в мене серце радіє, як бачу рослини в затишних гніздах :). І бур'яну під соломою справді не видно.
Після переселення птиці в сусідній двір наш дуже осиротів. Я вже так звикла до їх дружнього крякання. Тепер стоять порожні ящики, і чомусь тоскно. Тепер не треба нікого накривати в дощ, ех. Але може хоч зранку я радітиму тиші.
І взагалі кожна тварина надвечір сумна :)
Дійшла нарешті до тих грядок, де раніше огірки сійнула. Посходили. Ну але посходили в моєму стилі - десь одразу багато, а десь порожньо. Те саме з буряками, які я ніби сіяла рівномірно (це замочені огіркові зернятка липли до пальців і скупчуваллись). Ну але зілля вище за всі буряки і огірки разом взяті. Люцерка, лобода і щириця пруть шо дурні. І мульчувати їх ще ж рано, бо зовсім малюки. Пробувала прополоти, але пізно я туди дійшла. Малюк вже втомився, сидів на порозі і верещав "мама, йдем!". Взагалі він сьогодні не сильно в захваті від моїх городніх робіт, все стояв біля мене і плакав. Потім його Орест забрав, як попорав худобу.
Пройшлася плоскорізом навколи решти помідорів і капусти. Можна вважати, прополола. Штук може 7 цвітної капусти вижили, повипускали свіже листя, замість пожухлого. Тобто не аж так все пропало. Дякую дощику, який хоч і сліпий, але щось там таки зволожив.
Пробувала ставити тички для помідорів. Якось у мами вони були тонкі, а це такі грубі, серйозні. Я їх пхаю-пхаю, але виходить геть ненадійно. Впхала якось штук 30, пішов дощ. По дорозі додому жаліюся тому сусіду, що з тичками виручив, шо от, не пхаються.А він каже - тю, та ти перше ломом, він гарно в землю йде, а вже потім і тичку пхай. Переказала Оресту, пообіцяв, що завтра переробить мою роботу, і поставить тички. Мені лишиться тільки попідв'язувати.
Покосила ввечері ще одну межу, мульчанула скошеним хризантеми. За мульчування треба взятися серйозніше. Бо в мене серце радіє, як бачу рослини в затишних гніздах :). І бур'яну під соломою справді не видно.
Після переселення птиці в сусідній двір наш дуже осиротів. Я вже так звикла до їх дружнього крякання. Тепер стоять порожні ящики, і чомусь тоскно. Тепер не треба нікого накривати в дощ, ех. Але може хоч зранку я радітиму тиші.
І взагалі кожна тварина надвечір сумна :)
Підписатися на:
Дописи (Atom)