нормальний німець

Сьогодні такий довгий був день. Купа було роботи в хаті, не пов'язаної навіть із приїздом нового волонтера - Тобіаса, з Німеччини.

До слова - височезний, міцний, 48 розмір ноги і розгублений трохи погляд. Врівноважений, спокійний, схоже, толковий. Але не жартує сам і багато що з наших уст сприймає за чисту монету. Треба обережніше, щоб не було непорозумінь. Житиме не в нас, але я хочу залучити його до вертепу. Ще нічого йому не казала, але мені треба царя, у нього нещасних 5 реплік. І буде дуже колоритно, якщо він скаже їх зі своїм акцентом ("Ми здалека прийшли. І дорога нелегка у нас. Ми питали дорогу в людей. Лише Ірод великий наш цар, - всі казали"). І йому цікаво буде в двори-хати позазирати.

А, про слонів, звітую. Вчора роздала ще одну посилку від подруги - там були одні зимові чобітки (підійшли нашому 10-річному) і демісезонні кросівки-черевички. Дві пари віддала 6-річній дівчинці, підійшли ідеально. Решта поки стоїть - я думаю, кому краще. Пороздавала геть усі куртки комбінезони, чоловік казав, що сьогодні в тих куртках уже сідали в автобус, який везе в школу і дитсадок. Довго думала, що робити з пакетом іграшок з тієї посилки. Думала відвезти в садок, але оскільки Еней одразу вхопився за одну мавпу і не випускає її з рук уже другий день, вирішила кожному дитяті видати по іграшці (самі вибирають), а решту завезти, чи що. Одним словом, я ще думаю. Бо я не хочу їх потім спостерігати закинутими по кущах.

Наразі я задоволена оцим збором речей як слон. Діти всі в куртках, більшість в теплих штанах, майже всі взуті хоч в щось тепле. Лишилося лише взуття на старших дівчат (орієнтовно 38 розмір, вони й самі толком сказати не можуть. "38-39, але і 36 налазе!"). Ми з вами крутющі молодці. І це все при тому, що я чекаю на ще декілька посилок.

Гарно було б підвдягнути і підвзути дорослих, але це вже як вийде. Я окреме оголошення про це не писатиму. Кілька знайомих пообіцяли повіддавати зайве. Уже щось. По розмірах, дві худі жінки, дві повніші, всі невисокі. Чоловіки різні - два високий кремезних, два невисоких худорлявих, один худий і довгий. Раптом у вас завалялось.

Гарно.

продовжую роздачу слонів

Вчора Орест забрав ще дві посилки - мішок із заводу моєї мами і коробку від незнайомої жінки з вражаюче якісними речима.

Тут зовсім не було взуття, але цього разу багато що підійшло на старших дівчат, зокрема і одна хороша рожева куртка. Спідниці, светри, жилетки, блузи, колготи, шарфи, шапки. Я на правах "сідящего у корита" на свій розсуд пофасувала це все по кульках адресно. І видавала, викликаючи до хати кожну окремо. Одної малої баба ніби спершу відмовилась будь-що брати, але потім, коли я особисто зайшла і сказала - ну та це ж не від мене особисто, я розумію, що у вас все є, хай би було про запас. Казала, завтра забере. Бо, як на мене, воно зайвим не буде. Там же купа теплих штанів!

Ну і така справа, що діти бігають вдягнені тепер, і так здивовано позирають на мене. То почали просити і дорослі. Сусід в моїх джинсах другий рік ходить, тобто вони не дарма просять, їм дійсно треба. Багато хто працює на фермі і треба не красиве, треба практичне. Міцне, тепле. Та й біля хати поратись гарно би в теплі. Хоча одна просить навіть майок. Каже, не нада сапоги, майок би! Ти там закажи і мені))) Оформлюю замовлення, значить, любі друзі.

А на малих любо-дорого подивитись. Бо раніше бігають голі, і, по-перше, що ти їм скажеш. Думаю, може нема в них. Але як спитать в батьків напряму, то все є. А вони і далі голі, і соплі пузирями. А тепер от вдягнені бігають, хоч зараз і відносно тепло надворі. От такий фокус.

Дякую!

Ще треба повзувать. Одну питаю - який розмір ноги? Каже: 38-39, але й 36 налазе! Одним словом, про ювелірну точність у попаданні не йдеться.

Підсумовуючи: я б ще взула двох дівчат по 13 років, хлопця 10 років, малишню 3-4-6 років, це обов'язково. 

Уже на Новій Пошті чекає ще одна посилка. 

А в понеділок в село приїжджає волонтер з Німеччини. Ми ним "поділимось" із Андрієм, який говорить німецькою. Головна мета поїздки хлопця - вивчити російську.

теплі речі для дітей

По суботах ми зазвичай гуляємо з дітьми лісами-полями. І от після однієї з таких прогулянок, яку довелося зробити значно коротшою, бо діти померзли, я написала ось таке оголошення на своїй сторінці в Фейсбук

Прізвища потерла

Сьогодні Орест забрав з Нової Пошти два мішка речей, один від однокурсниці (в неї двоє дітей), і ще один з Полтави від подруги (речі з її племінників). Здебільшого це були куртки на вік 4-10 років, кілька шапок, штанів, колготів. І три пари взуття, дві з яких - теплі.

Сьогодні мій батько відправив 9-кг мішок з речима, які мама зібрала в себе на заводі. Кажуть, що взуття там немає.

Ще одна подруга обіцяла посилку від однієї благодійної організації, що допомагає біженцям зі сходу.

Також до мене звернулося четверо незнайомих жінок, які уточнювали розміри. Хто свої старі речі готовий віддати, хто чобітки на дівчинку, хто комбінезони та куртки для менших.

Поки я писала цей пост, одна хороша знайома пообіцяла підготувати посилку, в якій зокрема будуть і шкарпетки.

І я трохи, чесно кажучи, спантеличена. Вперше займаюся таким волонтерством, і тому роздумую, яким чином краще "розподіляти блага". Думала почекати те, що ще їде, але чоловік переконав, що віддавати треба вже, бо надворі мороз, і малі вже би були в теплі. Закликала сусідок, у яких сумарно шестеро. Забрали все, що було. Там справді, за моїми прикидками, десь воно за розмірами їм і підійде.

І якось це так все хаотично відбувалося, що я і сфоткати ті речі не встигла, лише оце в мішках.

Я собі надумала, що якщо раптом будуть надлишки - я знайду, куди їх з толком передати. Пораджуся з місцевими, тут всі всіх знають, може відвеземо що в сусідні Васильки.

Ну але я вже задоволена як слон, частина дітей гарантовано обігріта. І я не буду другу зиму безсило дивитися на те, що їм некомфортно гуляти в тому, що вони мають. Що я тягаю їх лісами і ніби й гарно проводимо час, а насправді вони підмерзають місцями.

Сьогодні зустріла фразу "Волонтером бути модно" і я дуже рада, що це правда. У всій цій жахливій війні є один величезний плюс - ми навчилися бути згуртованими і навчилися не боятися допомагати, перестали бути байдужими. Це неабиякий здобуток.

Дякую всім небайдужим!

Відключення світла

Запишу для історії. Оце вже третій день вимикають світло через аварію на одному з блоків на Запорізькій ТЕС. Почали з вівторка - з 11 до 14 і з 17 до 21. У середу з 10.45 до 14 і з 16.30 до 18.30, здається. А сьогодні лише з 11 до 14, ввечері вже не відключали.

В перший день я дуже сердилася, як прочитала, що це планові відключення. Як можна - так надовго і ще й без попередження? Весь вечір просиділи в спальні - Орест читав про пригоди Колька Колючки і Косі Вуханя. Еней тримався молодцем, закомандував спати не в 21, як зазвичай, а в 20.30. Улас був не в захваті від напівтемряви, але з графіку не збився ггг.

В другий день ми вже були морально готові. Позаряджали ліхтарики, продумали графік активності. Уже не просто читали, а ще й пили чай з лимоном, що виріс у нас в спальні і з бутербродами з маслом. До речі, про масло. Недавно одна місцева малеча спитала мене, що таке масло. Я досі сильно озадачена, яким словом у них називають цей продукт. Бо не може ж такого бути, щоб вона його не знала? І ще вона не знала, що таке вівсянка (вівсяна каша, геркулес, вівсяні пластівці - неа).

А сьогодні вдень, поки Орест їздив в Лохвицю по хліб і клей ПВА (для зірки, щоб ви не сумнівалися), ми з Енеєм вирізали з картону зайця, їжака, мишу і будиночок. Щоб ввечеері гратися з тінями. Я придумала діроколом робити око звірятам і сильно собою пишалася. А світло так і не вимкнули, от же ж!

Ми позгадували дитинство і буремні 90-і, сидіння в темряві при свічці з батьками подобається, напевно, геть усім дітям.

Надвечір голова геть не варить, то напишу на сам кінець, що Орест знову поскакав лякати косуль чи хто там такий по нашому городу лазить. Спершу казав - кабани, потім вернувся - ні, не вони, вони як втікають, так не стрибають.

Ха-ха, тепер зайшов і каже, що може там зайці, але дуже вже здорові, добре так вище коліна. І не одне в капусті нашій пасеться. А, про капусту так до слова ще напишу.

Я ж цього року садила і брюссельську зелену, і брюссельську червону. Так от червону качки не їдять, не розуміють, що воно таке. А ці нічні тварини, напевно, не дуже перебірливі щодо кольорів, хехе.

Всім гарних снів. І міцного сну. Шмяк.

П.С. проставляла мітки і згадала одну плітку. Кажуть, що скоро в нашому лісі будуть вовки. Бо в Сенчі (10 км від нас, по той бік Сули) уже є, на двох людей напали, одна жінка померла. Типу втікають із зони бойових дій. Якісь донецькі і луганські вовки. Але це цілком може бути дитяча лякалочка - мені діти розказали.

підготовка до вертепу

Не пам'ятаю вже, чи писала тут, але ми з місцевими дітьми цього року таки робимо вертеп. Минулого року я собі щось думала, а потім обламалася і нічого не зробила. А потім, як приходили колядники, про себе фукала і кусала лікті. Бо в мене алергія на оце "Колядин-колядин, дайте гроші і канхвети". І такі кожен зі своїм кульочком. А Орест діло казав - нема чого фукать. Навчила б, то було б. А так нема чого виступать.

Ну і ще я собі пригадала минулорічну зиму, брак розваг і соціальних контактів, і вирішила, що не просто треба, а ТРЕБА.

І оце сьогодні вже була четверта зустріч. Ми зустрічаємось щосуботи, о 5 вечора, в будинку мого батька. За сумісництвом він зараз використовується як гостьовий.

На першому "занятті" я сильно здивувалася, що діти сприйняли ідею з ентузіазмом. І була вся така замріяна і піднесена. Типу "ох як круто, у нас все вийде, охохо". Друге заняття було з тортами - співпало з днем народження Енея. Слова ніхто не повивчав, крім мене. Всі казилися і розважалися. Але в принципі на нашому рахунку уже було дві колядки. Третя зустріч теж була з тортом і ніштячками - день народження Наташки. Але все якось сумбурно, малі виносили мозок, хлопці бились, Еней просився додому, але половина дітей слова таки повивчали. Тоді ще сказала, що сьогоднішня зустріч має бути без малих. Що приходять лише ті, хто має слова і хоче їх говорити. В результаті прийшли лише Альона з Вовкою, і Віка, яка і так сиділа у нас. бгггг.

І сьогодні ми робили зірку. Виявляється, коли їх менше, все не так сумбурно, не так шумно, і Улас може спокійно лежати на ліжку пузом догори і щось своє агукати. Роздрукувала їм обидві серії Настіного майстер-класу, і робили все по інструкції. Правда, з тих матеріалів, що мали (замість ватмана коробка, плюс обійшлись без двостороннього скотчу).

Фотографувала процес на телефон, світло однієї лампочки, тому якісь жахлива. Але буде що згадати колись.

Вирізати спробували всі, але картон товстий, різати важко, то найбільше роботи дісталося Вовці.

А це вже позагинали "вушка". Здебільшого Альониних рук справа.

Потім взялися обклеювати зсередини скотчем, щоб монтажна піна не прилипла до картону. Трохи намучилися з пошуком краю, бо він весь час губився. Але коли поділили роботу, то пішло веселіше.

А тепер найважче. Поставити і укріпити бортики. Тут і я трішки допомагала. Фіксувала частини, які Альнона склеювала. Вовка тримав скотч, Віка різала і подавала Альоні. (гг Уласяка за всім уважно спостерігав).

Ну от, лишилося тільки ще посередині поставити борт і залити нашу "пасочку".

На все про все 2 години. Балон з піною, напевно, треба було брати більший. Бо вистачило так впритик. Наша зірка не буде дуже товста. Але Орест каже, що піна ще розійдеться. Через тиждень побачимо. Там у Олени вже день народження гггг. Будемо робити далі. Я знов замріяна і повна натхнення та оптимізму.

Із хороших новин - сьогодні у нашу майбутню ггг "першу приватну сільську бібліотеку" знайомі знайомих передали близько ста дитячих книжок, включно з енциклопедіями.

А пару тижнів тому та сама Настя, чий майстер-клас ми реалізовували, привезла особисту колекція фільмів та музики на дисках, а також по три примірники кожної з трьох уже надрукованих книжок із серії "Книжечки з історії для дітей із сіл". Ознайомитись і підтримати проект можна за цим посиланням.

Дякую вам, о прекрасні!

Підсумки року

Поки Улас не пішов в школу, я таки напишу пост. Все немає сил, немає асу. А мені так сподобалося це документування прожитого, що шкода було б закинути. Хай буде на пам'ять це кіно.

Є якісь точки відліку протягом року, коли ми починаєм і закінчуєм рік. І найчастіше це не перше січня. Для мене протягом 17 років це було перше вересня - зі зрозумілих причин. А тепер - це день народження сусідської дочки, і не більше. 

Сьогодні один із цих днів відліку - день народження Енея. Йому вже три. За цей час в моєму житті стільки всього змінилося, що й не перелічити. І я сильно і безповоротно змінилася. Ми стільки пережили разом із цим малюком. 

Боюся сказати "гоп", але, здається, ми нарешті пройшли кризу трьох років. Раніше ми були як одне ціле, настільки разом, настільки поряд, настільки в унісон, що це не могло тривати вічно. Тепер ми поряд, тепер ми разом, але вже різні люди. З різними інтересами, кожен з власною волею. Не знаю, для кого ця криза була важчою, для мене, чи для нього. Але ми її пройшли і розділились, і це невідворотно, сумно і прекрасно водночас. Ми молодці. Таке в мене відчуття. Гортаємо два попередні теми нашої "Енеїди" - рік перший і рік другий, і потроху починаю робити третій. Прийшла пора зібрати ще жменьку камінчиків. На пам'ять.

В цю осінь я входила із завмиранням і остахом. Знову півроку холоду, темряви, відсутності нормального спілкування, мінімуму прогулянок. Але, з іншого боку, це півроку безпечних прогулянок лісом, це мороз і сонце, це радість за теплу і гарну осінь. Це надія на зимову зміну волонтерів. І очікування Різдва - ми з дітьми цього року робимо вертеп. Вивчили вже дві колядки, розібрали ролі, наступного разу вже мали б по пам'яті сценарій проганяти, без листочків. Малі ніби граються в це з ентузіазмом. Я, як і завжди, чорт. З дитинства геть нічого не змінилось, хіхі. Ну, хіба додалося ще двійко чортенят. Еней щоразу мені нагадує, що йому потрібна виделка. Збираємося раз на тиждень. Треба ще буде озадачитись костюмами і реквізитом, бо ж нічого нема, все з нуля. Але я вірю, буде мегакруть.

Хочте про город? Я зробила мільйон висновків із цьогорічного досвіду. О, і собі запишу тут деякі (в тому порядку, в якому прийдуть в голову).

1. Садити все треба отут, під хатою. Бігати по сусіднім дворам у пошуках помідорів напряжно. Точніше не все, а ніштяки. Картопля, кукурудза і кормові буряки можуть рости де завгодно.
2. В червні таки треба полоти, щоб знов не повиростали бур'яни-дерева в мій зріст. Для цього треба дуже озадачитись волонтерами, бо я з малявками не потягну (це реально треба робити з 5 до 8 ранку). Або платити людям, які прополють за мене.
3. Мульчувати помідори, огірки і капусту треба, але не так, як цьогоріч. Першим поверхом класти картон, а тоді на нього вже шар соломи чи сіна. Бо бур'яни пруть шо дурні. І таки давлять - капусту всіх видів так точно. І баштан.
4. Огірки треба збирати щодня і активно поливати.
5. Якого милого в мене не росте кріп і петрушка???
6. Цибулі треба садити кілограма два оцеї сіянки, і з кіло оцеї, що на перо.
7. Моркви теж треба садити більше. Те, що я садила, виїли протягом літа, на осінь нічого не лишилось. 
8. Салат - це круто, особливо в травні-червні.
9. Капуста - це сила. В крайньому випадку її зжеруть качки-кози.
10. Треба волонтерів на збір вишень, абрикос і слив. Наливка - це просто хіт. Як і сік з соковипарювача.

Ми стали пити дуже багато молока. Беремо через день по 3 літри і випиваємо. Щоб залишалось на сир, треба брати частіше.

Рада, що таки вдалося нарешті сюди написати. Сподіваюся, знаходитиметься і далі час на це. Хоча треба займатися фотоальбомом, а це такий часозатратний процес. Але все буде, все буде. 

осінь

Поки чудо сталося, і мої малюки сплять ввечері одночасно, я напишу, як у нас справи, бо дуже вже кортить.

Сьогодні трохжи сумний вечір - завтра зранку від нас їде Бенджамін, наш третій американський волонтер. Колишній військовий, сантехнік в третьому поколінні і мандрівник. Проїхав через Європу, прожив із нами три тижні і завтра вилітає в Ізраіль. Зарубав три качки, викосив власноруч і вивіз в сарай наше поле люцерни, викосив-повирубував двір від бур'янів, рубав дрова, мив посуд, колисав найменшенького. Навіть умудрився потрапити в Лохвицьку лікарню, де його за одну ніч привели в порядок (нас тут спіткав кишковий грип, і найлютіше вчепився в заморського гостя. Аборигени, так сказать, обдєлалісь льогкім іспугом). Каже - незабутній досвід. Хе-хе, по-справжньому незабутнім він був би, якби моя мама не поїхала з ним. Бідося боровся до останнього, а потім здався - так, дзвони. Всяке в житті буває. Казав, в нього раніше таке було лише раз - в Мексиці.

Нам цього року дуже пощастило з волонтерами. Два з трьох - просто чудові. Перший був теж непоганий, просто дуже загадковий. Досі деякі загадки розгадую.

Двоє дітей - це не одне дитя. Це ураган і космос. Треба дуже ретельно розбиратися в своїх почуттях, в їхніх, і при цьому умудрятися виспатися і лишатися людиною. Скажу чесно - мені це вдається далеко не завжди. Але все життя попереду - я навчуся, і сподіваюся, вони мені простять помилки. Або не простять - в цьому ж завжди винні батьки, нікуди від цього не дінешся.

Зараз у мене в помічниках мама - взяла на себе старшого. На щастя, ще трохи побуде. А там доведеться таки лишитися віч-на-віч з непроговореними питаннями і їх проговорити. І налагодити нормальне сімейне життя. І ще раз переконатися, що всі всіх люблять не менше, ніж завжди. Просто за ураганом нових почуттів деякі старі можуть не так кидатися у вічі.

Мудрю, ох, понаписувала.

А загалом в селі які новини. Цього тижня поламався насос на водонапірній вежі, кілька днів у крані не було води. А потім взяли і полагодили. І вода знову з'явилася. І знову працює бойлер і пральна машинка - і я не знаю, що важливіше.

Сьогодні в селі "храм". Тобто свято, коли до всіх приїжджають родичі. Всі сьогодні їдять качку і випивають.

А мама оббила один горіх - зараз якраз пік сезону. Не порахую, скільки я вжерла. Не можу стримуватися - обожнюю молочні горішки. Всього кілька тижнів на рік це пір духа. А ще є пізні сливи і яблука. І навіть помідори.

І сонце, сонце яке круте!

Крехче малюк, піду-но. Чмоки!