Відключення світла

Запишу для історії. Оце вже третій день вимикають світло через аварію на одному з блоків на Запорізькій ТЕС. Почали з вівторка - з 11 до 14 і з 17 до 21. У середу з 10.45 до 14 і з 16.30 до 18.30, здається. А сьогодні лише з 11 до 14, ввечері вже не відключали.

В перший день я дуже сердилася, як прочитала, що це планові відключення. Як можна - так надовго і ще й без попередження? Весь вечір просиділи в спальні - Орест читав про пригоди Колька Колючки і Косі Вуханя. Еней тримався молодцем, закомандував спати не в 21, як зазвичай, а в 20.30. Улас був не в захваті від напівтемряви, але з графіку не збився ггг.

В другий день ми вже були морально готові. Позаряджали ліхтарики, продумали графік активності. Уже не просто читали, а ще й пили чай з лимоном, що виріс у нас в спальні і з бутербродами з маслом. До речі, про масло. Недавно одна місцева малеча спитала мене, що таке масло. Я досі сильно озадачена, яким словом у них називають цей продукт. Бо не може ж такого бути, щоб вона його не знала? І ще вона не знала, що таке вівсянка (вівсяна каша, геркулес, вівсяні пластівці - неа).

А сьогодні вдень, поки Орест їздив в Лохвицю по хліб і клей ПВА (для зірки, щоб ви не сумнівалися), ми з Енеєм вирізали з картону зайця, їжака, мишу і будиночок. Щоб ввечеері гратися з тінями. Я придумала діроколом робити око звірятам і сильно собою пишалася. А світло так і не вимкнули, от же ж!

Ми позгадували дитинство і буремні 90-і, сидіння в темряві при свічці з батьками подобається, напевно, геть усім дітям.

Надвечір голова геть не варить, то напишу на сам кінець, що Орест знову поскакав лякати косуль чи хто там такий по нашому городу лазить. Спершу казав - кабани, потім вернувся - ні, не вони, вони як втікають, так не стрибають.

Ха-ха, тепер зайшов і каже, що може там зайці, але дуже вже здорові, добре так вище коліна. І не одне в капусті нашій пасеться. А, про капусту так до слова ще напишу.

Я ж цього року садила і брюссельську зелену, і брюссельську червону. Так от червону качки не їдять, не розуміють, що воно таке. А ці нічні тварини, напевно, не дуже перебірливі щодо кольорів, хехе.

Всім гарних снів. І міцного сну. Шмяк.

П.С. проставляла мітки і згадала одну плітку. Кажуть, що скоро в нашому лісі будуть вовки. Бо в Сенчі (10 км від нас, по той бік Сули) уже є, на двох людей напали, одна жінка померла. Типу втікають із зони бойових дій. Якісь донецькі і луганські вовки. Але це цілком може бути дитяча лякалочка - мені діти розказали.

підготовка до вертепу

Не пам'ятаю вже, чи писала тут, але ми з місцевими дітьми цього року таки робимо вертеп. Минулого року я собі щось думала, а потім обламалася і нічого не зробила. А потім, як приходили колядники, про себе фукала і кусала лікті. Бо в мене алергія на оце "Колядин-колядин, дайте гроші і канхвети". І такі кожен зі своїм кульочком. А Орест діло казав - нема чого фукать. Навчила б, то було б. А так нема чого виступать.

Ну і ще я собі пригадала минулорічну зиму, брак розваг і соціальних контактів, і вирішила, що не просто треба, а ТРЕБА.

І оце сьогодні вже була четверта зустріч. Ми зустрічаємось щосуботи, о 5 вечора, в будинку мого батька. За сумісництвом він зараз використовується як гостьовий.

На першому "занятті" я сильно здивувалася, що діти сприйняли ідею з ентузіазмом. І була вся така замріяна і піднесена. Типу "ох як круто, у нас все вийде, охохо". Друге заняття було з тортами - співпало з днем народження Енея. Слова ніхто не повивчав, крім мене. Всі казилися і розважалися. Але в принципі на нашому рахунку уже було дві колядки. Третя зустріч теж була з тортом і ніштячками - день народження Наташки. Але все якось сумбурно, малі виносили мозок, хлопці бились, Еней просився додому, але половина дітей слова таки повивчали. Тоді ще сказала, що сьогоднішня зустріч має бути без малих. Що приходять лише ті, хто має слова і хоче їх говорити. В результаті прийшли лише Альона з Вовкою, і Віка, яка і так сиділа у нас. бгггг.

І сьогодні ми робили зірку. Виявляється, коли їх менше, все не так сумбурно, не так шумно, і Улас може спокійно лежати на ліжку пузом догори і щось своє агукати. Роздрукувала їм обидві серії Настіного майстер-класу, і робили все по інструкції. Правда, з тих матеріалів, що мали (замість ватмана коробка, плюс обійшлись без двостороннього скотчу).

Фотографувала процес на телефон, світло однієї лампочки, тому якісь жахлива. Але буде що згадати колись.

Вирізати спробували всі, але картон товстий, різати важко, то найбільше роботи дісталося Вовці.

А це вже позагинали "вушка". Здебільшого Альониних рук справа.

Потім взялися обклеювати зсередини скотчем, щоб монтажна піна не прилипла до картону. Трохи намучилися з пошуком краю, бо він весь час губився. Але коли поділили роботу, то пішло веселіше.

А тепер найважче. Поставити і укріпити бортики. Тут і я трішки допомагала. Фіксувала частини, які Альнона склеювала. Вовка тримав скотч, Віка різала і подавала Альоні. (гг Уласяка за всім уважно спостерігав).

Ну от, лишилося тільки ще посередині поставити борт і залити нашу "пасочку".

На все про все 2 години. Балон з піною, напевно, треба було брати більший. Бо вистачило так впритик. Наша зірка не буде дуже товста. Але Орест каже, що піна ще розійдеться. Через тиждень побачимо. Там у Олени вже день народження гггг. Будемо робити далі. Я знов замріяна і повна натхнення та оптимізму.

Із хороших новин - сьогодні у нашу майбутню ггг "першу приватну сільську бібліотеку" знайомі знайомих передали близько ста дитячих книжок, включно з енциклопедіями.

А пару тижнів тому та сама Настя, чий майстер-клас ми реалізовували, привезла особисту колекція фільмів та музики на дисках, а також по три примірники кожної з трьох уже надрукованих книжок із серії "Книжечки з історії для дітей із сіл". Ознайомитись і підтримати проект можна за цим посиланням.

Дякую вам, о прекрасні!

Підсумки року

Поки Улас не пішов в школу, я таки напишу пост. Все немає сил, немає асу. А мені так сподобалося це документування прожитого, що шкода було б закинути. Хай буде на пам'ять це кіно.

Є якісь точки відліку протягом року, коли ми починаєм і закінчуєм рік. І найчастіше це не перше січня. Для мене протягом 17 років це було перше вересня - зі зрозумілих причин. А тепер - це день народження сусідської дочки, і не більше. 

Сьогодні один із цих днів відліку - день народження Енея. Йому вже три. За цей час в моєму житті стільки всього змінилося, що й не перелічити. І я сильно і безповоротно змінилася. Ми стільки пережили разом із цим малюком. 

Боюся сказати "гоп", але, здається, ми нарешті пройшли кризу трьох років. Раніше ми були як одне ціле, настільки разом, настільки поряд, настільки в унісон, що це не могло тривати вічно. Тепер ми поряд, тепер ми разом, але вже різні люди. З різними інтересами, кожен з власною волею. Не знаю, для кого ця криза була важчою, для мене, чи для нього. Але ми її пройшли і розділились, і це невідворотно, сумно і прекрасно водночас. Ми молодці. Таке в мене відчуття. Гортаємо два попередні теми нашої "Енеїди" - рік перший і рік другий, і потроху починаю робити третій. Прийшла пора зібрати ще жменьку камінчиків. На пам'ять.

В цю осінь я входила із завмиранням і остахом. Знову півроку холоду, темряви, відсутності нормального спілкування, мінімуму прогулянок. Але, з іншого боку, це півроку безпечних прогулянок лісом, це мороз і сонце, це радість за теплу і гарну осінь. Це надія на зимову зміну волонтерів. І очікування Різдва - ми з дітьми цього року робимо вертеп. Вивчили вже дві колядки, розібрали ролі, наступного разу вже мали б по пам'яті сценарій проганяти, без листочків. Малі ніби граються в це з ентузіазмом. Я, як і завжди, чорт. З дитинства геть нічого не змінилось, хіхі. Ну, хіба додалося ще двійко чортенят. Еней щоразу мені нагадує, що йому потрібна виделка. Збираємося раз на тиждень. Треба ще буде озадачитись костюмами і реквізитом, бо ж нічого нема, все з нуля. Але я вірю, буде мегакруть.

Хочте про город? Я зробила мільйон висновків із цьогорічного досвіду. О, і собі запишу тут деякі (в тому порядку, в якому прийдуть в голову).

1. Садити все треба отут, під хатою. Бігати по сусіднім дворам у пошуках помідорів напряжно. Точніше не все, а ніштяки. Картопля, кукурудза і кормові буряки можуть рости де завгодно.
2. В червні таки треба полоти, щоб знов не повиростали бур'яни-дерева в мій зріст. Для цього треба дуже озадачитись волонтерами, бо я з малявками не потягну (це реально треба робити з 5 до 8 ранку). Або платити людям, які прополють за мене.
3. Мульчувати помідори, огірки і капусту треба, але не так, як цьогоріч. Першим поверхом класти картон, а тоді на нього вже шар соломи чи сіна. Бо бур'яни пруть шо дурні. І таки давлять - капусту всіх видів так точно. І баштан.
4. Огірки треба збирати щодня і активно поливати.
5. Якого милого в мене не росте кріп і петрушка???
6. Цибулі треба садити кілограма два оцеї сіянки, і з кіло оцеї, що на перо.
7. Моркви теж треба садити більше. Те, що я садила, виїли протягом літа, на осінь нічого не лишилось. 
8. Салат - це круто, особливо в травні-червні.
9. Капуста - це сила. В крайньому випадку її зжеруть качки-кози.
10. Треба волонтерів на збір вишень, абрикос і слив. Наливка - це просто хіт. Як і сік з соковипарювача.

Ми стали пити дуже багато молока. Беремо через день по 3 літри і випиваємо. Щоб залишалось на сир, треба брати частіше.

Рада, що таки вдалося нарешті сюди написати. Сподіваюся, знаходитиметься і далі час на це. Хоча треба займатися фотоальбомом, а це такий часозатратний процес. Але все буде, все буде. 

осінь

Поки чудо сталося, і мої малюки сплять ввечері одночасно, я напишу, як у нас справи, бо дуже вже кортить.

Сьогодні трохжи сумний вечір - завтра зранку від нас їде Бенджамін, наш третій американський волонтер. Колишній військовий, сантехнік в третьому поколінні і мандрівник. Проїхав через Європу, прожив із нами три тижні і завтра вилітає в Ізраіль. Зарубав три качки, викосив власноруч і вивіз в сарай наше поле люцерни, викосив-повирубував двір від бур'янів, рубав дрова, мив посуд, колисав найменшенького. Навіть умудрився потрапити в Лохвицьку лікарню, де його за одну ніч привели в порядок (нас тут спіткав кишковий грип, і найлютіше вчепився в заморського гостя. Аборигени, так сказать, обдєлалісь льогкім іспугом). Каже - незабутній досвід. Хе-хе, по-справжньому незабутнім він був би, якби моя мама не поїхала з ним. Бідося боровся до останнього, а потім здався - так, дзвони. Всяке в житті буває. Казав, в нього раніше таке було лише раз - в Мексиці.

Нам цього року дуже пощастило з волонтерами. Два з трьох - просто чудові. Перший був теж непоганий, просто дуже загадковий. Досі деякі загадки розгадую.

Двоє дітей - це не одне дитя. Це ураган і космос. Треба дуже ретельно розбиратися в своїх почуттях, в їхніх, і при цьому умудрятися виспатися і лишатися людиною. Скажу чесно - мені це вдається далеко не завжди. Але все життя попереду - я навчуся, і сподіваюся, вони мені простять помилки. Або не простять - в цьому ж завжди винні батьки, нікуди від цього не дінешся.

Зараз у мене в помічниках мама - взяла на себе старшого. На щастя, ще трохи побуде. А там доведеться таки лишитися віч-на-віч з непроговореними питаннями і їх проговорити. І налагодити нормальне сімейне життя. І ще раз переконатися, що всі всіх люблять не менше, ніж завжди. Просто за ураганом нових почуттів деякі старі можуть не так кидатися у вічі.

Мудрю, ох, понаписувала.

А загалом в селі які новини. Цього тижня поламався насос на водонапірній вежі, кілька днів у крані не було води. А потім взяли і полагодили. І вода знову з'явилася. І знову працює бойлер і пральна машинка - і я не знаю, що важливіше.

Сьогодні в селі "храм". Тобто свято, коли до всіх приїжджають родичі. Всі сьогодні їдять качку і випивають.

А мама оббила один горіх - зараз якраз пік сезону. Не порахую, скільки я вжерла. Не можу стримуватися - обожнюю молочні горішки. Всього кілька тижнів на рік це пір духа. А ще є пізні сливи і яблука. І навіть помідори.

І сонце, сонце яке круте!

Крехче малюк, піду-но. Чмоки!

хороші новини

Головну новину більшість із вас, думаю, вже знає. Зараз дрихне ця новина в мене на колінах, лівою рукою грію йому пузо, правою намагаюся оце набирати. Новині сьогодні вже тиждень.

Якщо перший після народження сприймався, як викапаний Орест, то другий явно моє дитя. Так дивно вдивлятися в такі знайомі мої "розумні очі". Зирить так по-серйозному. Це не дитя, а музична скринька. Видає мільйон смішних звуків, особливо висаджує Ореста ночами звук потопаючого лебедя - коли намагається впоратися з надто сильним потоком молока. В нього все гарно виходить, незважаючи ні на що.

Уважно вдивляємося в фото новонародженого першого, і дивуємося, що настільки схожі. І настільки різні враження справляють. На нас.

З другою дитиною, здається, все в рази легше, менше сумнівів, страхів, переживань, проблем.

Але можна було б казати про легкість, якби старше дитя при цьому не скакало по голові. Ну буквально. Він на повну гучність останніми днями врубив режим "ужасниє двухлєткі" чи "криза трьох", і я поки не зорієнтувалася, як з цим впоратися. Бо виходить так, що і мені важко, і йому важко, і нам важко, і всі все розуміють і всі один одного люблять, але від того нікому не легше. Здається, йому треба чітко виставити межі допустимої поведінки, і йому б самому відлягло. Але я ще не зовсім емоційно стабільна, і якось адекватно це зробити поки не виходить.

Джон тепер у нас за бейбісітера, тобто за няньку. Попередні дні гуляв з малюком, тобто зі старшим, але переважно у Дніпродзержинських дівчат, і було більш-менш. Сьогодні дівчата поїхали, і було море сліз. Плюс на вулиці холодно і йде дощ - не розгуляєшся. Поїхали кататись на велику, вернулися мокрі. А вдома як в консерві. Трішки на мозок важко. В голові гул власних і дитячих почуттів. Як його впоратись?

Нічого-нічого, і це зможемо.

Цього разу я навіть умудряюся готувати їсти, вчора навіть зробила під заморозку заправку на 5 борщів (проект розтягнувся на три дні, але ну і що?). Сьогодні різала чері на веселі кружальця, теж в заморозку.

Хе, я ж не розказала. Ми купили морозильну камеру величезну. Ну та й що, що вже кінець літа. Могли і серед зими купити - коли вже вийшло. Тепер багато азарту все переморозити. І є оптимізм щодо качок, з яких не треба буде три дні і три ночі варити тушонку. Думаю, може десь можна було б купити півсвині, типу за оптовою ціною, щоб зекономити добряче. Бо м'ясо і фрукти - це була основна стаття витрат минулого року.

Прокинувся старший, піду-но я.

збір урожаю триває

Сьогодні був довгий день.

Мій малий зараз геть ні з ким не хоче гратися, крім мене. Всіх ображає, робить бебебе, плюється, б'ється, а як доводиться побути більше 5 хвилин - плаче. Тому ми сьогодні ізолювалися і тусили вдвох - дитя іноді заслуговує на такі дні. Півдня в хаті - бо надворі сонце, а перейти по ньому до тіні він геть не хотів. Ще й без денного сну.

Тому я помила в кімнатах підлоги і спекла шарлотку. Бігала до сусідів і клянчила до неї молоко - видали літру. Виявилось, що це було замість обіду, бо як ми її поїли, мені дико схотілося полежати.

Надвечір таки виповзли трохи надвір - погойдалися в гамаку і слінгу. Поки малий освоював науку лазити по молодих горіхах, я всілася на зручний стілець і намагалася типу почитати розслабляюче чтиво з журналу (Марина, привіт!). Але де там. З моїми підказками (але без рук!) малий кілька разів дуже шустро виліз на сам вершечок і зліз з нього. Навіть мені було цікаво чомусь.

Потім пішли до птиці. Спершу підгодували крупою. Але мені все мало. Визбирала там поряд грушки (дуже круто сказано - ну з десяток зелених і миршавих), порубала їх тут же в кориті спецінструменом (якось сфоткаю) і пригостила. Пішло на ура. Це надихнуло виповзти на город по інші різновиди корму.

Облупила оце зовнішнє листя з капусти, знайшла напівзогнилу капустину (відходить молода, а ми досі нічого путнього з нею не придумали). І ще перезрілий кабачок. Порубали-пригостили. І - о чудо! - якийсь час вони навіть не крякали.

Ну і не з закритими ж очима я ходила на той город. Там дні три помідори незбирані. І їх, на око, мільйони, і все червоне - хилиться. Сусідка каже - передають дощ, треба убирать бігом і обробляти, бо погниють.

Пішли по відра. В одне - чері, в друге - оранжеві. Я обриваю, а Еней сидить на відрі і наминає один за другим. Сік по голому пузі річками тече. Через 10 хвилин відчайдушний крик і плач - ясєн пєнь, той сік такий пекучий, особливо як попадає на дрібні подряпини (а їх вистачає при голопузому способі життя).

Повернулись додому, помились, вдягнувся. Пішли знов.

Назустріч - Орест із розвідки вертається. Під пахвою волочить здоровезного гарбуза (їй-бо ще не стиглий), в сумці - різнокольорові кабачки, навіть не сильно переростки. А ми-то думали, що весь наш баштан у лісі зілля не позав'язувався. Ан нєт, трохи є. Закрить би....

Я в помідори, малий з татом кози поїти. Прийшли, правда, через 15 хвилин максимум. В результаті назбирала ціле відро чері, і ще два відра всякої більшої помідорної краси різних форм і кольорів. Чухаю рєпу, що з цим добром робити, щоб не пропало. Мама каже малюків солити, більших - на сік. Як буде завтра все гаразд, то так і зроблю. Завтра приїжджає мама зі спецмісією - бавити внука і дати мені нарешті спокій.

А на вечерю я бігом наробила рису по-мексиканськи (Настя, привіт!). Обжарила сирий сухий рис з олією, потім туди негарних помідорів, потім величезну солодку перчину, і одну гостру, і ще солі, і ще часнику два зубці. Прожарила отак з півгодинки, тоді залила водою і дала спокій. Вийшло чудово. І добре, що недосолила, бо соєвий соус до страви ну дуже пасував. Хлопці страву дуже хвалили. Хоч і пізня досить була сьогодні вечеря - добряче по восьмій.

Вклала малюка і тепер тут. Про насущне.

плавиться тінь

Як ви всі чудово на собі відчуваєте, зараз страшенна спека, і я - о чудо! - нуджу світом, бо не знаю, де приткнуть себе і своє величезне пузо. Ходжу, перекочую його з одного двора в інший, і манять, манять мене горизонталі.

Здавалося б, усе ж є - типу літо, село, басейник дитячий, гамак смугастий в затінку. Але, блін, тяжко і все тут. Малюк вимагає уваги, і він уже добряче наловчився себе сам бавити, але ж до певної міри. Все одно як мінімум що 15 хв треба щось піднести, показати, помогти, відреагувати, заспокоїти, поцілувати. І неможливість розслабитись доводить місцями до відчаю.

Дніпродзержинські дівчата взяли собі за моду забирати його до себе на пару годин, і він радо йде. Але, здається, за пару місяців вони добряче одне одного наїлись, і мій став добряче їх підкошмарювати. То ділитися не хоче, то лупить, то просто ходить слідом і дражнить. А я геть не маю адекватності і сил на педагогіку.

Поскиглила.

А тепер про хороше. Тобто про город, хоча він виглядає зараз зовсім погано. Ті помідори, що виполов Джеред місяць тому, дають плоди. Збираємо-під'їдаємо. Ті, що виполов Джон тиждень тому - згоріли вщент. Огірків практично немає. Вибрала сьогодні з десяток напівв'ялих хилячків. І на тому дякую, але сумно. Полуниця вилягла, треба би полити, чи що.

Перці спершу гарні такі були, соковиті, багато. А тепер спека, і вони нагло поморщилися, взялися чорними плямами. Без сліз неможливо дивитися. Білі ще нічого так, а з червоними геть біда.

Ха-ха, знову поскиглила.

Сьогодні з 4-денної мандрівки на байдарці по Сулі (Сенча - Лубни) повернувся наш американський волонтер Джон. Каже, що отримав купу задоволення. Гарні краєвиди, супутники, яких не видно в місті через надмір нічного освітлення. Фізично виснажений, але загалом задоволений. Це його покликав із собою наш сусід Андрій, в якого є тримісна байдарка і нема компанії для подорожей - всі надто зайняті. Спілкувалися сумішшю російської, української, англійської та німецької. Сильно виручав англо-російський словник.

Похвалюся, що попри все я сьогодні зробила мільйон важливих справ. Позбирала урожай на городі (морква-буряки-помідори-огірки), спекла сирник (ну і що, що розвалився. На смак непоганий), викосила дитячий майданчик у дворі, помила-набрала заново дитячий басейн, занесла нарешті бабі Тамарі банки (ми купуємо в неї молоко. Через грізну собаку у нас виходить, як в американських фільмах - прокидаєшся рано, виповзаєш надвір, а там через день банка молока біля хвіртки). А потім, до того всього, спересердя (бо інакше тут і не скажеш) вгаздувала борщ. Причому крутезний борщ (ще би, майже три години біля плити). А тепер ще сиджу і пишу бложик - яка розумничка.

Основне правило виживання в моїх умовах: в будь-якій незрозумілій ситуації візьми і з'їж помідорку. Найкрутіші на смак - чері і оранжеві.