Ціле літо нас практично не було в селі, а коли хто і був, то не було ніякої можливості займатися облагороджуванням побуту. Двір заріс страшно. Як повернулися, говорили про те, що природа невблаганна. Виглядало так, ніби ми ніколи тут і не жили.
Зараз крок за кроком відвойовуємо простір у дебелих таких бур'янів, які навіть не скосиш, бо полишаються небезпечні гостряки. То я потроху ручками смикаю. По квадратному метру в день, і то не щодня - сили поки не ті. Хімія така хімія.
Але вже є малим де бавитись. Старший облюбував собі друге відділення гаража. Там у нас пісок, дрова, вугілля, солома і кошенята. Що ще для щастя треба? Він там постійно собі якісь хатки-пастки будує, а я мовчки радію. А менший поселився у собачій буді. Собачою будою у нас працює стара літня кухня, до якої припнута собака. То він з нею з ранку до ночі обіймається, розливає її воду, купається в м'якій пилюці (там бур'янів нема, собака береже свою територію). А вчора воював-воював з Орестом за право сидіти в ямі, яку собака викопала (ми ржемо, що це перше христанівське метро), і таки відвоював. І сидів так з таким поважним обличчям, що куди там усім кандидатам у голови сільради)))
Перед хатою ту клумбу, що в нас була запланована під клемтис, розчистили і попересаджували туди ялівці з заростей. А то вона там не ростуть зовсім. Я взялася щодня поливати, то вони так миленько свіжі гілочки повипускли, що я почуваюся, як малявка з мультика про Тоторо, що чаклувала над зернятами. Ходжу постійно туди заглядаю.
Оскільки діти попрокидалис і треба чимось їх нагодувати, я просто запропоную вам подивитися перший випуск мого англомовного відеоблогу про життя в селі.
І Орестового україномовного. Так-так, у нас нова розвага. Підписуйтесь, лайкайте, поширюйте, слідкуйте - будемо раді.
