субота, 31 серпня 2013 р.

таки облом

Ну що, розкажу вам історію про свій облом із самого початку. Не буду заглядати по блогу, що я вже писала, а що ні.

Дія перша.
(червень)

Переїхали ми жити в село 11 червня, а 12 червня у школі були збори. Приїхав начальник Лохвицького відділу освіти і представниця Лохвицької районної державної адміністрації у сільську школу, де їх зустріла директорка, стурбовані батьки і вчителі, та заступниця голови сільської ради. Чиновники-гості повідомили, що держава виділяє 8 тисяч на навчання одного учня, а оскільки у вас дуже мало учнів у класах (в деяких - лише один учень), то навчання одного з них обходиться району у більш ніж 30 тисяч. Тому є думка школу закрить, і ця думка цілком логічна. Діти будуть вчитися у хорошій Лохвицькій гімназії, ми виділимо автобус і водія, який щодня їх безкоштовно возитиме туди і назад.

Але є інший варіант. Можна здешевити навчання одного учня, збільшивши їхню кількість. Хоча б за рахунок того, що відкрити у приміщенні школи дитячий садок. 15 школярів, ще 15 дошкільнят - це вже сила і страшенна економія. Але тоді вам доведеться трішки напрягтись, сільраді виділити 30 тищ на переобладнання частини класів на дитсадок, знайти людину, яка буде завідувачем, який, в свою чергу, знайти вихователів і теде. Даю вам час вирішити самим і якщо таки вирішите рятувати школу, то до 1 липня сільрада має прийняти рішення про виділення коштів.

Тут народилася ініціативна група, її головою став Сергій, у якого дві дочки вчаться у цій школі (це один із запорожців, переїхали півтора роки тому). Написали звернення до сільської ради з проханням про позачергову сесію (літо ж, планових нема), попідписували, все, як годиться. А рада все не збирається і не збирається. Написали звернення до нардепа з проханням повпливати на сільського голову і почали під цим зверненням збирати підписи. Чутка по селу пішла і засідання таки призначили - в останній робочий день перед 1 липня. І постановили таки гроші виділити. Ура.

Дія друга.
(початок серпня)

Оскільки гроші виділили, треба визначитися із завідувачем дитсадка. Спершу заяву написала Лариса. Але оскільки там було ще неясно, на повну ставку одразу беруть чи ні, і садка як такого ще нема, і щоб завідувати садком треба звільнитися зі школи, Лариса не схотіла ризикувати. Прийшла ввечері до мене і сказала, що вона відмовилася, забрала заяву. Може, ти схочеш?

Я перше думала ні, але в цей же вечір як загорілася-загорілася! Ну, як таки схочеш, то дзвони Сергію, він як голова ініціативної групи нехай домовиться тобі про зустріч з начальником відділу освіти в Лохвиці.

І пішли думки роєм - це ж можна зробити найкращий в Україні садок, зібрати гроші на хороше обладнання через Спільнокошт, зробити фестиваль для волонтерів, які допоможуть із іграшками, ремонтом і обладнанням. Зібрати красиву пресуху, возити вихователів на навчання і підвищення кваліфікації. Зробити так, щоб діти з усього району мріяли потрапити у цей дитсадок. До третьої ночі писала детальний мегаплан дій.

Зранку дзвоню Сергію - так і так, якщо вакансія ще вакантна, то я вйо. Каже - як зв'яжеться з тим начальником, то дасть мені знати. Це була п'ятниця. А він людина зайнята, додзвонилися аж в понеділок, домовилися про зустріч зранку.

На зустріч їхала піднесена, роздрукувала свій мегаплан, взяла дипломи. І начальник мені сподобався, і я начальнику ніби-то. Позвонив у Васильки, каже - ви вже вирішили питання із завідувачкою дитсадка? Так? Як ви кажете її звати? А вік? Від 40 до 80? У мене тут сидить Оксана Володимирівна, теж має бажання стати завідувачкою. Домовтеся про зустріч. Я кажу - не хочу нікому дорогу перебігати, приїхала, бо чула, що нема бажаючих на це місце. А він - та яке дорогу перебігати, ви молоді, вам дорога. Лише поїдьте і поговоріть із директоркою школи - ви ж як дві господині в одній хаті будете, треба, щоб ви познайомилися-поговорили.

Ну ми бігом і поїхали у Васильки. А там школу до перевірки готують. І Надія Іванівна, директорка, уже тут. Каже - ну, раз ви будете, ідіть, я вам приміщення покажу. І веде мене в туалет. Бачте, унітази поміняли - на це 10 тисяч із тих 30 вже пішло. Кажу - а як же це так, фінансово відповідальна особа за ці гроші за законом - завідувачка, її ще не призначили, а третини грошей вже нема. Є якісь папери про те, куди і як гроші пішли? Якийсь звіт. Надія Іванівна: ви не хвилюйтеся, усе вже відзвітовано. Ми тут робимо все господарським способом. Кажу - а це як? Вона: наймаємо людей, вони роблять. Он плафони ще повісить треба. Кажу: не чіпайте плафони, то ж треба продумати дизайн приміщення, плафони мають бути такими, щоб були комфортними для дітей і пасували до приміщення. Давайте ви до призначення нічого не робіть і не тратьте більше грошей, бо це ж не ваша компетенція, та й навіщо платити двічі - я ж як прийду, все робитимемо з планом. До речі, мені буде потрібний план приміщення. Вона чогось перелякалася. Немає ніякого плану! Кажу - ну як це, навіть на мою хату план є детальний, а у вас ціла школа, там діти вчаться, точно мають бути документи на приміщення. Н.І: ви їх не знайдете! У цьому селі ви їх не знайдете? Кажу: знаєте, я ж не буду їх шукати. Ви ж передаєте мені частину своїх приміщень, і передаєте з планом. Вона: я вас вислухала, вислухайте і мене. Я хочу, щоб садок відкрився якнайшвидше, тож давайте все робити швидко. Кажу: ок, будем старатися швидше. Тому треба план приміщень, щоб давати його дизайнерам, продумувати облаштування і меблі. Давайте до наступної нашої зустрічі ви підготуєте план. Якщо він таки не знайдеться, нехай хтось банально з рулеткою поміряє приміщення і його намалює хоч приблизно. Умгу.

Каже - пішли в сільраду, напишете заяву. Звісно, ходімо. Але я подзвоню, чи там є хто. Нема! Нікого нема! Давайте ви приїдете в четвер (а дія відбувається у вівторок), а там і заяву напишете, і план пошукаєм. Я домовлюся, щоб у сільраді всі були, хто треба. Добре!

В четвер звоню директорці - не відповідає, поза зоною. Їдемо на авось. По дорозі у нас біля клубу зустрічаємо голову сільради. Виходжу з машини, кажу, до вас же їдемо, у Васильки. А він: їдьте, в мене зараз тут справи, я туди через хвилин 40-годину під`їду. Неприємно, але ок. Приїжджаємо у Васильки, школа наглухо закрита. І сліду директорки нема. Їдемо до неї додому. З вулиці кличу - нікого вдома нема. Сусіди кажуть - точно вернеться до 12, бо корова з паші прийде. А це десь 10 ранку. Добре, дякую, поїхали під сільраду. Мені, зрештою, щоб написати заяву, вона не потрібна.

Заходжу до голови - так і так, прийшла заяву писати. А він: а чого ви так пізно прийшли? У нас уже є завідувачка. Якщо ви нам будете потрібна, ми вас знайдемо. Кажу - ну як це, у вівторок іще не було, а сьогодні вже є. А ось так. До побачення.

гмгмгм

Дзвоню у відділ освіти, начальнику. Кажу - як це так, тут уже, виявляється, є завідувачка. А він - ні, нема. Я їхню кандидатуру відхилив. Наша розмова лишається в силі. Чекайте мого дзвінка.

Дія третя. Очікування дзвінка
(кінець серпня)

Проходить тиждень - ніхто мені не дзвонить. Їдемо у Васильки по хліб, зустрічаємо Надію Іванівну. А вона - Оксана Володимирівна, можна вас на хвилинку? Кажу - так, можна. Вона: мені Лариса Василівна казала, що ви можете допомогти залучити кошти на садок. Ми ж в одному селі живем, всі ми люди. Кошти нам потрібні. Я від хмммм (напишемо слово - здивування) аж закипаю вся. Ну це ж треба  бути наглою такою. Я б після переховувань соромилася мені на очі зайвий раз попадати, а вона мене відкликає в сторону і каже - кошти їй треба. Ну не йолки ж палки. Що за люди. Кажу: Надія Іванівна, поки кадрове питання остаточно не вирішене, я не хочу зараз говорити про залучення коштів. Добре, дякую, до побачення.

За кілька днів мені ж не терпиться, таки дзвоню тому начальнику в Лохвицю. Збиває. Ну ок. Казав, що зайнята людина, важко йому додзвонитись.

А пару днів тому чую, що там уже нова завідувачка бігає зі шваброю, питається Надію Іванівну, що далі робити. Тобто кадрове питання вони вирішили, тільки подзвонити мені забули.

А сьогодні вже почула, що пішла брехня по селу. Що Оксана хотіла собі хапнути 30 тищ, але їй не дали, садок врятували і тепер уже скоро відкриватимуть. І ще ця, що брехню цю розносить, сьогодні рано питає мене - ти будеш свого малого в садок давати? Ні, кажу. Малий ще? Та ні, я й не збиралася його в садок віддавати. Умгу.

Завіса

Я тепер сильно думаю, що мені робити. Бо діти скоро в школу, холоди йдуть. Тобто вже не зможу з ними час проводити. Треба приміщення, щоб англійською з ними займатися, і ще театр хотіла, і ще малювання, і ще з пластиліну ліпити. Поки гальмую свої мрії-плани і полю в себе у дворі бур`ян.

Ну що за люди... Обламалася я круто, чесно скажу. Буде мені наука. Тільки з цієї байки мораль я ще виловить не можу.

понеділок, 26 серпня 2013 р.

кінець літа - це


  • коли на фотографіях денне світло стає більш жовтого, стиглого кольору
  • коли раптом між пальцями з'являється бажання торкнутися ще незайманого і хрумкого паперу в клітинку
  • коли ти нарешті ґрунтовно відмиваєш п'яти, париш їх із содою і мастиш чимось жирним
  • коли темніє о восьмій
  • коли на фоні звичного літнього побуту потроху набувають обрисів нові ідеї та способи їх реалізації
  • коли ввечері в хаті сидиш за комп'ютером у теплому светрі
  • коли кавуни на базарі по 1.50
  • коли їси останню диню в цьому сезоні
  • коли руки чорні від горіхів, які вже достигли, але ще не скинули зелені шкірки
  • коли думаєш, на скільки літрів потрібна бочка, щоб наквасити капусти на зиму
  • коли вариш борщ без квасолі, бо вона ще не достигла, а старої вже не хочеться
  • коли дитина відмовляється знімати футболку на довгий рукав, коли іде до сну
  • коли відчуваєш кінечність буття надзвичайно гостро
  • коли всоте пересвідчуєшся, що новий рік починається у вересні, хоча ти давно вже не протираєш штани за партою
  • коли починаєш думати про Молодість
  • коли на фон включаєш саундтрек із фільму The Lovely Bones
  • коли проводиш фотосесію з помідорами, яких уже за пару тижнів не буде аж до наступного серпня






неділя, 25 серпня 2013 р.

шоста річниця

Вчора багато хто святкував день незалежності, а сьогодні у нашій сім'ї свято - день взаємозалежності. Що я маю сказати - таке відчуття, що з того часу, а це вже 6 років минуло, пройшла ціла вічність. І не знаю, це відчуття - це добрий знак, чи не дуже.

фото - Ольга Закревська

фото - Ольга Закревська

фото - Ольга Закревська

фото - Ольга Закревська

фото - Ольга Закревська

фото - Ольга Закревська

фото - Ольга Закревська



І, звісно, я геть забула про це свято. Сто раз роздратувалася зранку на якісь дрібні Орестові зауваження, і аж в Лохвиці Орест признався, що такі діла. В мене одразу настрій покращився, і запахло шашличком.

Покликали запорожців, і одних, і других (не знаю, чи писала вже, але одна сім'я переїхала сюди 6 років тому, інша - півтора роки тому). І гарно так посиділи. Недовго, але мені особисто було дуже комфортно. (гг поки не почалася гикавка. сьогодні тричі вона до мене приходила. то мене сьогодні, видно, односельчани згадують, ті, що мене вчора вперше бачили. і ні, справа не в моїй марнославності, а в тому, що тут справді відбувається не так багато подій і приїжджає не так багато нових людей в спільноту села).

Мені сьогодні подарували весільний букет! Ніби дрібниця, а стоїть поряд з монітором і пахне свіжістю. І ще набір класних глиняних чарок із глиняною плящиною. Буде в чому гостей частувати ;)

Спалах зробив букет якимось вульгарним. Насправді він милий і ніжний

А потім, поки Еней разів зо 30 підряд милувався собою на відео, я бігом помила посуд, і ми з малюком провели разом чудовий вечір. Реготали, качалися по дивані, гатили у бубон, читали книжки, запалювали і гасили свічку. А ще я вивчила сьогодні ж колискову Hush little baby, і малюк під неї заснув. Отака історія про те, як ми зрадили котику сіренькому, який заколисував малого майже рік. Рідко коли йому помагав кіт воркіт, що по надвірку ходив і перепілку зловив.

Мій повелитель вогню

Літо закінчується, тому хочеться ловити його за хвіст і влаштовувати свято щодня. Чого і вам бажаю.

субота, 24 серпня 2013 р.

Христанівка. День села

Не знаю, хто що має проти народних гулянь, але день села - це класно. Хоча б тому, що, здається, всі односельчани просто щасливі. Їх не збирали отак разом багато років. Поназапрошували своїх дітей-внуків, зустріли однокласників. 

Як це було? От ви в голові намалюйте собі картинку, як у наших реаліях мало б виглядати це свято. От саме так воно і виглядало, як ви собі уявили.

Колектив жіночок у однакових народних костюмах під супровід баяна. 




Місцева співачка. Виявилося, що я якимось чином її кума. Каже, що переважно співає в дуеті, але її напарника викликали в Київ, тому сьогодні сама.

Гумореска від артистичної бабусі. Про невірного чоловіка.



Подарунки від місцевої влади. Трактористці із 30-річним стажем - набір ножів. Багатодітним сім'ям - по хлібниці. Наймолодшому христанівчанину - чайник і іграшкове курча. І музичні вітання ювілярам. 

Розіграш лотереї - знайомі бабусі щасливо хвалилися виграшем і показували новісінькі зубні щітки.

Величезна кастрюля христанівської каші, солодка вода, нарізка сир-ковбаса. І десь там під столом теплиться щось міцніше. 







Ну і танці. В колі, парами, кому як душа лежить.

Сказала Люба, жінка водія шкільного автобуса, що я тепер їхня, христанівська. Що вони мене прийняли за свою. 

Одна з бабусьок за поїданням каші питає - а скільки ж усе-таки років нашому селу? Всі знизують плечима: того ніхто не знає. 

Вітаю вас із днем Христанівки!


пʼятниця, 23 серпня 2013 р.

хріновина

Зустріла сьогодні у себе біля хвіртки Міхалича. Думала, йде до Миколи по спирт. А ні.

Йде з листком, на якому написано "хріновина" і підкреслено.

Каже, що не знає, що робити з помідорами. Їх дуже багато, а в сім'ї вже ніхто томатного соку не п'є (ну та ясно - минулого року він закрив 83 літри).

Так от хріновина - це назва страви. Помідори з хріном. Колись брав у Миколи рецепт, дуже сподобалось, але загубив. То йде знов писати під диктовку.

У зв'язку із хвилюваннями за своє діло стала сильно неуважна. Після обіду аж посварились із Орестом - він всоте зробив мені зауваження про те, що я щось не туди поклала, забула, загубила, провтикала. Ну і по ділу ж зауваження, нічого не скажеш. Але все одно ж дістає!

Так я після того ще крутіше учудила. Ларисі новою поштою прийшли квіти кімнатні, попросила завезти забрати, бо до вівторка пов`януть. Погнула крило машини, як виїжджала з брами. І вже по дорозі назад подзвонив Орест і сказав, що я до того всього поїхала без документів. Добре, що пронесло, все гаразд, але йолки-палки.

І надвечір такий відчай найшов, що я не можу в елементарних речах себе до купи зібрати, ну куди мені братися за суспільно важливі справи.

А завтра у нас день села. Клуб 10 років стояв порожній, там все позасирали птахи. А цього року клуб побілили-пофарбували, все начисто помили і завтра робитимуть урочисте відкриття. Відкриватиме, ясне діло, голова сільради.

Всі люди дивуються - ну чому так? Дня Васильків (у нас там сільрада) ніколи не було, а тут раптом день Христанівки! Має навіть бути концерт і розіграш лотереї. За три дні продали 120 білетів по 5 гривень. Народу явно хочеться двіжухи.

четвер, 22 серпня 2013 р.

взмедитнула

На Борщагівці у нас на кухні над обіднім столом, який ми ніколи не використовували за призначенням, висів Хічкок, що поїдає птицю. У рамочці, за склом, все, як годиться. Мені дуже подобалося, як його засиділи мухи. І, на жаль, скло не пережило переїзду, тому великого режисера я поки вирішила не турбувати. Зробила собі рамку-покращувач настрою. Орест по периметру шуруповертом поробив дірочки, а я сплела сітку.




Першим ділом поселила туди листівочку, оту, що наша перша отримана пошта у Христанівці. Я вже згадувала про це раніше. І тільки сьогодні до мене дійшло, що вона не від Хвильки, як я раніше думала, а від мами ще одного Енея, який на місяць старший за мого Енея. Поплутала Ань!

Потім ще поставила фото, яке мені прислала Надя з Гамерики, із славної Техащини. Воно чомусь активно змушує мене думати і впадати в ступор від інакшості, яка видає себе геть у всьому.

І втулила чоловіка патлатого, як же без нього. Ну і тепер мені буде значно приємніше кришити салати. Думаю, що дарма ми перестали листуватися паперовими листами.

Треба слати одне одному бодай листівки. Бо це така приємна матеріальність. Те, що можна пощупати, понюхати, подивитись, чи не замацано.

День пройшов на диво гарно, хоч і повний місяць. Помила ззовні холодильник і пральну машинку, зготувала смачнющий плов і покликала гостей, щоб допомагали їсти. Післязавтра день села - то я з дороги вздовж нашого обісця (це в нас такий гумор про наше обійстя) позбирала фантики від цукерок і позгрібала суху траву. Дві тачки з гіркою трави і туго набитий пакет сміття. Найдивовижніше, що знайшла - це лезо бритви, лежало прямо посеред дороги. Ну як можна йти і згубити бритву? З кишені випала? Нічого не розумію.

А це Еней мені показує, що спати сьогодні він буде з пітоном.




середа, 21 серпня 2013 р.

господарочка

Сьогодні у нас був дуже нетиповий день - із хати виповзли аж в 4 вечора. А до того вовтузились в хаті здебільшого, навіть в дворі майже не були - так, короткими перебіжками. Не хотілося з людьми спілкуватися. Треба було подумати про своє і трішки збавити темп.

Тому я погосподарювала в своє задоволення. Не все ж Оресту писати про свої звершення. Сьогодні я з табуретки, яку ми і так за призначенням не використовуємо, зробила собі кошик для брудної білизни. Мені його дуже в господарстві не вистачало. Фото поганої якості, бо на телефон щойно зняла. Цілий день той кошик плела. Еней дуже допомагав - відривав стрічки від старого покривала, перевіряв виріб на міцність.


Про Енея хочеться писати, при чому багато. Бо це просто чудо, як він знайшов себе в цьому світі. Коли ще тиждень тому дивився на себе й на мене в дзеркало, на обидвох казав "мама". А тепер він не мама. Він тепер тицяє себе пальцем в груди. І дуже береться допомагати.

На днях пекли шарлотку, то він і яйця розбивав, і борошно просіював, і міксером тісто місив, і яблука від шкірки чистив. Понесли пригощати пирогом друзів - а йому важливо, щоб сказали, що це Енейчик шарлотку робив. Тицяє себе пальцем. Я, я, я є, і я щось зробив!

Таке враження, що йому дуже подобається щось змінювати у світі. Виніс на совку гусячий послід - Енейчик прибрав. Навіть якщо шкоду зробив, вівсянка по всій підлозі - Еней, Еней насмітив!

Після тривалого господарювання вирішила зводити малюка до річки. Побігав-погрібся у величезній купі попелу, посидів у човні, водив очеретиною по рясці.

Фото - Ілько Гладштейн

А я нарвала невеликий оберемок очерету для Ореста - він же приміряється з нього всяке плести. Нехай ближче познайомиться із матеріалом.

Що я хочу сказати: ніколи не ходіть по очерет без рукавиць. Порізала собі руку в десь семи місцях, і в запалі не одразу помітила. Зараз оце пишу і мізинчиком не ворушу.

Для шлунка ця прогулянка була непростою. Ми намішали усього. Не знаю, чи вночі не задихнемось. В порядку прийому: груші, сливи, терен, малина, виноград. І усього - повні жмені. Я просто в дикому захваті від такого підножного корму. Я б у Києві ніколи такий букет за один вечір не вжила. А тут дорвалися: все безкоштовно і скільки душа бажає. Лише б донести.


вівторок, 20 серпня 2013 р.

нічні хвилювання

19.08.2013 (забула натиснути кнопку "опублікувати")

Уже дві ночі підряд Еней не дає мені спати - його явно щось тривожить, і мучить спрага. Тепер спимо із пляшкою води - мушу допоювати, інакше крутиться і не може назад у глибокий сон провалитись. І так десь рази три за ніч. Я вже відвикла від такої двіжухи.

Ну але інтелектуальний розвиток іде у малюка повним ходом - уже третій день, як навчився тицяти пальцем себе в груди у значенні "я". Хто пускатиме змія? - Тицяє. Хто найкращий мамин синочок - тицяє. Перед цим, напевно, з місяць любив показувати на мене, на тата і на себе, і треба було називати, ху із ху. Коли показував на себе, і чув у відповідь - Енейчик - заливисто сміявся. Ну такий вже радий, що ось мама, ось тато, а він - Енейчик.



Про дитсадок тут нічого не пишу - можете сміятись, але боюсь наврочити. Бо як починаю наперед багато триндіти, облом на обломі. Тому зараз поки мовчок, а коли справа хоч у якийсь бік зрушиться, то напишу стіну тексту і закликів. Так що ви тримайте кулаки, щоб у мене вийшло те, що я надумала, що б це не було).

20.08.2013 (дописую)

Секрет хвилювання малого розгаданий. Банально - зуби. Вилізли дві нижні п'ятірки. Але не повністю вилізли, а так підло по одному кутику показали. Нова розвага - чухати їх моїм пальцем.

З приводу ото свого великого проекту, то впіймала сьогодні дурну чутку про те, що попахує обломом. Завтра я ще уточню, але коли так - то в цьому є свої плюси. Зможу розказати вам усю історію без купюр. Там ще той трилер. Бо якщо вдасться, то, ясне діло, я не буду описувати всі свої враження від знайоств із місцевими чиновниками. А коли облом - то я вже із пристрастю поклацаю клавіатурою, пшшш.

Орест недалеко від краю нашого городу знайшов у лісі яблуньку із такими красивими і смачними яблуками, що сама їхня присутність в кухні гріє. І місяць світить як прожектор.

А, і пальці, що набирають цей текст, чорні-чорні. Відкрили сьогодні сезон горіхів!

пʼятниця, 16 серпня 2013 р.

один із тих днів

Сьогодні і вчора були якраз ті дні, які можна потім згадувати взимку, запиваючи чаєм із смородинового листя. Тому мало тексту, багато фоток.

Звичайна буденна відпочинкова активність - до баб Каті по помідори, до тьоть Люби по молоко, кавуни і виноград; до Лариси на каву. І багато-багато спільного часу з моїми "голяками". Хіт сезону, звісно ж, - змій.

Лазили по деревах
Запускали змія. І не раз, і не двадцять раз, всі-всі.

Владік

Вовка

Сам би злетів
Альона
Каталися з гірки на дволітрових пляшках з-під пива



Малювали-малювали







Дивилися, як корови йдуть з паші додому


Їли кавуни. У свій спосіб. 


Та й таке.

UPD: Для історії: сьогодні вперше отримала тут пошту - листівку від Хвильки з Болгарії. І була настільки рада, що погодилася оформити підписку на газету, на три місяці. Зі списку вибрала таки Газету по-українськи.

І ще Орест гіфочку зробив


четвер, 15 серпня 2013 р.

кума, нооохуй

Про назву - ну, ви, певно, знаєте особливості полтавського варіанту укрмови. Так характерно підгундошувати, говорити м'яко, але зі злегка блатним притиском. І замість "а" говорити "о". Ото так: кума, ноооохуй.

Вираз обличчя дня. На руках - не похресничок, а його молодший брат. Едуард.

Сьогодні похрестила малого однієї з багатодітних моїх сусідок. Хрестини домовлено було на півдев'яту ранку, домовилися, що я під'їду до них до хати своєю машиною в вісім. Запізнилася на три хвилини і так за це переживала, що підрехтувала морду свого лансера об власний гараж. А там всі бігають-метушаться, і кіпіш-кіпіш. Дві пари кумів зібрати вчасно зранку до купи - це вам не жарти. Доходить дев'ята, а Марина (мать мого похресничка) питає, як у мене з бензином. Ок, кажу. То давай махнем в Лохвицю заберем другу куму, бо вона там застрягла і швидше буде, як ми заберем. Нуууууу ок.

Вона бере на руки свого місячного Едуарда, і ми їдем. Довго описувать не буду, але суть в тому, що ми проїхали 60 км і забрали дорогоцінну куму з-під хати в селі, де народився Архип Тесленко. Я вимовляла своїм ротом матюки, так.

Дві пари кумів. Той, що тримає дитину - дуже хороша людина. Направду.


Я, в білій сукні, з розпущеним ггг волоссям, давила своїми "хлоп'ячими" еківськими гівнодавами педаль зчеплення і гальмо. Бо дороги кгм, капець, скажімо так.

А фразу-заголовок сказала Марина про ту, кого ми забрали з тих Безсалів. Ти де? Вийшла з дому? Кума, нооохуй. Можна сказати, це девіз цих хрестин. Бо кума правда агонь. Рідко коли люди аж так вибішують усім своїм єством. Після хрестин, ще в церкві, питає мене: а подарок у тебе є? Є, кажу. Шо? Ну, книжка, піаніно, одяг. А золото? Золото? У нас в Безсалах дарять золотий хрестик. Кажу - мені було повідомлено, що я купую крижму, а кум хрестик. І точка, і точка. То вона ще між церквою і п'янкою поїхала в Лохвицю по подарунки, не отримавши від мене ні копійки (у нас з Орестом у селі тут така розвага - чекати зарплату, яка буде от-от, але все затримується і все ніяк).

Введення во храм матері 4-х хлопців. Моя кума, вчора їй виповнилося 26


У молодого батюшки так трусяться руки, що він не може попасти пензликом малому по чолі. Фраза із служби мені дуже сподобалася - "і захистить від повітряних зміїв". Якраз учора запускали - на вихідних приїжджали прекрасні Сороки і подарували нам красивого хвостатого на довгій нитці. Раз десять сьогодні я бадьоро сказала "відрікаюсь", і трішки менше - "вірую".

Про п'янку най не кажу, тільки трішки. Один з "хрещених батьків" сьогодні рано не похмелився, і акурат перед тим, як усі мали сісти за стіл, впіймав епілептичний приступ. Одна баба голосила так, ніби він умер, і розказувать, що в її жизні уже було сім гробів і перелічувати своїх баб і прабаб. 

Ну але що - похресничок зато в мене красивий і спокійний. В церкву сходив як в перукарню - і помили, і підстригли, і олійкою намастили.

Раб Божий Назарій спросоння


Так, текст не передає і сотої долі моїх переживань за сьогодні. Ото розбавлю текст фотками і все.

І ще наостанок похвалюся - отакий "будиночок" Еней сам збудував у пісочниці.


Так зараз виглядає наша пісочниця

 І отакий поїзд тепер у нас припаркований на веранді.

Дитячі пальчикові фарби, гуаш школьная. Дитя саморобне

пʼятниця, 9 серпня 2013 р.

хоум світ хоум

Минулого тижня я з малим їздила до Києва. Найсмішніший "висновок" із поїздки - у мене змінилися смаки на дитячі іграшки. На асфальтній Борщазі хотілося гратися шишечками, корою сосни і дерев'яними ступками. А тут завалили в секонд і накупили цілий кульок пластмасових яскравих штук, які співають, говорять, бібікають, говорять по-англійськи і видають дивні звуки. Хаха, зараз сфоткаю))).

Ще шуруповерт забула покласти на килимок. Він гуде!


Баба з дідом страшенно вражені тим, як підріс малий в сенсі розумового розвитку. Що купу всього розуміє і веде бесіду, хай навіть жестами і словами власного виробництва. А  мені зблизька не так помітно, ясне діло. Бігає та й бігає, хехе.

Ну і банально, але факт - приємно повертатися у Христанівку. Тут уже абсолютно повне відчуття, що я вдома. І що дім тут. Свій простір, свій кут, зона комфорту. Щоправда, останні години дві у нашій кухні-вітальні, де я зараз сиджу, стало потягувати тухлячком. Зненацька. Так що пишу про комфорт, і сама з себе сміюсь. Ніби перевірила кути, вимила відро для органічних відходів - не воно.

У Христанівці сезон динь у розпалі. Щодня Міхалич дає цілий великий кульок динь. Середніх і малих - але яких смачних! Здається, що в Києві таких смачних і не купиш. Завтра будуть столичні гості - ще на них протестую. Може це просто я - та жаба, що своє болото хвалить.

А, про жаб. У нас один кран виведений надвір, щоб чіпляти шланг для поливу. І під тим краном живе така товста і велика (з долоню), пухирчата коричнева жаба. Орест її вчора помітив і відніс подалі в кущі. За якийсь час вертається - а вона знов на тому ж місці!

Сьогодні мали бути хрестини, мама "голяків" бере мене за куму. Але перенесли на наступну середу. Я так зрозуміла, що тут усі беруть дві пари хрещених батьків на одне дитя. Крижму я вже купила (і слово нове вивчила). І що ви думаєте? Чудо-чудо, але на "похресничка" я стала дивитися іншими очима. Якось і більше приглядаюсь, і взагалі рада його бачити більше, ніж решту малих малюків.

А один зі старших малюків, 13-річний Владік, уже пішов у школу. Щось мені таке Олена наговорила. Що вчиться він у Лохвиці в інтернаті, і у них навчання починається раніше. Треба буде розпитати в когось іншого детальніше, що там таке. Але якщо він і правда повернеться в село аж наступного літа, то мені дуже шкода. З ним цікаво гуляти. Ніколи не думала, що таке напишу, але мені бракуватиме музики з його телефону ггг.

Ну і всі пишуть, і я напишу - осінь уже близько, і це сильно відчувається. Уже є цей сум, що літо добігає кінця. І це передчуття ностальгії за тим що ще відбудеться. Уже діти проходять медогляди для довідки в школу, купують зошити і білі сорочки.

А Еней здивовано тримає два однакових за розміром листка, але один зелений, а інший - жовтий.