неділя, 26 листопада 2017 р.

25 листопада 2017 в Христанівці

Осінь цього року видалася похмура і дощова. І нам-то воно ніби й нічого, а будівля старої школи в Христанівці мала шанс не дожити до бодай якого відновлення. Від дощу набралося води і впало старе дубове вікно. Одне з тих, що вціліло.

Фото Ліза Файна


Справа в тому, що цієї осені Васильківська сільська рада об'єдналася із Лохвицею, і вийшла Лохвицька ОТГ. Фінансові потужності об'єднаної громади у 2018 році обіцяють бути набагато кращими, ніж було до цього (якщо нічого на рівні держави не станеться із прийнятим законом 30.38). І можна буде реставрувати будівлю. Але до 2018 ще треба дожити.

А тим часом в країні іде війна, яка комусь змінює життя, а комусь видна тільки через телевізор. Режисерка та продюсерка Марія Старожицька знайшла мене і запропонувала разом організувати показ документального фільму "Війна химер" у Лохвиці.

Оголошення Лохвицького РБК

Головний герой стрічки - із хутора Яремівщина Лохвицького району. Сільський хлопець Валерій Лавренов, який підробляв у Києві, і в якийсь момент все кинув і пішов на Майдан. А звідти - в АТО. Фільм, знятий мінімальним бюджетом тільки тому, що трьом людям було дуже важливо розказати свою історію, дуже особисту історію. Але при цьому дуже глибоко зачіпає навіть випадкового глядача.

Оскільки все в світі сильно пов'язано, то ми придумали робити все разом - і толоку в школі, і кіно.

Як це постійно відбувається у нас (на щастя, це уже майже традиція), подія - результат роботи різних людей і інституцій, кожна з яких взяла свою часточку відповідальності.

Марія та Анастасія Старожицькі знайшли нас і вийшли на Управління культури в Лохвиці. Поширювали інформацію про подію, домовлялися, приїхали, привезли буклети та речі з Майдану та АТО для Лохвицького краєзнавчого музею.

Фото Марії Старожицької

Фото Марії Старожицької


Управління культури (Сергій Марченко, Наталя Плюйко) - безкоштовно надали найкращий зал Лохвиці - відремонтований і по-сучасному обладнаний зал Лохвицького районного будинку культури. Не без підтримки районної адміністрації (дякуємо за небайдужість Ользі Папірненко). Поширили інформацію серед людей освіти та культури, домовилися про автобус для односільчан героя стрічки (зокрема, приїхав його вчитель історі з теперішніми учнями).

Ольга Папірненко і Сергій Марченко вітаються з Ольгою Герасим'юк


Міський голова Лохвиці Віктор Радько висловив свою підтримку події і забезпечив автобус із Лохвиці до Христанівки і назад для тих, хто міг і хотів допомагати захистити школу від негоди. На обидві частини події прийшов із усією сім'єю. Пообіцяв також допомогти з вишкою - щоб накрити димарі (інакше на двоскатний дах нам не потрапити).

Віктор Радько і Ольга Герасим'юк спілкуються із христанівцями


Новоспечений христанівчанин Сергій Путилов (переїхав разом із сім'єю до нас у село у вересні) взявся за технічну частину робіт у школі. Порахував і закупив матеріали на гроші, які дали друзі з організації "Школи Лохвицького Земства" - Ольга Герасим'юк і Максим Іванов.

Фото Марії Старожицької

Фото Марії Старожицької
Фото Ліза Файна

Фото Ліза Файна



"Школи Лохвицького Земства" зробили Христанівці подарунок - роздрукували величезного розміру фотографії Сергія Білоусова - фотохудожника із села Риги, який частенько у 1980-ті і 1990-ті приїздив у Христанівку з фотоапаратом. Зберіг плівки з кадрами, які ніде більше не знайдеш. На жаль, він не дожив до відкриття виставки - цього року він помер. Тепер про нього тут буде хороша матеріалізована пам'ять.

Ольга Герасим'юк привезла ще й книжки для христанівської бібліотеки - із спадку історика Григорія Волошина. У нас тепер є українська класика (нарешті! досі ніхто нам таких книг не присилав, а люди питають).



Ніна Михайлівна Липівська зготувала "христанівську кашу" - як сказав 9-річний Альоша: "Вона каждий раз все добріша і добріша". Гігантську каструлю дала школа у Васильках.

Оскільки 25 грудня в Україні - день вшанування пам'яті жертв Голодомору, я шукала якісь задокументовані спогади односільчан про ті роки. Те, що дали вчителі школи у Васильках - спогади з того села. Тому я пішла і поспитала з камерою, хто що чув. Вийшло 15-хвилинне відео, яке ще буде доповнюватися новими розповідями. Ми подивилися його у клубі усім селом, разом із гостями. Ви можете переглянути його тут


Фотовиставка (тепер щодня вільня для огляду у Христанівському будинку культури (де тепер працює і Фельдшерсько-акушерський пункт) і це відео - старт проекту "Христанівка. Музей історій", де ми будемо згадувати історію села, записувати розповіді про людей, місця і сімейні зв'язки, щоб познайомитися ближче і стати справжньою громадою, яка мислить себе як щось цілісне і вартісне. Кожен, хто хоче розказати свою історію по Христанівку - ми вдячно вислухаємо.

Я особисто дякую Ользі Герасим'юк і Марії Старожицькій за допомогу і натхнення у організації події. За присутність, за залучення друзів. За ту атмосферу, яка була тоді. До нових зустрічей!

Тут традиційно збиратиму відгуки з події.

Фото Костянтина Грубича
"А сьогодні ми з Владою провели день на Полтавщині - у Лохвиці та селі Христанівка. Дивилися фільм Марії й Анастасії Старожицьких Війна химер, а також долучилися до толоки зі збереження на зиму Сластіонової школи у Христанівці. Закінчили кашею:)" Костянтин Грубич


"Не ходжу на фільми про війну - ховаюся від фальші, пафосу, пози, затертих цитат, вторинності, «героїки» й плакатності... всього, в чому зникає людина ...
Вчора - їздила. Дивилася «Війну химер».
Разом із залою людей у Лохвиці. Які як замовкли на першій хвилині, то й не відніміли, коли світло ввімкнулося... довго...
Було - як перед тобою хтось витяг серце з себе, й тримав перед твоіми очима... ти сидиш і в онімінні дивишся на нього, а воно пульсує, здригається перед тобою й прикрити його нічим, бо - чим...
Давно мені так не було...
Війну можна пояснити саме так, як Маша і Настя Старожицькі це сказали...
Той їхній Лавр мені потім сидів проти місяця на вікні, світив своїми очима якимись прозорими - скільки й намагалася заснути...і приказував, бавлячись: ну, глянь-глянь, яка страшна качка пливе, ну, гляяянь
Після цього кіна хочеш іти й прикривати якимись бинтами усіх - своіх, незнайомих, малих, великих, кожного,хто дивиться отакими очима...
Маша й Настя привезли в Лохвицький музей Лаврову каску, оплавлену іконку, яку він підібрав на страшному полі, котрим вибирався... до них вийшов із паличкою вчитель історіі, що приіхав подивитися кіно про свого учня... сказав: і не питайте про його оцінки, ось його головна оцінка- ви бачили..
Та що я тут пишу слова- вони часом бліді... пошукайте це кіно - Вам буде чисто й світло на душі від ніжності...
І ще. Я б зробила, як це зробили в Лохвиці - дала би безкоштовно найкращу залу в місті, розклеіла би про нього афіші, покликала би людей, і сама би приходила щоразу...
тут гроші - ні про що.." Ольга Герасим'юк

Фото Сергія Осоки
"Не знаю, чи вдасться мені скласти докупи хоча б кілька слабких слів про цей фільм.
От повернувся додому, в порожню осінню квартиру, з холодної Лохвиці, з кінозалу, а перед очима досі стоїть усе те. І це не весняна вода, що зійде завтра або післязавтра. Це вода глибока, осіння. Куди од неї подітися? Ви купалися в листопаді? Зайдіть – і вона вас обпалить. "Війна химер" – це той фільм, який залишає надію, що українське кіно на щось здатне. "Війна химер" не підкупає, не пропагує, не спекулює. Він промовляє тихо і щиро, як друг коло осіннього багаття. Без пафосу й капсу. Це один із небагатьох фільмів, у якому за кадром – куди більше, ніж у кадрі. Герої говорять зовсім простими словами – але потім спробуй забудь їх. Спробуй не задихнися. Я півтори години боровся зі своїми очима. Витримав. Але ось повернувся в порожню осінню квартиру, зробив кави, вимкнув світло – і зрозумів, що тепер я нікуди вже не подінуся, скільки не задиратиму голову догори. І сказати більше, здається, нічого. Відчиняв вікно, затягувався цигаркою, запитував – відповіли "Досить". Відповіли "Хай самі прийдуть і подивляться".
Якщо "Війну химер" привезуть у ваше місто – підіть і подивіться, ви не пожалкуєте, хоч хтозна, чи вийдете з кінозалу такими ж, як туди заходили." Сергій Осока
Фото Ольги Герасим'юк


"Є такі дивні місця і будівлі, до них припасовані, що закохуєшся вмить і вже далі тільки і думок, які ж чудові люди взялися за справу їхнього відродження - це я все про учорашню толоку у Сластіонівській школі в селі Христанівка під Лохвицею і проект Школи Лохвицького земства, яким опікуються Ольга Герасим'юк та Oksana Oliinyk, - і вони вже бачать відремонтованим це столітнє приміщення, і дивним дивом теж його таким бачиш, разом із натхненними, чудовими людьми поруч. Дякуємо за толоку і зустріч!" Марія Старожицька


"А вчора ми були в Христанівці на Полтавщині: толокою консервували на зиму тамтешню Сластіонову школу - справа, яку робить неймовірна Оля @ Ольга Герасим'юк із друзями, потроху стає не чужою і тим у селі, хто досі дивився на купку диваків збоку.
Принаймні, десятка зо два переважно літніх жінок із дрібними онуками та кілька чоловіків тлумилися коло вікон без шибок, затуляли отвори целофаном, підбивали рами дранкою по краях, щоби снігу не намело, вітром не зірвало, часом навіть сварилися одне з одним беззлобно, для порядку, а, може, від ніяковості, що, бач, якось та сталося: зібралися, пораються у суботу не вдома, не за гроші, на цьому пагорбі...
Коли зовсім стемніло і було забито останній гвіздок, рушили до неопалюваного клубу, їсти вогняну, густу, м'ясну кашу за місцевим рецептом, дивитися кіно, два сюжети-спогади своїх же односельчан про Голодомор, що зняла Оксана Олійник, одна з молодих диваків, які зі столиці перебралися з родинами до Христанівки і називають її "живим селом".
А потім наперед ступив Геннадій, вчитель фізики з Лохвиці, дотепний і хвацький, що роздавав на толоці команди разом із власноруч зпеченими "мазурками" з чорносливом, і, бгаючи долонями шерстяну шапочку, сповідався: по тому, як поховали його прабабусю, в хаті довго знаходили по закапелках вузлики з квасолею - берегла на посів, бо раптом що - квасоля врятує дітей від голодної смерті, і так само робили бабуся, і мама, і сам Геннадій з дружиною, вже автоматично, підсвідомо, чи не на генному рівні подовжуючи страх, і розпач, і зневіру.
- Може, хоч мій син перерве цю традицію... - сказав він і, притиснувши шапку до обличчя, вийшов із зали." Ольга Мусафірова


"Толока в Христанівці 25.11.17. Небайдужі люди рятують те, про що не дбає держава - наразі історичну пам’ятку - школу архітектора Опанаса Георгієвича Сластіона, яку занедбано вже за часів Незалежної України. Щиро сподіваюся, що обрана влада новоствореної ОТГ на ділі доведе, що вона Українська, Освічена і Державницька.
P.S. У 1913—1916 роках О. Сластіон створив серію проектів земських шкіл для Лохвицького повіту на 1, 2, 3 та 4 класи. Навчальним закладам було надано яскравого національно орієнтованого вигляду, вони побудовані у стилі українського архітектурного модерну. Ці школи мають характерну ознаку — шестикутні вікна і вежі, цегляний декор на фасаді повторював український народний візерунок. Проекти набули поширення у Лохвицькому та Лубенському повітах. На сьогодні відомо щонайменше 53 будівлі земських шкіл, побудованих на території Лохвицького повіту в 1910–1914 рр. за проектами Опанаса Сластіона." Ліза Файна

"Коли насправді хочеться сказати більше, ніж в сюжеті. Бо там має бути без суб'єктивного. Якщо об'єктивно – подивіться, коли будуть показувати у вашому місті. Обов'язково подивіться." Діана Литвиненко

У Лохвиці показали документальну стрічку «Війна химер» телекомпанія Місто


"День-«наполеон». Ну, правда, це був день, що складався з багатьох смислових коржів. А під кінець дня ці коржі так просочилися й ввібрали в себе щось таке, що зв‘язало їх і зробило одним цілим.
Дивилися «Війну химер» (Війна химер The War of Chimeras) у Лохвиці разом із його авторами, везли книги сліпого київського історика Григорія Волошина в Христанівку згідно його заповіту (Nina Rudenko) - віддати людям, розмістили фото Сергія Білоусова в клубі, захистили сластіонову школу від зими, згадували Голодомор і поминали, їли сільську кашу на багатті... Штуки різноі величини й значимості стали чимось єдиним із правильним післясмаком... Цей альбом - переказ його частини." фотоальбом (більше 20 фото з підписами) Школи Лохвицького Земства 

У селі Христанівка «консервували» столітню школу телекомпанія Місто

"Погода була погана, холодяка, вітер і вогко. Але - Лохвиця, Христанівка, Сластіонова школа! Ми дивилися важке кіно - " Війна химер", думали про Голодомор - і дивилися в ті яри, де всі ті безіменні жертви проросли травою...Вони, ці загублені душі, це мертві, точно вчилися в нашій Школі...Ми прийшли до неї - розтрощеної вандалами, і покинутої людьми... Привезли фото з про колишні часи її - фотохудожника місцевого, що не дожив до цієї експозиції... Оксана Олійник готувала показати невеселе кіно - знімала, що згадують тут про 33... Але ми вирішили, що будемо не плакать - а пам"яті всіх присвятимо радість нашої спілки і нашого спільного опору, й нашого труда. Школу ми мали захистити від зими й лихої години - поки не почнемо її реставрувать. Так само - із нашим життям і пам"яттю.
Почитайте під фото - хто там був.І що.
А ще помагали драбинами, молотками, грошима ( дякуємо @Valentyna Telychenko), автобусом ( дякуємо @Віктор Радько)" - фотоальбом від Ольги Герасим'юк

"Смачна країна" високо оцінила христанівську кашу. Відео від Костянтина Грубича.



четвер, 1 червня 2017 р.

Конкурс малюнка (увага!) і відео - виводка

Прийшло літо, з чим нас усіх вітаю! Треба довисадити перці і помідори і братися за прополку. А тим часом у нас в Христанівці була виводка днями. Я вперше прийшла глянути, що воно таке. Хочете - подивіться і ви.


Школа уже все, але дітей в селі не видно буде до середини червня - у них табір.

Із важливого.



У нас стартував конкурс малюнків у магазині "Коло Млина". До 10 червня приймаємо малюнки на тему "Христанівка. Карта скарбів".

Завдання стоїть так:

- Намалюй вулиці Христанівки, найважливіші будинки, дерева,
тварини, місця
- Погуляй по селу і відчуй, де лежить скарб (ти відчуєш щось незвичайне: холод, тепло, тремтіння, запах)
- Познач скарб на карті.

Наступний етап - голосування. Малюнки повісимо у магазині, біля кожного буде спеціальна кишенька, куди відвідувачі зможуть вкинути своє сердечко (хтось би мені їх понавирізав, ото було б ловко). Голосуватимемо з 12 по 17 червня.

Переможців буде не один, але перше місце гарантовано отримає чорну пантеру. Ось цю:

(Орест в комплекті не йде, і не надійтеся.)

Еней уже сказав, що як виграє, то обов'язково подарує її у дитячий садок у Васильках, бо там її дуже хочуть. Моє серце піде йому, і не сумнівайтеся.

Святкувати перемогу і вручати подарунки 
будемо весело 17 червня, в суботу. 
Будемо раді усім!



понеділок, 17 квітня 2017 р.

Коло Млина

Всім привіт!

У нас хороші новини!

Офіційно з 1 квітня 2017 року після більш, ніж піврічної перерви, в Христанівці відкрився магазин. Ми вирішили назвати його "Коло Млина", оскільки на вигоні, поряд з магазином і неподалік від христанівської школи, колись стояв старий млин. Із думкою про нього і про місцевих активістів, які свого часу хотіли його відновити (а особливо з думкою про Григорія Волторніста), ми і назвали життєво важливий для села заклад. Традиційно, продаємо хліб, продукти харчування та товари повсякденного попиту.

Частину приміщення використовує громадська організація "Живе село". Яка тут реалізовує уже чотири проекти:

  • Христанівська бібліотека (зібрана із книг, які надсилають люди з усього світу).
  • Банк речей "З міста в село" (люди з міст надсилають речі, які їм уже не стануть в пригоді, для тих, кому вони можуть бути корисні). Речі ми віддаємо за умовну 1 гривню. Всі внески складаємо в коробку із метою використати ці кошти для облаштування більшого комфорту навколо громадського центру. Пунком один в потребах є зручна вулична лавка.
  • Зона вільного wi-fi. З 17 квітня 2017 року всі можуть вільно підключатися до мережі в зоні 10 метрів навколо магазина (таке обмеження у наявного роутера). За фінансування проекту дякуємо родині Бондарів.
  • "Батарейки, здавайтеся" - пункт прийому використаних батарейок. Щоб заохотити людей приносити батарейки, ми обмінюємо їх на цукерки або на іграшки (із тих, що люди надсилають в Банк речей). 
Скоро ми підготуємо звіт про кількість розданих речей та про перший етап діяльності бібліотеки. Слідкуйте за оновленнями!

Ось як це все виглядає на відео

англійською

українською

А ось трохи фотографій

Наша сім'я на порозі магазина, фото by Ethan Daish

Так наразі виглядає магазин ззовні

Я радію, бо цю фотографію зможу запостити в фб із зони вільного wi-fi. Який ось хлопці налаштовують

Еней переглядає бібліотечні книжки

Вчителька молодших класів Ніна Михайлівна взяла трішки книг для своїх учнів

Віка - одна із найактивніших читачок. Взяла книгу, яка цього 2016 року змагалася за звання "Книга року BBC"

Улас транспортує книги, додані Оленою Бондар в електронний каталог, в бібліотеку

Радіємо, що знайшли, куди здавати батарейки

Куратор пункту прийому батарейок на фоні необхідної поліграфії

Плакати всеукраїнського проекту "Батарейки, здавайтесь" в магазині "Коло Млина"

Контейнер з використаними батарейками та призовий фонд (5 батарейок або переказ книжки = 1 іграшка)

Вова і Альона радіють новим друзям

Стелажі з бібліотечними книгами та речима із Банку речей

Ледь не забула! Днями Ітан та Елісса (волонтери із Англії та Норвегії, які приїздили до нас нещодавно) опублікували статтю про наш магазин англійською! Ось посилання!

https://globalvoices.org/2017/04/14/meet-the-activist-trying-to-bring-ukraines-villages-online/

http://www.furrowsofworry.com/bringing-the-outside-world-to-deepest-rural-ukraine/

субота, 25 лютого 2017 р.

Згадати літо. Про відкриття Кіноклубу Docudays UA "Христанівські зорі" і перший показ


Публікую тут свої враження про перший кінопоказ Кіноклубу Docudays.UA "Христанівські зорі." Він відбувся 27 серпня 2016 року, за день до першої стратегічної сесії. Ось звідси цей відгук і його обговорення Посилання.

Спершу ми не могли розгорнути екран. Довго. Виявилося, він не розгортається, бо в ньому пташині гнізда. Вирішили просто проектувати на стіну.

Потім ми шукали працюючу розетку. Знайшли в закритій на замок кімнаті. Історія замовчує, яким чином, але до розетки ми підключилися.

Із христанівчан на показ прийшло четверо 16-20-річних хлопців, одна дівчина, їхня ровесниця, один дядько під 60 і зграйка дрібних дітей.

Із лохвиці приїхав знайомий уже нам із толоки дружній Геннадій Калюжний на так само знаймомоу велосипеді. Із Мирогорода теж на великах прикатали доблесні Олена і Андрій Бондарі. Прийшла Анна Бреус, яка у нас якраз гостює. Приїхала ще одна родина із Лохвиці - закликав Генадій.

Вікторія Лещенко, програмний координатор Міжнародного кінофестивалю про права людини Docudays.UA, представила фільм і понеслося.

Першими почали йорзати діти.

Через хвилин 15 вийшов 60-річний христанівський. Одразу за ним (тіпа "можна") вийшли і підлітки-хлопці.

Десь на середині фільму вийшла дівчина.

Діти тим часом давно вже бавилися у дворі клубу. Один насцяв на голову іншому. З дерева.
Гості всі досиділи до кінця.

І воно того було варто, бо ми гарно порозпитували Віку про процес зйомок, про долю героїв після фільму. Подумали про те, як документальне кіно модулює реальність.

Це ж успіх, я вважаю. І успіх як мінімум з трьох причин.

1. Ми таки зважлилися і у нас все вийшло. Після трьох років вагань, зволікань і зневіри.

2. Технічно ми справилися і знаємо, що треба, щоб і далі там показувати кіно. Це можливо.

3. Є після всього про що подумати. Вогник не згас, і мені хочеться експериментувати далі. І шукати свого глядача, і "ловити" того, що є.

Ось фото із заходу.







__________________________________________________________

Зараз плануємо наступний показ - у Лохвицькому районному будинку культури, 11 березня 2017 року. Слідкуйте за оголошеннями.

пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

Про доцільність створення Національного природного парку вздовж річки Сула

Сьогодні, в п'ятницю, 24 лютого 2017 року, було заплановане публічне обговорення доцільності створення національного природного парку в нашому районі.

Ми прийшли на обговорення, бо надзвичайно потребували інформації про те, що ж насправді пропонують. Увесь район другий день стоїть на вухах, вчора навіть мітингуючі противники створення парку перекривали дорогу.

Всі говорять в термінах "простий народ не дасть віджати його власність", "Кутовий хоче прибрати до рук нашу землю", "все обгородять парканом і не дадуть збирати гриби", "на пирятинщині ніхто не може потрапити в природний парк", "не дамо владі обдурити простих людей", "не можна буде випасати худобу", "заборонять полювання для простих людей, а можновладці будуть робити це вільно за хабар" "на чиї плечі ляже фінансування парку", "коли це стане району не по кишені, парк приватизують", тощо.І це все проговорюється не під знаком питання, а з повною впевненістю, що це так і є.

Я сподівалася, що влада до публічного обговорення підготується ретельно і зуміє донести правдиву інформацію. Але як я це бачу, оскільки не було продуманого організаторами регламенту, не було кому насправді взятися і керувати процесом донесення інформації, а все було спущено у вільне плавання "ми самі визначимо порядок денний", був цирк і балаган. І після образ, агресії і дебатів про те, хто має право голосу, а хто ні, більшість тих, хто поширює неправдиву інформацію через те, що не ознайомилися, що воно таке, просто вийшли із залу.

Але я послухала. Виступав працівник Національного природного парку "Пирятинський", який живе в одному із сіл, яке оточене парковою зоною. А також керівник Ічнянського національного природного парку.

Для себе я винесла те, що

- землі Національного природного парку (далі - НПП) не можуть бути приватизовані

- парк розбивається на зони, і лише у заповідній частині (яка займає там близько 20 відсотків території) не можна здійснювати ніякої діяльності, крім освітньої і наукової. У решті зон можна господарювати (фунціонує лісгосп), можна випасати худобу (через гарно сплановане випасання 250 голів великої рогатої худоби у парку зацвіли червонокнижні орхідеї, які до цього не могли пробитися через густі трави), можна збирати ягоди і гриби, плавати на моторних човнах і ловити вудкою риб, можна купатися та влаштовувати застілля (за бажанням - у обладнаних зонах відпочинку з мангалами. Вартість аренди однієї зони коштує 60 гривень за добу з компанії)

- існування НПП фінансується з державного бюджету (а не з місцевих). НПП платить сільським радам податок за користування землями, він створює до 70 робочих місць, і податки із заробітних плат цих людей теж поповнюють місцевий бюджет. Ось розрахунок виплат НПП від Ічнянського НПП місцевим сільрадам. Плюс для місцевого населення це прекрасний шанс заробляти зеленим туризмом.

- НПП забезпечує охорону парку від браконьєрів. У нього в штаті є служба охорони, у обов'язки якої входить і прибирання території. Сміття після відпочивальників прибирає та вивозить НПП.

- Територія парку не відгороджується парканом від людей. Але машиною заїхати можна далеко не скрізь. 

- на території парку займатися мислиством та ловити рибу сітками заборонено, це правда.


Мені, як жительці села, у якому є заказник, дуже шкода, що моє село втратить стільки можливостей і фінансування.І однією із причин такої втрати я бачу те, що не було продумано стратегію інформування людей, про те, що таке НПП насправді. І через намагання "в наглу" провести рішення до будь-яких пояснень і обговорення виник такий потужний спротив "простих людей", які тепер і слухати не хочуть ніяку інформацію та доводи.  Тим більше, що дезінформація поширюється силами, яких мало цікавить парк, але дуже цікавить показати неповносправність нинішньої влади. Мені дуже гірку, що ініціативу на даному етапі зарубано в корені.

Але я сподіваюся, що влада зробить висновки, і продумає стратегію інформування. Коли енергія спротиву трохи притихне і візьме гору турбота про власний комфорт, зокрема і фінансовий.

І так, я сьогодні послухала, що таке Національний природний парк, і мушу сказати, що це було б чудово таки реалізувати. Я - однозначно за парк. І проти емоційних неправдивих політично заряджених спекуляцій.



субота, 14 січня 2017 р.

Як не боятися захищати власні права?

Громадська організація "Живе село" оговталася після свят і стартує реалізовувати запланований на "Стратегічній сесії з розвитку туристичної привабливості Лохвиці" напрямок - неформальну різнопланову освіту для всіх.

Стабільним партнером проекту стала Лохвицька центральна районна бібліотека. Читальний зал на другому поверсі здатний комфортно вмістити до 60 людей. Тут варто сказати, що приміщення бібліотеки є пам'яткою. Колись це був будинок Товариства сільських господарів (збудований в 1907 році). Дуже помпезний і розкішний. Височенні стелі, гігантські вікна, глибокі підвіконня і вражаючі сходи. Для мене це - маленька Могилянка в Лохвиці. Атмосфера в цих стінах дуже схожа.



Першим спікером проекту став правозахисник, куратор освітніх програм всесвітнього руху Amnesty International в Україні Володимир Селіваненко. Він давно слікує за нашою діяльністю і долучається, поповнюючи бібліотечну колекцію. З його легкої руки у нас тепер є всі 7 книжок про Гаррі Поттера українською!

Цього разу він теж приїхав не з порожніми руками, а з матеріалами для розмови про права людини. Які залишив також для христанівської бібліотеки

І, звісно, з готовністю про права говорити і ділитися власним досвідом.

Захід відбувся 12 січня, учні мені підказали, що 15.00 - зручний для них час. Школа номер 2 вела відеозапис і пряму трансляцію. Ось запис трансляції

На превелику радість організаторів, зала була повна. Я нарахувала перед початком 37 слухачів, не рахуючи працівниць бібліотеки та спікерів. Після початку до зали продовжували заходити люди. Прийшлов і Борис Павлович Левченко - фотокореспондент лохвицької газети "Зоря".

Розмова була жвава, підняли цілий пласт проблем. Як заповнювати протокол при ДТП? На що звертати увагу? Де шукати закони? Чому важливо їх перевіряти онлайн на сайті rada.gov.ua? Як спілкуватися з поліцією?

Одним із найважливіших повідомлень було те, що КОЖНА людина може самостійно захищати свої права і без адвокатів. Так, ви потратите більше часу на пошук законів, ніж професіонал, але лише ви найкраще знаєте свою ситуацію.

Мені особисто дуже запам'яталася історія про підприємицю, яка ввезла кілька контейнерів підробної туалетної води з Туреччини і самостійно виграла суд, бо довела, що ввезла її для особистого використання ("щоб мити гараж").

Подію оживило те, що на зустріч прийшов юний юрист - переможець олімпіади з правознавства, із досвідом роботи в суді. І він вступав у цікаві діалоги зі спікером та з іншими присутніми. Маємо надію, він, попри обізнаність, виніс для себе якісь нові думки та висновки.

Підняли тему сімейного насильства. Виявляється, будь-який свідок протиправних дій має право писати заяву в поліцію. Це не обов'язково має бути постаждалий чи член його/її сім'ї.

Дізналися більше про юридичні професії. Адвокат, прокурор, юрисконсульт, нотаріус, поліцейський. Володимир розказав про те, що таке юридична клініка і закликав школярів подумати над можливістю зробити щось таке для Лохвиці. Він переконаний, що це може робити кожен. Школярі київських шкіл активно цим займаються, і дехто з них має грамоти від міжнародних правозахисних організацій.

Приємно було отримати теплий відгук від Володимира після 4х днів перебування в Христанівці:


"Пост щирої вдячності, захоплення та ... відвертої реклами :)
Якщо бажаєте переключитися від міського способу життя, добираючись до хати через прочищену вами у снігу доріжку, нарубати дров, що б натопити піч, то приїздіть у с. Христанівка. Тут можна навчитися і козу доїти, і поратися з птахами, милуватися красивезними пейзажами, слухати неймовірно цікаві розповіді просто таки фанатиків своєї справи Oksana Oliinyk та Орест Олійник - кожному/кожній буде своя забава, робота! Одним словом - це село завдяки таким людям Живе село.
Для любителів цивілізації тут є й інтернет, гаряча вода, обігрівачі... а для інших: піч, дрова, кози, птахи, річки, яри. Ну, і звісно - море криків і сміху від місцевих пацанів - Енея (5 років) і Уласа (2 роки).
Я своє задоволення отримав повною мірою! Приїздіть, вам тут завжди будуть раді.
А на додачу до сухого тексту - відео, яке зроблено за участі Oksana Oliinyk та Орест Олійник про місто Лохвицю, яке зовсім недалеко від прекрасної Христанівки
"

Принагідно анонсую наступну подію - бесіду з Яніною Алєєвою про те, як дізнатися більше про власну сімейну історію.

субота, 7 січня 2017 р.

Вертеп-2017 в Христанівці

Мене цього року якось зненацька спіткала марнота марнот і "комуцевстреба". І я ніби на святі наобіцяла вертеп, дітям наобіцяла вертеп, а сама гуляла з друзями і вилежувалась у теплому ліжку, а мої сини дбайливо нарощували кількість ковдр.

Але христанівські діти наполегливо щодня запитували "коли?", вимагали точного часу, при чому в найкоротші терміни. Я зірвала кілька репетицій - то в сараї змерзла, то ще щось дурне. Але потім таки виповзла і з новими силами ми це зробили.

Кращого за той вертеп, який ми водили 2 роки тому, я не знайшла. Кращий під наші реалії - це хіба писати з нуля самим. Але після всіх вилежувань на це не було ні часу, ні плану, тому взяли те, що було перевірено добре.

Я думала, що як і завжди в своєму житті, у вертепі я буду чортом. Але Олена досі пам'ятала всі мої алкгололічні репліки, і так живо їх відтворювала, що ми вирішили помінятися. Я - ангел, вона - чорт. Вовка з Мирославом теж помінялися - тепер Мирослав був із зіркою і торбою, а Вовка - Іродом у червоному плащі.

Попідростало нове покоління царів, Орест тому спокійно залишився вдома з Уласом, а його слова поділили між собою Артем з Енеєм. Альона залишилася смертю, бо в неї багато слів, і не було на кого міняти - нема нікого в цій віковій категорії.

Вивчили нову колядку - "Свята ніч, тиха ніч".

Сьогодні збиралися о восьмій ранку. За вікном мінус -надцять, страшна завірюха, снігу по коліна, сонця нема і не планується. Добрий господар в таку погоду... Ну, самі знаєте.

Але ми ж народ впертий. Зібралися. Вчасно! Доробили трохи костюми - косу, корони. Діти радісно повідомили, що вони вс три наші колядки вчора по телевізору чули. Я ще вагалася, давати їм "класичні", чи шукати щось особливе. Але для початку має бути класика. А от коли вона наскучить!)))

Одним словом, дивіться, що вийшло. Навіть не знаю, чи писати вам, скільки ми наколядували. Але це більше тисячі гривень, впевнено більше. І кожен виніс по дебелому пакету цукерок, печива і пиріжків.

Христанівчани, я вас люблю.