пʼятниця, 30 травня 2014 р.

А Енею лист прийшов

Спершу думала, що це ми загнались зі своїм господарством і городами, геть нема коли гуляти. Але сьогодні вже вольовим зусиллям вирішила себе змусити і зробити малюку приємне. Він так просив "дітей".

І що по факту вийшло? І зовсім я не змогла гуляти. Напустила всю гвардію у двір (можна сказати навіть, заманила) і... влізла в свої клумби. Бо там явно змагаються лобода зі щирицею, як тут кажуть, такі дебелячі повиростали, що за ними нічого й не видно. Діти и тамсамі по собі, а я сама по собі. Це, видно, в мене такий енергозберігаючий відчужений режим включився. Садова йога. Медитнуть-колупнуть.

І поки вони там ламали подарунки, робили болото під порогом і вели бої за гірку, я гарненько так встигла прополоти дві свої головні клумби. Частково замульчувала тією ж лободою, частково наново засіяла квітами. Валила вже все підряд. Зрозуміла, що продумані за кольорами-розмірами квітники це поки не мій рівень. Сипнула в купу портулак, цинерарію, натикала декоративного соняшника. В іншу висипала три пакети чорнобривців. Там серед лободи знайшла чорнобривці, що Орест ще з Максимом сіяв у березні. Один навіть вже цвіте.

Подумала, що цього року робимо акцент не на красу, а на збір насіння. Бо кількість насінин в пакетику за 2 гривні просто вражає. З однієї квітки роблять десь три пакетики, здається. І коли назбираєм так добру торбу насіння, наступного року гарненько так насіємо поміж картоплю. Щось таке Орест вичитав, що запах чорнобривців не до вподоби друзям-колорадам.

До речі, про жуків. Сьогодні на картоплі вилупилися червоні личинки. Чоловік взяв і доблесно покропив її Актофітом (не отрута, а бактерія, від якої жуки маються розладом травлення і забувають як їсти). І що ви думаєте? У нас є нова прикмета! Якщо полить картоплю Актофітом, який змивається на раз, за пару годин як загримить, як ливане! Лишається марно сподіватися, що тих жуків тупо змиє водою ггг.

Потім у дворі намалювався Орест, і я забігла на город (відчужилася ще більш якісно). Там прополола нарешті свої малюки-бурячки і огірки, а ще ледь знайшла в зіллі 6 кущів надранніх помідорів, які вижили після заморозків, і в підгортальному пориві насмерть знесла один плоскорізом. Як не вмер Данило, то галушкою вдавило.

Приїхала кума і привезла від свекрухи величезний кульок черешень. Нажерлися, здається, всі, від пуза. Оце я називаю відкрили сезон. Не скромну жменьку, а так по-дорослому, скільки лізе. На ніч ще догналися полуницями в сметані. Повечеряли :)

Діти уже в повний ріст обжирають шовковицю, і байдуже, що вона ще зелена (якщо про кольори говорити, то червона). Тобто за тиждень уже можна буде взятися за неї по-справжньому, і вимаститися із ніг до голови.

Подія дня! Сьогодні Енею прийшов перший в житті лист. З його іменем на конверті, все, як має бути. Всередині - книжка і листівка з кроликом. Дякуєю Галі Ткачук за таку важливу подію в житті! Читатимемо із задоволенням. Поки не дуже доросли (гг мало картинок), гралися, вкладаючи кролика в книжку спати. Обкладинку малюк зрозумів по-своєму. Здоровецький кіт - це тато, а білка і пташка - його діти. І вони йдуть гуляти (не то шо деякі).

____________________________________

Помити посуд чи пописати бложик? Вибір зроблено.

А завтра приїде мама з батьком, привезуть сардельок і візьмуть мене на ручки. I'm loving it.

четвер, 29 травня 2014 р.

до попереднього запису оновлення

Андрій пригостив черешнею. В нього, видно, якась надрання. Кожному по жмені - уже радість. Сезон відкрили.

Дійшла нарешті до тих грядок, де раніше огірки сійнула. Посходили. Ну але посходили в моєму стилі - десь одразу багато, а десь порожньо. Те саме з буряками, які я ніби сіяла рівномірно (це замочені огіркові зернятка липли до пальців і скупчуваллись). Ну але зілля вище за всі буряки і огірки разом взяті. Люцерка, лобода і щириця пруть шо дурні. І мульчувати їх ще ж рано, бо зовсім малюки. Пробувала прополоти, але пізно я туди дійшла. Малюк вже втомився, сидів на порозі і верещав "мама, йдем!". Взагалі він сьогодні не сильно в захваті від моїх городніх робіт, все стояв біля мене і плакав. Потім його Орест забрав, як попорав худобу.

Пройшлася плоскорізом навколи решти помідорів і капусти. Можна вважати, прополола. Штук може 7 цвітної капусти вижили, повипускали свіже листя, замість пожухлого. Тобто не аж так все пропало. Дякую дощику, який хоч і сліпий, але щось там таки зволожив.

Пробувала ставити тички для помідорів. Якось у мами вони були тонкі, а це такі грубі, серйозні. Я їх пхаю-пхаю, але виходить геть ненадійно. Впхала якось штук 30, пішов дощ. По дорозі додому жаліюся тому сусіду, що з тичками виручив, шо от, не пхаються.А він каже - тю, та ти перше ломом, він гарно в землю йде, а вже потім і тичку пхай. Переказала Оресту, пообіцяв, що завтра переробить мою роботу, і поставить тички. Мені лишиться тільки попідв'язувати.

Покосила ввечері ще одну межу, мульчанула скошеним хризантеми. За мульчування треба взятися серйозніше. Бо в мене серце радіє, як бачу рослини в затишних гніздах :). І бур'яну під соломою справді не видно.

Після переселення птиці в сусідній двір наш дуже осиротів. Я вже так звикла до їх дружнього крякання. Тепер стоять порожні ящики, і чомусь тоскно. Тепер не треба нікого накривати в дощ, ех. Але може хоч зранку я радітиму тиші.

І взагалі кожна тварина надвечір сумна :)

Многабукав про город

Сьогодні нічого такого дуже сільського не робила, а пописать бложик хочеться. Розкажу про останні дні, значить, поки Орест перекидає мені фотки на флешку. 

Ми вже ніби розрулились більш-менш із сусідньою хатою, і можем собі думати, що вона вже наша (ясєн пєнь, юридично ця процедура ще триває). Тому якщо серед вас є безстрашні люди, які готові приїхати і там жити-доводити хату і двір до ладу, тобто волонтерити-відпочивати, то ласкаво просимо. Сподіваюся, питання зі світлом вирішиться там протягом тижня. Умови суто сільські (вода в криниці, туалет у дворі, пічки поки в неробочому стані), і мінімум меблів, але не все зразу. Роботи - море, і вся така творча-творча! гггг Ми за це вам допоможем з поставками дешевого і свіжого молока і яєць, ніштячками безкоштовними з нашого саду-городу. Запрошення на спільні трапези, позичання мультиварки, користування нашим холодильником тощо. 

Вже два тижні як той двір обживали наші козюлі, тепер до них приєдналися качки та кури. Кажуть, домового треба задобрювати худобою, вони це діло люблять. 

Вчорашня сліпа злива

Майструють хвірточку в загорожу

Каченята зацінили нове житло, бо там вже явно було тісно. Одне навіть здохло чогось вчора

"Барвиста" і "іспанська голошия" на водопої

Арьол! чи то - ВОРЛИ!

Птаство, шо


Справи городні у нас такі. Покосили стежки між грядками від бур'янів, ними зразу мульчанули ці ж грядки. Морква, посіяна між старою цибулею, не зійшла, сійну там ще хвальону Альонку, може вона зійде. Здається, я навчилась не сприймати протест рослин проти сходження як ляпас і особисту образу). 

Редиску ми вже всю з'їли, треба буде, напевно, посіяти ще. На порожніх грядках вчора після дощу сійнула огірків. Не замочувала, воду в канавку не лила зі ставкою на те, що земля в принципі після дощу ще трохи волога. Пізнувато, але краще так, ніж ніяк. Ніяк не дійду подивитися, чи посходили ті, що я сіяла минулого тижня. Вже мала б бути відомою їхня доля. Там було сім пакетиків, тобто сім різних видів, які я тупо замочила всі разом а потім в мокру канавку порозкидала. 

Зараз на столі у нас стабільно присутній салат, тобто листя салату. Я посіяла два види - "кришталевий" і "айсберг". Один з них просто супер на смак (той, що світліший), а другий на смак як кульбаба - він темніший і трохи гірчить. Тижні на два нам його вистачить, треба буде ще посіяти (але я так про багато що кажу, і мало що руки доходять зробити, на жаль).

Плюс відкрили ж сезон полуниць. Зранку і ввечері збираємо з малюком по жмені. Негусто, але дуже приємно. Своя полуниця страшенно смачна, хоч ще й кислувата (ну хто б це дотерпів до повного почервоніння?).

Сусід Микола нарізав мені тичок під де Барао (помідори високорослі, по два метра). Відучора лежать, просяться в землю. Якраз дощить, гарно буде їх запихати. Єдина біда, що я зараз візуально не розрізню де Барао і черрі, бо і та, і та розсада була високою. Натикаю скрізь, а там будемо розбиратися по мірі росту. 

Із жуками на помідорах зараз затишшя. Нічого нового не зжерли, два дні не збирала (покликали друзі на річку, і я про все забула), приходжу - а там один нещасний жук і трохи яєць. Сусід каже, що на своїй картоплі вже бачив червоних. Тобто треба не розслаблятися і бдить, бо червоні, кажуть, можуть зжерти все за вечір.

Посходила частина моїх буряків. Хоч щось буде. Плюс подивилася я на ту моркву, що Орест проріджував, треба знову так добряче її прорідити. Ми з малюком вчора її прямо брудну з грядок виїдали. Вона така довга і тонюсінька ще, як ниточка, але солодка-солодка. 

Та капуста, що давно посаджена, з чужої розсади, вже гарно поприймалася (ну, та, що не вмерла), і пішла в ріст. Виглядає наразі шикарно. А та, що я недавно пересаджувала зі своєї розсади, ще страждає і вагається, жити чи не жити. Особливо Грюнкольн.

До мене щойно дійшло, що та капуста, що вмерла - то все цвітна. Чорт. Треба пересадить. Без цвітної капусти ж ніяк (хоч їм її в нашій сім'ї тільки я).

Не знаю, який герой дочитав до цього місця, треба було б за це якусь винагороду придумати в якості смачної історії з життя. Але щось в голову нічого поки не приходить.

Ну ось, поки заливала фотки, прийшов Орест і сказав, що ще мінус одне каченя. Чорт, шотаке? І ще одне кривуляє. Наразі 27.

неділя, 25 травня 2014 р.

Городні експерименти тривають

Нарешті дозріли до того, щоб почати мульчувати город. До цього чекали поки поприймаються рослини, потім поки дощ впаде, потім поки буде візок, щоб солому перевезти. В результаті від дощу вже і сліду нема, візком тягати солому незручно, бо ми знов забули купити резинку з гачками, щоб мішки прив'язувати і вони не розпадались.

Я пакую солому в мішки, а Орест їх переносить на той город.

Мульчувати почала з помідорів. По них вже добре видно, які прийнялися, а які померли. Попідгортала їх, заодно збивши і прикопавши зіллячко. І гарненько так укутала соломою.

Ось так виглядають підгорнуті помідори. Це їх Орест поливає "канавковим методом", по-простому - зробив серед грядки струмок, а малюк пускає по ньому листочки-кораблики. Кілька перців втратили по листку, поки мать відвернулася.


Ага, і перці


Де Барао (на фото) я поки не мульчую - вони чекають, поки я роздобуду для них тички. Справи у мене з цим ідуть так-собі. Думала, може в когось є зайві. Спитала у одних - ні, каже, не тримають, щороку ріжуть нові. Тю, а навіщо. У мами завжди біля туалету лежить з півсотні тичок, роками. Хто б це морочився по них щороку бігати. Ну, таке. Питатиму ще і в інших сусідів (ніяк не дійду).

А ось так виглядає замульчований соломою помідор. Бачите, вже цвіте!


Сусідка як побачила, що я солому по городу розкидаю, прибігла одразу. Каже, що їй одна наша односельчанка-переселенка (ну хто б це тикав пальцями?))) казала, що соломою погано мульчувати, бо вона краде з грунту азот. А ми з Орестом перелопатили всі інтернети, солому і сіно як мульчу всі хвалять, а про азот пишуть тільки в контексті мульчі з тирси. Що треба класти прілу, торішню, або додавати азоту у вигляді міндобрива. Ну а нам шо, ми експериментуєм.

Ще один сусід прийшов і сміявся: "Там що, заморозки передавали?". Кажу, не заморозки, а наступ бур'янів, багато сонця і мало дощу. Тут таке щороку передають. Тут народ не сильно любить експерименти, тому сусід співчутливо покивав і пішов.

Але от ми всі разом і подивимось, що з того вийде. То ж по урожаю ж міряють, чи хороший метод. Зачекаємо.

Поки поливали капусту (їй це явно йде на користь), теж в канавку, в руках опинився плоскоріз, і мені захотілося підгорнути і її. Воно так гарно виглядає підгорнуте)) Ось гляньте


Капусти в мене ось такі дві з половиною грядки довгі. Одна грядка безславно вмерла - чи то тому, що садили ми її поспіхом з дітьми, чи то тому, що ми з Орестом забули її полити (злегка не помітили її, коли поливали решту).


А потім взяла і по вчорашньому пролитому замульчувала.


А Еней тим часом взяв до рук фотоапарат і увіковічнив тата. І небо. (гра - знайди тата)


Там ще є пару таких рядків, що треба плоскорізом від зілля дотюкати, ще є немульчовані перці. І ще є інший город, куди треба досіяти всякі кріп-петрушку і рятувати мої дивні капусти (всякі брокколі, брюсельські і грюнкольни), а то вони явно не в захваті від пересадки.

Перезріває вже моя редиска, думаю, чи досівати. Деяка вже навіть зацвіла.

А як прийшли додому, нас на пеньку зустрічав ось такий жук.


Хехе, як грядки фотографувати крупним планом, то вони нічого так виглядають)). А то тут у всіх на городах все так рівненько, однорідно, як під лінійку. А в нас шопопало. Ну але я не готова стільки раком вистояти, як вони. Хай краще нас поглине зілля, ніж така каторга. Ми зілля підтюкуєм плоскорізом, не згинаючи спин. Не скрізь, не щодня, залежно від натхнення. І виходить щось таке (ну, це десь третина одного).


І ще є хороша новина - в нас, здається, буде перший заморський волонтер. У гості на цілий місяць проситься хлопець зі штату Нью Йорк. Через helpx.net, ясне діло. Село буде в шоці, що нам стіни в сараї ліпить глиною гамериканець))) Чекаю з нетерпінням!

понеділок, 19 травня 2014 р.

коза-дереза

Сьогодні багато в чому визначний день, а інтернет надвечір такий фіговенький, що ледь випросила оцю форму написання поста. Невідомо, чи вдасться повісити, та ще й з фотками.ж

Подія дня, ясне діло, це наше перше козеня. В нас тепер живе коза, їй півтора місяці. Це була дуже імпульсна покупка. Бо ми планували брати козеня наступного року. Але днями в голову Оресту прийшла думка, що косити двір - лінь. Що треба брати собі на випас сусідських козликів. Типу і козеня нагодоване, і двір викошений, і малюкові радість. І тільки ми попросили, як козлики пішли під ніж. Чомусь сусіди морозились і не могли прямо сказать, що козлів не даєм, бо будем різать. Щось м'ялись, казали, що нема як його толком прив'язати. Орест навіть нашийник купив - взяли. А потім нарешті зізнались, що козлики уже тю-тю.

Ну але ідея з козеням не полишала нам мозок і муляла. Навіть нашийник вже ж є. То сусідка порадила не морочити нікому голову, піти до баби Олі і купити собі своє козеня. В неї аж четверо, три кізоньки і цапок. Цап не продається. Ми в цінах на них не орієнтувались. Питаю - а скільки б вони мали коштувати? "Ой, та недорого". Недорого - це скільки? 100 грн? 600 грн? Засміялася, каже, що можна й за 50 іноді взяти, красна ціна їм 100 грн.

Пішли до баби Олі (до цього контактували лише раз - коли вона минулого року мене з дітьми з поля прогнала, бо ми своїм повітряним змієм її козу лякаєм, хоча вона насправді на нас ніяк не реагувала). Баба Оля ніби зла не тримає. Показала, розказала, взяла 100 грн і віддала свою красуню. До слова, нам дуже сподобався її двір. Все зроблено з розумом, дуже комфортне розташування споруд, гарно спланований і поділений на зони простір. Похвалили господиню, а вона зітхнула, що воно-то так, але жити тут ніхто не хоче. Думаю, йшлося про дітей.

Зухра наша зовсім не породиста, зате дуже жвава і красива. Її мамка дає близько трьох літрів молока на день. Тут в принципі це норма. Як кажеш людям, що коза може давати 5 - сміються.

Вона собі дуже вподобала Ореста, ходить за ним хвостом. Він до сусідів - вона за ним слідом. Він присів - вона під ним вляглася. Як Орест до хати - коза в сльози. Хоча потім погодилася, що можна не кричати, коли на дворі є я чи Еней. Ми сьогодні добряче нагулялись з нею) Бо шкода ж дитятко. Особливо серце краялось, як закривали на ніч в сараї саму. Ще й гроза. Але вона трішки поплакала, а зараз ніби тихо. І заглядати туди не хочеться, щоб її зайвий раз не нервувати. Сподіваюся, вона скоро звикне і все в нас буде гаразд.





Хочемо якнайшвидше купити їй подружку до пари, бо кози стадні істоти, і самотність погано переносять. Сподіваємося знайти більш молочну. Теж козенятко. Шукали оголошення в інтернеті, ціни на "зааненські" різного рівня чистоти коливаються від 400 до 2500 грн за малявку. Подзвонили за оголошенням в "Лохвицькому краї", бабуся каже, що зааненська не чистокровка, за 300 грн, мамка її 3 літра дає. Хм, мало, що ж в ній зааненського. Сусідка тьоть Люба каже, що тут неподалік є село Луки, і там була козоферма колись. І полишалися в людей ті кози. Спробує знайти телефони когось із того села, щоб розпитати. Дядя Ваня скептично поставився до якості тих кіз. Каже, що було дуже молочне 20 років тому, зараз зовсім не таке, давно виродились-перемішались. Але хтозна, спитати ж можна.

Подія номер два, неймовірної важливості. В нас на грядці поспіла перша полуниця!!! Одна штучка лише, Еней з'їв з таким апетитом, і півдня розказував, яка вона була смачна. Відчайдушно шукав ще, пробував зелені - ех, не те.

Збирала я сьогодні знов жуки на помідорах, і вирішила підрахувати, скільки вижило на даний момент. Бо так на око було забагато втрат. І справді багато. Висадила їх тиждень тому, живих різного рівня веселості 120 штук, категоричних і безнадійних трупів - 76. Буду заміняти, напевно. Основна проблема - жуки. Пожерли, полишали самісінькі стебла. Збираю щодня, раз на день. Двічі ну ніяк чомусь не виходить. Чавлю яйця, старуганів в пляшку, а потім топчу на дорозі. А вони все лізуть.

З хороших новин і надзвичайних подій - у нас нарешті пройшла справжня злива. Кількагодинна. Є надія, що хоч цього разу якісно пролило. А то дощі нас досі минали стороною. Лупане щось на 5 хвилин, і знову парко, земля сухісінька. Проте блимає і гримить гарно вже десь із тиждень (ну, ок, менше, менше). Завтра треба порозсаджувати нарешті свою капусту всяку різну, сійнути огірків (ой, не забути зараз замочити!).

І оскільки пройшла злива, було б зараз круто мої помідорки замульчувати. Але, йолки-палки, нема чим ту солому на город вивезти - у тачки пробите колесо, а носити мішками я задовбуся. Але треба би хоча б частину замульчувати, хоча б почати. А то я тільки про це мрію. І ще мрію про штук 40 тичок для моїх де Барао, але не уявлю собі, як я їх роздобуду. Орест каже найняти когось, бо в нього часу нема, та й він в лісі не бачив нічого підходящого... Сумно, кароч, але щось придумаю. Бо їм вже погано стоїться, а що буде, якщо після дощу нарешті попруть в ріст?

Перці видаються вдячними істотами. Всі як один прийнялися, стоять зелененькі, хоч би хни їм на всю цю спеку і жуків. Колоради їх не чіпають. Капуста ніби поприймалася, але то опустить вуха, то знов припідніме. Якась вона все ж невесела стоїть.

І виросла рукола. Вже можна скубати і їсти. Ура!

вівторок, 13 травня 2014 р.

ще не все розказала

З того, про що щойно говорили. Орест почав робити домашній квас. І це тільки перша зарядка, яку типу як можна вилити, бо вона несмачна. Дуже навіть смачна, цілий день цмулимо. Це на сухарях з чорного хліба з дріжджами. І ще настоюється на вівсі квас. Правда, чоловік каже, що поки що запах в нього, ніби кінь насцяв. Але спостерігати за ним цікаво. Частина вівса зверху плаває, частина на дні лежить. І вівсинки плавають вгору-вниз, міняються місцями. Верхня частина рідини жовтого кольору (ігого), нижня поки що прозора. Почекаєм-подивимось, що вийде. Будем гостей пригощати))

А я, хоч із запізненням, але зварила сьогодні "майську кашу". Тут в селі прийнято її варити на 1 і на 9 травня, але я провтикала, і згадала про неї лише сьогодні. На курятині зварила пшоно, туди стандартну зажарку (морква-цибуля) і картоплю. Консистенція за описом ніби вийшла правильна - і не суп, і не каша. Але на смак щось воно було не фонтан. Раптом що, пшоно окропом я двічі заливала перед тим, як кинути в бульйон. Може, бракувало спецій. То ми так поклювали трішки, закусили хлібом і розбіглися на город. І коли я вернулася через 4 години з грядок, каша видалася мені дуже навіть нічого! Головне - ситна. І малюк так добряче під'їв, хоч і правду казав, що не смачно. Вирішили, що варить я таке більше не буду.

Оце писала про зажарку, і згадала, що ми ж тепер хочемо перейти на олію від місцевого виробника-фермера, в нього в Лохвиці точка своя (невеличкий кіоск). Почалося з того, що я вкотре прочитала чергову статтю про те, як шкодить планеті Земля пластик, і вирішила ще зменшити об'єми використання пластику в побуті. Не брати пакети в супермаркетах (ходити з рюкзаком або торбою), не купувати мінералку. І олію. Бо з мінералкою ми давно покінчили. А пляшки з-під олії потроху заповнюють життєвий простір. Вирішила брати в свою скляну тару олію у того фермера. Щось мені привиділось, що у нього є і рафінована, і нерафінована. А як купувати - виявилося, що лише нерафінована. Бо, зі слів продавчині, процес рафінації це така штука, що ту олію потім краще не вживати. То вони й вирішили таким не займатися. Кажу, а смажити ж як, все ж пінитиметься і смердітиме. А - каже - ні, нічого аж такого страшного, ви спробуйте. І купила я півтора літра (в "євробанку" з сусіднього кіоска), вдома перелила частину в скляну пляшку від оливкової олії (якраз закінчилася), змила з неї етикетку. І це краса неземна. Приємно брати в руку скло з золотою рідиною всередині. Це зовсім інше відчуття, ніж від звичного чумаківського пластику. І зажарку в "майську кашу" робила на ній. Поки смажила, було трохи чути соняшником. А в каші Орест його не унюхав, і я теж. А бринзу, яку я замочила в цій олійці із зеленим часничком, чоловік їв із задоволенням саме через смак олії. Так що експеримент триватиме.

Від олії можна перейти до теми горіхів. Коли живеш в селі, і чуєш, що по дорозі їде машина і сигналить шо дурна - знаєш, що це скупщики "перо-горіхи-сємки". Вертаюся, значить, сьогодні додому, а мої хлопці стоять на дорозі і продають горіхи. Вирішили підзаробити. Ніби відчували, що я спустила купу грошей на розсаду)). Казали по 12, в результаті взяли по 11 і не доплатили за один кілограм. Виторг - 250 грн за півтора мішки. Просто гості не поспішали забирати собі, а воно лежить без діла на горищі. Ми стільки не з'їмо, нам лишилося ще півмішка. Так собі прикинули, що якщо не лінуватися і збирати під усіма нашими горіхами вчасно, можна легко мати близько двох тисяч грн додаткових. 

Ну і подія дня сьоодні, звісно, - висаджування розсади. Спершу хлопці мені допомагали. Орест прорідив і прополов свою кукурудзу плоскорізом. Якось так граючись, швиденько, ні разу спину не зігнувши. А Еней, думала, буде мішатися і мені заважати, а він справді допоміг. Заливав воду у кожну ямку. Воно ніби й не тяжко, але все одно шмат роботи взяв на себе. Допомагав межу топтати. Тобто це вже не звична "поміч", коли без дитини було б швидше, а справді трохи поміч. І вже так знає що до чого. В ямку лити, по грядках не топтатися, ходити лише по межі. Правда, потім почав підтрирювати помідори і втикати їх між сусідську кукурудзу. 

Потім Орест взявся копати мені ямки, і влупив дощ. Сліпа злива. Сонце світить, півнеба чорні, півнеба ясні. І краплі такі густі, важелезні, інтенсивні. Ми принишкли під грушкою, і через кілька хвилин побачили над лісом веселку, при чому не шматок її, а повну, від землі і до землі. І з кожною хвилиною вона ставала все повнішою, все виразнішою. Але щастя тривало недовго, через хвилин може 10 дощ вимкнули, веселка зникла, хлопці втекли перевдягатися. А мене лишили в спокої! :) Перший ряд - 35 кущів, другий - 40, третій - 42, четвертий - 24 і ще лишилося 10 порожніх ямок - не встигла я до заходу сонця дійти ряд до кінця. Може і встигла б, але вернулися хлопці і стали нависати. Одному робота горіла, другому страшенно терміново треба було видати морожену малину. Ну, але і те, що встигла, непогано. Калькулятор підказує, що це сумарно 141 кущ. І там ще багатенько розсади на завтра лишилося... Ні, я не вірю, що я аж така жадна, що я стільки накупила. Це просто ефект здоровезного пуза. Точно знаю, що брала максимум 20 кущів одного виду. А по факту висадила 38 штук де Барао... 

Поки садила, навколо мене стрибала з ямки в ямку маленька жабка, між пальцями опинялися павуки і павучихи (одна з яйцем, ледь її не придавила), багато червяків. 

А уже ввечері, коли я вклала малюка і виповзла потупити тихенько в комп, Орест змусив встати і вийти надвір. "Не лінуйся, ти заради цього сюди переїжджала". Я кривилася, як середа на п'ятницю, але поповзла до виходу. А там! Ароматне повітря - одразу повні груди. Майже повний місяць фігачить, як прожектор. Світить на такі малі гарні білі хмарки, порозтягувані смугами по всьому небу. І жаби з цвіркунами верещать мільйоном голосів. В хаті того всього не видно і не чути. Я аж кривитись перестала)). Чомусь згадала, як ми гарно влітку з Ліною півночі сиділи на цьому порозі під таким самим місяцем і говорили про сприйняття власної зовнішності. Згадували з самого дитинства, що коли і хто казав, і як це відбилося чи запам'яталося. 

Друзі, приїжджайте до нас в гості. Тут можна з нами гуляти, гуляти самим, за бажання поколупатися в грядках, поносити важке, попалити великі багаття (хламу ще не всього позбулися). Для малюків у нас драбинки, гойдалки, пісочниця, великий двір. Комарів досі немає. Спеки теж. Ну просто благодать. Для гуляння є щонайменше три проторених машрути, і ще мільйон ви можете вигадати самі. Тут можна купити саджанці, молоко, яйця, мед. Про наші краєвиди і небо я навіть не нагадую.

Лалалалала!

понеділок, 12 травня 2014 р.

діти-городи-плітки

Вклала малюка, замочила накуплену зранку в Лохвиці розсаду, і розказую.

У нас ніби все спокійно, як завжди, зрештою. Весь минулий тиждень пройшов під знаком прогулянок з дітьми. В селі гостює дівчинка із Дніпродзержинська, майже на рік старша за Енея. То йому тепер є з ким гратися на більш-менш постійній основі. Бачаться зранку і ввечері, ділять речі, носяться з цуциками, льопають по калюжах. Хіт тижня - сумка. Дівчинка (називати її по імені, чи ні?) носиться з гламурною рожевою сумочкою, в якій "нє трогай маі вєщі": іграшковий фен, мобільний телефон, резинки, заколки, гребінець. Еней сумкою просто зачарований. Ну і історія зрозуміла. Ділять. То аж на якийсь четвертий день, ем, взаємодії, я здогадалася зробити і сину сумку з "його речима". Полотняна торбинка через плече, закривається на замочок. А в ній старий ключ, дзвіночок, брелок з дядьком. Ну, ви зрозуміли, скарби. І жити ніби стало легше. Еней дуже старанно її носить з дня у день. Ну, ще вчора носив.

Але під час однієї з прогулянок бабуся нашої подружки знайшла - тадададам! - коров'ячий ріг. І знову почалося. Бо ріг - це ж неабиякий скарб. Заглядали всередину, прикладали до лоба, пробували використовувати як зброю, ну і просто тримати в руках. До стовпа Злата (незручно без імені все ж) несе, до хвіртки - Еней. Ми порозпитали у подружок, і дізналися, що це ріг Мілки. І, на третій, здається, день під знаком коров'ячого рога, Еней вирішив, що корова сумує за своїм рогом, і треба його повернути. Злата не заперечувала. І хоч як мені було шкода, але ми занесли його хазяйці. Бо далі його ділити, можливо, і корисно для життя, але сил ні в мене, ні в бабусі, вже не було.

Іноді ще гралися з нашими старими друзями - сусідськими хлопчаками. По черзі каталися на Енеєвому біговелі, гралися в пісочниці, сиділи на стовпцях і жерли зелені абрикоси (хохо, мій улюблений делікатес в цей період року). Ну але стосунки з малими не безхмарні, скажімо так. Після того, як один винищив всі тюльпани в другому дворі і назвав Ореста "пі***сом", деякі непрояснені моменти в нас лишилися.

Як Орест каже, я підсадила каченят на зелень. Сьогодні їздила у справах з ранку і до обіду, і не нарізала їм вишуканого салату "молочай+кропива", то крик досі стоїть. Як встане малий, то наріжу. Мені подобається підгодовувати каченят ніштячками, подобається наливати їм воду. Три літри вони виляпують години за дві-три. При такому ляпі-льопі лапи не болять. Еней любить сипати їм кашку - подрібнену кукурудзу з пшеницею. Столовою ложкою з бочки набирає крупу в півлітрову баночку, і висипає в годівничку. Хехе, і не дай бог втрутитись.

Ну і я вже написала трішки про розсаду помідорів. Накупила її тупо вагон. Це все від незнання, жадності і невміння реально оцінити свої потреби і можливості. Ну, щоб не збрехать, сумарно кущів сто точно взяла. Поки не забула, напишу. Чері двох видів (продовгуваті і круглі), де барао червоні, апельсин, суперранні харківські, надранні на букву а, помідори Санька, якісь рожеві, якісь великі м'ясисті, і ще якісь дуже хороші... А, згадала, і "українська сливка", яка родить до морозів. Одним словом, не запам'ятала всього, виявляється. Ну і до купи по два десятка білокачанної капусти ранньої і пізньої. І солодких перців. Якісь без перцевої відрижки великі гостроносі, якісь тупоносі для фаршировки, і ще якісь два види червоних. Тобто, виходить, десятка чотири перців у мене.

Тепер я хочу подивитися, як я це все сьогодні висаджу. Га-га-га. Мама ще озадачила, що під де барао під кожен кущ треба гахнути по третині відра перегною, бо кожен потім по два метри вимахує, щоб були сильні. Перегній там поряд, але все одно це додатковий шмат роботи. Мені насправді і страшно, і рухи дуже чухаються. Тобто хочеться в це піти з головою (ггг не в перегній, а у висаджування пахучих рослинок, ясне діло). Тільки б Орест з малюком дали мені на цей час спокій.

А післязавтра повний місяць, і на городі нічого робити не можна. Значить, сьогодні в планах - висадка купленої розсади. А завтра треба пересіяти буряк (не зійшов жоден з трьох видів), розсадити мою власну розсаду капусти (всякі брюссельські-грюнкольни), досіяти моркву між рядами цибулі. АААаа, зовсім забула про куплену вчора кущовку! Треба ще й нею зайнятись. А, і попросити Ореста, щоб він сам посіяв мою шпаргівку (в Лохвиці продавалася як "квасоля для діабетиків").

На днях довелося познайомитися з однією феєричною леді з іншого краю села, вона вручила мені гілку глоду (тут дуже цінують з чай з його цвіту, але всім лінь лізти по глід в яр). І заодно розказала, що підозрює, що це мій чоловік дзвонив в міліцію, щоб повідомити, що хтось з її родини лежав у свята п'яний чи то за сараєм, чи то під шипшиною, я так і не зрозуміла. А чому підозрюють Ореста, бо в міліції сказали, що дзвонив "мужчіна з гарною мовою і представітєльним голосом", і голос не впізнали. Одним словом, живеш собі і не знаєш, в чому завтра тебе можуть запідозрити люди, яких ти і в очі ще не бачив))).

понеділок, 5 травня 2014 р.

дощовий день

Сьогодні один із тих днів, коли сидиш із задоволенням в хаті. Гості роз'їхалися, вихідні закінчилися. Всі розійшлися по своїх хатках і слухають довгоочікуваний дощ. Орест приніс від сусіда отаку мудрість "Три доща в маю - агроному все (харашо)". Але той же сусід каже, що це ще не дощ, земля мокра лише на півштика.

А у нас бурна соціальна активність та емоційні піки сьогодні збалансовуються читанням книг під пледом і настольною лампою, поїданням на цей раз здорового весняного салату (так-так, із редиски, але вона з сусідського парника), іграми з дитям в машинки і реготом "печу-печу хлібчик".

До того ж, календар садівника відсьогодні і так числа до 10-13 радить не рипатися на город. Надто вже неспрятливі дні. І мене це цілком влаштовує! Огірки зачекають до середини травня легко, помідори і перці садитиму з купованої розсади, так що воно теж не терміново. Квіти теж подосіваю, не біда.

Про біду. Чекала, поки відцвіте чорний тюльпан в другому дворі, щоб пересадити його собі. А його якась падлюка сьогодні викопала. Образливо майже до сліз, лишилась на тому місці ямка від лопати. Наступного року буду дивитись, в кого зацвіте. Тюльпани ж усі садять не на задньому дворі, а напоказ. Нє, ну йолки-палки. Чого ж не зроблять заради краси.

Еней надвечір двічі жорстоко вичудив. Спершу впав з дивана через бильце вниз головою, фактично зробив сальто назад і приземлився головою в горщик, який я, на щастя, буквально перед цим помила. А через півгодинки, прямо в мене на руках, поки мила попу, закинув у горлянку якийсь уламок пластмасовий. Вибила - виригав.  Що таке, просто капець. Ну але в результаті цілий і неушкоджений, навіть толком не плакав ні перший, ні другий раз.

Ну і наостанок про хороше. Завели моду мати в хаті свіжий букет, за цим пильно слідкує малий. Ех, мені подобається, як він ламає для мами тюльпани!

І фото дня - нова забавка у дворі.




пʼятниця, 2 травня 2014 р.

якесь спустошення

Люди ж люблять драму, шо.

А почалося все, напевно, з купленої в Лохвиці редиски і з того, що один день із життя випав. Якщо кому не одразу ясно з цих букв, хімічний склад овоча виявився незадовільним. Добре, що редиска гірка і малюк її не їв.

А потім були гості, і кльові такі гості. Дружочки-сусідоньки з Києва. Говорили-їли-гуляли-валялись. І я так собі надвечір думала, що оце я класно вибилась з рутини, відпочила, відволіклась. Але чи то через редиску, чи через власні гормональні бурі, чи через поглиблення світоглядного провалля мене щось вибило ще більше, ніж в день редиски.

А що там зі світоглядом, спитаєте ви? Ну воно, напевно, завжди було якоюсь мірою. Оця різниця у відчуттях. 

Я чим довше тут живу, тим більше відчуваю, що навряд я повернусь у велике місто. Свіже повітря, смачна вода з крану і відстань у скількись там десятків метрів до найближчої сусідньої хати дуже швидко починає здаватися нормою. Як востаннє була в Києві, не могла витримати брак кисню, особливо в центрі. І те, що в дворі одна лавка на сотню жителів. І те, що чути, чим вечеряють сусіди і коли вони зливають за собою воду. 

І мене якось по-дитячому і надмірно так дивує, що люди приїжджають в гості і не бачать очевидної різниці. І не хочуть лишитись назавжди. Що існує відмінна від моєї система пріоритетів. В людей, яких я думаю, що знаю і розумію. Ну, значною мірою, більше, ніж інших. 

Ну але мені в голви вже якийсь другий рік, чи скільки, не випадає з голови сказана подругою фраза. Теж не вона, напевно, придумала. "Люді совєршенно по-разному живут".

І це класно. Нормально. Так було, так є, і так буде. Ну і це справді просто чудово в певних аспектах.

Але в моменти слабкості хочеться тотального єднання, розуміння, співзвуччя почуттів. Добре, що тільки в моменти слабкості))) Бо ми ж знаєм, до чого призводять оці експерименти з масового налагодження гармонійних вібрацій.

Дякую вам, друзі, що ви є такі, які ви є. От. Ви все робите правильно.

(Поки писала пост, бачите, підлікувала моск, вирівняла настрій).

Ну і постскриптуп. 

В селі сьогодні колють свиней (знаю про щонайменше двох). Садять городи, проводять перші прополки, прорідження і перші проходи з отрутою над буряками. Вже кілька днів як виганяють корів на пашу. У комарів ніби є надточні календарі, з'явилися чітко 1 травня. Всі чекають дощу, який ходить навколо, а на нашій горі все ніяк не випаде. Другий день спека. Перенесли лавку-гойдалку під горіх, бо інакше вдень вижити неможливо. Цвіте полуниця.