пʼятниця, 2 травня 2014 р.

якесь спустошення

Люди ж люблять драму, шо.

А почалося все, напевно, з купленої в Лохвиці редиски і з того, що один день із життя випав. Якщо кому не одразу ясно з цих букв, хімічний склад овоча виявився незадовільним. Добре, що редиска гірка і малюк її не їв.

А потім були гості, і кльові такі гості. Дружочки-сусідоньки з Києва. Говорили-їли-гуляли-валялись. І я так собі надвечір думала, що оце я класно вибилась з рутини, відпочила, відволіклась. Але чи то через редиску, чи через власні гормональні бурі, чи через поглиблення світоглядного провалля мене щось вибило ще більше, ніж в день редиски.

А що там зі світоглядом, спитаєте ви? Ну воно, напевно, завжди було якоюсь мірою. Оця різниця у відчуттях. 

Я чим довше тут живу, тим більше відчуваю, що навряд я повернусь у велике місто. Свіже повітря, смачна вода з крану і відстань у скількись там десятків метрів до найближчої сусідньої хати дуже швидко починає здаватися нормою. Як востаннє була в Києві, не могла витримати брак кисню, особливо в центрі. І те, що в дворі одна лавка на сотню жителів. І те, що чути, чим вечеряють сусіди і коли вони зливають за собою воду. 

І мене якось по-дитячому і надмірно так дивує, що люди приїжджають в гості і не бачать очевидної різниці. І не хочуть лишитись назавжди. Що існує відмінна від моєї система пріоритетів. В людей, яких я думаю, що знаю і розумію. Ну, значною мірою, більше, ніж інших. 

Ну але мені в голви вже якийсь другий рік, чи скільки, не випадає з голови сказана подругою фраза. Теж не вона, напевно, придумала. "Люді совєршенно по-разному живут".

І це класно. Нормально. Так було, так є, і так буде. Ну і це справді просто чудово в певних аспектах.

Але в моменти слабкості хочеться тотального єднання, розуміння, співзвуччя почуттів. Добре, що тільки в моменти слабкості))) Бо ми ж знаєм, до чого призводять оці експерименти з масового налагодження гармонійних вібрацій.

Дякую вам, друзі, що ви є такі, які ви є. От. Ви все робите правильно.

(Поки писала пост, бачите, підлікувала моск, вирівняла настрій).

Ну і постскриптуп. 

В селі сьогодні колють свиней (знаю про щонайменше двох). Садять городи, проводять перші прополки, прорідження і перші проходи з отрутою над буряками. Вже кілька днів як виганяють корів на пашу. У комарів ніби є надточні календарі, з'явилися чітко 1 травня. Всі чекають дощу, який ходить навколо, а на нашій горі все ніяк не випаде. Другий день спека. Перенесли лавку-гойдалку під горіх, бо інакше вдень вижити неможливо. Цвіте полуниця. 


1 коментар:

  1. о, черговий сигнал від світобудови, цього разу озвучений тобою (:

    ""Люді совєршенно по-разному живут".
    І це класно. Нормально. Так було, так є, і так буде. Ну і це справді просто чудово в певних аспектах.
    Але в моменти слабкості хочеться тотального єднання, розуміння, співзвуччя почуттів. Добре, що тільки в моменти слабкості))) Бо ми ж знаєм, до чого призводять оці експерименти з масового налагодження гармонійних вібрацій."

    якраз про це мені думається останнім часом, писала про це в камєнті в Аліни Фаркаш, а потім статусом у себе на фб (:

    ВідповістиВидалити