четвер, 26 грудня 2013 р.

Христанівка у віршах

Буквально. Пішли і завісили село віршами Грицька Чубая. На деревах, лавках, парканах, навіть на комбайні. Нехай буде місце поезії в місцях, де краса стає буденністю.

Купила в Києві "П'ятикнижжя" Грицька Чубая. Читала його, і стало мене накривати. Думаю, а що б було, якби я цих віршів колись не зустріла? От не дав би мені батьків знайомий, який торгував книжками в переході на метро Святошин в 90-і, ту маленьку збірочку? Я була б від того якась не така. Ні, я рано чи пізно знайшла б, бо компас працює, але все одно.

Тому я за те, щоб поезія приходила в життя зненацька. Щось відсіється, щось залишиться. Неочікувано, негадано, зненацька. Навряд комусь нашкодить моя примха.

Етап підготовки. Спершу переписувала від руки, потім стала набирати на компі і роздруковувати. Пожаліла людей. Писала, вирізала, клеїла на картонки, ламінувала широким скотчем, кріпила нитку.


І, нарешті, сьогодні випустила в світ. Всього вийшло 15 штук.







Поверталися додому, дивлюся - стоїть сусід, читає. Довго так читає. Кажу: "Дивися, Еней, дядько Василь вірші читає". Той посміхається: "Ти повісила?". Я. "А я думав, то за свєт, за газ повісили." Ніяковіє.

П.С. Талановитій і крутющій Ірі, в якої сьогодні день народження, присвячується. Вона сіє у світ красу так, що егегей!

середа, 25 грудня 2013 р.

якось так

Я придумала одну класну штуку і завтра її остаточно реалізую. А поки і далі писатиму ні про що особливе.

В піводинадцятій вечора прийшла одна, кгм, односельчанка, розбудила мені дитину і переконувала чоловіка, що нам потрібні буряки. Вперто повторювала фразу "а я чула - треба".

Пішла сьогодні рано взяла молока, вперше у Христанівці - за гроші. 15 гривень за трилітрову банку. Бо у тих, хто нам так давав, корови от-от отеляться. Поки не дояться. Сиджу під`їдаю запіканку з молозива (молозиво, яйця, цукор), виглядає як чізкейк. Пригостила місцева фермерша, коли я до неї по вершки прийшла. Чоловік бридиться їсти, малий теж каже "буе".

Орест переселив Берту подалі від гаража - ну дуже вже всі підходи засрані, плюс купу піску нищить. Тепер її новий пост виглядає дуже смішно, якось покажу. 

А ось наша ялинка, пару днів тому прикрасили. Жодної іграшки, зробленої власноруч. Може ще виправлюся, бо від цього тоскно. 



Ну і взагалі тоскно. Хоча все ніби гаразд. Поговоріть зі мною, а?

вівторок, 24 грудня 2013 р.

про дитячі книжки

Подруга попросила розказати, що ми читаємо. То я сфоткала практично все, що в нас є, і розкажу, що думаю про кожен з екземплярів.

Головна книжка десь із піврічного віку - це "Улюблені вірші". Зачитані до дір, клеєні-переклеєні. Море захвату, пізнання і щастя.

В кого ще нема, то купити треба обов`язково. І не важливо, російською ви в сім`ї говорите, чи українською. Бо в ілюстраціях можна втонути. Ми так і "читали" цю книгу довго - просто описуючи ілюстрації. А це сотні сторінок. До речі, "Улюблені вірші-2" купувати зовсім не варто, ну геть нічого в них нема, що було б варте уваги, в чого б не було в першому томі.

Звідкись у нас взялася оця книжка, і Еней з нею носився і не бажав випускати з поля зору. До сі дуже ніжно до неї ставиться. Хоча як на мене - нічого особливого. Не жах, але й не щось відверто класне.



В якийсь момент я зрозуміла, що картонки - це діло, і купила дві книжки з ось такої серії.

Вони нам подобалися тим, що обкладинка із круглим віконцем. Гратися "в ку-ку" і зазирати через віконце - миле діло. Але книжка - переклад із російської, причому не найбільш вдалий. "Не до складу, не до ладу, поцілуй кобилу ззаду" - казали у баби в селі на таке. І ілюстрації не фонтан.

Потім минув перший день народження, і однією з головних книжок стала "книжка про Енейчика". Не лінуйтеся робити дітям фотокниги! Там і родина, і друзі, і іграшки, і знайомі місця, і приємні спогади. На цих сайтах, що продають купони на знижки, завжди є акція від фотостудій, які роблять ці книжки. В нашому випадку - 100 гривень і 24 сторінки щастя.


Ще одна із важливих перших книжок - Українські народні казки. З текстом Олени Пчілки, Івана Франка, одним словом, у авторській обробці. Тобто якість тексту гарантована. І ілюстрації дуже приємні. Єдине, що мене не перестане турбувати в дитячих книжках - це те, що замість качечки постійно малюють качура із зеленою шиєю! Ну сил нема. Ось вона, червоненька, у правому верхньому куті. Еней ще дуже просив запалити свічку у мишки на обкладинці.

"На землях бергамотах" - це перекладені польські дитячі вірші. Дуже так спольщено перекладено, звучить по-чудернацьки, але в тому і шарм. "Жив у повіті Дрімальський Рох, і спати любив за трьох". Ілюстрації теж ні на що не схожі, цікаві, з якоюсь своєю незвичною оптикою. Вірш про війну грибів з мухами обов`язково читайте під бубон - мій малий від цього просто мліє, і часто просить саме цю книжку, щоб постукати грибам.

"Баю-баюшки, луна" - крутюща книжка культової в англомовних країнах авторки, російською видав у прекрасному перекладі "Розовый жираф". Взагалі це видавництво дуже рекомендую, поганого там нема нічого. І коли думаєте, що купити дитині з Гамерички англійською - подивіться, що перекладали "жирафи". Поки дочитую цю "Луну" до кінця, сама заколисуюсь і дико позіхаю. Переклад, повторюся, - сила. У нас ще була "Очень голодная гусеница" - і це теж розрив мозку. Еріка Карла у нас отакі "розвивачки", які чомусь малий ігнорить повністю






Може, ще поки не доріс і все у нас попереду.

Ще класні книжки для малюків - це серія картонок про мумі-тролів. У нас такі:


Оця, що про кольорі в повному ігнорі, проте "угадайка" і ці маленькі в коробочці Еней дуже любить. в "угадайці" там вкінці є приховане дзеркало, і це викликає бурю емоцій ще з самого малюцтва. А коробка з маленькими мумі-тролятами, вважайте, наш перший конструктор. Викладати і вкладати - заняття медитативне.

Далі. Ось такі книжки теж мастхев:


Оце ще одна класна збірка хороших віршів із веселими ілюстраціями. А "Мед для мами" - це десь із півторарічного віку наше все. Я думала, малий не зрозуміє інтриги, але зрозумів, і вкінці дико радіє, коли зайченятко нарешті зустрічається з мамою і приносить їй мед. Дуже зворушлива історія, кожне слово і кожен штрих на своєму місці. Геніально зроблено, правда.

Недавно почали читати казку "Вовк і семеро козенят". Нам вона дісталася в спадок, бо попередня власниця дуже боялася вовка.



І казка така жосткувата, коза розпорола вовкові черево, козенята напхали в нього каміння. А вовк пішов потім напитися води і втопився. Я спочатку побоювалася читати. Але дарма. Еней дуже любить цю книжку і в дикому захваті від вовка. Гралися сьогодні з ним у вовка й козеня, постійно мінялися ролями. Малий ніяк не вирішить, ким краще бути - страшним вовком, чи ховатися в шафі на правах козеняти.

Ще малий зараз дуже любить ось цю книжечку про Вінні-Пуха з диснеєвськими ілюстраціями. Особливо моменти, де у ведмедя бурчить в животі, і де він з розгону падає в яму. Бах!


Ще для дворічок починаючи категорично рекомендую свою найновішу знахідку - "Пригоди ведмедика та його друзів. Британська авторка, вона ж ілюстратор. Дуже прості, цікаві, винахідливі і зворушливі історії. Ілюстрації - диво. Життя іграшок показано дуже, хм, тактильно. Переклад місцями міг би бути кращим, але дивні слова легко замінити під час читання.




І ось ця книжка мала, але хороша. "Чому їжачка ніхто не гладить".Від всесвітньовідомого українського російськомовного письменника (ха-ха, перекладена криво українською). Настрій як у їжачка в тумані, і ілюстрації дуже нагадують мультик.


 Їжачка ніхто не гладить, бо він дикий, а не свійський. Якщо ви раптом хотіли знати.

Ось таке у нас є англійською, хороше. Хоча про кролика нам поки зарано.


Книжку про гномів купила ще бездітною за гривню на секонді.

Фух, втомилася вже це писати, тому ще показую дві хороші книжки, а про погані геть не буду. Може, іншим разом.

Так ось. Це теж остання знахідка. Книжка з чудовими ілюстраціями і цікавою історією за 25 гривень! Переклад з німецької. Можна було перекласти біль шпривітною для дітей мовою. Але це, напевно, корисно для розвитку, взнавати нові зубодробильні слова на місці простих і рідних.






Це видавництво продає книжки трьома мовами (укр-рос-нім), недорого, хороші історії. Варто звернути увагу. Для мене це було відкриття, ніколи раніше про них не чула.

Ну і на останок покажу прекрасну книжку російською мовою, переклад з англійської. Дуже смішна! Переклад навіть не знаю, якими словами хвалити. Сфотографувала уривок  на радостях.




Бережіть очі і вуха ваших дітей! Вибирайте якісне чтиво! (Хоча неякісного у нас теж вагон, і нічого ггг. Воно просто потроху кудись зникає з очей у невідомому напрямку, хі-хі).

вівторок, 10 грудня 2013 р.

пятімінутка нєнавісті

Кароче, я задовбалася. Купа людей на мене ображені, виявляється, але всі сцють сказати прямо в очі, за що. Їм звичніше дивитися так недобре, займатися напівігноруванням, але при цьому робити вигляд, що в принципі все окей. Щоб не вести незручних розмов.

Я досі вигрібаю за ту публікацію у Вікенді. Виявляється, образилася ще й місцева фельдшерка. Бо в газеті написано, що вона півжиття пропрацювала поваром. Питаю тих, хто мені "доніс" на факт образи: "Це неправда?". Правда. Але та фельдшерка колись давно спершу вивчилась на медсестру, а вже потім пішла працювати поваром. А тепер повернулася до роботи за освітою. А образилася тому, що зі статті можна подумати, що вона диплом фельдшера купила. ТАК ЗНАЙТЕ Ж: вона його не купувала! О, справедливість відновлено.

Скільки тих справедливостей ще - неясно.

Дорогі односільчани! Я пишу про вас те, що чую, фільтрую кілотонни гівна, які ви розповідаєте один про одного. Розповідайте, це нормально. Село є село, ви знаєте одне одного багато років і живете пліч-о-пліч. А життя воно таке життя.

А все, що я пишу сюди, я пишу здебільшого дуже доброзичливо, дуже уважна до того, щоб не писати неправди. Справді, думаю над кожним словом і по три рази перечитую перед тим, як публікувати. Якщо ви помітили якусь несправедливість - кажіть мені, не знаю, можете слати анонімки (ми вже купили поштовий ящик), якщо не можете сказати в очі. Я напишу правду!

Здрастє
Ще є чутка, що через статтю образилася одна мала на мене. Тепер мушу ламати собі голову, яким боком це її стосувалося і який саме пункт їй не до вподоби. Ще до того, як сорока на хвості ту чутку принесла, питала ж її, чи все ок. Бо поведінка таки злегка дивна. Бррр.

Орест каже припиняти дивуватися і забити на них всіх болт. Типу хай думають, що хочуть. Але ні-ні-ні, так не годиться. Мені тут жити. Не те, щоб я хотіла бути хорошою для всіх, але поганою для всіх я точно бути не хочу. Бо хоч кіл на голові мені витешіть, але я переконана, що нічого поганого не роблю. Ні цим блогом, ні будь-яким іншим способом виходу безцінної інформації про наші "мєждусобойчики" в світ.

Люди нормально почуваються, коли варяться тихенько в своєму болоті. А коли пишуть - ой, і там пахне, і там слизько - то це вже погано. Не болото погане, а погано, що написали про це. Бо це ж сором, що у нас є болота.

І це ще не вся колекція образ. Підозрюю, що собака зарита і в місцевому близькому мені оточенні. І вона-то найбільше і муляє. Напишу ще два слова - точно усугублю. Ну от. Але мені не байдуже! Мені це муляє! Я не знаю, в чому проблема!

І про хороше. Випав сніг, у нас дуже гарно. І санки, і сонце, і снігові баби, і кидання снігу лопатами. Отакі ось докази.


Оце якраз видно нашу поштову скриньку

Отакий набір найнеобхіднішого

Квіти гарні і взимку, хай навіть сухі

І ще в мене нова учениця. Англійська з нуля. Уже було два заняття, і я дуже задоволена, у мене прямо піднесення. Такі учні дуже гарно піднімають думку про себе у будь-якого вчителя, бо вчаться фактично самі і ловлять на льоту. Тьху-тьху щоб не перехвалити.

А ще я знову стала згадувати як робиться йога і в мене є з ким займатись. Нас аж четверо! Завтра знову. Минулого разу гарно відчувалися плечі і попа (я каралєва ар-енд-бі і хіп-хопа).

Ну і чомусь не маю ні на що часу. Зовсім. Голови нема як підняти.

Ще читайте блог чоловіка на блоггерсі, його ж блог в жж.

середа, 4 грудня 2013 р.

посилка з Німеччини

Вчора ввечері прийшла посилка з Німеччини. Для дітей - таблиці з буквами-цифрами, книжечка з кольорами-словами, розмальовки, зведені таблиці правил німецької мови.


Ось така краса


Прислав один із читачів цього блогу. Родина його походить із сусіднього села - із Бодакви. Ми на річку в той бік бігаєм, "на бодаковську" - кажуть місцеві. Колись ніби наше село було прив`язане не до Васильків, а до Бодакви. Туди бігали і у фельдшерський пункт, і в магазин. А потім міст зруйнували (не знаю, чи то у війну, чи стихією), і новий будувати не стали.

Сьогодні ж подарунки завезли у місцеву школу. Я думала, як краще розпорядитися усім цим добром, і поки вирішила, що так. Таблиці нехай маячать дітям перед очима постійно. Книжки будуть у вільному доступі (діти часто кілька годин після уроків чекають автобуса, який завезе їх у Христанівку, додому). Може хоч це додасть інтересу.

Еней перевіряє, чи все на місці


Старші хлопці як почули про подарунок з Німеччини, живо зацікавилися, що там (коробка-то велика). Почули, що книжки - скривилися і побігли грати у футбол. А дівчата з азартом взялися розглядати скарби.



Альона все ще не любить фотографуватись

Потім і вчительки підтягнулися, і молодші хлопці. Але батарея в мого фотоапарата уже, видно, віджила своє, і сідає не вставши. Вистачає може на 10 фоток зі спалахом. Без спалаху може на 20. Тому на цьому з візуальним матеріалом усе.

Я дуже рада, що виступила посередником у такій хорошій справі.

Бачите, раз ми не йдемо в Європу, вона іде до нас!

____________________________________________________

Не забувайте читати блог мого чоловіка

І блог мого сусіда - першого переселенця (гг, цієї хвилі)

вівторок, 3 грудня 2013 р.

гуляли

Вчора у нас не було інтернету, бо забули заплатити - перше ж число. Тому не знала про той жах, що твориться в Києві. Я в шоці, що віддано накази бити журналістів, навіть у місцях воєнних дій їй не чіпають. Я в шоці, що ультраправі провокують міліцію, і в шоці, що деякі інтелектуали беруть малолітніх нациків на слабо. Оце подивилася репортаж Іллі Варламова, і ледь не реву.

Щоб заспокоїтися і зігрітися, наварила какао. То Еней щось так протащився від нього і від діафільмів, які ми вже пару тижнів не дивились, що гладив мене по голові і плескав у долоні. Одним словом, робив те, що роблю я, коли мені все подобається (Енейчик молодець, Енейчик хороший хлопчик). Отак і я відчула себе молодцем і хорошою дівчинкою.

Я думала писати цей пост про нашу недільну прогулянку, але Орест вже все розказав. І показав. Але я ще додам.

Я дуже рада, що нам здають в оренду малих. Ми тепер з Енеєм справді чекаємо вихідних як свята. Прогулянки з ними сильно додають бадьорості і думок.

Ну от, написала про думки, і вони всі розбіглися.

Що мене вразило. Як спускалися лісовою дорогою в яр, дійшли до одного живописного повороту. Вовка кричить: "як красіііво!"
Оце тут
Я вперше таке від нього почула. Думаю, невже він про пейзаж? А там в долині дуби товстелезні зрізані рядами лежать. "Як красіво складено!" - каже Вовка і розставляє все на свої місця. "Тут же десь машин 5 дрів!" Але кажуть, що трактором-то туди з`їхати можна, але назад уже не виїдеш. Тому ті товсті дуби-красені там будуть гнити.





А ще я одну штуку собі зрозуміла. Що з людьми треба спілкуватися. Бо якщо довгенько сиджу в ізоляції, то починаю собі нашифровувати, що той не так подивився, і той про мене погано думає. Що обійдуся я без усіх, ну і хай мене не люблять. Але потім таки починаєш більше говорити, і взнаєш, що ці вирази обличчя у цієї людини означають не зовсім те, що я собі подумала. І що люди в принципі схильні забувати погане, особливо дрібне погане, і згорати від цікавості).


Ну бо я колоритний персонаж!)))