четвер, 14 квітня 2016 р.

Неправильний день

Так втомилася, бо все зробила не так, як треба.

Був план на цигун, який перевернувся на поїздку в Лохвицю з малими і без Ореста. Навіщось щось мене смикнуло там в останній момент перед виїздом купити півонії. По 5 грн кущик, на двадцятку пів'ящика вийшло. Ну навіщо, питається?

По дорозі додому Улас заснув і проспав аж 10 хвилин. Ясно, що вдома я його уже не вклала, хоч навіщось пробувала. Ну і в результаті виповзли всі надвір.

Еней хотів дітей, але всі сьогодні гуляти відмовилися. Ну буває так. Він спершу нив, а потім ніби нормально собі сам бавився. То сам, то з Милославкою. Калюжі поміряв, горіхи в дворі освоїв без допомоги дорослих. Такою мавпою став, що ого. Цього року прямо відкрилося йому.

А, ще ж була прекрасна злива вчора і сьогодні, про яку я назнімала відео. Геть нема сили монтувати, а воно лежить гарнезне. Може зараз засяду, хоча навряд.

Так до чого це я. Півонії треба посадити. Де?

Пішла перед хату, тобто між хатою і дорогою у нас є шмат простору. Нарвала гусям кропиви (так, в мене тепер розвага рвати зелень кролям і гусенятам, гусенятам ще й різати її). Ну і давай корчувати, щоб з корінням. І так мене це заняття поглинуло. Так легко корчується, така земля в міру волога і пухка. І пахне так, що не передати.

Підійшла сусідка, і я собі корчую, та й говоримо те і це. Скільки раз гарбузи полоти, як хмелю позбутись. Травичка навколо кропиви виявилася не травичкою, а пиреєм. Я тепер хоч знаю, як він виглядає. То я і його давай корчувати. Ну годину точно, а то й дві.

Піовнії в результаті все одно посадила не там, де корчувала. А тим часом Альона дала декоративних соняшників розсаду. І ще я коляднула кілька лілій і отримала в нагрузку кущ хризантем.

Я таки все висадила, я крута. Навіщось. Під кінець я розуміла, що втомилась неймовірно. А тут Орест шашлик досмажив, дівчата прийшли. Це ми так святкували рік Даринці. А я щось не сильно святкова була, бо хотілося сидіти і не ворушитися. І щоб по мені не товклися.

А потім я ще вийшла і там, де корчувала кропиву і пирій, сійнула чорнобривців, зібраних восени в Лохвиці біля Нової Пошти. А воно по кишені розсипались, а в мене пальці такі пересушені і загрубілі, і насіння між тканину позалазило і не вибирається. Дооовго я його вибирала. Таке втомлене отупіння. Знаєте ж, про що я?

Одне добре, що Улас рано вклався на ніч. Торкнувся подушки і все. І Орестова черга вкладати Енея. То я поки тут. Дописую.

І думаю собі, що це історія про те, як не треба робити. Дуже корисна.

Коли забагато спонтанності і забагато вкладеного ресурсу невідомо у що.

Я хотіла одну штуку гарно продумати і пропланувати, хотіла цигун, хотіла трішки порядку в хаті, хотіла книжку хорошу почитати. І нічого з цього не зробила. І відео навряд змонтую.

Піду задачі на завтра розпишу, щоб оце без дураков. Бо нема відчуття сатисфакції, є лише втома.

Добраніч

субота, 2 квітня 2016 р.

Нарешті в гніздо повернулись лелеки

Я довго чекала цього дня, і він настав.

Тепло-претепло. Діти познімали шапки. Надворі затишно, як у хаті. Вологість, сонце і зелень.

Поки я сердилася на Уласа, що він відмовився засинати вдень, у гніздо на водонапірній вежі повернулися лелеки. Треба ж це записати для історії.

Це тиждень Енеєвого щастя. Діти на канікулах, і він щодня подовгу з ними бавиться. Навіть сам вдягатися почав, щоб прискорити процес виходу на вулицю. Бо до цього просив весь час допомоги. Забігає лише поїсти і в обід трішки глянути мультики.

Подивіться, як на відео виглядає наше 1 квітня з місцевими дітьми.




І ще я, здається, розучилася писати тексти))))) Чи просто період не той.