неділя, 30 червня 2013 р.

Перша гостя й нові зуби

Не писала нічого, бо гостювала у нас Ліна, і було цікавіше з нею, ніж в усіх віртуальностях разом узятих. Мене страшенно надихнув її і приїзд і відновив віру в себе. Бо коли тобі щодня всі кажуть, що нафіга ти возишся з цими голодранцями, жени їх геть, поки не пізно, то ти починаєш потроху вірити в то, що щось з тобою і правда не так.

А Ліна приїхала і чудово провела з нами час. І їй було теж цікаво з дітьми, їй з нею, і нам усім разом. Фотку би тут поставила, там краса і сила, але й чужі діти, до того ж голі. Ех.

От уявіть собі на фоні цього зграю усміхнених і вдоволених дітей

Ми крали у бабки абрикоси, вона крила нас шестиповерховим матом і трясла палицею, а ми усією зграєю в півтора десятка бешкетників сміялися і втікали швидко-швидко через поле-поле. А потім так хитро визирали із-за куща. Чи пішла вже бабка з кукурудзи?

Сьогодні вже ми дізналися, що то абрикоса не її, бо вона не на її городі. Вона на полі, але бабка стверджує, що вона її садила. Ну, такоє. Ніби-то село на нашому боці))) І вже всі кличуть навперебій за тиждень до себе на абрикоси.

Сьогоднішнє самофото

Вже третій день поспіль ходимо на те поле. Сьогодні купила фрізбі за десятку в Лохвиці. Зробили величезне коло на все поле і грали. Малюки стояли всередині і час від часу і їм перепадало торкнутися зеленої тарілки.

Тепер вибираю іграшки за принципом - щоб усі могли гратись і щоб важко було зламати. Бадмінтон не годиться за жодним пунктом, як показав досвід ггг. Із однієї ракетки доведеться робити сачок для полювання за метеликами, бо порвали струни.

Оце фото і перше оте зроблені Ліною

Мій прекрасний Еней знову ростить зуби. Після піврічної перерви. І це капець. Я виснажуюсь і фізично, і психологічно. Бо він постійно ниє і проситься на руки. Оце на кручах йому трошки розпогоджується із настроєм, але й то не дуже. А потім сесія плачу через те, що рано чи пізно доводиться йти додому.

Тому на цій правдивій ноті я піду спати. І я не сподіватимусь, що завтра буде легше. Бо легше тоді, коли настроюєшся на жесть,а жесть не починається. Добраніч.

а! ось вам моє геніальне фото місяця в повні))))

телефонофото в усій красі

Додаток політичний.
Тут унизу, під тим полем, де ми гуляємо, є хата. Там живуть алкоголіки - два чоловіки, дві жінки. Їх називають Шльопаки. Я думала, що це прізвище. Аннєт. Поганяло. Це тому, що вони
часто шльопаються в неочікуваних місцях. Тобто падають. А справжнє їх прізвище - Тягнибоки. (хехе, сподіваюсь, відвідуваність блогу після цих рядків у мене підвищиться)))

Додаток інформаційний.
Зовсім інші аспекти нашого життя описує мій чоловік ось тут

середа, 26 червня 2013 р.

справи громадські

Завтра у нашій сільраді довгоочікувана позачергова сесія. Я вже писала, що нам 27 червня мали виключити воду (не тільки нам, а аж трьом селам). І ще до 1 липня має стати зрозумілим, чи закриють школу у Васильках, де цього року був 21 учень, 6 оце ж нещодавно випустилось.

Я походила, спробувала розібратися і з одною, і з іншою ситуацією, позбирала брехні по селу).

І оскільки у голови сільради страусина політика, вирішили на нього впливать через народних депутатів. Ударівець Тарас Кутовий ніби-то опікується Лохвицьким районом, бо він звідси родом. До того ж голова сільради підтримував Удар, хоч він і не член партії, а самовисуванець.

Я подзвонила в приймальню Кутового в Лохвиці, щоб спитати у якій формі треба до нього звертатися про допомогу. На що мені відповіли, що з Васильків уже до них приїжджали і все розповідали. Їм було сказано написати звернення і зібрати підписи. Ніхто нічого не привіз.

Окей, написала я два звернення - одне про школу ж, одне про воду, де детально описала ситуацію. Наскільки сама із чуток змогла із нею розібратися. Зібрали підписи, завтра повезу віддам. З підписами ще дурня була, що частина відмовилася підписувати, бо вони не за удар, а за регіони. Хоч їм ніби-то потрібна і вода, і школа. Типу а шо це ударівці шось мутять, а ми ж не за них, чого підписуватись. Велика політика по-васильківськи.

Ясно, що про двіжуху з підписами стало відомо і голові села, і він сьогодні навіть вийшов на роботу. Вперше. Вперше із березня місяця! І провів зустріч із агрофірмою, яка ж і погрожувала вимкнути воду. І ніби домовились, що відбій тривоги, ще рік свердловина повисить на балансі агрофірми.

Я вважаю, що це така маленька і фіговенька, але перемога. Але все ж підписане людьми звернення до депутата повезу, хай буде. Бо це ж один Василь просто подзвонив іншому, треба якісь документи і зафіксований прецидент.

Про школу там складніша ситуація, тому цікаво, що вони там наприймають. Щоб її не закрили, треба відкрити у приміщенні школи дитсадок і переобладнати для цього приміщення. У школі нема навіть туалету - діти навіть взимку бігають справлятися надвір. Хм. А сільрада на переобладнання має виділити гроші і організувати ремонтні роботи.

Одна з моїх підопічних, учениця школи, каже, що хоче, щоб школу закрили. Бо тоді вони вчитимуться у Лохвицькій гімназії. Більше нових людей, цікаво щодня в місто їздити. Отаке сказала. І десь я її розумію. У неї в класі 3 людей. Всі дівчата. Вона, її двоюрідна сестра і ще Наташка)))

На сьогодні в мене все. Спека сплавила рештки мозку.

понеділок, 24 червня 2013 р.

чомусь видався важкий день

Знаю, знаю - повний місяць, типу всі знервовані і всім тяжко. Але я надвечір сьогодні просто мертва.

Чисельність мого дитсадка росте, а разом із цим з'являються свої тьорки і напряги. От сьогодні довелося одного чотирирічку вигнати на день. Вже раніше було, що він покрав іграшки, поки ми спали - його мама принесла назад. Я сказала, що ще раз - і вижену. То він від надміру почуттів насрав у мене перед хвірткою і з невитертим задом поліз із гірки кататися. Змусила сестру помити йому попу з милом, а йому сказала, що ще раз і я таки реалізую депортацію. (гг дуже ржачно виглядав він після цього. весь із ніг до голови замурзаний, а навколо попи чиста зона)

Вчора зібралися на річку, а хвіртку знов заміновано. Вирішила собі, що якщо я цього разу знов буду розказувати про те, що це не дуже красіво срать у мене на доріжці, то товариш геть мене не сприйматиме серйозно. І з самого раночку попросила його або вибачитися і пообіцяти, що це не повториться, або геть. Він лишався сидіти на гойдалці і злодійкувато і з викликом на мене дивитися. Що робить - взяла ніжно за руку і під його кволе "не хочу" вивела за хвірточку і сказала приходить завтра.

Товариш виявився страшно гордим і вибачаться не думав. Але сидів на дорозі сам-один весь день практично. Час від часу пробував брати фортецю штурмом, але вибігав сам. Сестра за нього просила постійно. Діти вже сто раз йому розказали, що є простий спосіб вернутися. Ан нєт. Тоді кажу його сестрі. Раз у вас хлопець такий гордий, хай мама прийде, за нього в його присутності вибачиться і скаже, що він більше не буде.

Мама теж ламалася довго. Зрештою, сестра привела малого і каже: ти ж більше не будеш? Він: ага. Ти вибачаєшся? Ага. Ну, тоді я кажу - тоді мир, давай руку. Нехотя так дав, але шо робить - гратися дуже вже хочеться. Ніби ок, до кінця дня був досить керований. Ура.

Пофоткала дітей, а вони ввечері уже з флешкою прибігли))) Ні, кажу, давайте завтра, фотки ще не скидала з фотоапарата. У них є комп!

Привели мені сьогодні нових дівчаток. Із Дніпродзержинська, приїжджають раз на рік на місяць. Такі тоненькі та біленькі на фоні моєї зграї). Мама їхня трохи з нами посиділа. Каже, що їй розказали, що цього року у селі є дитячий майданчик, веди своїх туди. Кажу - ви ж розумієте, це ніякий не майданчик, це мій двір. Але ви дівчат приводьте, тут весело. Години роботи - з 10 до 12 і з 15 до 18 орієнтовно). В 15.00 були як штик)))

Ну але чим більше людей, особливо нових, тим більше це втомлює. Бо це ж усе притирка.

Сиджу увечері вся така мертва, і вже трошки на своїх підрявкую. Добрий муж виходить такий на кухню з баночкою. Пустирнічка? Ага.

Ну і добив, ясєн пєнь. Типу я без критики, просто свої спостереження. Якось чомусь було відчуття, що машину гівна мені на голову припаркували. Але чорт із ним. Не мусять же кожен мій крок і моє починання підтримувати на усіх можливих і неможливих рівнях.

Я ще в дитинстві помітила, що коли я геть втомлена і хочеться почути слова підтримки чи бодай теплий погляд, то на голову сратимуть навіть найближчі. Я, видно, коли втомлена, якісь такі вібрації запускаю, які змушують інших добить-таки.

Фоток в цьому пості не буде, бо ж не можна постити чужих дітей, та ще й голих)))

пʼятниця, 21 червня 2013 р.

земля пухом

Померла сьогодні наша цуцик хаскі. Дуже шкода, дуже хороша була собака. Дуже, дуже, дуже шкода.

Прийшли ввечері сусідські діти, а я реву. Питають - шо таке. Кажу - Мора здохла. А вони - то вже не вернете. Папка нашого теж уже не вернеш, так же? (По ньому 9 днів було, як ми сюди переїхали.) Так, діти, все так. Кажуть - ми теж плакали, як він помер. Практично щодня щось про нього хороше розказують. 

Вірусний ентеріт. Ми пізно зрозуміли, думали, отруїлася. Ех, навіть розказувати в деталях не хочеться. Сьогодні возили в клініку в Лубни (ближче нічого такого нема), там вкололи сиворотку і прокапали. Нічого не допомогло. Як привезли додому, ще пару годин пожила і все. 

І їм'я ми їй таке чомусь дурне дали - Мора. Мор. Мороша. Смерть. Як у воду дивились. 

Ну але що точно - нам було з нею добре, і їй з нами. Поховали на городі. Сподіваюся, вона буде нас стерегти. У свій, новий спосіб. 

четвер, 20 червня 2013 р.

проблемка

У селі тут стоїть водонапорна вежа. Тобто у хатах здебільшого вода тече з крана. Хороша така, чиста і смачна вода. За яку треба платити 8 грн на місяць з людини.
це з
Так от сьогодні прийшли сусіди і сказали, що 27 червня цю воду відключать назовсім. Ееееем.

Ситуація мутна, повної інформації я не маю. Ніби ніхто не хоче взяти насоси на баланс. Ними зараз опікується на добровільних засадах сім'я, поряд з якою ця вежа стоїть. Як ламаються - ремонтують. Самі не можуть - кличуть односільчан помагати.

Зараз вони на балансі агрофірми, яка засіяла тут поля пшеницею. І ніби там є якийсь договір чи що, і його термін дії виходить ото у вівторок.

Треба або підприємця, який візьме на баланс, або щоб це зробила сільрада. А з сільрадою там ще більш мутна історія. Якийсь невловимий орган який ніби є, але і ніби нема. Неясно шо.

Планували зробити сьогодні збори біля магазину, але депутати зайняті (у одної гості, інша на полі чи що там). До вівторка ці збори типу треба зробити.

Одним словом, я геть не шарю, що ми повинні в такій ситуації робити. Треба якась консультація  - тільки від кого? Любі друзі-юристи чи люди із досвідом розрулювання громадських благ, підкажіть чи киньте посиланням! Дякую!

Мені подобається, коли вода тече з крана. Дуже.

середа, 19 червня 2013 р.

і знову діти

Сьогодні знов набігла моя зграйка. Хехе, моя))) Додався ще один хлопчина, з нашої вулиці. Двоє тих, що вчора мовчали, розговорилися, ура. Вже, значить, не така страшна тітка.



Найменші, від півтора до шести, без упину бавляться з водою. Вони зачаровані тазиком великим, повним води, лієчками (2 штуки), лопатками, відерцем, порожніми пляшками з-під мінералки. Наливають, переливають, носять, поливають, намішують трави, миють машинки. Ясно, що на спорткомплексі висять усі, але все ж він на другому місці після тазика.

Старші теж бавляться, але ніби з меншим азартом. Вони більше між собою тусуються. Один приніс електронну абетку, там вона просить знайти букви чи картинки, і треба натискати відповідні кнопочки. Надовго вони в цю штуку залипли.

Винесла "Улюблені вірші". Спершу читала я дещо, потім одна зі старших дівчат почала читати малим. Той, що приніс азбуку, дуже дивувався ілюстраціям. "О, тут і котик!". Йому років так 8, на око.

Потім забралися усі разом гуляти селом. Я аж здивувалася, що так хвацько. Мій малий дуже просився за ворота, і я сказала, що ми йдем в клуб черешні їсти. Підете з нами? Пішли.



 Взяли з собою м'яч і улюблені вірші. М'ячем всю дорогу туди і назад класно гралися, навіть Енейчику дісталося "бабах". Один з хлопців гарно взявся його бавити. Малий аж розцвів.  Присідали на лавках і читали вірші. Бадяка-Маняка увів у ступор. Вони ж ніби звірів знають, а тут ТАКЕ.



Близько шостої усіх розігнала страшна гроза. Страшна, але гарнезна). Тут ми ж на горі живемо, і видно далекі хмари. Стоїш і бачиш, що там, там і там іде дощ. А нас обійшло стороною. Вчора, правда, не обійшло. І добре, бо парило страшенно.




Сьогоднішній ранок був свіжий і пахучий.


вівторок, 18 червня 2013 р.

підсумки першого тижня

Кажуть, в селі жити нудно, а в місті життя більш насичене. В моєму випадку це неправда.

Пройшов тиждень. І кожен день - як три. Кожна година настільки насичена подіями, що голова обертом. Все побачене наштовхує на мільйон думок. Якщо не зупинитися думати і надвечір - то спати просто неможливо.

Одну ніч, відповідно, провела практично без сну. З неділі на понеділок. Їздили зранку на базар, і купили три гусенятка. Таки наважилися завести хоч якусь живність. Вони страшенно крикливі і такі милі, що з незвички аж лоскотно за щоками, коли дивлюся на них. 30 грн штучка. Плюс сітка для загорожі.

На базарі встигли навіть поторгувати. Подруга-сусідка вивозить квіти, то допомогла із місцем у квіткових рядах. Я просто дуже хочу розпродати рештки дитячих речей, які купили для інтернет-магазину "Діти-квіти". Відтепер назва його стала зрозуміла. Квіти-квіти-квіти-діти!- квіти-пиріжки. Десь так виглядав наш базарний ряд. Торгували дві години - продали аж дві футболки. Не знаю, кому як, а мені було весело. Наступної неділі вивеземо іще раз - всі кажуть, що місце треба "пригодувати". Прямо риболовля якась.

Як прокинувся мій малий і набігли сусідські діти, то сіла робити загорожу для каченят. Бо вони нудилися в коробці. З дітьми робота швидко не йде))) Оскільки ми далеко не видатні утримувачі гусенят, то клітку робили на хлопський розум. У пригоді стала піонірка - така наука в'язання вузлів у Пласті. Поперечне в'язання я так добряче потренувала - 16 штук треба для паралелепіпеда. Синтетичною ниткою зв'язувала порізані чоловіком тички. 8 зробила вдень. А надвечір, як вклала малого, влаштувати ух яку круту вечерю для комарів. Сіла на гойдалці біля хати в шортах і светрі, і давай мотати. Якось мене захопило і понесло. Думки - роєм.

Що тут в селі треба і те, і се. Що треба якісь збори зробити, чи скористатися місцевим бі-бі-сі і пройти пофоткати хати-кімнати, які можуть приймати гостей. Типу зелений туризм. Знати, скільки реально людей і в яких умовах можуть поселитися в Христанівці. І щоб робити свій дитячий центр в приміщенні старої школи, треба заручитися підтримкою сільради (чи кого там?). Маю зелене уявлення про те, до кого звертатися. Де знайти кошти на ремонт (сільрада? спонсори? гранти? спільнокошт?). Який робити ремонт (запросити художників? робити силами дітей і батьків? робити щось стримане чи яскраве?). Що треба обладнати у дворі школи (спорткомплекси і банальні дитячі майданчики можуть виглядати по-різному. Мені подобаються у Феофанії в парку майданчики з дерева. Спорткомплекси теж можуть бути саморобні - по типу Нікітінських).

Одним словом, думка пішла, погнала, полетіла. І начисто прогнала сон.

У цей же день ходили в гості на ліниві вареники (сир, борошно, яйця, сіль вимішуються і скручуються у ковбаски, які потім нарізаються і варяться доки спливуть). І думали про якесь свято для села чи не для села. Подруга каже, що село спеціалізується на вирощуванні сортової картоплі. Тут їх мільйон видів для різних страв. Одну краще смажити, іншу варити, а це солодша, а це хрумкіша, а це більш в'язка). І що у неї вже раніше виникала думка робити тут фестиваль картоплі. Це кінець літа. Хм, чи встигнем цього року?

неділя, 16 червня 2013 р.

місцеві діти, перші кроки до взаємодії

Я ж хочу ту в селі робити центр такий, де вчитиму дітей англійської. Тут є приміщення старої школи, воно злегка вбите, бо давно не використовується. Думаю там. Або в клубі, який теж не використовується, але в трохи кращому стані.



Або центр у школі, а кіноклуб в клубі. В мене є проектор, та нема екрану. Нова моя тутешня подруга (теж переселенці, із Запоріжжя, через їхнє оголошення ми вперше і приїхали в Христанівку) каже, що екран можна взяти в школі, старий, ще радянський, для діафільмів. Вже краще, ніж біле простирадло, на якому ми дивилися фільми вдома.

Так я до чого. Мені потрібні діти, і я пробую взаємодіяти з тутешніми.

Тут навпроти нас живе дві багатодітні сім'ї, як я розумію із розповідей сусідів, досить, хм, проблемні, чи що. У них сумарно восьмеро. Так от сімох ми вчора бавили цілий день у себе на подвір'ї. Винесли іграшки, поставили спорткомплекс. Вони аж пищали від задоволення. Надвечір я втомилася, і попросила піти. Як не дивно, вдалося домовитися мирно! Без скандалу і сліз, хоча ну дуже їм не хотілося йти.



До спілкування з дітьми треба призвичаїтися. Вони дуже кмітливі і фізично вправні. Лазять, як малі мавпенята, все, що потрапляє до рук, розбирається до найдрібніших деталей. Вогонь. З того, що розповідають старші, треба ділити на десять. Фантазія розвинена нехило)))) Чого нема і дуже хочеться, то можна допридумати. Одна сімейка наганяє на іншу, хоча родичі і дружать. Довелося встановити правило, що у мене в дворі не сваримось. Інакше всі виганяються геть без розборок.

За один день стало ясно, що треба чітко встановити межі взаємодії і правила. Інакше буде важко і їм, і мені. Поки успішно, але не кажу гоп. Діти - це те, до чого не можна раз і назавжди призвичаїтися. Я це по своєму зрозуміла. По дорослим так добре не видно.

Закликали до себе в гості ці діти. У них там ТАК гарно! поле, парканів нема, старі такі дерева розлогі, простір - ух! Треба би про ту сімейку зняти короткометражку документальну. Ну дуже вже цікаві і неоднозначні. Природне батьківство як воно є. Діти бігають зграєю, самі собою розпоряджаються. Голі-босі. Засмаглі і дуже вправні. Найстарші бавлять наймолодших. Ну але там є свої косяки, ясне діло. Криють  матом так, що ну. Хоча можуть говорити і без мату - перевірено.

Така справа, що з ними і цікаво спілкуватися, і боязно. Ну бо вони одразу в усіх закамарках, без догляду. Але їм усе цікаво.

пʼятниця, 14 червня 2013 р.

перший пост

Думка жити в селі в мене вперше виникла кілька років тому - не скажу точно коли. Просто з якогось часу я коли виїжджала з міста, будь-куди, то хотілося сісти і більше нікуди не їхати. Я б тут жила - думала я.

Їздила і подумувала. Так більше якось як фонове відчуття, а не як мрія чи тим більше план. Було навчання, купа двіжухи, фестивалі, і не було по селах інтернету. Чи є життя поза інтернетом, я перевіряти не хотіла і не хочу))

Але роки йшли, навчання все позакінчувалось. Дисертація стала нецікавою. З'явились нові інтереси і курсера. Ну і головне - з'явився малюк. Перше наше літо з ним було просто нестерпне.   Спека неймовірна, син так мучився, що просто жах. Ну і я з ним. І коли закінчилася друга наша зима і раптом в травні почалося літо, то я стала різко чухати рєпу.

Пасьянс почав складатися. Знайшлася дистанційна робота, за яку платять регулярні гроші. Це не фестивальні переклади, які нерегулярні і гроші треба випрошувати по кілька місяців, а то і по півроку. Надумався чоловік, який спершу був категорично проти села. Якось раптом взяв і загорівся. Чпок і перемкнуло.

Мама сказала, що дасть гроші на хату в селі в кредит. Стали шукати. З другого, фактично, пострілу знайшли. І люди хороші, і природа казкова, і область Полтавська, і хата із газом і водою, і ціна прийнятна. Батьки сильно допомогли з облаштуванням попереднім і з переїздом. Дуже їм вдячна.

Ну і от. З 11 червня 2013 року ми поселилися з усім своїм майном і живністю в селі Христанівка Лохвицького району Полтавської області.

Пройшло вже три дні, я більш-менш видихнула і сиджу пишу оце все раденька-раденька.