Кажуть, в селі жити нудно, а в місті життя більш насичене. В моєму випадку це неправда.
Пройшов тиждень. І кожен день - як три. Кожна година настільки насичена подіями, що голова обертом. Все побачене наштовхує на мільйон думок. Якщо не зупинитися думати і надвечір - то спати просто неможливо.
Одну ніч, відповідно, провела практично без сну. З неділі на понеділок. Їздили зранку на базар, і купили три гусенятка. Таки наважилися завести хоч якусь живність. Вони страшенно крикливі і такі милі, що з незвички аж лоскотно за щоками, коли дивлюся на них. 30 грн штучка. Плюс сітка для загорожі.
На базарі встигли навіть поторгувати. Подруга-сусідка вивозить квіти, то допомогла із місцем у квіткових рядах. Я просто дуже хочу розпродати рештки дитячих речей, які купили для інтернет-магазину "Діти-квіти". Відтепер назва його стала зрозуміла. Квіти-квіти-квіти-діти!- квіти-пиріжки. Десь так виглядав наш базарний ряд. Торгували дві години - продали аж дві футболки. Не знаю, кому як, а мені було весело. Наступної неділі вивеземо іще раз - всі кажуть, що місце треба "пригодувати". Прямо риболовля якась.
Як прокинувся мій малий і набігли сусідські діти, то сіла робити загорожу для каченят. Бо вони нудилися в коробці. З дітьми робота швидко не йде))) Оскільки ми далеко не видатні утримувачі гусенят, то клітку робили на хлопський розум. У пригоді стала піонірка - така наука в'язання вузлів у Пласті. Поперечне в'язання я так добряче потренувала - 16 штук треба для паралелепіпеда. Синтетичною ниткою зв'язувала порізані чоловіком тички. 8 зробила вдень. А надвечір, як вклала малого, влаштувати ух яку круту вечерю для комарів. Сіла на гойдалці біля хати в шортах і светрі, і давай мотати. Якось мене захопило і понесло. Думки - роєм.
Що тут в селі треба і те, і се. Що треба якісь збори зробити, чи скористатися місцевим бі-бі-сі і пройти пофоткати хати-кімнати, які можуть приймати гостей. Типу зелений туризм. Знати, скільки реально людей і в яких умовах можуть поселитися в Христанівці. І щоб робити свій дитячий центр в приміщенні старої школи, треба заручитися підтримкою сільради (чи кого там?). Маю зелене уявлення про те, до кого звертатися. Де знайти кошти на ремонт (сільрада? спонсори? гранти? спільнокошт?). Який робити ремонт (запросити художників? робити силами дітей і батьків? робити щось стримане чи яскраве?). Що треба обладнати у дворі школи (спорткомплекси і банальні дитячі майданчики можуть виглядати по-різному. Мені подобаються у Феофанії в парку майданчики з дерева. Спорткомплекси теж можуть бути саморобні - по типу Нікітінських).
Одним словом, думка пішла, погнала, полетіла. І начисто прогнала сон.
У цей же день ходили в гості на ліниві вареники (сир, борошно, яйця, сіль вимішуються і скручуються у ковбаски, які потім нарізаються і варяться доки спливуть). І думали про якесь свято для села чи не для села. Подруга каже, що село спеціалізується на вирощуванні сортової картоплі. Тут їх мільйон видів для різних страв. Одну краще смажити, іншу варити, а це солодша, а це хрумкіша, а це більш в'язка). І що у неї вже раніше виникала думка робити тут фестиваль картоплі. Це кінець літа. Хм, чи встигнем цього року?
а як малий взагалі? оговтався вже? з місцевими контактує?
ВідповістиВидалитиЗ кожним днем все краще. Уже принаймні почав бігати з дітьми, а то з рук не злазив. І він так швидко набирає обороти. Я б навіть сказала, що він перезбуджується від задоволення. До такого моря кайфу ще треба адаптуватися)
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиФестиваль картоплі - це круто.
ВідповістиВидалитиЯ вже й забула, що таке мільйон видів.
Пам'ятаю з дитинства, у нас восени по подвір'ях їздили вантажівки з картоплею нового врожаю. Моя досвідчена бабуся брала кіло на пробу - подивитися, як картопля себе вестиме при готовці. Якщо виправдає себе, тоді брали статегічний запас на зиму. Сусіди ділилися результатами експериментів одне з одним (: Продавці, звісно, хотіли збути й погану картоплю, тому на пробу намагалися підсунути щось краще, а потім підсовували гірше, мухлювали. Скільки було всяких історій про поводження цієї картоплі на пробу, яких тільки фокусів вона не викидала (:
З того періоду пам'ятаю фіолетову картоплю, сорт "циганочка". Дуже мене вразила естетично. Дрібненька та, здається, смачна.
До речі, мене залучали до дегустації проб перед закупівлею стратегічного запасу (:
А в діда на балконі була облаштована система обігріву картоплі в морози. В хаті висіла якась лампа, що показувала, як там справи в картоплі. Набирати картоплю з комори часто посилали мене. Треба було на карачках влізти наполовину вглиб комори, де було поохолодно та пахло вогкою землею, набрати повні жмені картоплі, покласти до відра, й так, поки не набереш повне. Діда з бабусею це страшно виручало. Бо инакше їм довелося б стирчати у цій позі з радикулітом. А мені було прикольно. Поки я була в молодшій школі, могла й цілком влізти до комори та зачинити за собою дверцята. Маленька пригода (:
В Ізраїлі я довго не могла звикнути до місцевої картоплі. Здається, більшою частиною вона імпортована з Єгипта. Її є два види: біла та червона. Ще подеколи є дрібна біла (типу молода, але нічого спільного з українською молодою, втім, уже й в Україні не факт, що своя молода). Ще є якісь делікатесні види дрібної. Продаються фасовані в пакетиках на один зуб для гурманів. Я не спокусилася ще жодного разу. Ще є розичинне пюре. Я взагалі не розумію, як люди це їдять. Кажуть, в армії це часто оосновна частина раціону (в польових умовах). Мій чоловік, коли був парубком, харчувався цією субстранцією з пивом і хумусом досить довго, бо більше ні на що грошей не було.
Одного разу йому закортіло картоплі-пюре в пабі. Подали саме це. Инший би на його місці влаштував скандал, а він - нічо - проникся ностальгією за молодими роками та схрумкав це пюре.
Взагалі, споживання картоплі тепер - суто парафія мого чоловіка. Я переключилася на альтернативні гарніри. От, скажімо, рис. В Україні лише протягом останнього десятиліття широко вийшли на ринок нормальні сорти рису, а не посічена подоба. Або бобові - мільйон видів. Або кіноа.
Так от, картоплі - два основних види. Біла - для варіння, червона - "для чипсів". Біла - як парафін за фактурою, позбавлена будь-якого смаку, червона - крохмалиста, з неї можна хоч щось виготовити. Червона зазвичай дорожча. Инколи різниці в ціні нема. Иноді ціни злітають до неба. Залежить від сезона. Свіжі овочі та фрукти тут цілий рік, тому якогось загального спаду чи підйому на ринку городини не помітно, якщо тільки це не посуха взимку - коли період дощів, життєво важливий для господарства.
Я купляю картоплю лише задля чоловіка, який готовий їсти її, незважаючи ні на що. Він - великий консерватор і не проміняє всотане з молоком матері на нові гастрономічні принади (: Якшо ми споживаємо якусь страву на кшталт супа чи печені, де є різні овочі, особливо якщо це в гостях, і нас питають, що покласти, то в нас розділення обов'язків: чоловік їсть картоплю, а я - решту: батат, цибулю, кабачки (а він якраз все це ледве терпить).
Коли минулими роками я була в Україні, згадала, що таке смак справжньої картоплі. Твій пост оце мене надихнув на роздуми та ностальгійні спогади (:
Тож із цієї ідеї про фестиваль картоплі можна було б, справді, замутити щось дуже круте. І навіть принадити туристів, які гадки не мають про те, що картопля - це може бути неймовірно смачно (: