понеділок, 24 лютого 2014 р.

фоток нема

Ще один хороший день.

У нас тепер нова односільчанка. Мама нашої подруги-переселенки переїхала ближче до дітей. Дуже приємна жінка, мене поки тягне до неї як магнітом, я ще добре не розібралася, чому. Можливо, тому, що вона чимось дуже нагадує одну хорошу мамину подругу. А, може, тому, що свіжа кров. Чи ще чомусь. Розберемось :)

У неї хата із старіших, не така, як у решти знайомих. Тут у більшості такі, як у нас, планування однакове. А в цих старих я не була ще. Сьогодні зайшла і зацінила. Хоч простору й менше, але дуже затишно виглядає, як з картинки з дитячої книжки про якогось журавля і чаплю.

Дерев'яний ганок підкуповує, одразу така мальовничість і сільська романтика. Аж захотілося і собі таку прикупити. Ох, ці куркульські замашки. Але ми тут жартуємо, що чим в селі класно, так це тим, що за цю допомогу, яку дають на дитину, можна одразу купити дитині хатку. І зробити в ній мінімальний ремонт.

Погода така, що хочеться танцювати, жити і любити. Але мій малий чомусь мав в носі, хниче і проситься до хати. Ех. А мені важко сидіти в чотирьох стінах, коли там пташки так виспівують, і повітря таке, що не надихаєшся. То я, щоб подихати, чи не вперше за всю зиму вийшла вивісити білизну, поки Орест купав малюка.

Ну і ще я реалізувала мрію останніх двох тижнів і таки помила ванну. Є ж такі прості речі, на які довго не можеш чомусь зважитись. Зайняло ж хвилин 5, ну 10 від сили. Зате яка ж краса! І ще постіль попрасувала-поміняла. І порозкладала по місцях завали випраних речей. Зварила плов такий, що Орест ходить і співає дифірамби і каже, що навіть я раніше такого смачного не робила. А я просто згадала, що туди ж в папівготовності можна набульбенити часнику зубчики, нечищені. І горошків-перців чорних і духмяних (це крім стандартної суміші, яку я завжди використовую. Навіть Еней з'їв подвійну порцію, хоча останнім часом на рис і м'ясо каже "бе".

Але, відповідно, з посудом повний завал і армагедець. Завтра, завтра розгрібатиму (ггг якщо знайду, з якого боку підступитися).

А Орест-помідорест аж світиться, хоча й прикидається хворою тюлькою. Перед роботою з самого ранку намахався сокирою на свіжому повітрі, а потім ще в обід. А потім прийняв душ і виглядає як очманілий від щастя шашличник, який вперше після зими відкрив сезон. Капут нашій бузині, майже всю винищив. Може ми з малим завтра сподобимось повизбирувати гілляки на одну купу, а потім візьмемо, і прокоптимося весняним димком з бузини і зілля.

А малому кілька днів тому підвезли нових мозгів, і він знов незвичний і смішний. Нові штуки-дрюки придумує, на нове сердиться, і сміх і гріх. А, і до музики потягнувся. Взявся за припалі пилом барабани, маракаси, співає ходить якісь нечувані енейські пісні.

Ла-ла.

П.С. І ще з'явилася мала надія на нову перспективу, про яку я навіть не сміла мріяти в найбожевільніших мріях. Але про це ні слова ;)

неділя, 23 лютого 2014 р.

весняна прогулянка по проліски

Ура! Ура! Перемога, в серці відлига, надворі весна! 

Всіх нас вітаю з тим, що етап приниження, ганьби та страху вже в минулому, омитий кров'ю, він не повернеться ніколи. Тепер - не розслаблятися, не вірити лідерам, стежити за кожним рухом тих, хто при владі. Тепер їхня черга тремтіти і боятися - незвично бути під контролем. Але якщо совість включити, то має бути не так страшно. Люди тепер наглі пішли, коли що не так - не мовчатимуть. 

Ну і впевнено робити своє. Бути суспільно корисними. Щоб робити добре собі, і всім навколо теж від цього було добре. 

Прогулянка в ліс була дуже життєстверджуючою, як бачите))))


проліски в лісі


Бо там що, бо там проліски, бо там все потроху оживає. І оскільки пролісків стільки, що нема де стати, вирішила собі накопати і під хатою посадити. Одразу скажу, досвід садівництва в мене просто ніякий. Оце восени посадила тюльпани (чи зійдуть?), а тепер взялася за лісові ніжності.

Ну і маю поділитися одним спостереженням. В лісі (де не сапають, не орють, не культивують чи що ще там роблять із землею), земля м'яка, пухка, викопувати квіти було легко навіть дитячою пластиковою лопаткою для пісочниці. А коли на своїй клумбі взялася висаджувати, була трохи в шоці. Я ж восени перекопала в добрий заступ глибиною грядку під хатою, і там садила тюльпани. Тепер туди з підсаджувала проліски. І оця перекопана земля взялася такою шкіркою дубовою згори, така вже липка і тверда, що лопатку я таки трохи зламала))). Тепер думаю, чи крізь цей панцир пролізуть мої тюльпани... Цікаво, що воно буде. 

проліски на подвір'ї


Колупатися в землі дуже приємно, особливо дірку пальцем робити. Але з позою я ще не визначилась. Стояти раком я не фанатка, навпочіпки важко тримати рівновагу. Думаю про низеньку табуретку. Цікаво, в селі засміють?). 

я за ділом :)

Ну і руки тепер... кгм. Шкіра суха, мозоль великий від лопатки, обвітрені. Просто якась катастрофа. Оце така я білоручка, щоб ви знали. І це я і години не поколупалась. 

Життя прекрасне!

четвер, 13 лютого 2014 р.

dear diary

Всім привіт!

До мене повернувся мій ноутбучок, і я тепер знову на посту. Можу писати букви.

Новини які. В Христанівці ніби зима, але сьогодні дико запахло весною і свободою. Гуляла з малим, зустріла одного показного місцевого діда. "Як перезимували?" - питаю. "А рано ще говорити". Воно-то правда, але серце б'ється шо дурне і вмовляння розуму і слухати не хоче.

Вчора вибігла прогулятися сама, стою на кручах, слухаю. Такий внизу на річці тріск стоїть! Думаю - оце да, клас, напевно, на річці лід скресає, тому шумно так. Ніколи нічого подібного не чула і не бачила. Балдію, думаю, чудо, природа, всі діла. Через хвилин 15 тріск різко припиняється і з долини чути різке "*об твою!", і пішла луна...

То, виявляється, тріск стояв від того, що хтось очерет рубав, а з льодом все в порядку, не скресає він ще, стоїть, хоч і +8. Півдня згадувала і сміялась, як прийшла додому, навіть розбірливо чоловіку пояснити не могла, що сталось. Знаєте, буває, зайде реготун - не виженеш. На що чоловік влучно зауважив, шо тю, все гаразд з твоєю сільською романтикою, це ж теж звуки природи :)

З хороших новин в селі шо. Багато корів і телиць порозтелювались, тепер молоко є практично у всіх. Нас потроху пригощають, бо ми настільки залипли в хаті, що нам лінь було пройти півсела, щоб купити три літри свіжоздоєного за 15 гривень. Десь так із місяць сиділи без молока, великі гулятелі.

Ми ще тут умудрилися круто перехворіти всі разом (хехе, навіть в селі може наздогнати падлючий ротовірус). То треба тепер вчитися робити йогурти і налагоджувати поставки молока. Купила в магазині термостатний, думаю його як закваску використати.

Зустріла сьогодні в Лохвиці знайомого, каже, щось ти схудла. Кажу, ага, спецкурс, рецепт простий - багато ригаєш і нічого не їси. Вибачте-пробачте на добрім слові. То було відчуття, що йому захотілося від мене трішки далі відійти, хоча ми й не ручкались, і надворі зустрілися, біля машин. Правильно, бійтесь нас! Бозна-скільки воно заразне, краще минати нас стороною ще бодай із тиждень, а то краще й всі два.

З новин таких нагальних ніби все))) А, ще Еней сказав нове мегапотрібне для життя слово - лілія. За яким принципом він їх обирає, мені не зрозуміти. Бак, кава, діти, лілія. Такі здобутки.

П.С. Валя, Свєті привіт!