понеділок, 16 червня 2014 р.

день гострих предметів

Я сьогодні була на городі, тому відчуваю моральне право писати в блог :)

Зараз я мало що роблю по господарству. Просто зараз в селі гостюють дві дівчинки, з якими малий гарно грається. Це щастя триватиме всього місяць, тому намагаюся не втрачати дорогоцінні хвилини кайфової соціалізації. Гуляємо з ними по максимуму.



Відповідно, не дивно, що бур'яни виросли по груди. Щириця така козирна, уже насіння поформувала. Лобода - як дерево. Краса і сила. Повела вчора гостю показати город якось здуру, і було смішно. Ніби я хвалюся, яка я фігова господарочка)).

Але насправді все під контролем. Те, що замульчоване, почувається чудово. Де мульчі трохи тонший шар, там зілля таки пролізло. Бур'яни здебільшого в межах між грядками, а межі в мене широкі, щоб легко було обробляти (типу і присісти, і прилягти). До кожної рослини є доступ зі стежки. Точніше, був. Там виросли бур'яни.


Тут видно, межа і міжряддя в бур'янах, де солома - краса


Порепана земля під перцем, де нема мульчі


І от сьогодні я їх покосила. Не скрізь, лише на ближньому городі, тому, що найближче до хати. 40 хвилин махання підкіском і відбивання від рою комарів - і я всьо. Уже нє тот, что бил вчєра. Вичитала в інтернетах, що у мого пузожителя "нігтики уже досягнули кінчиків пальців (майже)". Шутка лі!

Але головне, що ця частина городу знов виглядає доглянутою. Треба буде ще на днях сійнути там кропу, а то в мене зовсім мало якось вийшло.

Ага, є думки про "зовсім мало". От я тепер реально бачу, що я багато чого посадила малувато. По-хорошому редиску треба було б навесні висівати кожні два-три тижні, якщо є бажання її їсти довго і натхненно. Вона побула недовго і надто швидко закінчилась. Зараз якраз у нас сезон поїдання дайкону, який виріс могутній, класний. Один корінець - і миска салату практично готова. Але дайкону теж якось мало, здається. Виїмо за тиждень-другий.

А чорну редьку я посадила надто рано, і вона в мене вже практично готова. А це ж на зиму заготовляють її, до зими їй капут буде. Хай ще поросте, а я подумаю, що з нею робити. Сусідки оце цієї неділі тільки купили собі насіння тої редьки, щоб сіяти. Всі побігли, і я побігла. І я купила. Може і посію ще разок. Кажуть, це дуже класні ліки від кашлю. Якось вирізають в ній дірку, туди мед, а тоді сік пити.

В мене гарненька вже така морква, і її треба проріджувати. Така смачна, що ми з малюком виїдали її прямо з грядки, немиту-нечищену. І знаєте, що я думаю? Думаю, що її зовсім мало! Два рядки по 5 метрів. За літо зжеремо, на зиму запасти не вдасться.

І, схоже, подібна ситуація із картоплею. Коли ми рахували, скільки садити, скільки нам треба на зиму, ми не врахували посадкову картоплю, і що ще більш трагічно, що ми не врахували те, що ми її їстимемо з літа. Бо купувати молоду більш стрьомно, ніж зрілу. Тому щодня тепер прошу Ореста піти і натирити з-під кущів смачнющих кульок. І от тепер думаєм, що на зиму не буде що в льох покласти, треба буде так добряче докупитися.

Чого там ще мало? Полуниці, ясне діло. Бо рання відійшла уже практично, родить тільки Альбіон. Він-то типу має родити до морозів, але справа в тому, що в мене її "аж" 15 кущів. З кожного раз на два дні три-чотири ягідки. Але це діло наживне, плантацію полуниці я щороку планую збільшувати. Цього року встигла те, що встигла, і на тому спасибі.

А от цибулі треба було б більше натикати. Така гарна вродила. Тьоть Люба ще дивувалася, навіщо мені аж 800 грам "тиканки". Я так бачу, що це на один зуб. Частину виїли молоденькою, разом із зеленню. Зараз уже такі гарні голівки поналивалися, хоч в льох складай. Але, знову ж таки, це 4 рядки по 5 метрів. Надовго її не вистачить. Особливо враховуючи те, що половина - червона салатна.

Дуже здивувала ота стара цибуля, яку я посадила ще на початку березня. Вона полежала в туалеті і попроростала, і мала б почати гнити, і я її в такий спосіб врятувала. Всі казали - надто рано, холодно ще, в стрілку піде. І вона пішла. Я три місяці вперто обламувала ті стрілки, а тепер здалася. Хай буде насіння. Аж сьогодні глип - а кожна цибулинка розрослась на окремі дві-три-чотири цибулини. Тверді, великі, налиті. Дві вирвала сьогодні в плов - цибуля як цибуля. Хороша.

А Орест радіє кущовці. Вона найпізніше посаджена, відповідно, зараз у неї наймолодше і найсолодше перо. Я спершу думала, що треба чисто зелень обламувати. Але тепер зрозуміла, що можна не тільки зелень, але й забирати частину голівки - нові наростуть. І це класно, бо чоловік оці біленькі малі голівочки якраз найбільше любить.

І ще сьогодні був перший день власного гороху. Назбирали кілька жмень, заодно трішки прорвала бур'яни навколо. Мама ніби каже, що гороху нормально в бур'янах, але я так бачу, що що занадто, то не здраво. Там, де бур'ян вищий, горох дрібніший. Так що тепер має дебелячий поналиватися. Але, знову ж таки, навіть зважаючи на те, що його в нашій сім'ї їм тільки я, в нас його ну дуже мало, на один зуб. Ну що таке три-чотири жмені гороху на день?))



Але я загалом задоволена, що ми спробували багато культур, і будемо уже хоч мінімально орієнтуватися в своїх потребах, кількостях, виході з одного пакетика насіння. Ми молодці.

Ну і подія дня - я нарешті підстригла малюка. Сама не знаю, як так вийшло, що він зненацька погодився і дотерпів, але це свято і щастя. Бо йому під тими косами вже реально було гаряче, налипають на шию і лице в спеку тільки так. Машинкою стригти не дав, тільки одну смужку протягнула, достригала ножицями. Результат відповідний, але за тиждень-другий волосся трішки підросте, і найразючіші дефекти моєї майстерності буде приховано. Коли повішу фотографію (стригла перед сном, тому нічого ми не фотографували), зважайте, що малий весь час казав "все" і відбирав ножиці. Видала йому три пари інших ножиць, щоб був спокій. Спокою не було, але трішки все ж допомогло. Тепер я його не впізнаю. Кожного разу (гг раз на рік) після стрижки він стає такий дорослий!

Але він цими днями і правда дуже подорослішав. Вчора навчився казати слово "сам", і тепер, мать, ховайся в жито. Сам!

Питаю - як тебе звати? - Мі. (Це в нього замість "я", отакий америкос).
А звати як? - Один.
Один? - Так, сам.

Отакі діалоги.

пʼятниця, 13 червня 2014 р.

мої підсумки року

Оце недавно був рік, як ми переїхали з Києва в Христанівку. Думали поїхати з місцевими друзями на річку, але погода була так-собі, тому день пройшов непомітно. Того року була нещадна спека, а цього року дощ. 11 червня.

Ну, як все було.

Минулого року ми в город навіть не заповзали, і в голові не було, щоб щось там сапать-збирать. Можливо, тому, що пропустили всезагальний посадочний ажіотаж - в червні не садять, в червні вже полють. А це таке непривабливе і геть не заразне заняття, коли дивитися зі сторони. Ми були дачники-курортники. По двору ходило три гуся, у диких заростях кропиви, лободи і щириці, а ми собі посміхалися і у вус не дули. Я багато гуляла з дітьми, зі своїм і з купою чужих. З ранку до ночі, з перервою на сон.

Городиною нас пригощали батьки цих дітей, та і просто сусіди. У нас було вдосталь кабачків, динь, молодої картоплі, помідорів, трохи менше - огірків і зелені.

Осінь пройшла швидко, я тепер так сходу і не скажу, як воно, в селі восени. Просто перехід від літа до зими.

А зима була хоч і недовга, але я б сказала, що нуднувата. Малий світловий день і відсутність ліхтарів і громадського простору освітленого в селі, звичайно, не додає настрою. І по гостям лінь ходити, і в хаті нудно сидіти. Трохи каталися на санках з гірок (нечасто), більше - гуляли по лісу і до ріки. Там під льодом бачили підводний світ. Рятували щотижневі зустрічі "переселенців". І тьотя Люба, яка в обід іноді підгодовувала гречаним супом.

А прийшла весна і знов закипіло життя. А весна прийшла ще в лютому. Тягати з лісу підсніжники, чекати тюльпанів, міряти город, скуповувати насіння - це крутяк. Це страшний азарт і кайф. Перечитали купу сайтів і книжок про землеробство, намірялися огого скільки втілити. І потроху почали втілювати.

Якась нудота виходить, а не підсумковий пост.

Ну але головне я що скажу. В холодний період більше хочеться з'їздити в місто "на культурку". Влітку ідея валити в Київ і в голову не приходить. Але три-п'ять днів розваг, і страшенно хочеться назад в село. За ці наїзди в Київ я встигла більше зробити і побачити, ніж за життя в столиці. Бо є якийсь такий здоровий голод на це все. Менше ліні і відчуття "та воно завжди ж щось відбувається, я ще встигну".

А оце як почну потроху втілювати свою супермегаідею, для якої місце вже ніби є, то життя завирує і тут, я так сподіваюсь.

Поки геть собі не уявляю, як воно буде з новим малюком. Як налагодиться побут, як збиратимемо врожаї, коли виберемось в Київ. Нічого не знаю.

Одним словом, назад не обертаємось, а дивимось із оптимізмом вперед. Потроху вчимося планувати на місяці-роки вперед. Це цікава сільська наука.

нема сил писать пост

Але картиночку повішу.

Сьогодні вперше їли свою власну молоду картоплю. Це надихає. Зробила до неї салат "із всього підряд". Шпинат, салат, дайкон, зелена цибуля, петрушка, кріп. Усе з грядки. Заправила оливковою олією (сметани мало виявилось) і покрапала лимоном.

Ага, мам, я таки помила плиту!

І ще казала чоловікові, що після такого хочеться писати пости.

Але уви і ах.

неділя, 8 червня 2014 р.

приїжджайте допомагати!

Малюк сьогодні приніс жменю спілої смородини. Я глип на кущ - а вона там вся чорна.

Ходила мамі показувати наш садок, а там уже на 4 деревах спілі вишні.

Це я до чого.

Батьки купили собі поряд з нами хатинку, і почали доводити її до ума. Там вже є двоспальне ліжко, односпальне ліжко, шафки, тумбочки, є світло практично у всіх кімнатах (дороблять проводку буквально одразу після свят). Туалет у дворі. Криниця.

Поживати будуть наїздами, але навряд дуже частими, на жаль.

І тому ми ласкаво просимо приїжджати на лікувально-оздоровчі трудотури в Христанівку.

Тут є мільйон видів робіт, і ви завжди зможете вибрати собі щось до душі. Ось неповний перелік варіантів:

- збирати ягоди (наразі це смородина, вишня, полуниця, от-от буде аґрус)
- збирати і сушити трави на лікувальні і просто смачні чаї
- косити траву, перевертати її, загрібати, щоб було сіно
- реанімувати старі сараї (штукатурка стін сумішшю глина-пісок-солома)
- чистити двори від диких насаджень, розширюючи простір для відпочинку
- заготовляти дрова на зиму (газ подорожчав, знаєте?), ліс зовсім поряд
- заготовляти для кіз гілки з дерев на зиму (смачні віники)
- поливати город
- боротися з деякими бур'янами, мульчувати грядки, підпушувати землю, косити межі тощо (город безпечний для здоров'я, обробляємо без грама хімії - ні хімічних добрив, ні отрут)
- різати смачну травичку гусям, курям і каченятам, пригощати їх, наливати їм воду
- створювати цікавий простір для дитячої гри. можна тягати з лісу дерев'яний непотріб і робити гойдалки, смуги перешкод, пісочниці, садові скульптури тощо. власні ідеї вітаються, але раптом ви розгублені, в нас уже є з цього приводу деякі думки
- доводити до ладу хату. Штукатурка, фарбування стін, дизайн і реалізація меблів із підручних матеріалів, тощо
- обладнати місце для купання в ріці (тарзанка ще жива, але от місток з драбинкою розвалили в хлам, а без нього сумно).
- робити лавки з підручних матеріалів в мальовничих куточках села
- читати дитині книжку (хехе, моїй дитині)
- прибирати в хаті (хехе, в моїй хаті, раптом виникне такий порив ггг)

Всі запропоновані роботи покращують самопочуття, настрій, ставлення до себе і до світу. Міняють декорації і дають можливість справді якісно медитнуть-колупнуть-копануть. Логіка ж зрозуміла?

Ми вам оце даєм де жить, приймати душ можна в нас, готувати їсти можна в мультиварці (ми дамо покористуватися, якщо ви обережно і з любов'ю), запрошуєм до спільних трапез (типу всі нормальні люди, гнучко підходимо до ситуації і знаходимо зручні усім рішення), влаштовуємо кіноперегляди (у нас є проектор).

Пишіть листи мені на мило troyachka(на)gmail.com, і ми про все домовимось. Можна і треба задавати питання :)

В липні, якщо раптом нічого не зміниться, в нас волонтеритиме цілий місяць хлопець з Гамерички, а якщо пощастить, то й не один. Приєднуйтесь!

середа, 4 червня 2014 р.

город - порятунок для мами

В селі вже всі стогнуть від дощу. Півтора дні було сонячно, а сьогодні знову ливануло. Здавалося б, ну чого стогнати, воно ж добре, що якісно проллє! Але за ці півтора дні всі встигли городи прополоти (після дощу зілля сильно пре в ріст), і от тепер, як підсохне небо, доведеться все заново.

А в мене малий другий день з температурою, і, відповідно, сильно мамозалежний і не дуже життєрадісний. І зі снами казна-що твориться. Підняв в 5 ранку, потім нас зрубило в 9 на годинку, а потім до того ж ввалили разом повноцінний денний сон. Виходило суцільне їсти-спати, і ще нити, не забувати нити.

То коли ввечері хлопці лишили мене в спокої і пішли по молоко, я пробувала видихнути за компом, але інтернет був поганий і діяв на нерви. І в хаті після дощу так душнувато. То я - не повірите - взяла і втекла на город). Сьогодні вкотре стало зрозуміло, що це в мене не тяжка праця, а спосіб відволіктися, побути самій, порухатися. Всі скиглять - типу зілля, срака-банька. А я раденька шо дурненька, втікаю із задоволенням на грядки. Ну але ще, може, я така розслаблена, бо мені не впирається в результат. В межах зілля вище колін? Ну і шо, в мене сьогодні на це немає часу. А у всіх городи як під лінієчку, будякам жодного шансу. Я до такої краси поки не прагну, і завдяки читанню всяких "органістів" не дуже віриться, що оця краса дуже корисна для урожаю. Суцільне поливай-поли-рихли.

А мульчувати - це якийсь неймовірний кайф. Як лялечкам перинки підтикаю. Сьогодні зайнялася огірочками і капустою, тою, що на ближньому городі. Вона ніби повідживала. Це та, на яку я жалілася, що вона мені дружно трупом лягла. Але є одна біда - в неї листки місцями діряві. Бадьорі, але діряві. Думаю, хтось попіджирав. Ніякої живності на листках не видно. Треба буде людей попитати, що це може бути. Щоб шукати, як це побороти.

Але тут я не просто соломою мульчувала. А перше проривала лободу в проходах, і клала її між рослини. І поверх отого мертвого вже зілля сиипала солому. Типу заодно і добриво на наступний рік. Вернула в землю те, що тут же з неї виросло.

Прийшла з городу мокра, як хлющ (працювати доводиться в куртці, бо інакше заїдають комарі), але головою так гарно відпочила. І рада була бачити своїх хлопців, які гоцали по фітболу з дикими вересками. Дитя побачило мене і скомандувало спати. Хехе, а хто ж проти?)) На вечір знов температуру нагнав, бідося, довгенько крутився. Але настрій в принципі ок, розказував, що вовка не боїться, бо прийде тато і його застрелить.

Сусід зробив решту так потрібних мені тичок. Нарешті з ним розрахувалася (зі спільного знайомого брав по дві гривні за штуку, а нам зробив добросусідську знижку). Орест вже погодився завтра їх поставити. І я нарешті попідв'язую всіх, кому це треба. І буду собі мати тички на віки вічні. І ростить дебелячі помідори, от.

Батько сильно хвалить наш охолоджуючий напій із сироватки (сироватка, сіль, кріп). Каже - ресторанна страва. І називає рис басматі "смачною кашею". Це я так пристрілююсь, чим треба в першу чергу в селі гостей пригощати. Експериментую на батькові.

Треба було рятувати три кіло помідорів, і знайома в фейсбучіку підказала, як робити "полуничне смузі". Додати м'яти, цукру, і збити блендером. Вийшло густе і смачне. Але пити важко, бо густе. І, хоч смачне, аж надто ситне. То я те, що ми одразу не випили, залила в судок і - в морозилку. Буде охолоджуючий ам-ам-ням-ням. Типу таке морозивко. Не за зиму, а просто їсти в спеку. І гостей пригощати.

В неділю обов'язково треба буде купити мішок цукру. Сезон заготівель уже на носі.

вівторок, 3 червня 2014 р.

привіт, літо!

Ніби-то календар це така умовність, він нечутливий до нюансів кожного окремого року. Ну, біжать дати-циферки, та й хай собі.

Але от прийшов червень, і зненацька - червоні полуниці, черешні, навіть деякі вишні! Сиджу оце попиваю сік, який Орест зробив у соковарці з сусідської черешні. Ам-ам-ням-ням, як каже Енейчик.

Зараз у нас гостює мій батько, потроху обладнує сусідній будинок під "гостьові" потреби. Сьогодні поставили ліжка, ніяк не можемо зрозуміти, куди краще ставити шафу. Нехай мама приїжджає і розбирається.

Поки в хаті нікого нема, батько підгаздовує в своєму дворі, я влізла пописати бложик. Це якась така нова мода, сідати з бажанням пописати, не знаючи наперед, про що.

То я співатиму своєї, традиційної.

З п'ятниці лили дощі, земля гарно зволожилася. А сьогодні вже сонячно, то видно, що буде репатись. І так боляче на ці тріщини дивитися, що я бігом замульчувала, поки мокре, ще частину своєї городини соломою.

Попідкидала в тих місцях, де добряче просіла попередня. Плюс позагортала капусту (мама з Києва передала свою розсаду, яку я висаджувала ще в суботу). І замульчувала практично всі перці. Гарна рослина - перці. Листочки виблискують, такі бадьорі рослинки. І жука вони не цікавлять. Здається, з тих, що висадила, жоден (поки що) не пропав.

Але городнє діло дня сьогодні - турбота-порятунок помідорів де Барао. Ніяк не доставим нормально ті тички під них, пару кущів тупо потоком дощу змило-затягнуло під шар землі. Нічого дивного, вони вже ж аж стеляться. Буря частину тичок повиривала, добре, що я перед бурею не встигла їх попідв'язувати. А то було б по помідорах.

Ну і ще на місце полеглих товаришів треба повисаджувати мамину розсаду помідорів. Бо вона довгенько чекала пересадки. Боюсь, чи не надто довго. Тож буде сьогодні сімейний десант на другий город.

Спекла сьогодні запіканку із сиру власного виробництва, бо "сирим" його їсти чогось ніхто не хотів цього разу. Я, як завжди, забульбенила її в мультиварку на годину "випічки", але цього разу вийшло так, що геть за неї забула, і вона дві години простояла на "підігріві". І вийшло дуже класно! Вона гарно тримається купи, трішки сухіша, ніж зазвичай, але це саме те, що треба. Налетіли і змели майже всю, трішки батькові лишили спробувати (щось довго його нема). Мені аж самій сподобалось).

А ще сьогодні влаштували нарешті зранку батькові екскурсію нашими христанівськими краєвидами. Якось так вийшло, що він далі двора нічого й не бачив. І, здається, він був вражений. Дзвонив і мамі розказував, що тут ТАКЕ! (Може, потім скинемо з його телефона фотки собі, і я вам покажу). Як спустилися машиною до ріки, налетіла повна машина бомків (гедзів, оводів, як вам більше подобається). Так просто й не повиганяєш. А виходиш з машини - все гараз, ну, зрідка щось підлетить. Видно, вони теж люблять траспорт - частину ми таки привезли в село.

Таке дурне, але я похвалюсь. Купила в неділю собі нарешті скатертину на кухонний стіл, і не думала, що вона приноситиме мені стільки радості. Вдало підібрався візерунок, здається, і тепер кожного разу я на неї глип - і така приємність всередині розливається. І така, знаєте, звичайнісінька скатертина з базару, за 20 грн/метр. Без хитрих схем замовлення з Києва чи звідки.

А ще згадала, що основний охолоджуючий напій в нас сьогодні - підсолена сироватка з кропом в холодильнику. Згадала про неї і думаю, що треба закінчувати з писанням і пригоститися.

І сідати відписувати на листи наших волонтерів - уже другий проситься, теж з Амерички. Ура-ура-ура. Будуть люди! І ще на наступний тиждень дуже класна одна україночка обіцяє заїхати в гості з думкою про бодай тимчасовий дауншифтінг. Приємно мати хороші перспективи, знаєте?


____________________________________________
Дописую ввечері по результатах дня. Бо в обід не встигла запостити посилання на фб, ви й не читали нічого досі.

То я досадила мамині де Барао, лишилися тільки "лагідні" та "іскорки". Посадила і одразу замульчувала. В лунки воду не лила, земля і так досить мокра.  Поки досаджувала останні, перші встигли похнюпитись. Нехай ростуть!

Орест поставив усі тички, що були. А було 44 штуки. Сьогодні порахувала, що треба ще 46. Завтра піду замовляти, я ще, йолки-палки, і за попередні не розрахувалась. Що не зніму готівку, вона з кишень розповзеться, і не доношу.

Викинула на грядки сьогодні 8 мішків соломи, і набила ще 9 - завтра мульчуватиму, сподіваюсь. Там ще ми не встигли згребти вчасно траву, що Орест перед дощами скосив, то вона знизу почорніла. Нею теж можна укутувати, тільки треба ж не забути граблі взяти, щоб на місце завезти. Бо кози таке точно їсти не будуть.

Сьогодні ще зробила радість каченятам - після тижневої чи якої там перерви нарешті знов нарізала їм салату з кропиви-молочаю. Бо я так бачу, що те зілля, що я закидала протягом дня, вони тільки топчуть. Треба таки різати, не лінуватися. Деякі каченята почали вбиратися в пір'я, вже видно, що буде з десяток таких класичних коричневих качечок. Парочка білих, парочка чорних. Цікаво, якими будуть ті, що темні і з білими шиями.

Я оце пишу, і час від час підстрибую від несподіванки. Це нагадує про себе риба зі ставка. Баба Тамара віддала, бо її пастухи-рибаки щодня приносять, а вона вже задовбалася чистити. Щось я на вечір налишала собі купу справ, а сама знову тут засіла. Добраніч! Піду ггг "поратись".