вівторок, 3 червня 2014 р.

привіт, літо!

Ніби-то календар це така умовність, він нечутливий до нюансів кожного окремого року. Ну, біжать дати-циферки, та й хай собі.

Але от прийшов червень, і зненацька - червоні полуниці, черешні, навіть деякі вишні! Сиджу оце попиваю сік, який Орест зробив у соковарці з сусідської черешні. Ам-ам-ням-ням, як каже Енейчик.

Зараз у нас гостює мій батько, потроху обладнує сусідній будинок під "гостьові" потреби. Сьогодні поставили ліжка, ніяк не можемо зрозуміти, куди краще ставити шафу. Нехай мама приїжджає і розбирається.

Поки в хаті нікого нема, батько підгаздовує в своєму дворі, я влізла пописати бложик. Це якась така нова мода, сідати з бажанням пописати, не знаючи наперед, про що.

То я співатиму своєї, традиційної.

З п'ятниці лили дощі, земля гарно зволожилася. А сьогодні вже сонячно, то видно, що буде репатись. І так боляче на ці тріщини дивитися, що я бігом замульчувала, поки мокре, ще частину своєї городини соломою.

Попідкидала в тих місцях, де добряче просіла попередня. Плюс позагортала капусту (мама з Києва передала свою розсаду, яку я висаджувала ще в суботу). І замульчувала практично всі перці. Гарна рослина - перці. Листочки виблискують, такі бадьорі рослинки. І жука вони не цікавлять. Здається, з тих, що висадила, жоден (поки що) не пропав.

Але городнє діло дня сьогодні - турбота-порятунок помідорів де Барао. Ніяк не доставим нормально ті тички під них, пару кущів тупо потоком дощу змило-затягнуло під шар землі. Нічого дивного, вони вже ж аж стеляться. Буря частину тичок повиривала, добре, що я перед бурею не встигла їх попідв'язувати. А то було б по помідорах.

Ну і ще на місце полеглих товаришів треба повисаджувати мамину розсаду помідорів. Бо вона довгенько чекала пересадки. Боюсь, чи не надто довго. Тож буде сьогодні сімейний десант на другий город.

Спекла сьогодні запіканку із сиру власного виробництва, бо "сирим" його їсти чогось ніхто не хотів цього разу. Я, як завжди, забульбенила її в мультиварку на годину "випічки", але цього разу вийшло так, що геть за неї забула, і вона дві години простояла на "підігріві". І вийшло дуже класно! Вона гарно тримається купи, трішки сухіша, ніж зазвичай, але це саме те, що треба. Налетіли і змели майже всю, трішки батькові лишили спробувати (щось довго його нема). Мені аж самій сподобалось).

А ще сьогодні влаштували нарешті зранку батькові екскурсію нашими христанівськими краєвидами. Якось так вийшло, що він далі двора нічого й не бачив. І, здається, він був вражений. Дзвонив і мамі розказував, що тут ТАКЕ! (Може, потім скинемо з його телефона фотки собі, і я вам покажу). Як спустилися машиною до ріки, налетіла повна машина бомків (гедзів, оводів, як вам більше подобається). Так просто й не повиганяєш. А виходиш з машини - все гараз, ну, зрідка щось підлетить. Видно, вони теж люблять траспорт - частину ми таки привезли в село.

Таке дурне, але я похвалюсь. Купила в неділю собі нарешті скатертину на кухонний стіл, і не думала, що вона приноситиме мені стільки радості. Вдало підібрався візерунок, здається, і тепер кожного разу я на неї глип - і така приємність всередині розливається. І така, знаєте, звичайнісінька скатертина з базару, за 20 грн/метр. Без хитрих схем замовлення з Києва чи звідки.

А ще згадала, що основний охолоджуючий напій в нас сьогодні - підсолена сироватка з кропом в холодильнику. Згадала про неї і думаю, що треба закінчувати з писанням і пригоститися.

І сідати відписувати на листи наших волонтерів - уже другий проситься, теж з Амерички. Ура-ура-ура. Будуть люди! І ще на наступний тиждень дуже класна одна україночка обіцяє заїхати в гості з думкою про бодай тимчасовий дауншифтінг. Приємно мати хороші перспективи, знаєте?


____________________________________________
Дописую ввечері по результатах дня. Бо в обід не встигла запостити посилання на фб, ви й не читали нічого досі.

То я досадила мамині де Барао, лишилися тільки "лагідні" та "іскорки". Посадила і одразу замульчувала. В лунки воду не лила, земля і так досить мокра.  Поки досаджувала останні, перші встигли похнюпитись. Нехай ростуть!

Орест поставив усі тички, що були. А було 44 штуки. Сьогодні порахувала, що треба ще 46. Завтра піду замовляти, я ще, йолки-палки, і за попередні не розрахувалась. Що не зніму готівку, вона з кишень розповзеться, і не доношу.

Викинула на грядки сьогодні 8 мішків соломи, і набила ще 9 - завтра мульчуватиму, сподіваюсь. Там ще ми не встигли згребти вчасно траву, що Орест перед дощами скосив, то вона знизу почорніла. Нею теж можна укутувати, тільки треба ж не забути граблі взяти, щоб на місце завезти. Бо кози таке точно їсти не будуть.

Сьогодні ще зробила радість каченятам - після тижневої чи якої там перерви нарешті знов нарізала їм салату з кропиви-молочаю. Бо я так бачу, що те зілля, що я закидала протягом дня, вони тільки топчуть. Треба таки різати, не лінуватися. Деякі каченята почали вбиратися в пір'я, вже видно, що буде з десяток таких класичних коричневих качечок. Парочка білих, парочка чорних. Цікаво, якими будуть ті, що темні і з білими шиями.

Я оце пишу, і час від час підстрибую від несподіванки. Це нагадує про себе риба зі ставка. Баба Тамара віддала, бо її пастухи-рибаки щодня приносять, а вона вже задовбалася чистити. Щось я на вечір налишала собі купу справ, а сама знову тут засіла. Добраніч! Піду ггг "поратись".

1 коментар:

  1. щодо запихання мульчі в мішки: маю практичний досвід того що різні соломоподібні штуки _значно_ легше пакувати у велике рядно, ніж розпихувати по мішках. з рядном це хвилинна справа, і трамбується значно легше (коліном). оберемки кладуться по центру рядна, потім навхрест перев"зуються між собою його кути.

    ВідповістиВидалити