пʼятниця, 22 серпня 2014 р.

хороші новини

Головну новину більшість із вас, думаю, вже знає. Зараз дрихне ця новина в мене на колінах, лівою рукою грію йому пузо, правою намагаюся оце набирати. Новині сьогодні вже тиждень.

Якщо перший після народження сприймався, як викапаний Орест, то другий явно моє дитя. Так дивно вдивлятися в такі знайомі мої "розумні очі". Зирить так по-серйозному. Це не дитя, а музична скринька. Видає мільйон смішних звуків, особливо висаджує Ореста ночами звук потопаючого лебедя - коли намагається впоратися з надто сильним потоком молока. В нього все гарно виходить, незважаючи ні на що.

Уважно вдивляємося в фото новонародженого першого, і дивуємося, що настільки схожі. І настільки різні враження справляють. На нас.

З другою дитиною, здається, все в рази легше, менше сумнівів, страхів, переживань, проблем.

Але можна було б казати про легкість, якби старше дитя при цьому не скакало по голові. Ну буквально. Він на повну гучність останніми днями врубив режим "ужасниє двухлєткі" чи "криза трьох", і я поки не зорієнтувалася, як з цим впоратися. Бо виходить так, що і мені важко, і йому важко, і нам важко, і всі все розуміють і всі один одного люблять, але від того нікому не легше. Здається, йому треба чітко виставити межі допустимої поведінки, і йому б самому відлягло. Але я ще не зовсім емоційно стабільна, і якось адекватно це зробити поки не виходить.

Джон тепер у нас за бейбісітера, тобто за няньку. Попередні дні гуляв з малюком, тобто зі старшим, але переважно у Дніпродзержинських дівчат, і було більш-менш. Сьогодні дівчата поїхали, і було море сліз. Плюс на вулиці холодно і йде дощ - не розгуляєшся. Поїхали кататись на велику, вернулися мокрі. А вдома як в консерві. Трішки на мозок важко. В голові гул власних і дитячих почуттів. Як його впоратись?

Нічого-нічого, і це зможемо.

Цього разу я навіть умудряюся готувати їсти, вчора навіть зробила під заморозку заправку на 5 борщів (проект розтягнувся на три дні, але ну і що?). Сьогодні різала чері на веселі кружальця, теж в заморозку.

Хе, я ж не розказала. Ми купили морозильну камеру величезну. Ну та й що, що вже кінець літа. Могли і серед зими купити - коли вже вийшло. Тепер багато азарту все переморозити. І є оптимізм щодо качок, з яких не треба буде три дні і три ночі варити тушонку. Думаю, може десь можна було б купити півсвині, типу за оптовою ціною, щоб зекономити добряче. Бо м'ясо і фрукти - це була основна стаття витрат минулого року.

Прокинувся старший, піду-но я.


вівторок, 12 серпня 2014 р.

збір урожаю триває

Сьогодні був довгий день.

Мій малий зараз геть ні з ким не хоче гратися, крім мене. Всіх ображає, робить бебебе, плюється, б'ється, а як доводиться побути більше 5 хвилин - плаче. Тому ми сьогодні ізолювалися і тусили вдвох - дитя іноді заслуговує на такі дні. Півдня в хаті - бо надворі сонце, а перейти по ньому до тіні він геть не хотів. Ще й без денного сну.

Тому я помила в кімнатах підлоги і спекла шарлотку. Бігала до сусідів і клянчила до неї молоко - видали літру. Виявилось, що це було замість обіду, бо як ми її поїли, мені дико схотілося полежати.

Надвечір таки виповзли трохи надвір - погойдалися в гамаку і слінгу. Поки малий освоював науку лазити по молодих горіхах, я всілася на зручний стілець і намагалася типу почитати розслабляюче чтиво з журналу (Марина, привіт!). Але де там. З моїми підказками (але без рук!) малий кілька разів дуже шустро виліз на сам вершечок і зліз з нього. Навіть мені було цікаво чомусь.

Потім пішли до птиці. Спершу підгодували крупою. Але мені все мало. Визбирала там поряд грушки (дуже круто сказано - ну з десяток зелених і миршавих), порубала їх тут же в кориті спецінструменом (якось сфоткаю) і пригостила. Пішло на ура. Це надихнуло виповзти на город по інші різновиди корму.

Облупила оце зовнішнє листя з капусти, знайшла напівзогнилу капустину (відходить молода, а ми досі нічого путнього з нею не придумали). І ще перезрілий кабачок. Порубали-пригостили. І - о чудо! - якийсь час вони навіть не крякали.

Ну і не з закритими ж очима я ходила на той город. Там дні три помідори незбирані. І їх, на око, мільйони, і все червоне - хилиться. Сусідка каже - передають дощ, треба убирать бігом і обробляти, бо погниють.

Пішли по відра. В одне - чері, в друге - оранжеві. Я обриваю, а Еней сидить на відрі і наминає один за другим. Сік по голому пузі річками тече. Через 10 хвилин відчайдушний крик і плач - ясєн пєнь, той сік такий пекучий, особливо як попадає на дрібні подряпини (а їх вистачає при голопузому способі життя).

Повернулись додому, помились, вдягнувся. Пішли знов.

Назустріч - Орест із розвідки вертається. Під пахвою волочить здоровезного гарбуза (їй-бо ще не стиглий), в сумці - різнокольорові кабачки, навіть не сильно переростки. А ми-то думали, що весь наш баштан у лісі зілля не позав'язувався. Ан нєт, трохи є. Закрить би....

Я в помідори, малий з татом кози поїти. Прийшли, правда, через 15 хвилин максимум. В результаті назбирала ціле відро чері, і ще два відра всякої більшої помідорної краси різних форм і кольорів. Чухаю рєпу, що з цим добром робити, щоб не пропало. Мама каже малюків солити, більших - на сік. Як буде завтра все гаразд, то так і зроблю. Завтра приїжджає мама зі спецмісією - бавити внука і дати мені нарешті спокій.

А на вечерю я бігом наробила рису по-мексиканськи (Настя, привіт!). Обжарила сирий сухий рис з олією, потім туди негарних помідорів, потім величезну солодку перчину, і одну гостру, і ще солі, і ще часнику два зубці. Прожарила отак з півгодинки, тоді залила водою і дала спокій. Вийшло чудово. І добре, що недосолила, бо соєвий соус до страви ну дуже пасував. Хлопці страву дуже хвалили. Хоч і пізня досить була сьогодні вечеря - добряче по восьмій.

Вклала малюка і тепер тут. Про насущне.

пʼятниця, 8 серпня 2014 р.

плавиться тінь

Як ви всі чудово на собі відчуваєте, зараз страшенна спека, і я - о чудо! - нуджу світом, бо не знаю, де приткнуть себе і своє величезне пузо. Ходжу, перекочую його з одного двора в інший, і манять, манять мене горизонталі.

Здавалося б, усе ж є - типу літо, село, басейник дитячий, гамак смугастий в затінку. Але, блін, тяжко і все тут. Малюк вимагає уваги, і він уже добряче наловчився себе сам бавити, але ж до певної міри. Все одно як мінімум що 15 хв треба щось піднести, показати, помогти, відреагувати, заспокоїти, поцілувати. І неможливість розслабитись доводить місцями до відчаю.

Дніпродзержинські дівчата взяли собі за моду забирати його до себе на пару годин, і він радо йде. Але, здається, за пару місяців вони добряче одне одного наїлись, і мій став добряче їх підкошмарювати. То ділитися не хоче, то лупить, то просто ходить слідом і дражнить. А я геть не маю адекватності і сил на педагогіку.

Поскиглила.

А тепер про хороше. Тобто про город, хоча він виглядає зараз зовсім погано. Ті помідори, що виполов Джеред місяць тому, дають плоди. Збираємо-під'їдаємо. Ті, що виполов Джон тиждень тому - згоріли вщент. Огірків практично немає. Вибрала сьогодні з десяток напівв'ялих хилячків. І на тому дякую, але сумно. Полуниця вилягла, треба би полити, чи що.

Перці спершу гарні такі були, соковиті, багато. А тепер спека, і вони нагло поморщилися, взялися чорними плямами. Без сліз неможливо дивитися. Білі ще нічого так, а з червоними геть біда.

Ха-ха, знову поскиглила.

Сьогодні з 4-денної мандрівки на байдарці по Сулі (Сенча - Лубни) повернувся наш американський волонтер Джон. Каже, що отримав купу задоволення. Гарні краєвиди, супутники, яких не видно в місті через надмір нічного освітлення. Фізично виснажений, але загалом задоволений. Це його покликав із собою наш сусід Андрій, в якого є тримісна байдарка і нема компанії для подорожей - всі надто зайняті. Спілкувалися сумішшю російської, української, англійської та німецької. Сильно виручав англо-російський словник.

Похвалюся, що попри все я сьогодні зробила мільйон важливих справ. Позбирала урожай на городі (морква-буряки-помідори-огірки), спекла сирник (ну і що, що розвалився. На смак непоганий), викосила дитячий майданчик у дворі, помила-набрала заново дитячий басейн, занесла нарешті бабі Тамарі банки (ми купуємо в неї молоко. Через грізну собаку у нас виходить, як в американських фільмах - прокидаєшся рано, виповзаєш надвір, а там через день банка молока біля хвіртки). А потім, до того всього, спересердя (бо інакше тут і не скажеш) вгаздувала борщ. Причому крутезний борщ (ще би, майже три години біля плити). А тепер ще сиджу і пишу бложик - яка розумничка.

Основне правило виживання в моїх умовах: в будь-якій незрозумілій ситуації візьми і з'їж помідорку. Найкрутіші на смак - чері і оранжеві.