вівторок, 12 серпня 2014 р.

збір урожаю триває

Сьогодні був довгий день.

Мій малий зараз геть ні з ким не хоче гратися, крім мене. Всіх ображає, робить бебебе, плюється, б'ється, а як доводиться побути більше 5 хвилин - плаче. Тому ми сьогодні ізолювалися і тусили вдвох - дитя іноді заслуговує на такі дні. Півдня в хаті - бо надворі сонце, а перейти по ньому до тіні він геть не хотів. Ще й без денного сну.

Тому я помила в кімнатах підлоги і спекла шарлотку. Бігала до сусідів і клянчила до неї молоко - видали літру. Виявилось, що це було замість обіду, бо як ми її поїли, мені дико схотілося полежати.

Надвечір таки виповзли трохи надвір - погойдалися в гамаку і слінгу. Поки малий освоював науку лазити по молодих горіхах, я всілася на зручний стілець і намагалася типу почитати розслабляюче чтиво з журналу (Марина, привіт!). Але де там. З моїми підказками (але без рук!) малий кілька разів дуже шустро виліз на сам вершечок і зліз з нього. Навіть мені було цікаво чомусь.

Потім пішли до птиці. Спершу підгодували крупою. Але мені все мало. Визбирала там поряд грушки (дуже круто сказано - ну з десяток зелених і миршавих), порубала їх тут же в кориті спецінструменом (якось сфоткаю) і пригостила. Пішло на ура. Це надихнуло виповзти на город по інші різновиди корму.

Облупила оце зовнішнє листя з капусти, знайшла напівзогнилу капустину (відходить молода, а ми досі нічого путнього з нею не придумали). І ще перезрілий кабачок. Порубали-пригостили. І - о чудо! - якийсь час вони навіть не крякали.

Ну і не з закритими ж очима я ходила на той город. Там дні три помідори незбирані. І їх, на око, мільйони, і все червоне - хилиться. Сусідка каже - передають дощ, треба убирать бігом і обробляти, бо погниють.

Пішли по відра. В одне - чері, в друге - оранжеві. Я обриваю, а Еней сидить на відрі і наминає один за другим. Сік по голому пузі річками тече. Через 10 хвилин відчайдушний крик і плач - ясєн пєнь, той сік такий пекучий, особливо як попадає на дрібні подряпини (а їх вистачає при голопузому способі життя).

Повернулись додому, помились, вдягнувся. Пішли знов.

Назустріч - Орест із розвідки вертається. Під пахвою волочить здоровезного гарбуза (їй-бо ще не стиглий), в сумці - різнокольорові кабачки, навіть не сильно переростки. А ми-то думали, що весь наш баштан у лісі зілля не позав'язувався. Ан нєт, трохи є. Закрить би....

Я в помідори, малий з татом кози поїти. Прийшли, правда, через 15 хвилин максимум. В результаті назбирала ціле відро чері, і ще два відра всякої більшої помідорної краси різних форм і кольорів. Чухаю рєпу, що з цим добром робити, щоб не пропало. Мама каже малюків солити, більших - на сік. Як буде завтра все гаразд, то так і зроблю. Завтра приїжджає мама зі спецмісією - бавити внука і дати мені нарешті спокій.

А на вечерю я бігом наробила рису по-мексиканськи (Настя, привіт!). Обжарила сирий сухий рис з олією, потім туди негарних помідорів, потім величезну солодку перчину, і одну гостру, і ще солі, і ще часнику два зубці. Прожарила отак з півгодинки, тоді залила водою і дала спокій. Вийшло чудово. І добре, що недосолила, бо соєвий соус до страви ну дуже пасував. Хлопці страву дуже хвалили. Хоч і пізня досить була сьогодні вечеря - добряче по восьмій.

Вклала малюка і тепер тут. Про насущне.

Немає коментарів:

Дописати коментар