четвер, 31 жовтня 2013 р.

тепер можна видихнути

Хеловін у нас таки вдався, наскільки я можу судити. Я вперше в житті організовувала свято для дітей. Були і епік фейли, ясне діло. Але вдалося ніби їх більш-менш згладити.

Справа - мій, зліва - Владіка

Готуватися почали з вівторка, тобто зробили все за три дні. На щастя, зараз у дітей канікули, і вони радо взялися мені допомагати. В перший день ми з Владіком повивозили усе сміття з кімнат (десь тачок 5 старих валянків, пляшечок, газеток, ампулок, сірникових коробок, дитячих малюнків і зошитів). Нагадаю, що свято ми робили у сусідній хаті, де вже три роки ніхто не живе. Олена попідмітала, я помила підлогу. І все, Еней знудився, і довелося перериватися і йти його вкладати на сон. Домовилися на 5 вечора продовжувати. Я ще не звикла до нового часу, і якось не подумала, що в 5 уже темно. Оскільки в тій хаті немає електроенергії, перенесли на ранок середи. В цей же день я повісила свої оголошення біля магазину, запросила усіх, хто захоче прийти. Дала сусідці почитати. Каже, казатимуть, що то якась секта. І розказала, що коли я ще влітку просила про кімнату в клубі, щоб займатися англійською, вже тоді говорили, що секта. То я вирішила не паритися і робити своє. У селі, видно, як збирається більше трьох людей без бухла, то вже є підозра у сектантстві.

У середу зібралися знов. Це був день вирізання і розфарбовування декорацій. Владік зробив кажана і знак адідасу (ггг, без нього ніяк у хеловін, аякже), Олена - привида і дві лампочки. Вирізали зі старих шпалер. Я помила всі підвіконня і забила шторами вхід до кімнат, які ми не будемо використовувати. На все про все півтори години. І знову малюки поскисали і ми розійшлися. І знову аж до наступного ранку.

По-моєму круто, але це ще ви знак адідасу не бачили


Ранок четверга був найбільш відповідальним і, на щастя, найбільш плідним. Орест поїхав у Лохвицю по банани і апельсини, я спекла торт і зварила лимонад. Іще з вечора ми з Владіком взяли у тьоть Люби 5 гарбузів. І рано взялися їх вирізати. Спершу я була вражена, як це важко і які вони тверді. Але потім зрозуміла що до чого і діло пішло веселіше. Ми з Владіком різали, Вовка бавився з Енеєм і розмальовував зроблений тут же з газети човен. Яся сидів на холодній печі і малював. Ми подумали, що гарбузів малувато - лише 5 на дві великі кімнати, плюс діти наполягали на тому, щоб два винести на поріг. І вирушили з тачкою по селу колядувати ще. Один дала Владікова бабуся, два - наша улюблена баба Катя. По дорозі назад побачили двір, де зараз ніхто не живе, а там сарай низенький, густо покритий пишним таким зеленим мохом. Набрали того моху півтачки і порозкладали між гарбузів на підвіконнях. До стін поприбивала ткані полотна, щоб якось створити враження мінімального затишку. Ну і що, ну і все. Кажу: хто хоче ще попрацювати, приходить на 5, хто одразу на свято - на 6. Вгадайте, коли прийшли?

Ті самі, зі спалахом. А що, фоток мало)

Протягнули двома продовжувачами життєдайне світло від сусіда. 40 метрів дроту, і проектор, ноут, настольна лампа підключені. Позапалювали свічки, гасову лампу, застелили підлогу утеплювачем і килимами, розставили солодощі.

Включила слайдшоу з фоток літніх наших. Малі прийшли з мамами, то вони хоч побачили, чим ми все літо займалися. Розказала їм про походження свята і розказала казку про скарби в скрині. Ось цю. Слухали з напругою, уважно. Дуже вкінці всміхалися.

І включила кіно. Корпорацію монстрів - ніби і в тему, і досить добре. Але. Діти поїли, їх розпирало від енергії, і сидіти було несила. То я десь на середині виключила. Навіщо мучитись. Почали грати в ігри, і я здивувалася, що моя кума (пам`ятаєте ту історію, правда?) грала з нами з неймовірним азартом. І в хованки, і в хороводи із забиранням стільців(під шумок усі вивчили пісеньку roses, roses, pockets full of poses), і в струмочок. Наташка Сергієва була нарозхват. Біда була з музикою. Хеловінська була нудна, та, що я скачала. Хотіли чогось динамічного, щоб порухатись. Але в ноуті нічого такого не було. Самі лише саундтреки до фільмів, воно не годиться. Ех. А плеєр я не брала з дому.

І тут діти потомилися і почали просити кіно ггг. Але було вже досить пізно, то я не включала. Якось іншим разом додивимось. Завантажили техніку на тачку, позабирали-поскручували продовжувачі (я скручувала, Еней світив мені ліхтариком) і порозходились по домах.

Обіцяли завтра прийти, щоб поприбирати.

Фотоапарат зробив кілька фото зі спалахом і здох. Пора купувати нову батарею.

Чоловікові обрізала голову раз

Хліба й видовищ))

Чоловікові обрізала голову два


понеділок, 28 жовтня 2013 р.

таак, розвиток розвитком

Приїхала додому - і навалилося. І щось я нічого не встигаю. В хаті завал, діти неучені, квіти несаджені.

А Владік приїхав у село на канікули, і нагадав мені, що я колись говорила про план зробити дітям свято на Хеловін. Сказав, що власноручно принесе мені два гарбуза під це діло. І я знервована і напружена. Зробити вигляд, що я не я, і корова не моя, я вже не зможу.

А роботи з цього приводу просто гора. І музику знайти-скачати підходящу, і перевірити, чи працює проектор, і мультик знайти тематичний (і щоб не надто довгий, і щось дітям різного віку сподобалося. Але це дрібниці.

Хочу свято робити в сусідній хаті, там три роки ніхто не жив. Нам дали ключ, і треба підготувати приміщення. А це означає... Кажись, я навіть слабо уявляю, що це означає. Як мінімум треба принаймні з двох кімнат винести сміття, підмести і помити підлоги. А там вода лише з криниці. І світла немає. Тобто треба по селу наколядувати гасових ламп і сходити на переговори до сусіда, щоб кинути від нього продовжувач (без проектора свято не буде таким класним). І чи дістане продовжувач?

Плюс декор. Дівчата ніби погодилися допомогти. Треба буде із старих шпалер повирізати літерки HALOWEEN, пофарбувати їх і підвісити на нитці. Навирізати кажанів і маскарадних масок. Поробити опудала і привидів. Повирізати гарбузи.

А, ну і, звичайно ж, повісити оголошення біля магазину. І пояснити що до чого. Бо я вже від кількох чула напівагресивний закид, типу це не наше свято. Треба якось так мирно подати, що можна знайомитися з культурою інших країн через свята, бо це приємно і весело. І вивчити з дітьми одну англомовну пісеньку-гру. Це свято у світі здебільшого критикують за комерціалізованість, але нашому селу ця небезпека явно не загрожує, принаймні найближчі кілька років :) А щодо бісівщини і таке інше - зроблю, щоб цього було по мінімуму, акцент більше за сезонне свято прощання з літом, урожаю і пам`яті предків.

Сьогодні розказали мені, що біля нас у лісочку десь є козацький курган, і біля нього купка дуже старих козацьких поховань. І ще є в болотах острів. Пам`ятаю, в дитинстві ми колись у селі взяли з мамою в бібліотеці книжку "Легенди нашого краю", і там ледь не кожна була про козацькі скарби. Мене на багато років захопила ця тема. Може, щось таке знайти-розказати?

А Орест не зважає на мою паніку і впевнено робить своє справу. Сьогодні солив капусту.

Отакий процес

фото на пам`ять
Дошки, щоб притиснути. Дубові, Орест сам випиляв

Дуже багато вийшло відхходів з капусти, ледь не половина. Бо багато такої, що всередині з чорними зонами- дався взнаки дощовий вересень, напевно.

Але Орест задоволений. Каже, що його внутрішній куркуль щасливий. Власна бочка капусти!




субота, 26 жовтня 2013 р.

поїздка надихнула на розвиток

Тому я підписалася вивчати німецьку (бо скільки вже можна, пора нарешті нормально вивчити) через duolingo.com. Поки що дуже подобається. Вимоглива програма, я б сказала, але і досить зрозуміла.

Плюс повернулася до курсери - записалася на основи гітари, замовила струни (в моєї гітари однієї бракує).

Introduction to Guitar 
by Thaddeus Hogarth 

Завтра вже нарешті вирушаємо додому. Там Орест зробив гарячу воду - о чудо! А ж не віриться, що всім цим чайникам-тазикам прийшов кінець. 

Веземо додому торбу іграшок, одягу і взуття. 

Сьогодні немає історій, які хотілося б розказати, але повні груди натхнення. На життя, на музику, на кіно, на взаємодію. 


пʼятниця, 25 жовтня 2013 р.

тиждень на кінофестивалі в Києві

Вже майже тиждень, як ми з малюком в Києві, я не могла пропустити "Молодість". Вперше за два роки я вибралася сама в кіно. На цю подію я чекала з нетерпінням, і настільки увійшла в кайф (дуже очікувано), що з'їздила в центр сама вже чотири рази. І, як не дивно, малюк мене зрозумів. Жодного разу не протестував голосно. Не те, щоб радо відпускав, але мужньо і зі співчуттям, чи що. Так мені здалося. Ну і, крім усього, бабуся у нього класна, взяла тиждень відпустки, щоб зробити нам свято.

В перший же виїзд я зрозуміла, чого мені бракує тепер у великому місті: можливості вільно заговорити з будь-яким перехожим. Випитати, що нового останнім часом, що воно і як, і погода гарна яка. Але недовго тривала моя мука. Уже під кінотеатром, поки чекала на подругу, зі мною заговорив чоловік.

Каже: не хвилюйтеся, все буде гаразд! Кажу - знаю, все гаразд, просто давно подругу не бачила, і це таке приємне хвилювання. В обмін на мою історію про те, що я вперше вийшла в люди без малюка, він розповів, що у нього теж син, якому 14. Що він сам виріс у дитбудинку, і ще в третьому класі домовився із однокласницею, що вони одружаться. 37 років разом, він сказав. Працює вчителем у закладі, в якому виріс, викладає українську мову та літературу. Родом з Чернігова, у Київ приїхав на лікування. Щось зі спиною. Ходить на Молодість, бо якимось дивним чином отримав запрошення на церемонію відкриття. Дивився фільм з дитячої програми, старий радянський. Подруга прийшла, і він галантно відчинив нам двері до кінотеатру. Так почалася моя 43-тя Молодість.

Зараз я вдома мало дивлюся кіно, точніше, майже не дивлюся. І телевізора у нас немає. Тому приємно було зауважити, що у мене сильно підвищилася чутливість до кіновидовища. Не можу сидіти спокійно: хвилююся, співчуваю, злюся, то приляжу, то привстану. Але мені це подобається. Дуже виходить тілесне сприйняття, не намагаюся виглядати пристойніше і знерухомити себе в кріслі. Ходжу здебільшого на прес-покази, там всі свої.

Але найбільше мене вражають не фільми, а люди. Фільми ніби просто готують до зустрічі з людьми. Виходила з "Товстого зошита", і мене Льоша попросив поперекладати прес-конференцію турецького фільму (якого я не бачила). Познайомилася з продюсером і з актором, які приїхали представляти кіно. Початок затримувався, і ми з цим актором гарненько розговорилися. Казав, що любить грати "поганих хлопців", бо це можна робити дуже по-різному, і він настільки в цьому вільно почувається, що режисер не втручається і дає свободу дій. Привітність, гарне почуття гумору, легкість контакту. Пресуху я таки не перекладала - надто сильно її затримували, а мій малюк чекав мене вдома і вже дуже хотів спати. Арман (одне з кількох імен актора) попросив поцілувати від нього мого Енея. А я що, я із задоволенням.

А сьогодні я пішла на конкурсну повнометражку, а не на прес-показ. Після показу хотілося ще десь із кимось побути, не одразу бігти додому (час ще був). Попросили зайти на прес-конференцію канадського режисера (чомусь прийшло мало журналістів, і кожне привітне обличчя в залі на вагу золота).

Трохи пошкодувала, що не пішла на прес-показ, бо не могла до кінця розуміти, про що говорять. Але загалом склалося враження, що рівень наших культур-журналістів підвищився. Гарні запитання, знають українську мову, вдумливо дивляться кіно і шаріються, коли питають якісь банальності, які були б все ж цікавими для читачів.

Вийшла дуже цікава бесіда. Розказав, що зняв за 7 років 7 фільмів, 5 із них із дуже мізерним бюджетом. Отримав у Берліні нагороду за інновації. Каже, що не боїться пробувати і шукати. Не чекає 4 роки, поки прийде геніальна ідея, щоб зняти шедевр, а бере і знімає. І нічого, що аудиторія його фільмів мала - але це вдумливі сінефіли з усього світу. Щоб зробити щось важливе, може і правда не варто боятися і просто починати робити. Це зараз дуже співзвучно із моїми внутрішніми відчуттями. Я підійшла і запитала, чи важлива думка його друзів. Бо я не вірю, що можна бути таким сильним і знімати лише для себе, в своє задоволення. І він сказав важливу штуку - так, "для себе" - це таке неприємне перебільшення. На стадії фінального монтажу він скликає 20-30 своїх друзів, різних-різних, щоб спитати, що вони думають. І їхні думки важливі - як мінімум, це свіжий погляд. Каже, ніколи не знімайте фільм, не запитавши думки інших людей.

фото  repor.to (волонтери прес-служби Молодості)

Малюк зараз спить, і якщо все буде гаразд, піду сьогодні на йогу. Давно пора було знову почати займатися, вже настільки заржавіла, що потрібен поштовх. Прийшла додому, відкрила пошту, а там лист про те, що мій улюблений інструктор сьогодні проведе заняття в спортзалі школи. Місця вистачить усім. Я починала йожитися в цьому залі, і тепер знову старт. Хай усе вийде.



пʼятниця, 11 жовтня 2013 р.

пройшла посвяту в справжні селяни

Оскільки ми круті, і у нас уже є газ, ми сьогодні зарізали одного зі своїх трьох гусей. Найбільшого. Так собі думаємо, що гусака. Лишилося таке, як у пісні - один, сірий, другий білий.

Я надзвонювала тьоті Любі, Орест бігав за консультаціями до сусіда, Миколи. Наперед давно домовилися, що Орест ріже, я щипаю. Так і зробили. Чесно, думала, що мене більше буде гнітити запах і процес. Але вийшло на диво легко і швидко. Навіть пух окремо собі зібрала.

Щось важко про це писати, не знаю, в які деталі варто вдаватись. Напишу як є.

Орест зарубав сокирою, запхав у тазик і залив окропом. На моє напівістеричне прохання відрізати голову повністю, відповів розгубленим питанням - а куди її потім? Кажу, куди завгодно, тільки щоб мені на очі більше не потрапляла. Отака я малахольна.



Поперевертали з боку на бік, щоб гарно пропарилось. Поклала на пеньок і взялася щипати. Місцями стала відходити шкіра. Сусіди кажуть, це тому, що перепарили, треба було менше. Найгірше скубалися крила, там шкіри геть не лишилося. Собаки дуже ретельно пильнували процес. Еней грався з лійкою. Як закінчила, занесла до хати і пішла надвір відволікатися.

Недавно передивлялися мультик "Жил-был пёс", а там дядько грає на підвішених пляшках. І вирішила нашвидкоруч спробувати. Класний, дзвінкий ксилофон вийшов, настроювати досить легко. Треба більше пляшок, хоча б 5. Але і три для початку ок. Малому найбільше подобається ті пляшки розкачувати і ловити. Добряче так довбанув мені по голові, випадково, ясне діло. Я нахилилася, щоб прив`язати ще одну пляшку.



Тим часом Орест обсмалив і випотрошив. Поки сидів і думав, як добратися до легень, прибігла тьотя Люба показати, де треба ще зробити один надріз, щоб повиймати трахеї. Похвалила нашу роботу словами "отаке воно, сільське життя".

Сморід стояв у хаті аж до вечора, хоча й провітрювали.

Покажу вам ще свою натруджену руку. Я нею зілля високе виривала, і ще недавно буряки, і посуд же мию в холодній воді. По-моєму, це круто


А ще з поганого - довелося посадити нашу Берту на ланцюг. Сусід жаліється, що на курей полює. Ще трохи тренувань, і таки зловить. Плюс вона ж має бути сторожовим псом... Це рішення мені далося важче, ніж общипування гуся.

А завтра закликали півсела на вечерю з приводу включення газу. Всю команду вболівальників. Не знаю, де усі помістяться, але щось придумаєм, я сподіваюсь.

середа, 9 жовтня 2013 р.

прорив

Вчора був день-прорив. Ми 4 місяці не могли добитися того, щоб нам включили газ. Мільйон вимог, якісь невідомі нюанси, пічник півтора місяці на заробітках в Києві. А вчора взяли і включили. Хоча повної відповідності вимогам все ще нема (наприклад, міжкімнатні двері ми так і не замовили, а коробки нестандартні, тобто готове не купиш). Але змилостивилися - реально в хаті холодно. І навіть хабаря не взяли. Все строго по квитанції, о чудо.

Урочистий пуск газу


І ще останні три тижні у нас не працювала пральна машинка. І назрівала екологічна катастрофа локального масштабу. Але день перед тим я після тижневої перерви знову взялася репетиторствувати, і моя учениця закликала свого дядька. Він прийшов і все зробив. А ми півсела перепитали, де в Лохвиці знайти майстра. А він весь цей час жив через дорогу, хто б міг подумати. Години дві біля неї крутився. Бо руками прати ж неможливо. Вода в крані поки тільки холодна. Гріти - не наполощешся. А вже ж і пару комплектів постелі, і мільйон штанів.

То у нас тепер є на чому готувати їжу (до речі, всі ці майже 4 місяці ми обходилися мультиваркою і електричним чайником). Вішаю собі на груди медаль і з диким азартом приборкую притрушені пилом сковорідки. Я вже відвикла від того, що щось може пригоріти і приставати. Вчора спалила зажарку!

Молоко тепер підігріваю, заварила малому траву для ванночки. До речі, у малого теж прорив. Знову стрибок росту і доза "поумніну".
Утеплився. Вдягнув дві пари татових трусів, одні свої. Як умів


Ні, говорити він не почав, але фантазія просто пре. Таке сьогодні у ванні відмочував (ггг і буквально теж), що ну. От подивіться.



субота, 5 жовтня 2013 р.

зразковий вихідний

Надвечір прийшла в голову думка, що, напевно, сьогодні один із найщасливіших днів у моєму житті. І діло не в тому, що сталося щось надзвичайне чи довгоочікуване. Найщасливіший він був у тому сенсі, що хотілося б, щоб таких днів у житті було багато-пребагато. Просто якісний розмірений сімейний вихідний.

Поснідали пшеничною кашею, заправленою вершками. Хто хотів - брав собі ще вчорашню "шубу", яку я, до речі, робила вперше в житті. Вийшло не так смачно, як у мами, але ми вже підмели - не пропала.

Пішли потім до сусідів проситися в буряки знов, мене малий ледь не за руку туди затягнув. Але сусіди якраз повернулися з Лохвиці і йшли обідати. Запропонували борщу - кажу ні, дякую, щойно поїли. Тільки-но купка нарваного добра почала оформлюватися у щось більш-менш пристойне, тьоть Люба вибігла на город і кричить: "Як нарвете, зайдіть в хату!". "Нащо?"- питаю. "Щось маю тобі показати". Малий все просік і давай кричати: "Ам-ам!" Я ще два рядочки пройшла і таки змилостивилася.

Борщ був не схожий на той, який роблю я. В ньому було щось квашене (чи то помідори, чи то капуста) і був болгарський перець. Малому дуже сподобалося, і мені теж. Цукерками нагодували, водою хімічною оранжевою з бульбашками напоїли (малому перепав лише чай з молоком - отака я жорстока мать). Запросили нас ввечері йти по грибки в яр, той, що у нас одразу за городом.

Прийшли додому і малий мирно влігся спати. Орест попросив смаженої картоплі. Я начистила-нарізала, і тільки включила мультиварку, як подав голос синудль. Проспав ну максимум півгодини. Відкрив око - і знову своєї. Ам-ам!

Нагодувала хлопців, і поки сусіди там доробляли свої роботи (попросили годину на все про все), я вимила нарешті весь посуд. А то не могла на нього навернутися - вода холодна, помиєш дві тарілки, і все, зябко. Щось ми ніяк не піднімемо останні два дні позначку на термометрі вище 16-ти. Орест собі втикав в комп, малий грався рушником і своїм дитячим стільчиком. Застеляв його, стелив як килимок і влягався спати, замотував ведмедю лапи. Мільйон комбінацій.

А тоді пішли таки в ліс, по грибки. Спершу одні поганки, сотні видів поганок. Яких завгодно кольорів і розмірів. Потім аж біля річки надибали місцину з опеньками. Назбирали вдвох з Орестом трохи більше, ніж піввідра. І все, опеньки скінчилися. Давай підніматися вгору, і вже майже під самою хатою потрапили в опеньковий рай. Дозбирали відро, тьоть Люба пожертвувала нам свою хустину, щоб ми не скучали. Стало темніти і малий скомандував додому. Поки було світло, бігав між кленочків-дубочків, падав в окопи і горя не знав. При чому падає навмисно - у м'якенькій курточці і м`яких штанах, як колобок качається. Викликає підйомний кран.

А вдома оце була прямо ідилія. Я гриби із хустки зарядила варитися, всадила малюка дивитися "Життя ссавців" бібісішне (йому найбільше подобається, коли показують, як б`ються кенгуру), а сама обрізала-перебирала опеньки з відра. Орест якраз говорив зі своєю мамою і ми всі разом вирішили ці гриби посушити.



А потім ми повечеряли (я давно так не відводила душу. обожнюю гриби). Малий собі навернув сметани з батоном і ми сіли читати книжки. Колись на секонді за гривню купила The Secret Book of the Gnomes. Volume 2, і малому вона дуже подобається. Особливо розворот, де показано їхню хатку. Криниця, пічка, килимок, стіл, дрова, горішки на горищі. Все знайоме.

Перед сном малюк попросив, щоб його попідкидали в ковдрі. І коли ми з Орестом взялися за кінці, Еней виглядав так, ніби він не вірить своїм очам, ніби нічого прекраснішого з ним ніколи не ставалося, ніби в нього день народження. Ну, ви зрозуміли. Це дуже мімімі, коли твоє дитя так виглядає.

Поки вкладала малюка спати, дочитала нарешті до моменту, коли Гаррі Поттер таки помирився з Роном і успішно вкрав в угорського дракона золоте яйце. Аж від серця відлягло. Останні дні дуже переживала, що бідного Гаррі всі ображають, і що йому не щастить))))

І ще трішки вчорашніх фоток. Коли замітала двір від гусячого посліду і тирси, то здалося, що ось це - красиво.


Забігав Владік, ми з ним класно потринділи, малий теж радий був гостю.



А оце, знайомтеся, "полтавський пакман" (с). Сама відрізала, сама відполірувала, сама розмалювала, сама тащусь.

З одного боку

І з другого

четвер, 3 жовтня 2013 р.

збір чужого урожаю

Оскільки своїх врожаїв ми не маємо, допомагаємо збирати чужі. Знайомтеся, це наша сусідка, тьотя Люба, вона ж - Любов Іванівна
Це вона дає нам молоко, виноград і на свята годує смачнезними печеними качками. Вона ж відповідає на мільйон моїх запитань про сільське життя. Як топити грубу, коли орати поле, де шукати майстра з ремонту пральних машин, де в селі можна знайти стару скриню, тощо. Сьогодні і вчора ми трішки допомагали їй рвати буряки. На фото вона сидить і обрізає з тих буряків гичку. У цій ряднині, що на колінах, носить ту гичку коровам.

Малюк теж розважався у своє задоволення





А ще я пишаюся собою, бо напиляла дрів ручною пилою. Дві купки :)



І зрозуміла, що коли пиляєш, треба не напрягатись і з прискоренням водити пилою туди-сюди, а дихати животом і думати про веселе. І настроюватись на тривале пиляння, а не "от зараз напружусь, бігом розпиляю і баста". Йога, чисто тобі йога.

Асана виглядає приблизно ось так