прорив

Вчора був день-прорив. Ми 4 місяці не могли добитися того, щоб нам включили газ. Мільйон вимог, якісь невідомі нюанси, пічник півтора місяці на заробітках в Києві. А вчора взяли і включили. Хоча повної відповідності вимогам все ще нема (наприклад, міжкімнатні двері ми так і не замовили, а коробки нестандартні, тобто готове не купиш). Але змилостивилися - реально в хаті холодно. І навіть хабаря не взяли. Все строго по квитанції, о чудо.

Урочистий пуск газу

І ще останні три тижні у нас не працювала пральна машинка. І назрівала екологічна катастрофа локального масштабу. Але день перед тим я після тижневої перерви знову взялася репетиторствувати, і моя учениця закликала свого дядька. Він прийшов і все зробив. А ми півсела перепитали, де в Лохвиці знайти майстра. А він весь цей час жив через дорогу, хто б міг подумати. Години дві біля неї крутився. Бо руками прати ж неможливо. Вода в крані поки тільки холодна. Гріти - не наполощешся. А вже ж і пару комплектів постелі, і мільйон штанів.

То у нас тепер є на чому готувати їжу (до речі, всі ці майже 4 місяці ми обходилися мультиваркою і електричним чайником). Вішаю собі на груди медаль і з диким азартом приборкую притрушені пилом сковорідки. Я вже відвикла від того, що щось може пригоріти і приставати. Вчора спалила зажарку!

Молоко тепер підігріваю, заварила малому траву для ванночки. До речі, у малого теж прорив. Знову стрибок росту і доза "поумніну".

Утеплився. Вдягнув дві пари татових трусів, одні свої. Як умів

Ні, говорити він не почав, але фантазія просто пре. Таке сьогодні у ванні відмочував (ггг і буквально теж), що ну. От подивіться.