субота, 5 жовтня 2013 р.

зразковий вихідний

Надвечір прийшла в голову думка, що, напевно, сьогодні один із найщасливіших днів у моєму житті. І діло не в тому, що сталося щось надзвичайне чи довгоочікуване. Найщасливіший він був у тому сенсі, що хотілося б, щоб таких днів у житті було багато-пребагато. Просто якісний розмірений сімейний вихідний.

Поснідали пшеничною кашею, заправленою вершками. Хто хотів - брав собі ще вчорашню "шубу", яку я, до речі, робила вперше в житті. Вийшло не так смачно, як у мами, але ми вже підмели - не пропала.

Пішли потім до сусідів проситися в буряки знов, мене малий ледь не за руку туди затягнув. Але сусіди якраз повернулися з Лохвиці і йшли обідати. Запропонували борщу - кажу ні, дякую, щойно поїли. Тільки-но купка нарваного добра почала оформлюватися у щось більш-менш пристойне, тьоть Люба вибігла на город і кричить: "Як нарвете, зайдіть в хату!". "Нащо?"- питаю. "Щось маю тобі показати". Малий все просік і давай кричати: "Ам-ам!" Я ще два рядочки пройшла і таки змилостивилася.

Борщ був не схожий на той, який роблю я. В ньому було щось квашене (чи то помідори, чи то капуста) і був болгарський перець. Малому дуже сподобалося, і мені теж. Цукерками нагодували, водою хімічною оранжевою з бульбашками напоїли (малому перепав лише чай з молоком - отака я жорстока мать). Запросили нас ввечері йти по грибки в яр, той, що у нас одразу за городом.

Прийшли додому і малий мирно влігся спати. Орест попросив смаженої картоплі. Я начистила-нарізала, і тільки включила мультиварку, як подав голос синудль. Проспав ну максимум півгодини. Відкрив око - і знову своєї. Ам-ам!

Нагодувала хлопців, і поки сусіди там доробляли свої роботи (попросили годину на все про все), я вимила нарешті весь посуд. А то не могла на нього навернутися - вода холодна, помиєш дві тарілки, і все, зябко. Щось ми ніяк не піднімемо останні два дні позначку на термометрі вище 16-ти. Орест собі втикав в комп, малий грався рушником і своїм дитячим стільчиком. Застеляв його, стелив як килимок і влягався спати, замотував ведмедю лапи. Мільйон комбінацій.

А тоді пішли таки в ліс, по грибки. Спершу одні поганки, сотні видів поганок. Яких завгодно кольорів і розмірів. Потім аж біля річки надибали місцину з опеньками. Назбирали вдвох з Орестом трохи більше, ніж піввідра. І все, опеньки скінчилися. Давай підніматися вгору, і вже майже під самою хатою потрапили в опеньковий рай. Дозбирали відро, тьоть Люба пожертвувала нам свою хустину, щоб ми не скучали. Стало темніти і малий скомандував додому. Поки було світло, бігав між кленочків-дубочків, падав в окопи і горя не знав. При чому падає навмисно - у м'якенькій курточці і м`яких штанах, як колобок качається. Викликає підйомний кран.

А вдома оце була прямо ідилія. Я гриби із хустки зарядила варитися, всадила малюка дивитися "Життя ссавців" бібісішне (йому найбільше подобається, коли показують, як б`ються кенгуру), а сама обрізала-перебирала опеньки з відра. Орест якраз говорив зі своєю мамою і ми всі разом вирішили ці гриби посушити.



А потім ми повечеряли (я давно так не відводила душу. обожнюю гриби). Малий собі навернув сметани з батоном і ми сіли читати книжки. Колись на секонді за гривню купила The Secret Book of the Gnomes. Volume 2, і малому вона дуже подобається. Особливо розворот, де показано їхню хатку. Криниця, пічка, килимок, стіл, дрова, горішки на горищі. Все знайоме.

Перед сном малюк попросив, щоб його попідкидали в ковдрі. І коли ми з Орестом взялися за кінці, Еней виглядав так, ніби він не вірить своїм очам, ніби нічого прекраснішого з ним ніколи не ставалося, ніби в нього день народження. Ну, ви зрозуміли. Це дуже мімімі, коли твоє дитя так виглядає.

Поки вкладала малюка спати, дочитала нарешті до моменту, коли Гаррі Поттер таки помирився з Роном і успішно вкрав в угорського дракона золоте яйце. Аж від серця відлягло. Останні дні дуже переживала, що бідного Гаррі всі ображають, і що йому не щастить))))

І ще трішки вчорашніх фоток. Коли замітала двір від гусячого посліду і тирси, то здалося, що ось це - красиво.


Забігав Владік, ми з ним класно потринділи, малий теж радий був гостю.



А оце, знайомтеся, "полтавський пакман" (с). Сама відрізала, сама відполірувала, сама розмалювала, сама тащусь.

З одного боку

І з другого

2 коментарі:

  1. Я теж найбільше ціную такі дні. Пакман - красунчик, можна тепер грати в комп'ютерні ігри на пеньочках)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ага, я хочу ще кілька штук домалювати, щоб йому не було так самотньо. з різними вусами)

      Видалити