тиждень на кінофестивалі в Києві

Вже майже тиждень, як ми з малюком в Києві, я не могла пропустити "Молодість". Вперше за два роки я вибралася сама в кіно. На цю подію я чекала з нетерпінням, і настільки увійшла в кайф (дуже очікувано), що з'їздила в центр сама вже чотири рази. І, як не дивно, малюк мене зрозумів. Жодного разу не протестував голосно. Не те, щоб радо відпускав, але мужньо і зі співчуттям, чи що. Так мені здалося. Ну і, крім усього, бабуся у нього класна, взяла тиждень відпустки, щоб зробити нам свято.

В перший же виїзд я зрозуміла, чого мені бракує тепер у великому місті: можливості вільно заговорити з будь-яким перехожим. Випитати, що нового останнім часом, що воно і як, і погода гарна яка. Але недовго тривала моя мука. Уже під кінотеатром, поки чекала на подругу, зі мною заговорив чоловік.

Каже: не хвилюйтеся, все буде гаразд! Кажу - знаю, все гаразд, просто давно подругу не бачила, і це таке приємне хвилювання. В обмін на мою історію про те, що я вперше вийшла в люди без малюка, він розповів, що у нього теж син, якому 14. Що він сам виріс у дитбудинку, і ще в третьому класі домовився із однокласницею, що вони одружаться. 37 років разом, він сказав. Працює вчителем у закладі, в якому виріс, викладає українську мову та літературу. Родом з Чернігова, у Київ приїхав на лікування. Щось зі спиною. Ходить на Молодість, бо якимось дивним чином отримав запрошення на церемонію відкриття. Дивився фільм з дитячої програми, старий радянський. Подруга прийшла, і він галантно відчинив нам двері до кінотеатру. Так почалася моя 43-тя Молодість.

Зараз я вдома мало дивлюся кіно, точніше, майже не дивлюся. І телевізора у нас немає. Тому приємно було зауважити, що у мене сильно підвищилася чутливість до кіновидовища. Не можу сидіти спокійно: хвилююся, співчуваю, злюся, то приляжу, то привстану. Але мені це подобається. Дуже виходить тілесне сприйняття, не намагаюся виглядати пристойніше і знерухомити себе в кріслі. Ходжу здебільшого на прес-покази, там всі свої.

Але найбільше мене вражають не фільми, а люди. Фільми ніби просто готують до зустрічі з людьми. Виходила з "Товстого зошита", і мене Льоша попросив поперекладати прес-конференцію турецького фільму (якого я не бачила). Познайомилася з продюсером і з актором, які приїхали представляти кіно. Початок затримувався, і ми з цим актором гарненько розговорилися. Казав, що любить грати "поганих хлопців", бо це можна робити дуже по-різному, і він настільки в цьому вільно почувається, що режисер не втручається і дає свободу дій. Привітність, гарне почуття гумору, легкість контакту. Пресуху я таки не перекладала - надто сильно її затримували, а мій малюк чекав мене вдома і вже дуже хотів спати. Арман (одне з кількох імен актора) попросив поцілувати від нього мого Енея. А я що, я із задоволенням.

А сьогодні я пішла на конкурсну повнометражку, а не на прес-показ. Після показу хотілося ще десь із кимось побути, не одразу бігти додому (час ще був). Попросили зайти на прес-конференцію канадського режисера (чомусь прийшло мало журналістів, і кожне привітне обличчя в залі на вагу золота).

Трохи пошкодувала, що не пішла на прес-показ, бо не могла до кінця розуміти, про що говорять. Але загалом склалося враження, що рівень наших культур-журналістів підвищився. Гарні запитання, знають українську мову, вдумливо дивляться кіно і шаріються, коли питають якісь банальності, які були б все ж цікавими для читачів.

Вийшла дуже цікава бесіда. Розказав, що зняв за 7 років 7 фільмів, 5 із них із дуже мізерним бюджетом. Отримав у Берліні нагороду за інновації. Каже, що не боїться пробувати і шукати. Не чекає 4 роки, поки прийде геніальна ідея, щоб зняти шедевр, а бере і знімає. І нічого, що аудиторія його фільмів мала - але це вдумливі сінефіли з усього світу. Щоб зробити щось важливе, може і правда не варто боятися і просто починати робити. Це зараз дуже співзвучно із моїми внутрішніми відчуттями. Я підійшла і запитала, чи важлива думка його друзів. Бо я не вірю, що можна бути таким сильним і знімати лише для себе, в своє задоволення. І він сказав важливу штуку - так, "для себе" - це таке неприємне перебільшення. На стадії фінального монтажу він скликає 20-30 своїх друзів, різних-різних, щоб спитати, що вони думають. І їхні думки важливі - як мінімум, це свіжий погляд. Каже, ніколи не знімайте фільм, не запитавши думки інших людей.

фото  repor.to (волонтери прес-служби Молодості)

Малюк зараз спить, і якщо все буде гаразд, піду сьогодні на йогу. Давно пора було знову почати займатися, вже настільки заржавіла, що потрібен поштовх. Прийшла додому, відкрила пошту, а там лист про те, що мій улюблений інструктор сьогодні проведе заняття в спортзалі школи. Місця вистачить усім. Я починала йожитися в цьому залі, і тепер знову старт. Хай усе вийде.