перший пост

Думка жити в селі в мене вперше виникла кілька років тому - не скажу точно коли. Просто з якогось часу я коли виїжджала з міста, будь-куди, то хотілося сісти і більше нікуди не їхати. Я б тут жила - думала я.

Їздила і подумувала. Так більше якось як фонове відчуття, а не як мрія чи тим більше план. Було навчання, купа двіжухи, фестивалі, і не було по селах інтернету. Чи є життя поза інтернетом, я перевіряти не хотіла і не хочу))

Але роки йшли, навчання все позакінчувалось. Дисертація стала нецікавою. З'явились нові інтереси і курсера. Ну і головне - з'явився малюк. Перше наше літо з ним було просто нестерпне.   Спека неймовірна, син так мучився, що просто жах. Ну і я з ним. І коли закінчилася друга наша зима і раптом в травні почалося літо, то я стала різко чухати рєпу.

Пасьянс почав складатися. Знайшлася дистанційна робота, за яку платять регулярні гроші. Це не фестивальні переклади, які нерегулярні і гроші треба випрошувати по кілька місяців, а то і по півроку. Надумався чоловік, який спершу був категорично проти села. Якось раптом взяв і загорівся. Чпок і перемкнуло.

Мама сказала, що дасть гроші на хату в селі в кредит. Стали шукати. З другого, фактично, пострілу знайшли. І люди хороші, і природа казкова, і область Полтавська, і хата із газом і водою, і ціна прийнятна. Батьки сильно допомогли з облаштуванням попереднім і з переїздом. Дуже їм вдячна.

Ну і от. З 11 червня 2013 року ми поселилися з усім своїм майном і живністю в селі Христанівка Лохвицького району Полтавської області.

Пройшло вже три дні, я більш-менш видихнула і сиджу пишу оце все раденька-раденька.