неділя, 16 червня 2013 р.

місцеві діти, перші кроки до взаємодії

Я ж хочу ту в селі робити центр такий, де вчитиму дітей англійської. Тут є приміщення старої школи, воно злегка вбите, бо давно не використовується. Думаю там. Або в клубі, який теж не використовується, але в трохи кращому стані.



Або центр у школі, а кіноклуб в клубі. В мене є проектор, та нема екрану. Нова моя тутешня подруга (теж переселенці, із Запоріжжя, через їхнє оголошення ми вперше і приїхали в Христанівку) каже, що екран можна взяти в школі, старий, ще радянський, для діафільмів. Вже краще, ніж біле простирадло, на якому ми дивилися фільми вдома.

Так я до чого. Мені потрібні діти, і я пробую взаємодіяти з тутешніми.

Тут навпроти нас живе дві багатодітні сім'ї, як я розумію із розповідей сусідів, досить, хм, проблемні, чи що. У них сумарно восьмеро. Так от сімох ми вчора бавили цілий день у себе на подвір'ї. Винесли іграшки, поставили спорткомплекс. Вони аж пищали від задоволення. Надвечір я втомилася, і попросила піти. Як не дивно, вдалося домовитися мирно! Без скандалу і сліз, хоча ну дуже їм не хотілося йти.



До спілкування з дітьми треба призвичаїтися. Вони дуже кмітливі і фізично вправні. Лазять, як малі мавпенята, все, що потрапляє до рук, розбирається до найдрібніших деталей. Вогонь. З того, що розповідають старші, треба ділити на десять. Фантазія розвинена нехило)))) Чого нема і дуже хочеться, то можна допридумати. Одна сімейка наганяє на іншу, хоча родичі і дружать. Довелося встановити правило, що у мене в дворі не сваримось. Інакше всі виганяються геть без розборок.

За один день стало ясно, що треба чітко встановити межі взаємодії і правила. Інакше буде важко і їм, і мені. Поки успішно, але не кажу гоп. Діти - це те, до чого не можна раз і назавжди призвичаїтися. Я це по своєму зрозуміла. По дорослим так добре не видно.

Закликали до себе в гості ці діти. У них там ТАК гарно! поле, парканів нема, старі такі дерева розлогі, простір - ух! Треба би про ту сімейку зняти короткометражку документальну. Ну дуже вже цікаві і неоднозначні. Природне батьківство як воно є. Діти бігають зграєю, самі собою розпоряджаються. Голі-босі. Засмаглі і дуже вправні. Найстарші бавлять наймолодших. Ну але там є свої косяки, ясне діло. Криють  матом так, що ну. Хоча можуть говорити і без мату - перевірено.

Така справа, що з ними і цікаво спілкуватися, і боязно. Ну бо вони одразу в усіх закамарках, без догляду. Але їм усе цікаво.

1 коментар:

  1. оох, не хочу здатись не чемною, але у нас в селі такі діти мають бути під наглядом - жорстокі і злодійкуваті. я з дитинства саме таких дітей боюся, бо не знати,що від них чекати, але в той самий час вони - спраглі любові діти. і цей контраст просто вбивчий. досі мені сняться жахіття з дітьми років чотирьох в головній ролі.

    ВідповістиВидалити