Городні експерименти тривають

Нарешті дозріли до того, щоб почати мульчувати город. До цього чекали поки поприймаються рослини, потім поки дощ впаде, потім поки буде візок, щоб солому перевезти. В результаті від дощу вже і сліду нема, візком тягати солому незручно, бо ми знов забули купити резинку з гачками, щоб мішки прив'язувати і вони не розпадались.

Я пакую солому в мішки, а Орест їх переносить на той город.

Мульчувати почала з помідорів. По них вже добре видно, які прийнялися, а які померли. Попідгортала їх, заодно збивши і прикопавши зіллячко. І гарненько так укутала соломою.

Ось так виглядають підгорнуті помідори. Це їх Орест поливає "канавковим методом", по-простому - зробив серед грядки струмок, а малюк пускає по ньому листочки-кораблики. Кілька перців втратили по листку, поки мать відвернулася.

Ага, і перці

Де Барао (на фото) я поки не мульчую - вони чекають, поки я роздобуду для них тички. Справи у мене з цим ідуть так-собі. Думала, може в когось є зайві. Спитала у одних - ні, каже, не тримають, щороку ріжуть нові. Тю, а навіщо. У мами завжди біля туалету лежить з півсотні тичок, роками. Хто б це морочився по них щороку бігати. Ну, таке. Питатиму ще і в інших сусідів (ніяк не дійду).

А ось так виглядає замульчований соломою помідор. Бачите, вже цвіте!

Сусідка як побачила, що я солому по городу розкидаю, прибігла одразу. Каже, що їй одна наша односельчанка-переселенка (ну хто б це тикав пальцями?))) казала, що соломою погано мульчувати, бо вона краде з грунту азот. А ми з Орестом перелопатили всі інтернети, солому і сіно як мульчу всі хвалять, а про азот пишуть тільки в контексті мульчі з тирси. Що треба класти прілу, торішню, або додавати азоту у вигляді міндобрива. Ну а нам шо, ми експериментуєм.

Ще один сусід прийшов і сміявся: "Там що, заморозки передавали?". Кажу, не заморозки, а наступ бур'янів, багато сонця і мало дощу. Тут таке щороку передають. Тут народ не сильно любить експерименти, тому сусід співчутливо покивав і пішов.

Але от ми всі разом і подивимось, що з того вийде. То ж по урожаю ж міряють, чи хороший метод. Зачекаємо.

Поки поливали капусту (їй це явно йде на користь), теж в канавку, в руках опинився плоскоріз, і мені захотілося підгорнути і її. Воно так гарно виглядає підгорнуте)) Ось гляньте

Капусти в мене ось такі дві з половиною грядки довгі. Одна грядка безславно вмерла - чи то тому, що садили ми її поспіхом з дітьми, чи то тому, що ми з Орестом забули її полити (злегка не помітили її, коли поливали решту).

А потім взяла і по вчорашньому пролитому замульчувала.

А Еней тим часом взяв до рук фотоапарат і увіковічнив тата. І небо. (гра - знайди тата)

Там ще є пару таких рядків, що треба плоскорізом від зілля дотюкати, ще є немульчовані перці. І ще є інший город, куди треба досіяти всякі кріп-петрушку і рятувати мої дивні капусти (всякі брокколі, брюсельські і грюнкольни), а то вони явно не в захваті від пересадки.

Перезріває вже моя редиска, думаю, чи досівати. Деяка вже навіть зацвіла.

А як прийшли додому, нас на пеньку зустрічав ось такий жук.

Хехе, як грядки фотографувати крупним планом, то вони нічого так виглядають)). А то тут у всіх на городах все так рівненько, однорідно, як під лінійку. А в нас шопопало. Ну але я не готова стільки раком вистояти, як вони. Хай краще нас поглине зілля, ніж така каторга. Ми зілля підтюкуєм плоскорізом, не згинаючи спин. Не скрізь, не щодня, залежно від натхнення. І виходить щось таке (ну, це десь третина одного).

І ще є хороша новина - в нас, здається, буде перший заморський волонтер. У гості на цілий місяць проситься хлопець зі штату Нью Йорк. Через helpx.net, ясне діло. Село буде в шоці, що нам стіни в сараї ліпить глиною гамериканець))) Чекаю з нетерпінням!