А я, хоч із запізненням, але зварила сьогодні "майську кашу". Тут в селі прийнято її варити на 1 і на 9 травня, але я провтикала, і згадала про неї лише сьогодні. На курятині зварила пшоно, туди стандартну зажарку (морква-цибуля) і картоплю. Консистенція за описом ніби вийшла правильна - і не суп, і не каша. Але на смак щось воно було не фонтан. Раптом що, пшоно окропом я двічі заливала перед тим, як кинути в бульйон. Може, бракувало спецій. То ми так поклювали трішки, закусили хлібом і розбіглися на город. І коли я вернулася через 4 години з грядок, каша видалася мені дуже навіть нічого! Головне - ситна. І малюк так добряче під'їв, хоч і правду казав, що не смачно. Вирішили, що варить я таке більше не буду.
Оце писала про зажарку, і згадала, що ми ж тепер хочемо перейти на олію від місцевого виробника-фермера, в нього в Лохвиці точка своя (невеличкий кіоск). Почалося з того, що я вкотре прочитала чергову статтю про те, як шкодить планеті Земля пластик, і вирішила ще зменшити об'єми використання пластику в побуті. Не брати пакети в супермаркетах (ходити з рюкзаком або торбою), не купувати мінералку. І олію. Бо з мінералкою ми давно покінчили. А пляшки з-під олії потроху заповнюють життєвий простір. Вирішила брати в свою скляну тару олію у того фермера. Щось мені привиділось, що у нього є і рафінована, і нерафінована. А як купувати - виявилося, що лише нерафінована. Бо, зі слів продавчині, процес рафінації це така штука, що ту олію потім краще не вживати. То вони й вирішили таким не займатися. Кажу, а смажити ж як, все ж пінитиметься і смердітиме. А - каже - ні, нічого аж такого страшного, ви спробуйте. І купила я півтора літра (в "євробанку" з сусіднього кіоска), вдома перелила частину в скляну пляшку від оливкової олії (якраз закінчилася), змила з неї етикетку. І це краса неземна. Приємно брати в руку скло з золотою рідиною всередині. Це зовсім інше відчуття, ніж від звичного чумаківського пластику. І зажарку в "майську кашу" робила на ній. Поки смажила, було трохи чути соняшником. А в каші Орест його не унюхав, і я теж. А бринзу, яку я замочила в цій олійці із зеленим часничком, чоловік їв із задоволенням саме через смак олії. Так що експеримент триватиме.
Від олії можна перейти до теми горіхів. Коли живеш в селі, і чуєш, що по дорозі їде машина і сигналить шо дурна - знаєш, що це скупщики "перо-горіхи-сємки". Вертаюся, значить, сьогодні додому, а мої хлопці стоять на дорозі і продають горіхи. Вирішили підзаробити. Ніби відчували, що я спустила купу грошей на розсаду)). Казали по 12, в результаті взяли по 11 і не доплатили за один кілограм. Виторг - 250 грн за півтора мішки. Просто гості не поспішали забирати собі, а воно лежить без діла на горищі. Ми стільки не з'їмо, нам лишилося ще півмішка. Так собі прикинули, що якщо не лінуватися і збирати під усіма нашими горіхами вчасно, можна легко мати близько двох тисяч грн додаткових.
Ну і подія дня сьоодні, звісно, - висаджування розсади. Спершу хлопці мені допомагали. Орест прорідив і прополов свою кукурудзу плоскорізом. Якось так граючись, швиденько, ні разу спину не зігнувши. А Еней, думала, буде мішатися і мені заважати, а він справді допоміг. Заливав воду у кожну ямку. Воно ніби й не тяжко, але все одно шмат роботи взяв на себе. Допомагав межу топтати. Тобто це вже не звична "поміч", коли без дитини було б швидше, а справді трохи поміч. І вже так знає що до чого. В ямку лити, по грядках не топтатися, ходити лише по межі. Правда, потім почав підтрирювати помідори і втикати їх між сусідську кукурудзу.
Потім Орест взявся копати мені ямки, і влупив дощ. Сліпа злива. Сонце світить, півнеба чорні, півнеба ясні. І краплі такі густі, важелезні, інтенсивні. Ми принишкли під грушкою, і через кілька хвилин побачили над лісом веселку, при чому не шматок її, а повну, від землі і до землі. І з кожною хвилиною вона ставала все повнішою, все виразнішою. Але щастя тривало недовго, через хвилин може 10 дощ вимкнули, веселка зникла, хлопці втекли перевдягатися. А мене лишили в спокої! :) Перший ряд - 35 кущів, другий - 40, третій - 42, четвертий - 24 і ще лишилося 10 порожніх ямок - не встигла я до заходу сонця дійти ряд до кінця. Може і встигла б, але вернулися хлопці і стали нависати. Одному робота горіла, другому страшенно терміново треба було видати морожену малину. Ну, але і те, що встигла, непогано. Калькулятор підказує, що це сумарно 141 кущ. І там ще багатенько розсади на завтра лишилося... Ні, я не вірю, що я аж така жадна, що я стільки накупила. Це просто ефект здоровезного пуза. Точно знаю, що брала максимум 20 кущів одного виду. А по факту висадила 38 штук де Барао...
Поки садила, навколо мене стрибала з ямки в ямку маленька жабка, між пальцями опинялися павуки і павучихи (одна з яйцем, ледь її не придавила), багато червяків.
А уже ввечері, коли я вклала малюка і виповзла потупити тихенько в комп, Орест змусив встати і вийти надвір. "Не лінуйся, ти заради цього сюди переїжджала". Я кривилася, як середа на п'ятницю, але поповзла до виходу. А там! Ароматне повітря - одразу повні груди. Майже повний місяць фігачить, як прожектор. Світить на такі малі гарні білі хмарки, порозтягувані смугами по всьому небу. І жаби з цвіркунами верещать мільйоном голосів. В хаті того всього не видно і не чути. Я аж кривитись перестала)). Чомусь згадала, як ми гарно влітку з Ліною півночі сиділи на цьому порозі під таким самим місяцем і говорили про сприйняття власної зовнішності. Згадували з самого дитинства, що коли і хто казав, і як це відбилося чи запам'яталося.
Друзі, приїжджайте до нас в гості. Тут можна з нами гуляти, гуляти самим, за бажання поколупатися в грядках, поносити важке, попалити великі багаття (хламу ще не всього позбулися). Для малюків у нас драбинки, гойдалки, пісочниця, великий двір. Комарів досі немає. Спеки теж. Ну просто благодать. Для гуляння є щонайменше три проторених машрути, і ще мільйон ви можете вигадати самі. Тут можна купити саджанці, молоко, яйця, мед. Про наші краєвиди і небо я навіть не нагадую.
Лалалалала!
клас!
ВідповістиВидалити