коза-дереза

Сьогодні багато в чому визначний день, а інтернет надвечір такий фіговенький, що ледь випросила оцю форму написання поста. Невідомо, чи вдасться повісити, та ще й з фотками.ж

Подія дня, ясне діло, це наше перше козеня. В нас тепер живе коза, їй півтора місяці. Це була дуже імпульсна покупка. Бо ми планували брати козеня наступного року. Але днями в голову Оресту прийшла думка, що косити двір - лінь. Що треба брати собі на випас сусідських козликів. Типу і козеня нагодоване, і двір викошений, і малюкові радість. І тільки ми попросили, як козлики пішли під ніж. Чомусь сусіди морозились і не могли прямо сказать, що козлів не даєм, бо будем різать. Щось м'ялись, казали, що нема як його толком прив'язати. Орест навіть нашийник купив - взяли. А потім нарешті зізнались, що козлики уже тю-тю.

Ну але ідея з козеням не полишала нам мозок і муляла. Навіть нашийник вже ж є. То сусідка порадила не морочити нікому голову, піти до баби Олі і купити собі своє козеня. В неї аж четверо, три кізоньки і цапок. Цап не продається. Ми в цінах на них не орієнтувались. Питаю - а скільки б вони мали коштувати? "Ой, та недорого". Недорого - це скільки? 100 грн? 600 грн? Засміялася, каже, що можна й за 50 іноді взяти, красна ціна їм 100 грн.

Пішли до баби Олі (до цього контактували лише раз - коли вона минулого року мене з дітьми з поля прогнала, бо ми своїм повітряним змієм її козу лякаєм, хоча вона насправді на нас ніяк не реагувала). Баба Оля ніби зла не тримає. Показала, розказала, взяла 100 грн і віддала свою красуню. До слова, нам дуже сподобався її двір. Все зроблено з розумом, дуже комфортне розташування споруд, гарно спланований і поділений на зони простір. Похвалили господиню, а вона зітхнула, що воно-то так, але жити тут ніхто не хоче. Думаю, йшлося про дітей.

Зухра наша зовсім не породиста, зате дуже жвава і красива. Її мамка дає близько трьох літрів молока на день. Тут в принципі це норма. Як кажеш людям, що коза може давати 5 - сміються.

Вона собі дуже вподобала Ореста, ходить за ним хвостом. Він до сусідів - вона за ним слідом. Він присів - вона під ним вляглася. Як Орест до хати - коза в сльози. Хоча потім погодилася, що можна не кричати, коли на дворі є я чи Еней. Ми сьогодні добряче нагулялись з нею) Бо шкода ж дитятко. Особливо серце краялось, як закривали на ніч в сараї саму. Ще й гроза. Але вона трішки поплакала, а зараз ніби тихо. І заглядати туди не хочеться, щоб її зайвий раз не нервувати. Сподіваюся, вона скоро звикне і все в нас буде гаразд.

Хочемо якнайшвидше купити їй подружку до пари, бо кози стадні істоти, і самотність погано переносять. Сподіваємося знайти більш молочну. Теж козенятко. Шукали оголошення в інтернеті, ціни на "зааненські" різного рівня чистоти коливаються від 400 до 2500 грн за малявку. Подзвонили за оголошенням в "Лохвицькому краї", бабуся каже, що зааненська не чистокровка, за 300 грн, мамка її 3 літра дає. Хм, мало, що ж в ній зааненського. Сусідка тьоть Люба каже, що тут неподалік є село Луки, і там була козоферма колись. І полишалися в людей ті кози. Спробує знайти телефони когось із того села, щоб розпитати. Дядя Ваня скептично поставився до якості тих кіз. Каже, що було дуже молочне 20 років тому, зараз зовсім не таке, давно виродились-перемішались. Але хтозна, спитати ж можна.

Подія номер два, неймовірної важливості. В нас на грядці поспіла перша полуниця!!! Одна штучка лише, Еней з'їв з таким апетитом, і півдня розказував, яка вона була смачна. Відчайдушно шукав ще, пробував зелені - ех, не те.

Збирала я сьогодні знов жуки на помідорах, і вирішила підрахувати, скільки вижило на даний момент. Бо так на око було забагато втрат. І справді багато. Висадила їх тиждень тому, живих різного рівня веселості 120 штук, категоричних і безнадійних трупів - 76. Буду заміняти, напевно. Основна проблема - жуки. Пожерли, полишали самісінькі стебла. Збираю щодня, раз на день. Двічі ну ніяк чомусь не виходить. Чавлю яйця, старуганів в пляшку, а потім топчу на дорозі. А вони все лізуть.

З хороших новин і надзвичайних подій - у нас нарешті пройшла справжня злива. Кількагодинна. Є надія, що хоч цього разу якісно пролило. А то дощі нас досі минали стороною. Лупане щось на 5 хвилин, і знову парко, земля сухісінька. Проте блимає і гримить гарно вже десь із тиждень (ну, ок, менше, менше). Завтра треба порозсаджувати нарешті свою капусту всяку різну, сійнути огірків (ой, не забути зараз замочити!).

І оскільки пройшла злива, було б зараз круто мої помідорки замульчувати. Але, йолки-палки, нема чим ту солому на город вивезти - у тачки пробите колесо, а носити мішками я задовбуся. Але треба би хоча б частину замульчувати, хоча б почати. А то я тільки про це мрію. І ще мрію про штук 40 тичок для моїх де Барао, але не уявлю собі, як я їх роздобуду. Орест каже найняти когось, бо в нього часу нема, та й він в лісі не бачив нічого підходящого... Сумно, кароч, але щось придумаю. Бо їм вже погано стоїться, а що буде, якщо після дощу нарешті попруть в ріст?

Перці видаються вдячними істотами. Всі як один прийнялися, стоять зелененькі, хоч би хни їм на всю цю спеку і жуків. Колоради їх не чіпають. Капуста ніби поприймалася, але то опустить вуха, то знов припідніме. Якась вона все ж невесела стоїть.

І виросла рукола. Вже можна скубати і їсти. Ура!