діти-городи-плітки

Вклала малюка, замочила накуплену зранку в Лохвиці розсаду, і розказую.

У нас ніби все спокійно, як завжди, зрештою. Весь минулий тиждень пройшов під знаком прогулянок з дітьми. В селі гостює дівчинка із Дніпродзержинська, майже на рік старша за Енея. То йому тепер є з ким гратися на більш-менш постійній основі. Бачаться зранку і ввечері, ділять речі, носяться з цуциками, льопають по калюжах. Хіт тижня - сумка. Дівчинка (називати її по імені, чи ні?) носиться з гламурною рожевою сумочкою, в якій "нє трогай маі вєщі": іграшковий фен, мобільний телефон, резинки, заколки, гребінець. Еней сумкою просто зачарований. Ну і історія зрозуміла. Ділять. То аж на якийсь четвертий день, ем, взаємодії, я здогадалася зробити і сину сумку з "його речима". Полотняна торбинка через плече, закривається на замочок. А в ній старий ключ, дзвіночок, брелок з дядьком. Ну, ви зрозуміли, скарби. І жити ніби стало легше. Еней дуже старанно її носить з дня у день. Ну, ще вчора носив.

Але під час однієї з прогулянок бабуся нашої подружки знайшла - тадададам! - коров'ячий ріг. І знову почалося. Бо ріг - це ж неабиякий скарб. Заглядали всередину, прикладали до лоба, пробували використовувати як зброю, ну і просто тримати в руках. До стовпа Злата (незручно без імені все ж) несе, до хвіртки - Еней. Ми порозпитали у подружок, і дізналися, що це ріг Мілки. І, на третій, здається, день під знаком коров'ячого рога, Еней вирішив, що корова сумує за своїм рогом, і треба його повернути. Злата не заперечувала. І хоч як мені було шкода, але ми занесли його хазяйці. Бо далі його ділити, можливо, і корисно для життя, але сил ні в мене, ні в бабусі, вже не було.

Іноді ще гралися з нашими старими друзями - сусідськими хлопчаками. По черзі каталися на Енеєвому біговелі, гралися в пісочниці, сиділи на стовпцях і жерли зелені абрикоси (хохо, мій улюблений делікатес в цей період року). Ну але стосунки з малими не безхмарні, скажімо так. Після того, як один винищив всі тюльпани в другому дворі і назвав Ореста "пі***сом", деякі непрояснені моменти в нас лишилися.

Як Орест каже, я підсадила каченят на зелень. Сьогодні їздила у справах з ранку і до обіду, і не нарізала їм вишуканого салату "молочай+кропива", то крик досі стоїть. Як встане малий, то наріжу. Мені подобається підгодовувати каченят ніштячками, подобається наливати їм воду. Три літри вони виляпують години за дві-три. При такому ляпі-льопі лапи не болять. Еней любить сипати їм кашку - подрібнену кукурудзу з пшеницею. Столовою ложкою з бочки набирає крупу в півлітрову баночку, і висипає в годівничку. Хехе, і не дай бог втрутитись.

Ну і я вже написала трішки про розсаду помідорів. Накупила її тупо вагон. Це все від незнання, жадності і невміння реально оцінити свої потреби і можливості. Ну, щоб не збрехать, сумарно кущів сто точно взяла. Поки не забула, напишу. Чері двох видів (продовгуваті і круглі), де барао червоні, апельсин, суперранні харківські, надранні на букву а, помідори Санька, якісь рожеві, якісь великі м'ясисті, і ще якісь дуже хороші... А, згадала, і "українська сливка", яка родить до морозів. Одним словом, не запам'ятала всього, виявляється. Ну і до купи по два десятка білокачанної капусти ранньої і пізньої. І солодких перців. Якісь без перцевої відрижки великі гостроносі, якісь тупоносі для фаршировки, і ще якісь два види червоних. Тобто, виходить, десятка чотири перців у мене.

Тепер я хочу подивитися, як я це все сьогодні висаджу. Га-га-га. Мама ще озадачила, що під де барао під кожен кущ треба гахнути по третині відра перегною, бо кожен потім по два метри вимахує, щоб були сильні. Перегній там поряд, але все одно це додатковий шмат роботи. Мені насправді і страшно, і рухи дуже чухаються. Тобто хочеться в це піти з головою (ггг не в перегній, а у висаджування пахучих рослинок, ясне діло). Тільки б Орест з малюком дали мені на цей час спокій.

А післязавтра повний місяць, і на городі нічого робити не можна. Значить, сьогодні в планах - висадка купленої розсади. А завтра треба пересіяти буряк (не зійшов жоден з трьох видів), розсадити мою власну розсаду капусти (всякі брюссельські-грюнкольни), досіяти моркву між рядами цибулі. АААаа, зовсім забула про куплену вчора кущовку! Треба ще й нею зайнятись. А, і попросити Ореста, щоб він сам посіяв мою шпаргівку (в Лохвиці продавалася як "квасоля для діабетиків").

На днях довелося познайомитися з однією феєричною леді з іншого краю села, вона вручила мені гілку глоду (тут дуже цінують з чай з його цвіту, але всім лінь лізти по глід в яр). І заодно розказала, що підозрює, що це мій чоловік дзвонив в міліцію, щоб повідомити, що хтось з її родини лежав у свята п'яний чи то за сараєм, чи то під шипшиною, я так і не зрозуміла. А чому підозрюють Ореста, бо в міліції сказали, що дзвонив "мужчіна з гарною мовою і представітєльним голосом", і голос не впізнали. Одним словом, живеш собі і не знаєш, в чому завтра тебе можуть запідозрити люди, яких ти і в очі ще не бачив))).