Публікую тут свої враження про перший кінопоказ Кіноклубу Docudays.UA "Христанівські зорі." Він відбувся 27 серпня 2016 року, за день до першої стратегічної сесії. Ось звідси цей відгук і його обговорення Посилання.
Спершу ми не могли розгорнути екран. Довго. Виявилося, він не розгортається, бо в ньому пташині гнізда. Вирішили просто проектувати на стіну.
Потім ми шукали працюючу розетку. Знайшли в закритій на замок кімнаті. Історія замовчує, яким чином, але до розетки ми підключилися.
Із христанівчан на показ прийшло четверо 16-20-річних хлопців, одна дівчина, їхня ровесниця, один дядько під 60 і зграйка дрібних дітей.
Із лохвиці приїхав знайомий уже нам із толоки дружній Геннадій Калюжний на так само знаймомоу велосипеді. Із Мирогорода теж на великах прикатали доблесні Олена і Андрій Бондарі. Прийшла Анна Бреус, яка у нас якраз гостює. Приїхала ще одна родина із Лохвиці - закликав Генадій.
Вікторія Лещенко, програмний координатор Міжнародного кінофестивалю про права людини Docudays.UA, представила фільм і понеслося.
Першими почали йорзати діти.
Через хвилин 15 вийшов 60-річний христанівський. Одразу за ним (тіпа "можна") вийшли і підлітки-хлопці.
Десь на середині фільму вийшла дівчина.
Діти тим часом давно вже бавилися у дворі клубу. Один насцяв на голову іншому. З дерева.
Гості всі досиділи до кінця.
І воно того було варто, бо ми гарно порозпитували Віку про процес зйомок, про долю героїв після фільму. Подумали про те, як документальне кіно модулює реальність.
Це ж успіх, я вважаю. І успіх як мінімум з трьох причин.
1. Ми таки зважлилися і у нас все вийшло. Після трьох років вагань, зволікань і зневіри.
2. Технічно ми справилися і знаємо, що треба, щоб і далі там показувати кіно. Це можливо.
3. Є після всього про що подумати. Вогник не згас, і мені хочеться експериментувати далі. І шукати свого глядача, і "ловити" того, що є.
Ось фото із заходу.
Зараз плануємо наступний показ - у Лохвицькому районному будинку культури, 11 березня 2017 року. Слідкуйте за оголошеннями.
Немає коментарів:
Дописати коментар