хоум світ хоум

Минулого тижня я з малим їздила до Києва. Найсмішніший "висновок" із поїздки - у мене змінилися смаки на дитячі іграшки. На асфальтній Борщазі хотілося гратися шишечками, корою сосни і дерев'яними ступками. А тут завалили в секонд і накупили цілий кульок пластмасових яскравих штук, які співають, говорять, бібікають, говорять по-англійськи і видають дивні звуки. Хаха, зараз сфоткаю))).

Ще шуруповерт забула покласти на килимок. Він гуде!

Баба з дідом страшенно вражені тим, як підріс малий в сенсі розумового розвитку. Що купу всього розуміє і веде бесіду, хай навіть жестами і словами власного виробництва. А  мені зблизька не так помітно, ясне діло. Бігає та й бігає, хехе.

Ну і банально, але факт - приємно повертатися у Христанівку. Тут уже абсолютно повне відчуття, що я вдома. І що дім тут. Свій простір, свій кут, зона комфорту. Щоправда, останні години дві у нашій кухні-вітальні, де я зараз сиджу, стало потягувати тухлячком. Зненацька. Так що пишу про комфорт, і сама з себе сміюсь. Ніби перевірила кути, вимила відро для органічних відходів - не воно.

У Христанівці сезон динь у розпалі. Щодня Міхалич дає цілий великий кульок динь. Середніх і малих - але яких смачних! Здається, що в Києві таких смачних і не купиш. Завтра будуть столичні гості - ще на них протестую. Може це просто я - та жаба, що своє болото хвалить.

А, про жаб. У нас один кран виведений надвір, щоб чіпляти шланг для поливу. І під тим краном живе така товста і велика (з долоню), пухирчата коричнева жаба. Орест її вчора помітив і відніс подалі в кущі. За якийсь час вертається - а вона знов на тому ж місці!

Сьогодні мали бути хрестини, мама "голяків" бере мене за куму. Але перенесли на наступну середу. Я так зрозуміла, що тут усі беруть дві пари хрещених батьків на одне дитя. Крижму я вже купила (і слово нове вивчила). І що ви думаєте? Чудо-чудо, але на "похресничка" я стала дивитися іншими очима. Якось і більше приглядаюсь, і взагалі рада його бачити більше, ніж решту малих малюків.

А один зі старших малюків, 13-річний Владік, уже пішов у школу. Щось мені таке Олена наговорила. Що вчиться він у Лохвиці в інтернаті, і у них навчання починається раніше. Треба буде розпитати в когось іншого детальніше, що там таке. Але якщо він і правда повернеться в село аж наступного літа, то мені дуже шкода. З ним цікаво гуляти. Ніколи не думала, що таке напишу, але мені бракуватиме музики з його телефону ггг.

Ну і всі пишуть, і я напишу - осінь уже близько, і це сильно відчувається. Уже є цей сум, що літо добігає кінця. І це передчуття ностальгії за тим що ще відбудеться. Уже діти проходять медогляди для довідки в школу, купують зошити і білі сорочки.

А Еней здивовано тримає два однакових за розміром листка, але один зелений, а інший - жовтий.