Було у нас дві задачі: 1. повісити охоронну табличку на христанівську школу і 2. зробити "Миколая" для дітей, бо з США від Школи українознавства міста Вотервілет приїхали дві здоровенні коробки книжок для дітей англійською, для бібліотеки.
 |
| Фото Б.Левченка |
Першу задачу хотіли вирішити 26 листопада - у перший день стратегічної сесії в Лохвиці, куди запросили розповісти про проект Школи Лохвицького Земства Ольгу Герасим'юк і Максима Іванова. Хотіли, щоб одним махом і те, і інше встиглося. Але ні. Хоч свята в селі чекали з нетерпінням, в останній момент сталося горе - помер односільчанин, якого всі знали і поважали. Не до свята якось було.
Тому надумали дві задачі вирішувати разом, щоб було більш яскраво і незабуньо. 23 грудня у Полтаві було заплановане засідання Координаційної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні культури облдержадміністрації (пройшло мегауспішно +10 шкіл отримали охоронний статус і одна церква - у сусідньому селі Васильки), а одразу за тим, в суботу - свято у нас.
 |
| Фото Б.Левченка |
 |
| Фото Олени Пригоди |
Особисто мені хотілося, щоб, незважаючи на зиму, сніг, холод і відсутність вікон у школі люди були зігріті і щасливі. Моїм дітям хотілося гостей і див.
Ідеї стали приходити одна за одною. Очевидно, що треба показати фотовиставку подібних на нашу шкіл - фотопроект Максима Іванова. Я пам'ятала, скільки емоцій викликали фотографії у жителів села Харсіки. Тільки й чути було, що "ось там вчився мій дід", а "там моя тітка жила". На Полтавщині всі всім як не родичі, то куми. Особливо, коли йдеться про відносно близькі села.
 |
| Фото Олени Задорожної |
Звісно, потрібно було показати виставу Христанівського театру тіней "Як Квітка чортів зустрічала". Адже сценарій писав Орест Олійник про події, які відбувалися саме в нашій школі (йдеться про літні суботні читання для дітей). Ми цю виставу возили вже і в Харсіки на толоку, і в Березову Рудку на фестиваль "Свіччине весілля", і в Миргород на вшанування пам'яті Сластіона, а от "вдома" ще не показували. Актори театру - Альона Кухтар, Вова Копитов і Альоша Потравнов, записували "звук" до вистави у стінах цієї ж школи, ще влітку, на останньому літньому читанні.
 |
| Фото Олени Задорожної |
 |
| Фото Олени Задорожної |
На поверхні лежала ідея "віддячити" друзям із США і записати для них красиве відео подяки. А буквально перед подією мене подруга попросила наспівати на відео "Щедрика". Дізнавшись про це, заморські друзі записали відеовітання. А ми почали репетиції нашого колядування - і ось одна з них.
Так народилася "відеокімната" - я дуже хотіла, щоб односільчани пишалися собою і своїм селом, тому вирішили показати телевізійні сюжети про нашу христанівську толоку, показати наше село з висоти пташиного польоту (уже є і літні, і осінні, а тепер і зимові зйомки - дякую щиро Тарасу Трояку і Марії Берлінській). Ніч перед подією домонтовувала літні кадри - ось вони.
 |
| Марія Берлінська керує дроном над школою. Фото Олени Задорожної |
Першим роликом, який стартував роботу "відеокімнати" стало звернення від юних американських українців, які спершу "засівають", а потім хвацько кричать "Happy New Year". Подивіться самі.
 |
| Фото Олени Задорожної |
Ось наша відеовідповідь для дітей з Вотервілету:
А ще я бачила, як цінують фотографії з подій односільчани. І у мене давно була думка про професійну фотосесію, і я запропонувала Максиму Іванову таку "аферу" - познімати людей у різдвяних шкільних декораціях. Те, що вийшло, ви зможете побачити 31 грудня 2016 року - Максим готує їх "під ялинку". Я одним оком вже бачила, і мені не терпиться поширити цю красу.
 |
| Фото Олени Задорожної |
Стоп, я сказала - "декораціях"??? І тут мене осінило! Точно, це ж із цього і починається будь-яке свято - із декорацій. І я подзвонила художниці Олені Пригоді. Була вражена, що не треба пояснювати всі плюси і мінуси, всі втрати і вигоди. Оленка і Тарас Завітайло сказали однозначне "так" одразу, без зволікань. І завалили мене ідеями. Процес пішов. Тарас запропонував зіграти кілька своїх пісень під гітару. Це було саме те, чого так бракувало.
Діло тепер було за оголошенням. Хотілося чогось кольорового. У мене була просто стіна тексту (десь ото така, яку ви досі прочитали), і я не розуміла, як це скоротити до оголошення. Наша постійна дизайнерка Сорока Дарина (на громадських засадах наразі, із самого початку захопилася діяльністю) сказала, що нас врятує лиш скрайбінг і інфорграфіка. Я тепер молюся на ці два чудернацькі слова, бо ось що вийшло.
І коли я вивісила оголошення в фейсбук, воно не пішло, воно покотилося! Майже одразу свою підтримку та зацікавленість висловив телеканал ЗіК. Українська Академія Лідерства через нашого друга з толоки - журналіста Святослава Келим-Золотайка, повідомили, що їдуть до нас у кількості 30 осіб і готові допомагати (дякую за ватру!!!). Обіцяли бути однодумці з Лубен і Лохвиці. Пряму трансляцію пообіцяла Школа Номер Два Лохвиця.
 |
| Українська Академія Лідерства в Христанівці |
Члени громадської організації "Живе село", майбутні христанівчани Олена та Андрій Бондарі везли з Полтави свічки, фарбу, колери і робочі руки (Оленка за одну добу встигла перепрасувати всі плащі щедрувальників, домести найбільшу в школі кімнату, вгамовувати моїх дітей, накачати різдвяної музики для настрою, проконтролювати відеокімнату і допомогти мені прописати похвилинно "сценарій" дійства).
До слова, у організації наразі немає донорів і ми все купували власним коштом - просто розподілили, хто що купить. Не рахували сумарний бюджет, але думаю, десь до тисячі гривень.
Також за добу до свята в село приїхали Завійтайли і взялися прикрашати школу. Якихось 8 годин на морозі з шуруповертом і пензликами, і чудо сталося. Тарас ще встиг провести репетицію нашого "Щедрика" з місцевими дітьми і добряче його вдосконалити, а Оленка - провести майстер-клас із плетіння ляльок з паклі і помпонів із кольорових ниток. Всі вироби прикрасили школу.
За день до свята силами Василькіської сільради та місцевої ферми розчистили під'їзд та "паркінг" біля школи.
В суботу першим раннім гостем був Максим Іванов, який приїхав із валізою професійного "світла", щоб "пристрілятися". Я була його першою "моделлю", а він - моєю. Але я не знаю, що я думала, коли обіцяла фотографувати разом із ним. В результаті не зробила жодного кадру, така була інтенсивність подій. Вибач, Макс. І дякую, Макс.
 |
| Фото Олени Пригоди |
Якщо вам цікаво, хто придумав забити целофаном найбільше вікно в коридорі - це був Тарас Завітайло. Це додало затишку, повірте. Там був такий неймівірний протяг до цього, що люди би здиміли за перших півгодини.
Незважаючи ні на що, подія почалася вчасно і всі встигли. Я аж сама дивувалася, але ми дуже струнко рухалися за наміченим планом, незважаючи на шквал позитивних емоцій від нових зустрічей та знайомств.
У цьому місці я уже не можу писати про саму подію через надмір емоцій, лиш виберу вам відгуки від співорганізаторів, гостей та очевидців. Вони продовжують писати і виставляти фотографії. Я буду постійно оновлювати цю публікацію, щоб зібрати всі відгуки.
Відгук від мене особисто такий, що я дуже вдячна кожному, хто долучився до створення свята і кожному, хто доїхав. Такі події цінні власне людьми та контактами - таких більше ніде не зустрінеш. Мені дуже подобається атмосфера свята, яке люди зробили самі для себе, за свої гроші і в своє задоволення. І запросили інших, тих, кому це теж важливо.
І найбільше дякую від мене - Ользі Герасим'юк, яка створила ініціативу, в якій ростеш на всіх рівнях, здобуваєш найцінніше - досвід і підтримку. І бачиш результати постійно. Так, за літо христанівська школа отримала визнання своєї історичної та архітектурної цінності. І разом із нею ще 27 шкіл. І це лише початок. І для мене особисто важливо, що це ініціатива не тільки про документи та історію - це ініціатива про людей. Вона дає простір для творчості і спільноту однодумців, яка росте із кожним днем.
І окремо дякую за поштовх до цього всього дійства Анні Лозинській, яка придумала оцю всю історію із заморським дарунком і дала поштовх і натхнення робити Свято на повну потужність.
Моє відчуття - вийшло гарно, дуже гарно. Односільчани дякували і йшли радісні. Не чула жодного нарікання незважаючи на холод і відсутність місць для сидіння. Навпаки - лише радість і підтримку.
Дякую Бондарям і Завітайлам за відчуття партнерського плеча і внутрішню впевненість і спокій. Я з ними готова і у вогонь і в воду - ми уже достатньо пережили разом, щоб таке писати.
Ольга Герасим'юк: "На повороті стояв стовб з написом "Христанівка":)
Туди вела засніжена дорога. Нею вдалині йшла чоловіча фігура й щось сіяла - розмашисто, як у кіно, коли йдуть полем й кидають зерно віялом.
Він йшов і сипав, як виявилося, пісок:) вдалині стояв його жовтий покоцаний Жигуль:)
Тобто - нас чекали в селі! ( я такого ще не бачила ніде:)
В Христанівці у нас було різдвяне свято - хазяйка всієі цієі хурделиціOksana Oliinyk заздалегідь розіслала афішу, де художницяSorochka Darcja розписала всі етапи насолод:) і туди налітали найкращі люди, з якими був прожитий цей високосний ( дякувати йому за все) рік.
Приіхало 30 "Молодих лідерів" з Полтави з нашим другомсвятослав келим-золотайко
вели ефір з місцяШкола Номер Два Лохвицябули лохвицькі ( Ge Ka роздавав власноручно спечені шедевральні кантуччіні й бізе), лубенські -група PReDKi ( наступна подія наша - буде там, в цій столиці історіі) були й київські, журналісти місцеві й центральні ( ZIK)
Ми@https://www.facebook.com/slastionschools/ мали повісити на столітню школу Сластіона охоронну дошку! І сказати всім, що тепер школу стереже держава Україна!
Свято було !!!! Таких я ще не мала!
В старовинній школі вже була ялинка - Olena Prugoda йTaras Zavitailo, якась свята ( ну інакше слово не найду!) пара - вже за ніч переробили всю будівлю : на одній стіні була намальована ялинка, а на іі лапатих гілках горіли ( горіли!!!!!) справжні різнокольорові свічі!
Вони прикріпили до намальованих гілок розфарбовані баночки, перев'язані стрічками - і всередині там горіли живі вогні:) стара піч мала декор із фарбованих галузок і стрічок, стіни були в казкових фігурках і силуетах:)
Христанівські люди, що йшли й шли сюди, стовпіли біля тоі ялинки- як і я:)
Одяг усіх, хто потім пішов-поіхав з тоі школи по далеких і близьких домах, був весь перемазаний фарбою. Це - наш "корпоративний" знак:))) ( до речі, Завітайли повідомляють, що не треба хімчисток - просто водою!)
Олена напекла імбирних коржиків- і після того, як я чомусь поділилася, що в Британіі такі - 10 фунтів штука- до них був якийсь особливий інтерес:) і ледь дождалися, коли будуть роздавать:)
А тьотя Галя тут же відкликала мене вбік, зі значущим виразом витягла з торби пакунок, розгорнула рушник і дала пухнастий пиріжок. " з капустою!"- сказала вона з натиском урочисто ( мовляв, "ви понімаєте, шо таке пиріжок, а не 10 фунтів"). Я тут же мусила віддати його хлопцю, що сверлив цей шедевр очима. І тепер цей пиріжок мені сниться:) сьогодні він явився мені вві сні й сказав "ага-ага"?.
За Хазяйкою свята Оксаною ледве встигали повертати голови - вона тягла в відеокімнату, де христанівських вітали з далекоі, дуже подібноі, школи зі США, а Оксана потім урочисто відкрила ящики з дитячими книжками англійською мовою, які прислали на Різдво американці:) біля них стояли зграйки карапузів і питали : а вже можна-можна брать дивицця?
Потім усі перетікали в інший колишній клас, де на прищепках висіла наша фотовиставка Шкіл Сластіона, подарована селу. Народ тицяв пальцями в кожну - й охав від іхньоі краси, а дехто, ми чули, кричав, що тут вчилася мама/дід/баба:)
Чоловік із Харкова допитувався про деталі, бо сам уже проіхав Полтавщиною і іх бачив.
Деталі казав МаксDoonsee Leyc - бо це він обфотографував і вивчив особисто кожну з 53 виставлених наших гордих перлин.
Але він був не дуже вільний, бо проводив фотосесію всім бажаючим - ще зранку встановив доставлене з Києва спеціальне телевізійне світло, в колишній башті Школи розташував ательє- і кожен бажаючий ставав у намальоване на підлозі серце і позував:) бажаючих було - всі:)
Фото скоро будуть надіслані.
На вулиці пластуни-початківці під критичним оком пластунки Оксани Олійник будували ватру:)
І коли вона палахкотіла - всі перетекли туди гріти руки й слухати Тараса Завітайла й його гітару:) при цьому на шпажках пекли зефір - і всі малі мордяки були заліплені солодким.:)
Прем'єра театру тіней відбулася на завершення - двоє місцевих дітей, артистів театру- тремтіли: вони вже були з виставою аж у Харсіках, аж у Миргороді- але постати перед строгим судом глядача у власному селі- це ж, ви понімаєте...
Але прем'єра була оцінена схвальним гулом ( хтось, правда, весь час намагався залізти під екран і перевірити, хто то балакає:).
Я з Максимом виконала в ній роль підставки під екран - і ми бачили все закулісне дійство, це треба буде окремо описать, як артисти лицями грали кожну репліку). Один малий глядач сказав, що вистава була страшна - бо на екрані був чорт!!!!! І добре, що його прогнали! ( Респект автору вистави Орест Олійник- месседж він послав сильний і прозорий, доведено:)
Марія Берлінськаприіхала з Києва з дроном - і він підкупив навіки серця усієі христанівськоі й приіжджоі малечі, що стежили за тим білим павуком у небі, як за НЛО:) зняте Марією відео скоро побачите - скинемо лінк:)
Ну, ще можу писати багато букв, та все не вміщу... о, Владік ще мені зустрівся неабиякий - показав свій ліхтарик, зроблений із запальничок:) став розказувати про різні апарати, які він з такого-всякого робить...
і це було теЖиве Cело - Living Village в його глобальному смислі, про яке тут Олійники мріють.
Ми залишали місце сили вже в темряві, тіні гігантських конфет, змайстрованих і розвішаних Завітайлами, хиталися в світлі фар у темному столітньому нутрі Школи, яка вже була не порожня- ій повернули душу...
Збірна активістів-проектів-полтавців за покликанням і корінних роз'іхалася в своі різдвяні ночі, і зараз строчить одне одному в приват і в паблік. Не розходимося!
( ой, да! Особлива дяка завклубом - йшов останнім, позмотував усі дроти, позбирав увесь реманент сільський, побіг різдвяне істи, як дома ще ждало:)"
Тетяна Литовченко, м. Лубни: "Сьогодні ми завітали в гості в @livingvillageukraine. Христанівській школі Сластіона, присвоєно охоронну пам'ятку. Хоча на вулиці було прохолодно, та всіх нас гріло тепло сердець, які роблять добру справу і тих, хто іх підтримує!" (фотоальбом)
Валентина Ляшенко, м. Лубни: "Сьогодні PRєDKI пречудово провели день. Добре, що є на світі люди, які створюють події і заряджають своєю енергією інших. Піднебесна Христанівка стала сьогодні відома присвоєнням статусу охоронної памятки школі Опанаса Сластіона. Oksana Oliinyk і Oрест Олійник приймали сьогодні гостей. Дуже гарно була вбрана школа Olena Prugoda, ще були смаколики, вогнище, театр і музика. А ще було маленьке чудо Улас. Може це так символічно - відродження школи і цей маленький хлопчик і гарні книги?"
Олена Пригода: "Багато гарного настрою)))" (фотоальбом)
Газета Зоря Лохвиця: "Живе село" влаштувало свято для дітей у старій школі архітектора Опанаса Сластіона. Школувідмітили охоронною таблицею, яку забезпечила пані Ольга Герасим'юк. Фото Бориса Левченка (фотоальбом)
Олена Задорожна: "А ось і репортаж з сьогоднішнього урочистого повішення дошки, яке виявилося до того ж Різдвяним вечором. У тій самій школі" (фотоальбом)
Тарас Кутовий хоч цього разу і не був, але увагу звернув (за що йому дякуємо): "Так сталося, що у Святвечір стара земська школа у Христанівці Лохвицького району отримала подарунок – великим гуртом тут встановили охоронну дошку, про яку напередодні подбала місцева активістка Oksana Oliinyk.
Цього року "сластіонівська" будівля отримала статус пам'ятки.
Хороші справи здатні збирати навколо себе велику кількість людей, які цього разу приїхали з Києва та Полтави, з Пирятинщини, Лубенщини.
Вдячний за те, що силами місцевих людей відроджується, зростає живе село!
За фото дякую Olena Zadorozhna".
Преса про подію:
1. Сюжет Сергія Моргуна, телеканал ZIK:
2. Сюжет від Творчої студії Кабінет інформатики Школи номер 2, Лохвиця:
3. Стаття в газеті "Події та Коментарі" - "У Христанівській школі влаштували Святвечір"
4. Ще один сюжет телеканалу ЗІК
5. Великий матеріал у видання "Зоря Полтавщини" - “Ми дуже вартісні люди, ми варті своєї свободи!”
UPD: сміюсь.
