підготовка до вертепу

Не пам'ятаю вже, чи писала тут, але ми з місцевими дітьми цього року таки робимо вертеп. Минулого року я собі щось думала, а потім обламалася і нічого не зробила. А потім, як приходили колядники, про себе фукала і кусала лікті. Бо в мене алергія на оце "Колядин-колядин, дайте гроші і канхвети". І такі кожен зі своїм кульочком. А Орест діло казав - нема чого фукать. Навчила б, то було б. А так нема чого виступать.

Ну і ще я собі пригадала минулорічну зиму, брак розваг і соціальних контактів, і вирішила, що не просто треба, а ТРЕБА.

І оце сьогодні вже була четверта зустріч. Ми зустрічаємось щосуботи, о 5 вечора, в будинку мого батька. За сумісництвом він зараз використовується як гостьовий.

На першому "занятті" я сильно здивувалася, що діти сприйняли ідею з ентузіазмом. І була вся така замріяна і піднесена. Типу "ох як круто, у нас все вийде, охохо". Друге заняття було з тортами - співпало з днем народження Енея. Слова ніхто не повивчав, крім мене. Всі казилися і розважалися. Але в принципі на нашому рахунку уже було дві колядки. Третя зустріч теж була з тортом і ніштячками - день народження Наташки. Але все якось сумбурно, малі виносили мозок, хлопці бились, Еней просився додому, але половина дітей слова таки повивчали. Тоді ще сказала, що сьогоднішня зустріч має бути без малих. Що приходять лише ті, хто має слова і хоче їх говорити. В результаті прийшли лише Альона з Вовкою, і Віка, яка і так сиділа у нас. бгггг.

І сьогодні ми робили зірку. Виявляється, коли їх менше, все не так сумбурно, не так шумно, і Улас може спокійно лежати на ліжку пузом догори і щось своє агукати. Роздрукувала їм обидві серії Настіного майстер-класу, і робили все по інструкції. Правда, з тих матеріалів, що мали (замість ватмана коробка, плюс обійшлись без двостороннього скотчу).

Фотографувала процес на телефон, світло однієї лампочки, тому якісь жахлива. Але буде що згадати колись.

Вирізати спробували всі, але картон товстий, різати важко, то найбільше роботи дісталося Вовці.

А це вже позагинали "вушка". Здебільшого Альониних рук справа.

Потім взялися обклеювати зсередини скотчем, щоб монтажна піна не прилипла до картону. Трохи намучилися з пошуком краю, бо він весь час губився. Але коли поділили роботу, то пішло веселіше.

А тепер найважче. Поставити і укріпити бортики. Тут і я трішки допомагала. Фіксувала частини, які Альнона склеювала. Вовка тримав скотч, Віка різала і подавала Альоні. (гг Уласяка за всім уважно спостерігав).

Ну от, лишилося тільки ще посередині поставити борт і залити нашу "пасочку".

На все про все 2 години. Балон з піною, напевно, треба було брати більший. Бо вистачило так впритик. Наша зірка не буде дуже товста. Але Орест каже, що піна ще розійдеться. Через тиждень побачимо. Там у Олени вже день народження гггг. Будемо робити далі. Я знов замріяна і повна натхнення та оптимізму.

Із хороших новин - сьогодні у нашу майбутню ггг "першу приватну сільську бібліотеку" знайомі знайомих передали близько ста дитячих книжок, включно з енциклопедіями.

А пару тижнів тому та сама Настя, чий майстер-клас ми реалізовували, привезла особисту колекція фільмів та музики на дисках, а також по три примірники кожної з трьох уже надрукованих книжок із серії "Книжечки з історії для дітей із сіл". Ознайомитись і підтримати проект можна за цим посиланням.

Дякую вам, о прекрасні!