Перше читання біля клубу

Якось на ніч Веліна спитала мене, чи це дуже жахливо, що вона геть не встигає читати Милославці. Бо сплять вони з малою синхронно, а коли Дарина не спить, то вона їсть папір. Тобто читати ну геть неможливо.

Так я пригадала уже свою давню думку, яка все ніяк не реалізовувалась, раз на тиждень читати дитячі книжки десь у публічному просторі.

Ми вибрали двір клубу. На літо це ідеально. Там гарна травичка, затінок, кілька лавок.

Написали оголошення: щосуботи, 17.00 біля клубу. Повісили біля дошки оголошень біля магазину (не на дошці, бо там така дошка, що в неї неможливо вставити кнопку. Бутафорська така дошка, для міцних пальців. І міцних кнопок)

Повісили його десь так в середу, і діти ще рахували, скільки це днів треба чекати.

Я впевнена, що в курсі були всі.

Але по факту прийшли лише двоє - брат із сестрою, які і так у нас в дворі гуляли перед "часом ікс".

Довго ми тут сперечалися, з чого починати, раду радили. Але мене в останній момент перекрило і я зробила геть не так, як ми нарадились.

Планували "Мед для мами" і "Лізелотту", а читали "Петсона і Фіндуса". Як на мене, воно більш бешкетне, про знайомі реалії, а якби прийшов хтось зі старших, теж би було класно - бо це книжки про те, як дід говорить з котом.

Як читали першу, я пару раз відчувала, що втрачаю їхню увагу. Пробувала і так, і сяк міняти голос і інтонацію. І ніби підібрала. Так, що вони після останнього речення активно просили читати наступну. Тому для історії напишу, що ми прочитали "Полювання на лиса" і "Різдво у Петсона".

Дивіться, як це виглядало (хоч би й на відео).