вибігли на хвильку на город

В холодильнику закінчуються помідори, бідкаюся. Джон такий і каже, що, здається, він бачив щось червоне в бур'янах, де він рятував мою капусту (раптом хто не знав, город заріс рівною стіною бур'янів у мій зріст, а то і вище).

І хоч рано пройшов дощ, я таки пішла перевірити.

І що, і що? І правда! є, є там червоне!

Ади

Це як гарно відгорнути зілля, то на ягоди попадає сонце

Ага, і навіть полуниця. Знову.

Не дарма я оце ще місяць назад борзіла. Сиділа, значить, в буряках, трохи їх полола-рідила. Бо зненацька виявила, що вони, малюки, зійшли, незважаючи на щирицю тоді ще по пояс. Поміж своєю кукурудзою прогулювався дядьВаня з сигареткою. І такий не без єхідци питається: ну шо, получається? А я борза, знач така, не першу літру крові комарям оце згодувала в тих буряках, кажу: поки неясно, буде видно по урожаю. Чи мені здалось, чи він явно глузливо посміхнувся.

А тепер що я маю вам сказати. Помідори оці достигли реально в непролазній стіні щириці і лободи. Всім вітрам на зло. І я їх після посадки жодного разу не поливала. Підгорнула раз, було діло. І раз навіть прорубала ліс плоскорізом. Але то давно було, і сліду не лишилось. Головне - (ггг) морда кірпічом і віра в успіх.

у сусідки ювілей

В Христанівці сьогодні похмілля. Вчора у нашої сусідки був ювілей - 55 років. З такими днями народженнями і весіль не треба)))). Почали в першій дня, закінчили вночі.

На нашому кінці стола зібралася веселенька компанія: львів'янин, біля нього - суддя з Донецька і її сестра, навпроти - американець, киянка, потім дівчата з Дніпродзержинська. Спершу всі були малознайомі (точніше, зовсім незнайомі) і стримані, а потім ух загуляли! ДядьВаня наливав одну за другою, їжа все прибувала (американець спересердя аж вигукнув в сьомій вечора: що, ще їжа???). На що я йому відповідала, що я його попереджала, і це були не жарти. "Щеїжею" виявилися голубці і фаршировані перці. І сидимо ми оце наїджені качками-курями-холодцями-картоплями, ніби і дихнуть нема як. Лишили трішки місце для анонсованих чотирьох видів тортів. І тут ці перці. Охохоох))). Але нічого, ми справились. Все-все помістилося. Головне, це гарно увійти в ритм. Так осміліли, що сьогодні рано навіть снідати туди пішли. Ну а що, не пропадати ж їжі! Бажаємо тьоті Любі запросити нас ще не на один такий свій ювілей, і щоб у неї на кожен вистачало і запалу, і здоров'я, і харчів.

Я зі своїм синудлем пішла додому десь в півдев'ятій, бо він вдень не спав і від утоми під час танців збивав собі коліна раз за разом. Коли справді втомився, то згадав, що воно ж БОЛИТЬ! І ми пішли зализувати рани. Думала, Джон не схоче лишатися без перекладача. Хе-хе, мовний бар'єр явно виявився нижчим за градус місцевого самогону!

Хлопцю двадцять років, і на нього так мило напосілися, щоб шукав собі жінку-українку, і сто раз перепитали, чи не одружений. Один дядько півгодини його обіймав (вже була потреба в опорі), і не міг зрозуміти, як такий красивий молодий американець, який може мати будь-яку (хоч цю, хоч оцю - тикає пальцями в нас з Анею, гг) приїхав сюди полоти помідори. "Ні, ну скажи мені, ЗАЧЄМ??? Це вас біржа сюди посилає? В тебе бідні родітілі і вони тебе зовсім не поддержують?" Геть не хотів слухати відповідей і нєдоумєвал, іншим словом це не назвеш. А в кінці ще й питається: "І шо, через два місяці ти оце поїдеш додом і всіх нас забудеш???" А Джон такий молодець, не розгубився. "Ні, - каже, - у мене хороша пам'ять!". Ойнімагу)))

А сьогодні такі хмари над головою нависли, що у мене враження, що це у мене похмілля. Діти якісь смурні водовари. Ледь укоськали нашого на денний сон. І трішки видихнули.

На видиху оце дописую. Будьмо здорові!

Не можу не милуватись

Да, вчора ще виголила чоловікові потилицю

Ювілярша з букетом від чоловіка і наш Джон на задньому плані

І це тільки початок

Ггг мої хлопці і наші дівчата)

Дружба Київ-Донецьк

Приходив їжачок, поїли молоком. Сьогодні знов прийшов.

Найкращі тацюристи вечора. Або дядьВаня зі спини

американський гість поїхав

Планував на місяць, а пробув тиждень. Після його від'їзду залишилося багато запитань. Нам він сказав, що тут відпочив і вирішив подорожувати. Оскільки наполовину німець, вирішив махнути в Німеччину якось через Польщу, автобусами, напевно.

Але, що цікаво, залишив свою сумку з речима. Сказав, що у вересні забере. Якось зайшла мова про ціни на нерухомість в українських селах, і він дуже сміявся. Каже, залюбки б тут жив. Ну, я його провела по вулиці, показала, які хати продаються. Одна припала йому до душі, тричі ми ходили в двір. Питаю - а навіщо вона тобі? Каже, жити буду. Типу є певний запас грошей для цього. Чесно, мені якось це дивно звучить. Але в нього є час подумати. А мені залишається лише дивуватися.

Як для початку, тобто як на першого волонтера, може й добре, що він був недовго. Я зроблю свої висновки. І, поки є можливість, видихну. Бо годувати людину - це ніби не складно, я для своїх готую щодня, але от сама відповідальність, вона напрягає. З моїми ніби є можливість прохалтурити, коли настрою нема, вони собі вполюють щось в холодильнику і одне з одним поділяться. А перед гостем якось більшою мірою незручно.

От сьогодні я фактично халтурю. Зранку ще був стерпний сніданок (насмажила сирників з того сиру, що сама зробила), в обід ми перекусили в Лохвиці. Хе-хе, ага, я там знайшла розчудове кафе, де вареники по 11 грн за порцію, а пельмені 14. Вони самі ліплять, тому здебільшого смачно. От сьогодні вперше було тупо все несмачне (недосмажена картопля, недоварені галушки).

А потім я ще здійснила мрію останнього місяця і нарешті вполювала собі річкову рибину на базарі. А то як не прийду, то все більше за долоню вже розібрали. Карасів великих, ясне діло, мені не дісталось, то купила два коропа. Вдома виявилося, що в мене закінчилася фольга, тому я запекла рибу з овочами (цибуля-морква-помідорка). Орест був, ясно, не в захваті, бо не любить вибирати дрібні кості. Малий, в принципі, їв із задоволенням. А я наперлася так, що почувалася неваляшкою і боялася дихнути. Геть би й пірнула в ту рибу, таке воно мені смачне було.

Завтра з Анькою плануємо зробити барбекю із сома. Чрєвоугоднікі.

В мене по мірі росту живота зникає інтерес до городу. Я не подужаю рвати ті бур'яни. Мені оцей жест витягування тепер важко дається. Джеред круто допоміг з частиною капусти, з перцями і частиною помідорів. Але це все частини. Там ще роботи вагон. Хтозна, чи поможе наступний волонтер. Бо шкода вкладеної праці. Помідорок мільйон назав'язувалось. Перці висять. Ранню капусту треба би забрати з городу, поки її якась зараза не доїла. Зовнішнє листя все діряве. На щастя, хоч самі голівки такі дебелячі і не поїджені.

А ще над нами нависає потреба в ремонті бодай нашої хати. Бо під маля я б хотіла, щоб підлога не вбирала пісюки. А щоб покласти лінолеум (ми його вже купили), треба розібратися з пічкою і джерелами зимових тепловтрат (вікна і двері). Ну і, ясно, стіни і стелю треба зробити. Бо який толк класти підлогу, коли на стінах звисають шматки старих шпалер.

І чим далі, тим мені більш не віриться в те, що ми цей ремонт таки зробимо. Може тому не віриться, що я уже не той живчик, що був два тижні тому. А це ж без моєї участі зовсім не обійдеться. Бо треба з хати буде винести тупо все. Бурум-бурум. Цікаво, як воно все буде в результаті.

Такі новини.

ой на Йвана, ой на Купала

В нас багато всяких різних дат сімейних, і сьогодні от 8 років, як ми з Орестом живемо разом. Я оце як вернулася з Лохвиці, зі свята Івана Купала, так він ходить і розказує: о, десь зараз ми доїдаємо курку, яку ти запекла. До речі, вона всередині була сира))). Хто б подумав, шо так довго.

Ну але незважаючи на таку важливу дату, на гульки я поїхала без чоловіка, ха-ха. Просто трактор вільний був лише сьогодні ввечері, а люцерну з городу треба було вивезти. І Орест героїчно лишився, а ми поїхали. Сусідка з дочкою, наш американський гість і я з малюком.

Покажу фоточки, бо я не полінувалася взяти фотоапарат.

Власник коня дуже дивувався, що такий малюк так впевнено сидить в сідлі. За десятку - гарненьке таке коло в лісі можна проїхати. В Києві б за таке хіба сісти для фото дали.

Наш гість, оскільки дуже скромний і спокійний, на свято реагував у своєму стилі. Казав: ага, нормально, ага, мені подобається. І сидів собі тихенько поряд. Малюк залюбки сидить у нього на руках, тому життя він мені сильно спрощує.

Ну це моя вічна історія - як я сама себе не сфотографую, то ніхто мене не сфотографує). А я була у гарній старовинній довгій вишиванці, при параді, так сказати.

Оце якось так, і байдуже, що без різкості.

Свято загалом було цілком стерпне. Ніби основні пункти купальської програми присутні, але все якось без вогню, тобто нема в тому пристрасті. Народ якийсь аморфний. Ніхто не танцює, ніякого хороводу, вінки у воду покидали, але ніхто й не думав їх діставати. Ватру розпалили, та й по всьому.

То ми намагалися виправляти ситуацію, хе-хе. Малюк зловив собі квітку зі свічкою, у воду без штанів вліз.

Я, незважаючи на пузо, гарно так потанцювала (добре, що хоч діти легкі на підйом, щоб скласти компанію).

Загалом я дуже рада, що поїхала, бо зміна декорацій - це класно. А, з іншого, дуже розчарована, і не організацією навіть, а аморфністю людей. Посідали, нарубалися в дишло, постояли, розійшлись. Купала без пристрасті.

заморський гість приїхав

Я ледь тепла, але це гріх не написати.

Я дуже хвилювалася, готувалася і всі діла, і от приїхав перший американець-волонтер. Неочікувано скромний і сором'язливий, схоже, що правду каже, що невибагливий. Ну але і видно, що втомлений і невиспаний, тому якесь нормальне враження скласти важко. Запишу оце перше для історії. В обід по приїзді годували піцою, бо не мали сил готувати (я цілий ранок провела в лікарнях-поліклініках. Типу облік вагітних, ох не люблю я ці всі установи. Якось так вміють в зуби на секунду зазирнути, що потім хочеться піти і добряче вимитись.

Завели в хату, показали ліжко. І махнули на річку. Вернулися і готували справжню вечерю. Насмажили курячих стегон, Орест копнув молодої картопельки, зробили салат з помідорів-огріків (поки купованих) зі сметаною. Як на мене, вийшло смачно. Гість все їв, хвалив і дякував. Не мав би лишитися голодний. Але на всяк випадок він в Лохвиці купив собі пряники, так що раптом що - не пропаде.

Кажу йому в дворі (іграшки валяються, собака надерла картонних коробок): типу в хаті дуже не лякайся, я не фанат прибирання, звикай, бо краще не буде. Тому й не сильно старалися розгрібатися, щоб не бути брехунами. На що він сказав, що дуже любить прибирати. Обогі, та я тільки за. Бо мене з кожним днем все більше ваблять горизонталі.

Два дні підряд малий в "дитсадку". Виходить діловий на дорогу, як бачить дзержинських дівчат. каже, що сам піде. І йде. Вчора так пішов на 5 годин (з 3 до 8). Там такий бурний трикутник, хто з ким дружить чи не дружить. Вчора був день, коли Ксюха об'єдналися з Енеєм, сьогодні сумна Ксю сидить з мамою на лавці і каже, що це не її день: Еней в зговорі зі Златою. Будемо вчитися дружити втрьох, це і більшості дорослих непросто дається.

Еге, ще про американця. В селі відчувається деякий ажіотаж з приводу його приїзду. То тут то там доходять плітки, як ото місцеві жінки між собою перебалакуються. Типу їде пробувати місцеву кухню. - О, так в мене добра повний холодильник! Хехе, я тільки за, хай би вгощали. Мені ж простіше, і йому, мабуть, було б цікаво. Але подивимося, як воно вийде насправді, бо наразі здається досить закритим і сором'язливим.

Питав перед вечерею, чи треба що допомогти. Я і кажу, що у нас типу прийнято, що ти три дні гість, а потім вже працюєш на рівні інших членів сім'ї. На що він сказав, що три дні без заняття не витримає і може почати сам собі шукати роботу))) типу що ми й нераді будемо, бо може зненацька пофарбувати будинок. Звучить як приємна така погроза)))

В своєму місті працює таксистом, по 12 годин на добу (з 6 ранку до 6 вечора). Це він до того, що досить працьовитий. І що рано зазвичай встає - в 5 ранку. Приїхав до нас на місяць, далі поїде в Карпати допомагати доглядати за бізонами (чи за ким там? там якісь рідкісні рогаті тварини). Ніби основне розказала.

Ну от, як я і писала, я дуже втомилася, тому закругляюся. Буду дивитися пузаті фотки, подруга трішки на річці назнімала для історії. Ще не вирішила, чи світити тут пузом, тому кажу добраніч :)

Пузо не покажу таки, але ось ця кльова, нє?