Ну але незважаючи на таку важливу дату, на гульки я поїхала без чоловіка, ха-ха. Просто трактор вільний був лише сьогодні ввечері, а люцерну з городу треба було вивезти. І Орест героїчно лишився, а ми поїхали. Сусідка з дочкою, наш американський гість і я з малюком.
Покажу фоточки, бо я не полінувалася взяти фотоапарат.
Власник коня дуже дивувався, що такий малюк так впевнено сидить в сідлі. За десятку - гарненьке таке коло в лісі можна проїхати. В Києві б за таке хіба сісти для фото дали.
Наш гість, оскільки дуже скромний і спокійний, на свято реагував у своєму стилі. Казав: ага, нормально, ага, мені подобається. І сидів собі тихенько поряд. Малюк залюбки сидить у нього на руках, тому життя він мені сильно спрощує.
Ну це моя вічна історія - як я сама себе не сфотографую, то ніхто мене не сфотографує). А я була у гарній старовинній довгій вишиванці, при параді, так сказати.
Оце якось так, і байдуже, що без різкості.
Свято загалом було цілком стерпне. Ніби основні пункти купальської програми присутні, але все якось без вогню, тобто нема в тому пристрасті. Народ якийсь аморфний. Ніхто не танцює, ніякого хороводу, вінки у воду покидали, але ніхто й не думав їх діставати. Ватру розпалили, та й по всьому.
То ми намагалися виправляти ситуацію, хе-хе. Малюк зловив собі квітку зі свічкою, у воду без штанів вліз.
Я, незважаючи на пузо, гарно так потанцювала (добре, що хоч діти легкі на підйом, щоб скласти компанію).
Загалом я дуже рада, що поїхала, бо зміна декорацій - це класно. А, з іншого, дуже розчарована, і не організацією навіть, а аморфністю людей. Посідали, нарубалися в дишло, постояли, розійшлись. Купала без пристрасті.
Немає коментарів:
Дописати коментар