неділя, 8 листопада 2015 р.

День народження Енея і Милославки

Сил монтувати відео нема, але день сьогодні був такий чудовий і насичений, що я мушу бодай тут про це написати.

Так чудовим чином вийшло, що Велінина Милославка народилася в один день із моїм Енеєм, лише на рік пізніше. Тому у нас сьогодні було подвійне свято, і ми готувалися із подвійним ентузіазмом.

Бігали вчора по Лохвиці в пошуках гарного упаковочного паперу для подарунків (у результаті все звелося до пошуків хоч якогось упаковочного паперу), булок для хот-догів і всяких інших дрібних, але важливих приємностей.

Все ретельно спланували:  місце, час, перелік ігор для малих, необхідний реквізит окремим списком (два мішки, чотири шнурки, один канат - ну та це ж не жарти!), напекли шарлоток, хто як міг і хто як умів. Для усіх дітей села. Я оббігла усіх батьків з поклоном і проханням відпустити до нас малечу.

І вийшло гарно. Тільки подивіться.

Спершу прийшли на місце і його прикрасили. Бо не варто недооцінювати такі малі атмосферні  штучки. Кульки одразу дають відчуття свята, а спільна праця організовує і надихає.






Звечора ще в п'ятницю ми провели нараду в штабі у Веліни, де Нейт продумав список можливих ігор та розваг. Щось відхилили, щось затвердили. І ось як бавились.

Стрибки наввипередки в мішках (мішки порвалися в хлам)




Перетягування канату. У нас, як виявилося, було дві рівносильні команди. І перемагала та, яка була нижче по схилу. За третім разом ми здогадалися тягнути впоперек дороги. Gravity - no escaping.

Далі попарно зв'язували ноги і знову бігали з гірки. Чомусь мого Енея ця гра вибила із рівноваги. Сиділа на горбочку втішала, бо це ж моя кровиночка.




А далі трохи в хованки, трохи в квача, а трохи просто побігати.





Ну і, звісно, муляли дуже кульки. І все частіше виникало питання, що в них і навіщо. Поки ми бавилися, Нейт палив вогонь. І тепер ми засіли смажити мисливські ковбаски (моя мама у себе на заводі купила, вони дуже смачні. Дякую, мамочко!)

Хвилини умиротвореної тиші такі цінні, коли навколо стільки дітей.













А далі ми реалізовували мою велику дитячу мрію. Щодня я в дитинстві дивилася мультик про пінгвінчика Чіллі-Віллі, який намагався пробратися у хату до пічки, щоб посмажити зефірчик (маршмеллоу). Так от коли я їздила в Київ на свою останню хімію, я знайшла справжні американські маршмеллоу. Справжні американці з величезним досвідом смаження і поїдання розказали нам ази (у вогонь не пхати, якщо горить - задувати, а не махати палкою, бо воно липке і залишає опіки, якщо добряче до шкіри прикласти). Ми швидко навчилися. Малі оцінили - не те слово.






І через ті зефірки ми ледь не забули про наші осінні пироги.



А потім до нас приєдналися мої родичі - приїхали з Києва на кілька годин привітати Енея. Брат взяв квадрокоптер - дистанційно керований вертоліт на 4 пропеллера, який носить відеокамеру. Навіть в мене захвату було, аж пищати хотілося, коли він проносився у мене над головою і доводилося падати різко на землю чи прихилятися (хелоу, Арізона Дрім!). Всі, хто хотів, потім могли покерувати бєшеним мухом.





І це все лише до обіду, в першій всі розійшлися по домах. Але ми ж вперті, ми продовжували гуляти до вечора! Торти-свічки-олів'є, все, як треба. Але це все поза кадром. Гарний, гарний, гарний день. Дякую всім причетним!

2 коментарі:

  1. Я тільки десь пропустила - чому Ви поголились? Так було класно з асиметричною зачіскою

    ВідповістиВидалити