Почалося все з того, що ми задумали читання по суботах для дітей. Провели перше, а друге зірвалося через дощ. Тому те, що мало бути третім, ми провели в школі посеред битого скла. Акустика краща - це як мінімум.
Це наштовхнуло на думку, що дах над головою потрібен. І поки ми якось розмірено про це думали, в село завітала Ольга Герасим'юк з Максимом Івановим. Вони приїхали фотографувати школу, щоб нанести її на інтерактивну карту (все можна клацати-шукати-дивитись). Для відродження цих столітніх пам'яток вони створили цілу спільноту Школи Лохвицького Земства і запрошують приєднуватися усіх, кому ця ідея видається важливою, близькою чи бодай цікавою.
Покликали мене, щоб познайомитися. І сфотографувати, звісно, бо збирають "колекцію" "рятівників". Якось так воно виглядає тепер.
Слово за слово, і Ольга запросила мене в свою програму "Подорожні" на каналі UA:Перший
("Проект присвячено звичайним людям, які сьогодні змінюють наш світ, тим, хто є справжніми героями й елітою, тим, із ким нам нині по дорозі. Історії про любов і ненависть, про зраду і честь, про життя на розрив гості студії розповідатимуть ведучій програми Ользі Герасим’юк. Щотижня вона запрошує на розмову нового гостя і говорить із ним про його непросту долю, що вражає глядача, змушує його співчувати, сумувати і радіти", - написано в описі програми на сайті каналу.)
Я сильно хвилювалася, бо в мене на той момент не було ще фактично нічого, крім мрії.
І от в понеділок мені їхати на зйомки в Київ, і раптом приходить сусідка і каже, що треба забрати посилку з Васильків, бо дуже важка. Думаю, ну, це явно знак. Я у Васильках буваю раз в ніколи, а там сільрада. Треба зайти і поговорити.
На щастя, голова була на місці і розмова відбулася. Я хотіла посилити внутрішнє відчуття, що у мене є підтримка громади, порозуміння з односільчанами. Щоб на зйомках почуватися впевнено і спокійно, не йорзати на попі в тих розкішних червоних кріслах. Бо у таких справах це важливо, на одному горбі цього не витягнути. І в процесі розмови я запропонувала разом провести толоку. Оскільки приміщення належить сільській раді, то вони й закличуть людей поприбирати це приміщення, де уже дерева з порогу ростуть, немає ні вікон, ні дверей, купа битого скла навколо і дрімучі зарості бузини і колючої акації. Які нам власноруч ніяк не подужати.
В посилці, до речі, виявяється, були книжки від нашої з Орестом давньої подруги-пластунки зі Львова Ольги Говенко. Для майбутньої бібліотеки. Ось такий ящик. Дякую тобі, Олю!
Повернулася щаслива додому і написала про ось таку ідею Ользі (вона ж готується до ефіру, а раптом їй це буде цікаво, подумала я). Щоб якось винагородити люд, який прийде допомогти, я придумала вручити кожному гарні пам'ятні дипломи. Серед людей, які вболівають за цю ідею і погодилися допомагати на волонтерських засадах, є моя давня подруга Дарина Сорока (архітекторка, дизайнерка, співавторка проекту Rukodelishes), яка недавно пройшла курси каліграфії. То я звернулася до неї, і вона буквально за добу намалювала макет. Я спитала Ольгу, чи вона підпише таке на пам'ять, показала Максиму Іванову (бо ми використали картинки зі спільноти). Ну та й готувалася собі.
В неділю ввечері була в Києві, щоб понеділок (день зйомок) пройшов плідно і без пригод. Рано пішла до стоматолога (це ж треба, щоб так припекло), потім пішла роздрукувати дипломи і, зрештою, на телестудію.
В маршрутці побачила ось таке повідомлення Ольги в фейсбуку і почала прямо там пищати від радості: "Ось що Оксана Олійник Oksana Oliinyk витворяє в Сластіоновій школі в Христанівці:)))) 4 червня вона теж оголосила там толоку! І ще ніхто не знає, що ми їдемо туди теж- з сюрпризами-людьми, що везуть сюрпризи:))) Це буде найвеселіше 4 червня з усіх можливих!:))"
На телестудії мені зробили макіяж, ввели у гігантську студію (десь таку, як ангар літака)), задавали мільйон питань і з інтересом слухали. Півтори години йшли зйомки, у ефір пустять хвилин 40. Дуже цікаво, що залишать, а що опиниться за бортом.
Я собі складала мільйон списків, про що потрібно згадати, що не забути, що важливо, а що не дуже. Ну і, звісно, коли почалася розмова, із голови все вивітрилося вмить. Але Ольга підготувалася явно краще і випитала навіть більше, ніж я сама планувала розказати. І все так гарно, плавно, з майже логічними переходами))). Я була просто в захваті від майстерності. Хоч Ольга і каже, що у неї "джазова свідомість", тобто схильність у розмові стрибати з думки на думку, чим і я дуже грішу, але в неї явно більше досвіду користування цією свідомістю)).
І ось що з того вийшло (запис ефіру ось тут)
Після запису Ольга розкрила карти - до нас в гості планують їхати письменниця Леся Воронина (за сприяння Видавництва Старого Лева, яке побачило свої "Карти" на наших читаннях), письменник Сергій Пантюк на запрошення поетеси і активістки Олени Задорожної (яка також приїде) і навіть з великою ймовірністю - новопризначений міністр Тарас Кутовий (він пройшов у Верховну Раду як мажоритарник від Лохвиччини). "Огого, це ж все міняє", - подумала я і поїхала додому попередити голову сільської ради Петрашеву Валентину Григорівну і готуватися до теплої зустрічі.
Разом з Оленою Задорожною ми підготували ось такий прес-реліз і розіслали всім, кому лиш могли. Про подію Олена написала в Події і Коментарі, а Ніна Король - на Полтавське Коло. Також на толоку запрошував Ресурсний центр ГУРТ, портал Doroga.UA. Інформацію поширили і на сайті Києво-Моглянської академії, де Наталя Шумкова постійно оновлює сторінку-оголошення про збір коштів на моє лікування. Одним словом, про подію знали всі - і в Христанівці, і у Васильках, і в Червонозаводському, і в Лохвиці. Гуділи зі скепсисом і зневірою, але таки гуділи про це.
Коли Ольга вперше заїхала в село, то не одразу зорієнтувалася, як добратися до школи. Тому я підготувала красиву табличку, яку власноруч терла наждачкою і ночами випалювала. Орест допоміг встановити. Загуглила українські шрифти і вибрала декоративний під назвою Haymaker (буквально - "заготівельник сіна").
Тільки помилуйтеся, що вийшло. Я отримала масу задоволення як від процесу, так і від результату.
Гроші на продукти та на мішки-рукавиці для прибирання дала Олена Задорожна від імені Тараса Кутового та ініціативи Школи Лохвицького Земства.
Продуктів було куплено на 495 грн (пшоно - багато, цибуля, морква, 3 кг свинячих ребер і 2,5 кг сала). Рукавиць і мішків на 479 грн (я привезла з Києва).
Віра Прохорівна Лютенко на мою пропозицію наробити пиріжків і їх продавати, запропонувала просто спекти 9 дебелих хлібин і просто гостей пригощати. Вона ж наполягла на тому, що треба зробити налисників (люди ледь язики не поковтали. Вони були складені в велетенську кастрюлю, перемащені маслом і приморені в печі). Вона ж принесла на свято 3 банки свіжого коров'ячого молока.
Веліна Вайткунайте сказала, що насушить пастили. Ось так в неї вийшло.
 | |
| Фото Веліни Вайткунайте |
Тут у мене з'явилося відчуття, що свято точно вдасться.
Лише за кілька днів до події я повісила оголошення (до останнього сподівалася роздрукувати його на принтері, але ми так і не знайшли картридж). Воно було писане-мальоване від руки. Ось таке. Так, напевно, навіть колоритніше.
Попросила брата, Трояка Тараса, який має бізнес - продає квадрокоптери (вони ж - дрони, безпілотники) приїхати і з неба познімати свято. Він вже раз приїжджав - але була пізня осінь і пейзажі були дещо похмурі. А тут такий привід гарний. І він погодився. До того ж, приїхав не сам, а ще привіз наших батьків і свою дівчину. Я була така рада, що ми всі будемо в тут, в селі, насолоджуватися подією і радіти один за одного. Тарасів летючий надсучасний жук вразив і старих, і малих. Ходили постояти поближче, але торкатися не наважувалися :)
В переддень толоки я згадала, що у нас немає посуду. Олена та Андрій Бондарі в результаті привезли його з Полтави. І, оскільки je suis Грибовичі, посуд був принципово не пластиковий, а картонний. Дякую їм за такий вагомий і коштовний внесок, о мої рятівники. До того ж Олена протягом усього свята займалася видачею-підписанням дипломів та реєстрацією учасників.
До приїзду гостей силами сільської ради повирізали зайву і найбільш руйнівну зелель навколо школи, щоб можна було її комфортно знімати, фотографувати і довокола неї пересуватися.
Ось фото "до"
 |
| Автор - Максим Іванов |
І ось, грубо кажучи, "після", тобто в процесі прибирання.
 |
| Фото Ольги Герасим'юк |
Саме свято пройшло надзвичайно просто, людяно, гладко, як по нотах. Без авралів, знервованостей та офіціозу.
Спершу зібралися біля школи і поговорили, що ж тут таке відбувається. Зокрема, архітектор Іван Биков розповів, у чому полягає унікальність та важливість споруди. Він разом із своєю командою приїхав обміряти школу, щоб розробити на неї технічну документацію і прискорити її внесення до реєстру пам'яток місцевого значення. Якщо пощастить - то й загальнодержавного.
Допомогти та познайомитися приїхали активісти з Чорнух - Микола Лисенко, Ніна В'язовська, Олег Ковган; чиновники управління культури Лохвичиини Сергій Марченко та Наталя Плюйко; надзвичайно привітний та цікавий директор педінституту університету Грінченка Віктор Юрченко (родом з Пісок-Удайських, де стоїть школа, найбільш схожа на Христанівську), а також активіст із Лохвиці Генадій Калюжний.
Свято на відео фіксувала знімальна група каналу UA:Перший (Юля Клебан та Андрій Рагулін) та Святослав Келим-Золотайко із Громадське.Полтава.
 |
| Фото Лесі Ворониної |
 |
| Фото Лесі Ворониної |
 |
| Фото - Іван Биков |
 |
| Фото - Олена Задорожна. На фото - я з Іваном Биковим |
Дорослі побрали рукавиці, мітли, лопати і буквально за хвилин 40 все сміття було попаковане в мішки.
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
8-річна Марія Онуфрієнко вирішила спершу поприбирати, а вже потім долучатися до літератури.
 |
| Фото - Віктор Юрченко |
Бо дітям тим часом розповідали казки переможниця Дитячої книжки року BBC Леся Воронина і талановитий велетень, поет, видавець Сергій Пантюк. Книжки-подарунки для майбутньої бібліотеки вручили мені (ті, що по 2 примірника, я передам для дитсадка у Васильках) письменники і Ольга Герасим'юк. Уклінно вам дякуємо за такий важливий внесок.
 |
| Фото Лесі Ворониної |
Аж отакі вдячні і радісні ми можемо бути))) (раптом що, Сергій - мій давній знайомий. це не просто так я зненацька його обіймаю)
 |
| Фото Лесі Ворониної |
Ось так це виглядає, коли за суботні христанівські читання беруться професіонали!
 | |
| Фото Ольги Герасим'юк |
 |
| Фото - Ніна В'язовська |
Потім всіх закликали частуватися до клубу, де наші господині вже встигли і підлоги помити, і кашу доварити. Наголошу, що робили вони це цілком добровільно, на волонтерських засадах, із внутрішнього інтересу і на моє прохання. Липівська Ніна Михайлівна і Божко Любов Іванівна, низький вам уклін!
Гігантську каструлю для каші люб'язно надала Васильківська Загальноосвітня Школа.
 |
| Фото - Леся Воронина |
 |
| Фото - Леся Воронина |
Всі радо і з неприхованим захватом пригощалися.
Подружжя місцевих фермерів - Віра та Григорій Лютенки презентували Ользі Герасим'юк запашного коровая, який вона практично весь день після того не випускала із рук.
Хлопці повиносили у двір сидіння і ми влаштували поетичні читання для дорослих просто неба. Здається, в захваті були усі - і христанівські, і запрошені. Відчувалося, який насичений і інтенсивний обмін відбувається. Словами я цього не передам. Пілся свята Сергій Пантюк мені казав, що уже доводилося читати у селах. Але переважно люди мовчки слухали і тихенько розходились. А тут видно, що очі горіли, після виступу підходили, спілкувалися, дякували.
Вірші з війни читала Олена Задорожна. Про все на світі, не без війни - Сергій Пантюк. Враженнями про свято тут же ділился Леся Воронина.
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
"Київські", тобто друзі, які просто приїхали допомогти - насолоджуються свіжим сіном. Візочок - наймолодшої учасниці свята, Зої Комлач, яка отримала від нас перший у своєму житті диплом.
 |
| Фото - Ольга Герасим'юк |
Вдалим завершенням і "вишенькою на торті" цього свята став приїзд мінітра аграрної політики та продовольства Тараса Кутового. Він підписав дипломи, поспілкувався з людьми, побавився з дітьми, цілував хліб з христанівської печі і закликав усіх до фото на пам'ять. Люди до останнього не вірили, що він приїде, думали, це ми все для реклами писали. Яка ж я рада, що пан Тарас таки приїхав! Тепер у мене є фото з міністром)).
 |
| Фото - Олена Задорожна |
 |
| Фото - Олена Задорожна |
 |
| Фото - Олена Задорожна |
Я надзвичайно вдячна усім, хто долучився до свята. Це таки було неймовірно!
Ось що пишуть про свято наші гості:
Тарас Кутовий:
У Христанівці Лохвицького району, що на Полтавщині, чудові люди: майже все село зібралося на толоку, рятувати столітню "сластіонівську" школу . Тут Oksana Oliinyk хоче влаштувати культурно-освітній центр для людей різного віку та інтересів, очікуючи, що і сусідні Васильки підтягнуться . Завдяки Ольга Герасим'юк долучився до проекту збереження шкіл Лохвицького земства >>>>> і мене приємно вражає, наскільки швидко навколо цієї справи зростає кількість небайдужих людей.
Засмучує бачити ці історичні будівлі занедбаними і захаращеними . Ці вікна з вибитим склом такі ж діряві, як інколи дірявими бувають людські душі, нечутливі до того, що знаходиться поряд, сліпі до краси і спадку, який лишили нам предки . А ці будівлі, по суті, є нашим культурним та історичним кодом . Зберегти їх - наша задача . Бо на цій землі ростимуть наші діти, онуки, прийдешні покоління . Я би хотів, щоб вони мали змогу побачити ці школи і через десятки літ . Мені дуже подобається ідея ініціаторки толоки, Оксани, згуртуватися навколо цієї будівлі і перетворити її на осердя неформальної освіти, а значить і змістовного та живого спілкування, насиченого дозвілля, яке в перспективі має всі шанси стати стимулом подальшого розвитку громади .
Я щиро захоплююся тими, хто не пошкодував свого вільного часу і присвятив його цій справі, наблизивши на крок успіх у збереженні цих шкіл та реалізації їх потенціалу . Дякую всім, хто приїхав з інших міст підтримати зовсім невелику, але таку працелюбну та згуртовану громаду Христанівки. ось тут
Леся Воронина:
Вчорашній день був нескінченний і щасливий. Вдячна Ольга Герасим'юк, яка запросила на Христанівську толоку, розповіла про чудову Oksana Oliinyk - в житті вона виявилася ще кращою, ніж я уявляла)), і всім тим, хто прийшов і приїхав, щоб допомогти відновити дивовижну школу, збудовану сто років тому за проектом Опанаса Сластіона. Дивіться і радійте, бо з легкої руки Олі й Оксани ця чудова ідея починає матеріалізуватися!!!
Микола Лисенко:
Вперше в житті провів свій день народження не вдома, а на толоці-суботнику за межами нашого району.
По дорозі у "Піднебесну Христанівку" заїхали у Лохвицю, де наша прославлена героїня Надія Савченко агітувала за кандидата до ВР від "Батьківщини". Дуже прикро і жаль, що Надія дозволила себе вгягнути у ці передвиборні ігри, принижуючи цим себе.
Але Христанівка порадувала. Була прекрасна атмосфера. Чудові краєвиди села, багато веселої дітвори, місцеві жителі, які прийшли прибрати земську школу, все це створювало теплий душевний настрій. Дякуючи ініціатору толоки Оксані Олійник, а також Ользі Герасим'юк, Олені Задорожній, Сергію Пантюку, Лесі Ворониній, Тарасу Кутовому всім іншим учасникам толоки це святкове прибирання відбулося. Смачна була каша і налисники від місцевих кухарів. Була і культурна програма, присутні на толоці поети прочитали свої вірші, поспілкувалися з жителями села та їх гостями.
Робота спільноти "Школи Лохвицького земства" продовжується. Попереду нові справи і проекти.
Льоля Філімонова:
Відтолочились!! Вірші, свіже молоко, саморобна пастіла і щасливі діти, чистенька школа, радісна Oksana Oliinyk, куліш і налісники!! І ці краєвиди! Толока відбулася! Приїжджайте на рекреації до Христанівки!!
Марина Слободянюк:
Прямо зараз Зоя сміється уві сні) значить, все було круто по-справжньому
Олена Задорожна:
Сьогодні був дуже насичений на події день, який почався дуже рано і триває досі. Толока в Життя в селі. Піднебесна Христанівка наштовхнула на цілу купу думок, які лінійно поки не вляглися. Загальний висновок: якщо хтось хоче робити - робить. І до нього підтягуються інші. Кому теж не байдуже.
Як на мене, у Христанівці сьогодні "відкатали" сценарій культурно-освітнього життя села, яким він може буть. Кілька процесів тривають одночасно, всі зайняті, всім цікаво. Повна свобода дій, ніякого "ти туди, а ти сюди", однак все робиться.
Чесно, я приголомшена побаченим і ще буду те все осмислювати.
Коротше, якщо громада щось серйозне затіяла, то до неї приїдуть і небайдужі з сусідніх районів, ітелеведучі, і письменники, і міністр.
Як на мене, з того, що у суботу затіяла Христанівка разом з натхненницею Оксаною Олійник, треба брати приклад. Громада може ой як багато. І для цього не треба ніяких страшних грошей чи супер-пупер зв'язків. В добу інтернету вас почують і побачать ті, кому так само цікавий ваш проект. Перевірено!
Ну і не забуваємо про наш проект Школи Лохвицького земства, який переростає з культурно-історичного у площину повноцінної просвітницької взаємодії. Сам Бог велів - школи ж для того і були побудовані. А через сто років саме час повертати їм і навколо них той функціонал, для якого вони були призначені.
Віктор Юрченко (про ефір "Подорожніх" та подію):
Пані Оксано, класно! Додатковою ілюстрацією до цієї чудової філософської бесіди двох чарівних українських Жінок були яскраві образи і незабутні враження від суботніх відвідин Небесної Христанівки і толоки в приміщенні Сластіонівської школи! Дякую Вам і Вашим маленьким та старшим помічникам-однодумцям! Завдяки таким людям як Ви, Христанівка обов’язково буде культурно-освітнім осередком, а школа Опанаса Сластіона продовжить нове своє життя.
Іван Биков:
Вчора фахівці Майстерні архітектора Бикова провели 3-ю за рахунком 1-денну експедицію по дослідженню та архітектурним обмірам об'єктів культурної спадщини Полтавщини, а саме - Земських шкіл за проектами архітектора Сластіона ( і деяких сакральних пам'яток). Були присутні на чудовій толоці по порятунку христанівської земської школи, яку організували Оксана Олійний та Ольга Герасим'юк ( с. Христанівка Лохвицького р-ну). На толоку приїздив Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України, який всіляко підтримує заходи Ольги Герасим'юк і Максама Іванова по збереженню нашого культурного надбання. Також, в гості приїхав голова Чорнухинської РДА Олег Ковган.
РЕЗУЛЬТАТИ:
1. Земська школа в Христанівці очищена від сміття, місцевий люд вперше побачив такий "десант" захисників української культури. Оксана Олійник планує відкрити в земській школі бібліотеку, центр мистецтв.
2. Виконані архітектурні обміри земських однокомплектних шкіл в селі Христанівка ( 1913 р.) та селі Риги ( 1913 р.) Лохвицького р-ну. Школи збудовані за проектами Опанаса Сластіона в стилі українського модерну. Майстерня почала виконання облікової документації з метою надання цім цінним українським пам'яткам охоронного статусу.
3.Виконані архітектурні обміри дерев'яної церкви Різдва Богородиці в селі Васильки Лохвицького р-ну. Церква збудована у 1910 році, є однією з 4-х вцілілих історичних церков Лохвиччини. Архітектура церкви виконана в формах стилю історизм, але є досі нетиповою, з цікавими об'ємно -планувальними елементами. Майстерно запроектований внутрішній простір храму, де 7 зрубів поєднані в єдиний об'єм. Майстерня почала виконання облікової документації з метою надання пам'ятці охоронного статусу.
4. Море позитиву від спілкування з чудовими людьми, вивчення забутих пам'яток та поєднання з природою Полтавщини )).
В експедиції прийняли участь - Іван Биков, Аліна Мигидюк, Анатолій Ізотов (залучений фахівець), Богдан Тихоненко.
До речі, ось так виглядають заміри Христанівської школи
 |
| Карта розташування земської школи в структурі села Христанівка. М 1:5 000 |
На відео Ореста Олійника ви можете побачити наше свято в русі
Ледь не забула розказати важливе. Після толоки різні люди мене питали в селі, як нашим гостям свято. Чи сподобалось, як відгукувались. Я казала, як є: всім надзвичайно сподобалось. На що почула: "Ну да, село ж харашо прийняло". Оце найважливіший здобуток. Не хтось прийшов зверху і зробив свято. Його зробили ми. Всі разом.
UPD (прес-звіт, чи що):
1. Сюжет Юлії Клебан та Андрія Рагуліна подивитися можна за цим посиланням (про Христанівку - з другої хвилини відео).
2. Матеріал (я б навіть сказала, серенаду) Святослава Келим-Золотайка для Полтавського Громадського Телебачення мають подивитися всі. І знайти себе - це буде просто. Він з такою ніжністю змонтував цей сюжет, що особисто я не можу дивитися його, рівно дихаючи.
3. Інтернет-версію статті Олени Задорожної про толоку читайте ось тут, за посиланням (клац). Паперову ж версію у зв'язку з виборами отримали всі жителі села, і це радість, село гуділо.
4. Ефір Громадського Радіо, де я була гостем програми "Громадська хвиля" і розповідала про школи Сластіона, слухайте за цим посиланням (клац).
5. Ольга Ситнік (родом з Чорнух), яка приїздила до нас на толоку, написала чудову статтю про свято і про історію створення та відродження шкіл на Українській Правді (клац).
Немає коментарів:
Дописати коментар