середа, 7 січня 2015 р.

той день

Я страшно, значить, хвилювалася перед нашими колядуваннями. Опівночі доліплювала картонну косу на ручку від старої обламаної швабри, прийняла вольове рішення не прасувати плащі. Ніби все готово, ні про що не забула.

Але. Але.

Забула злегка за тими типу давніми традиціями, що живемо-то в суспільстві медіаспектаклю. І не зарядила телефон. Тому жодної, щодної фотки цієї краси!!! (спакуха, ще завтра йдем. все буде!)

Все вийшло просто чудово, і всі учасники хочуть продовження. Хоч рано термометр показав -24, діти насторожено і напівагресивно сказали в трубку своє переконливе "і шо?". Шо-шо, йдем.

Почали, як і планували, від баби Каті. І це був гарний старт. Образи по стінах, мільйон вишиваних рушників, гігантські вишиті подушки, старі фотографії під склом. І господиня, як завжди, радісна, із талантом вчасно сказати "ого-го" і "еге-гей", що наповнює чимось теплим і пахучим отам, де треба, під ложечкою. Не знаю, як малі, а я розтанула і розслабилася. І водночас така сила прийшла! Байдуже, що мороз. Головне - сонце і свято, яке ми за собою носимо.

А потім від хати до хати ми тик-мик. А люди поховалися. І світло горить, і хата відкрита, і пси брешуть. Ми співаємо і дзвіночки наші дзвенять, і шибки їхні. А тихо, а не йде ніхто. Апофігеєм апофеозу був заїжджий син одної хазяйки (не будем показувати пальцями, ага), який на колядку і питання, чи можна заколядувати, тупо глянув, плюнув і затягнувся смачно димом.

Одним словом, там, де я думала, що точно пустять і отримають задоволення, не впустили. Але були й інші, були такі, що з усіх сил трималися, щоб не розплакатися, були люди, спершу скептичні, а потім усміхнені і повні свята. Були спантеличені, були запалені бажанням відлити нам з бутля, тільки ви почекайте.

І був повний величезний пакет солодощів, який Вовка уже не міг тягнути, і мусив Орест виручати.

Як стали в нашму "штабі" рахувати гроші, одне янгольське створіння сказало, що ніколи в житті стільки грошей в руках не тримало. Ви б це бачили! Обступили напружено стіл і рахують. На купи скаладать. І дихають, дихають животами!

Завтра підем туди, куди не дійшли сьогодні. Ще півсела попереду.

2 коментарі: